39. Сучасні моделі суспільно-економічної макрорегіоналізації України

Макрорегіоналізація (МР) — це науково обгрунтоване виділення за певними ознаками територій країни або країн, що історично склалися або формуються в процесі розвитку продуктивних сил і об'єктивно відбивають територіальний поділ праці.

МР країни здійснюється з урахуванням особливостей історичного розвитку, політико-адміністративного устрою, природних умов, природно-ресурсного потенціалу, демографічної ситуації, рівня розвитку і структури господарства на її території.

Значення МР:

дає можливість диференційовано управляти процесами планування і прогнозування розвитку господарства, сприяє раціональному розвиткові кожного регіону, раціональному РПС території, і, в кінцевому підсумку, прискореному регіональному розвитку всієї країни.

Чинники регіоналізації:

рівень розвитку територіального поділу праці, господарська вигода від нього, характер внутрішніх і зовнішніх зв'язків та особливості їхньої територіальної локалізації;

рівень розвитку матеріально-технічної бази і науково-технічної оснащеності (основні фонди, транспортна мережа, будівельна база);

наявність необхідних природних умов і ресурсів для матеріальної діяльності людини (рівень освоєності території);

наявність трудових ресурсів з певними трудовими навиками, кваліфікацією праці, національними та етнічними особливостями;

функціональні типи поселень;

рівень урбанізації території;

рівень розвитку соціальної інфраструктури, його територіальна локалізація;

національні кордони.

Принципи регіоналізації:

об'єктивна суспільна цілісність території, що грунтується на взаємопов'язаності всіх її компонентів;

перспективність діяльності людини, що дає можливість пов'язувати інтереси регіону з державними інтересами;

ефективна міжнародна спеціалізація, що характеризується вигідними зовнішніми зв'язками;

комплексно-пропорційний розвиток на основі внутрішніх зв'язків;

єдність соціально-економічної регіоналізації та адміністративно-територіального устрою;

соціальна та екологічна ефективність про

цесу життєдіяльності населення.

Критерії процесу регіоналізації:

наявність вузлової проблеми як єдності природи, виробництва і людей; відтворюваність процесів господарської діяльності, їхня ефективність і просторова локалізація;

урахування регіоноутворюючого значення міст як ядер господарських

вузлів, центрів і пунктів;

рівень сформованості та інтенсивності зв'язків;

імовірність новобудов, освоєння природних ресурсів з урахуванням вимог екологічної безпеки;

рівень життя населення.

З 1991р існуюча сітка екон районування терит СРСР втратила своє значення у зв’язку з розпадом СРСР, поставила необхідність створення нової сітки соц.-екон районування України.У сучасних умовах назріла потреба не обмежуватись економічним районуванням тому потрібна соціально-економічна регіоналізація, придатна для застосування багатьох сфер суспільної діяльності.

Група вчених НАН (М. Долішній, М. Паламарчук, О. Паламарчук) виділили 6 макрорайонів: Центральний, Донецький, Західний, Придніпровський, Причорноморський, Харківський.

У 1993 В.А.Поповкін розробив 2-гу схему ек. Район-я: мак райони Центральноукраїнський, Донбас та Нижнє Придніпровя, Слободська Україна, Причорноморський, Зх-Український.

Проф. Заставний Ф.Д. поділив терит на 3 великих ек р-ни: СХ, Зх, Пд, в межах якиї виділені р-ни 2-го рівня: Сх(Пн-Сх, Донецький, Придніпровський), Зх(Центр-Подільський, Зх-Волинськ, Центр-Український), Пд(Причорноморя).

Однією з найбільш вдалих спроб соціально-економічної регіоналізації є схема, запропонована О.І. Шаблієм. Він виділяє в Україні шість соціально-економічних регіони: Центральн, Зх, Пн-Сх, Сх, Центр-Сх, Пд.Їхні ядра — найбільші міські агломерації. Проте розробники альтернативної схеми вважають, що вона має певні вади: невдалі назви окремих :регіонів, недоцільність віднесення Хмельницької області до Зх регіону

Однією з найбільш вдалих спроб соціально-економічної регіоналізації є схема, запропонована О.І. Шаблієм. Він виділяє в Україні шість соціально-економічних регіонів. їхні ядра — найбільші міські агломерації. Проте розробники альтернативної схеми вважають, що вона має певні вади: невдалі назви окремих :регіонів, недоцільність віднесення Хмельницької області до Західного регіону.

40) Соціально-економічний розвиток Донецького регіону.

Донецький регіон - розташований на південному сході України. Охоплює територію двох областей - Донецької та Луганської.

S=53.2тис.км2 N=6,8млн(за к-сю і сер. густотою(128 осіб на км²) -1місце,значним від'ємним приростом населення, високою дитячою смертністю.

Характерними рисами економіко-географічного положення Донецького економічного району є значна віддаленість від центру, велика протяжність кордону з Росією, вихід до Азовського моря, близьке розміщення до металорудної бази країни - Придніпров'я, проходження через територію важливих транспортних шляхів загальнодержавного та міжнародного значення.

