
- •Сутність пс
- •2. Поняття про закономірності та риси розміщення продуктивних сил.
- •3. Поняття «Принцип». Основні принципи рпс.
- •4)Передумови рпс.
- •1.Природні передумови.
- •6!!!!!!!!! Сутність і систематизація суперечностей у розміщенні та регіональному розвитку продуктивних сил
- •7. Основні підходи дослідження процесів розвитку та розміщення продуктивних сил.
- •9. Основні методи дослідження процесів розвитку і розміщення продуктивних сил.
- •10. Діагностика регіонального розвитку
- •11. Аналіз класичних теорій виробництва. Сучасні концепції рпс.
- •1. Аналіз класичних теорій розміщення виробництва
- •2. Сучасні концепції розміщення продуктивних сил
- •12. Концептуальні положення регіонального розвитку в Україні
- •14. Суть і принципи використання природно-ресурсного потенціалу території.
- •15. Мінеральні ресурси галузей промисловості
- •16. Природні ресурси сільськогосподарського виробництва
- •17)Природно-рекреаційні ресурси України
- •18.Демографічна ситуація та демоекономічне відтворення робочої сили.
- •19.Соціальна структура населення, трудоресурсний потенціал України.
- •22. Розселення населення України.
- •23. Науково-технічний прогрес та його вплив на рпс.
- •24)Виробничий потенціал і його розміщення.Регіональні проблеми технічної реконструкції.
- •26!!!!!!!!!Еколого-економічний потенціал україни та його оцінка
- •27. Потенційно небезпечні виробництва в Україні, особливості їх розміщення. Вимоги до розміщення потенційно небезпечних виробництв.
- •28. Сутність ризику в управлінні екологічною безпекою.
- •29. Характеристика структури господарського комплексу України
- •30. Особливості формування й аналізу пек
- •31. Особливості формування й аналізу гірничо-металургійного комплексу.
- •32. Особливості формування і аналізу машинобудівного комплексу.
- •33. Особливості формування й аналізу хімічного комплексу
- •34. Особливості формування й аналізу транспортного комплексу.
- •35. Особливості формування й аналізу лісопромислового комплексу
- •36. Особливості формування й аналізу апк
- •37)Особливості формування й аналізу будівельного комплексу.
- •39. Сучасні моделі суспільно-економічної макрорегіоналізації України
- •42. Соціально - економічний розвиток Західного регіону.
- •43. Соціально-економічний розвиток Придніпровского регіону.
- •44)Соціально-економічний розвиток Причорноморського регіону.
- •45Соціально-економічний розвиток Харківського регіону
- •47. Спільні підприємства
- •48. Регіональні науково - технологічні парки
- •49. Регіональні ринки
- •50Державне регулювання інвестиційної діяльності. Становлення регіональної інвестиційної політики України
- •51. Інвестиційна привабливість регіону.
- •52. Депресивні регіони та механізм їхнього розвитку
- •53. Функції і напрями зміцнення конкурентних позицій регіональних систем
- •54. Обмеження та негативні фактори у формуванні конкурентоспроможності регіону.
- •55. Найважливіші конкурентні позиції у взаємодії регіонів
- •56. Експертна оцінка конкурентних позицій регіонів
- •57)Становлення зовнішньоекономічної діяльності в ринкових умовах.
- •58.Геоекономічні пріоритети регіонального розвитку України.
- •59. Експортний потенціал та рівні реалізації конкурентних переваг української економіки
50Державне регулювання інвестиційної діяльності. Становлення регіональної інвестиційної політики України
Інвестиції — це всі види майнових, фінансових та інтелектуальних цінностей (засобів), які вкладаються в об'єкти діяльності, в результаті чого створюється продукт (прибуток) або досягається соціальний ефект (фінансове визначення інвестицій); Це витрати на створення, розширення, реконструкцію основного капіталу, а також пов'язані з цим зміни оборотного капіталу (економічне визначення інвестицій).
Процес вкладення названих цінностей називається інвестиційною діяльністю, яку здійснюють інвестори — фізичні та юридичні особи, в тому числі й органи державної влади та управління.
Державна інвестиційна політика — це діяльність держави щодо регулювання інвестиційної діяльності з метою реалізації цілей економічної, науково-технічної та соціальної політики; комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на створення сприятливого інвестиційного клімату, структурну перебудову, підвищення ефективності національної економіки.
Державне регулювання інвестиційної діяльності включає:
пряме управління інвестиціями;
регулювання умов інвестиційної діяльності (опосередковане управління);
контроль за законністю здійснення інвестиційної діяльності всіма учасниками та інвесторами.
Пряме управління інвестиціями, яке здійснюється центральними та місцевими органами державної влади, передбачає:
прогнозування, планування та програмування розвитку національної економіки, її окремих елементів;
формування бюджету, передбачення у ньому обсягів державного фінансування;
планування централізованих державних засобів;
розміщення держконтрактів і контроль за їх виконанням;
визначення умов реалізації інвестиційних проектів та їхню експертизу;
проведення інвестиційної діяльності (інвестування бюджетних, позабюджетних та інших коштів, призначених для цих цілей).
Державні інвестиції фінансуються за рахунок:
державного бюджету;
прибутків державних підприємств;
емісії грошей;
випуску внутрішніх державних позик;
зовнішніх позик уряду.