Рівень урбанізації найвищий, близько 89 %. Великі міста: Донецьк, Маріуполь, Луганськ, Макіївка та ін.

Найбільші агломерації: Донецко-Макіївська, Горлівсько-Єнакіївська. Національний склад: 51 % — українці, 44 % — росіяни, 5 % — білоруси, євреї, греки, болгари.

В складі району налічується 32 міста республіканського та обласного підпорядкування, 56 малих міст і 242 селища міського типу.

ВВП Донецького регіону дорівнював в 2004 р. − 17,5%

Трудові ресурси.Значний розвиток індустрії, а в останні роки від'ємний природний приріст населення, низька середня густота сільських жителів (14 осіб на км²) зумовили в районі постійну потребу в трудових ресурсах. Сучасна кризова ситуація в господарстві, необхідність закриття збиткових шахт загострюють проблему зайнятості.

Природні умови: рельєф-рівнинний із пересічними висотами 200-300м. Донецьк. височ, Приазоввисоч,, Середньоруська височина. в західній частині Донецького кряжу, де кількість опадів дещо більша (500мм за рік), утворилася ділянка лісостепу. Переважний тип ґрунту - середньогумусний чорнозем..

Клімат – помірний пояс, континентальна обл.. Середня амплітуда температур (від -8^оС у січні та +23^оС у липні) та кількості опадів мала; одна з найважлив. паливно-сировинних баз - Донецький кам'яновугільний басейн (коксівне вуг, вуг–осн).

• рудних к.к.:Микитівське родовище кіноварі (сульфіду ртуті),

• кам'яної соліАртемівське та Слов'янське родовища.

• нерудної сировиниє значні запаси, яку використовують для виробництва будівельних матеріалів (вогнетривких глин, каолінів, мергелів, вапняків).

• з водозабезпеченням-проблеми. Основними його джерелами є річки Сіверський Донець, Кальміус, Айдар, система водосховищ і каналів, а також підземні води.

• Ліси зосередженні в основному в долині Сіверського Донця, але вони не мають промислового значення.

• До природних рекреаційних ресурсів належать мінеральні води, лікувальні болота, а також пляжі Азовського моря.

• ДРЕС, - Вуглегірська, Слов'янська.

• Чорна металургія: Донецьк, Маріуполь, Макіївка, Алчевськ, а кольорової - Артемівськ, Костянтинівка, Микитівка

• Важке МБ: Краматорську, Макіївці, Горлівці, Донецьку, транспортне - у Луганську, Маріуполі, Стаханові

• буд-індустріальний комплекс міжрайонне значення мають цементна та скляна галузі промисловості.

Господарсво:

район індустріальний із провідною роллю важкої промисловості.

Осн. в ек-у районі є паливна промисловість та електроенергетика, чорна і кольорова металургія, машинобудування, хімічна, будівельних матеріалів та легка промисловості. Важливе значення мають агропромисловий, транспортний, рекреаційний міжгалузеві комплекси.

Паливна промисловість та електроенергетика спеціалізуються на видобутку кам'яного вугілля, виробництві електроенергії на ТЕС, що працюють на вугіллі.

посідає друге місце в Україні за випуском чавуну, сталі й прокату. Основою для розвитку металургії на привізних рудах є потужне коксохімічне виробництво та інші обслуговуючи галузі. Найбільшими центрами чорної металургії тут є .Продукцію металургійного комплексі використовують машинобудівні підприємства, які виготовляють устаткування для металургійної, гірничорудної, будівельної індустрії, транспортні засоби. Комбінуючись із металургійним та паливно-енергетичним комплексами, а також використовуючи в роботі мінеральні солі власним родовищ, район відрізняється потужною хімічною промисловістю - виробництвом азотних та фосфорних добрив, соди, а також продукції хімії органічного синтезу.

Специфічною рисою агропромислового комплексу і зокрема сільського господарства є те, що вони мають яскраво виражену приміську спеціалізацію, зорієнтовану на збереження потреб населення, зайнятого у промисловому секторі економіки..

Харчова промисловість орієнтується переважно на споживача і містить підприємства борошномельно-круп'яної, хлібопекарської, кондитерської, пивоварної, м'ясної та молочної галузей. Загальнодержавне значення має солеварна індустрія та виробництво шампанських вин.

Легка промисловість, використовуючи жіночі трудові ресурси та місцеву і привізну сировину, спеціалізується на випуску вовняних тканин, трикотажу, швейних виробів і взуття.

Транспорт Донецького району вирізняється в Україні найбільшим обсягом перевезень, особливо залізницями та автомобільними шляхами. Значного рівня розвитку набули тут морський, трубопровідний та повітряний його види.

Проблеми:

 є вирішення питань подальшого розвитку вугільної промисловості, складної екологічної ситуації, депопуляції, великого розриву в рівнях доходів жителів краю. Невирішеність цих питань спричиняє подальший занепад малих міст, селищ, сільських населених пунктів.не розвинена сільська місц, зниження родучгрунтів, проблеми водо забезпеч, еколог забруднт-ї, тх переозброєння і реконструкція металургії.