Регулювання умов інвестиційної діяльності (вплив на приватні інвестиційні рішення) здійснюється за допомогою макро- та мікроекономічних, інституційних інструментів.
Макроекономічні важелі визначають загальноекономічний клімат інвестицій (ставка облікового процента, рівень інфляції, темпи розвитку, розмір дефіциту державного бюджету, способи його фінансування, зовнішньоекономічний режим тощо).
Мікроекономічні інструменти — це засоби впливу держави на окремі галузі, сфери або окремі складові інвестицій (податкові ставки, норми амортизації, пільгові кредити, гарантії і т. ін.).
Інституційні інструменти дають можливість узгодити дії інвесторів і створюють умови для проведення інвестиційної діяльності у найоптимальнішому режимі (макроекономічне прогнозування, планування та програмування, інформаційні системи, а також державні органи інвестиційної політики, об'єднання підприємців тощо).
Амортизаційна політика — визначення норм і порядку амортизаційного списання, формування та використання амортизаційного фонду.
Розрізняють два види амортизації:
рівномірна амортизація — щорічне списання вартості основного капіталу за однаковими частинами;
прискорена амортизація — зменшення строків служби основного капіталу, списання його вартості на ранніх стадіях експлуатації (нерівномірне списання).
У регіонах України поки що не склалася мережа приватних інстутиційних інвесторів.
Найбільші потенційні приватні інституційні інвестори — це комерційні банки, які здійснюють переважно короткострокове кредитування найприбутковіших торгово-посередницьких операцій, а не інвестування.
Залучення іноземних інвестицій має здійснюватися з урахуванням цілей та завдань державних програм структурної переорієнтації виробництва, конверсії та розвитку експортного потенціалу, а також внутрішньої та зовнішньої кооперації продукції виробничо-технічного призначення, приватизації державних підприємств із залученням іноземного капіталу.
За нинішньої ситуації Україна може зміцнити свої позиції як покупець інвестицій за рахунок диверсифікації останніх, отримуючи іноземні інвестиції у вигляді технологічного обладнання, матеріалів, прав інтелектуальної власності, ноу-хау, торгових знаків, деяких інших видів цінностей.
На весь період проведення великомасштабних інвестиційних заходів було б доцільно створити фонд довгострокового кредитування на підприємствах, в об'єднаннях — інвестиційний фонд. Створювати такі фонди доцільно і в регіонах з метою використання їхніх коштів на потреби розвитку об'єктів пріоритетних галузей регіону.
Всього іноземними інвесторами з 94 країн світу вкладено інвестицій більше ніж у 3,5 тис. українських підприємств, з яких 77 відсотків — спільні підприємства. Частка СП у загальній кількості діючих в Україні промислових підприємств становить 21 відсоток, а виробництво ними продукції у валовому внутрішньому продукті — близько 3 відсотків.
Найбільшу цінність з різних видів інвестицій для України мають новітні технології та обладнання, ноу-хау, вільно конвертована іноземна валюта.
Одним з економічно доцільних напрямів залучення іноземних інвестицій в Україну є поетапний перехід від імпорту невеликих партій технологічного обладнання або інших товарів виробничого призначення до створення спільних підприємств з їхньою наступною експансією на ринки за межами України. Обов'язково слід враховувати й жорстку конкуренцію.
Державі має відводитися роль регулятора податкової, митної, а опосередковано — і кредитної політики. Отже, для вдосконалення політики залучення зарубіжних інвесторів слід звернути увагу на такі проблеми:
вирішення питання власності, особливо на нерухоме майно і землю, згідно з існуючими міжнародними нормами;
прийняття законів та підзаконних актів щодо проблем, які стосуються іноземного інвестування, єдиним пакетом для посилення їхньої чинності;
розробка концепції (програми) з чіткою постановкою мети залучення іноземних інвестицій, виділення пріоритетних сфер (адресатів), механізму реалізації поставлених цілей;
здійснення політики протекціонізму з метою підтримки вітчизняних товаровиробників та захисту перспективних галузей економіки.
Територіальний розподіл іноземних інвестицій в Україні досить нерівномірний. Це зумовлено рівнем інвестиційної привабливості підприємств, галузей та регіонів у цілому.
В Україні формується регіональна інвестиційна політика, адекватна умовам ринкової економіки. Все більшою мірою вона стає політикою самих регіонів, а не лише центру.
Для активізації інвестиційної діяльності на рівні регіонів може бути використаний такий економічний важіль, як диференціація ставок місцевих податків, а також центральних і регулюючих податків у частині, що направляється до регіональних бюджетів. Створення пільгового податкового режиму для інвесторів усіх форм власності, що вкладають капітал у проекти з відповідним регіональним пріоритетом, може поліпшити інвестиційний клімат у регіоні, стимулювати вітчизняних і зарубіжних інвесторів.
Важливим інструментом ефективної регіональної інвестиційної політики могло б стати реальне створення вільних економічних зон.
Здійснення глибоких соціально-економічних перетворень в Україні потребує урахування особливостей регіонів у межах виваженої державної регіональної політики, в тому числі в такій ключовій сфері, як інвестиції. У таких умовах зростає необхідність прискорення розробки наукової концепції регіональної інвестиційної політики в країні.