Найважливішими екологічними проблемами регіону є: дефіцит чистої води для побутового й господарського споживання (вирішується за рахунок використання вод Дніпра, підземних вод, запровадження безводних технологічних процесів у промисловості); запиленість та загазованість Гірничопромислової зони, загроза засух та пилових бур на чорноземах (потрібно застосовувати безвідвальну оранку, нові технології обробітку ґрунту), проблема відведення та нейтралізації бактеріально забруднених шахтових вод, зростаючого забруднення стічними водами Азовського моря, нагромадження відвалів гірських порід.

У критичному стані перебувають підприємства важкого машинобудування та військово-промислового комплексу Донбасу. Технологія їх унікальна, тому багато виробництв треба зберегти для забезпечення економічної безпеки держави. Вони потребують масштабної дієвої допомоги з боку держави.

Основною проблемою соціально-економічного розвитку Донецького регіону залишається висока концентрація промислового виробництва. Це зумовило найбільшу в країні урбанізацію територій і одну з найскладніших екологічних ситуацій, хоча і сприяло високому розвитку продуктивних сил району у межах України.

41. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ЦЕНТРАЛЬНОГО РЕГІОНУ.

Центральний економічний район займає центральну частину України. До складу району входять Черкаська та Кіровоградська області.

Площа району - 45,5 тис. км2 (7,5% від усієї площі України). Населення - 2,8 млн. чоловік (5% від усього українського населення). Межує Центральний район ще з п'ятьма економічними районами країни.

Центральне розміщення району зумовлює його рівновіддаленість від основних паливно-сировинних баз країни: Донбасу, Передкарпаття — і близькість до Придніпров'я. Через нього проходять залізниці між Києвом і портами Чорного та Азовського морів, Поділлям і Придніпров'ям.

Населення і трудові ресурси

Район характеризується досить складною демографічною ситуацією (природний приріст населення майже -9 на 1000 осіб). Середня густота населення у Центральному економічному районі становить понад 53 особи на 1 км2. Вона набагато нижча за середню в Україні. У Черкаській області густота населення — 64 особи на 1 км2, у Кіровоградській — одна з найменших в Україні (43 особи на 1 км2).

Рівень урбанізації в обох областях менший за середній в Україні і становить понад 60 % у Кіровоградській та 54 % — у Черкаській.

Регіон — один з перших в Україні, де почалися й тривають процеси депопуляції. Він потребує значних інвестицій з метою поліпшення демографічної ситуації (нове законодавство про сім'ю, активне житлове будівництво, розвиток інфраструктури, нові робочі місця на базі найновіших технологій та ін.)

Природні умови і ресурси. Район має рівнинний рельєф .На території Українського кристалічного щита є родовища лікувальних радонових вод (Умань, Новоукраїнка, Знам'янка).

Родовища бурого вугілля в районі Українського кристалічного щита мають промислові запаси і розробляються біля м. Олександрії Кіровоградської області та Ватутіного Звенигородського району на Черкащині. На лівобережжі Дніпра, в долинах річок, та у долині р. Ірдинь на правобережжі розробляються поклади торфу, а також уранових руд у Кіровоградській групі родовищ.

У східній частині району, на лінії Кривий Ріг — Кременчук, зосереджені поклади залізистих кварцитів; на заході, у Побужжі — поклади хромітів та нікелевих руд. Протягом 1992—1994 pp. інтенсивно розвідувався Кіровоградський золоторудний район; прогнозовані запаси золота тут сягають 5 тис. т. У районі є кілька родовищ вогнетривких глин, графіту, каолінів, бентоніту. Виявлена алмазоносність на Кіровоградщині.

Район багатий на граніти, габро, лабрадорит — цінні будівельні матеріали.

Промисловість. У сукупній товарній продукції регіону на промисловість припадає майже 53 %. У регіоні виробляють верстати і сільгоспмашини, помпи й азотні добрива, напівпровідникові матеріали, добувають уранові руди й графіт, граніт, виробляють цукор, олію. Галузями спеціалізації є сільгоспмашинобудування, гірничодобувна, паливна, хімічна, будматеріали, деревообробна промисловість, чорна та кольорова металургія, електронна, легка і харчова промисловість.

У регіоні розвинений видобуток бурого вугілля (Олександрія і Ватутіне)та виробництво торфобуровугільних брикетів. Основою електроенергетики є великі Кременчуцька та Канівська ГЕС, малі ГЕС: Краснохутірська, Новоархангельська. Чорна металургія представлена гірничо-збагачувальним комбінатом у м. Долинській, ливарним заводом у Кіровограді, цехами у містах Черкаси, Сміла, Корсунь-Шевченківський, Звенигородка. Підприємства кольорової металургії розміщені (Світловодськ, Побузьк).Машинобудівний комплекс: Кіровоградські заводи "Червона зірка" (тракторні сівалки), "Пдросила" (помпи для тракторів, автомобілів, екскаваторів, гідравлічні передачі).Верстатобудування (Корсунь-Шевченківський ,Умань).Підприємства будіндустрії (Кіровоград, Світловодськ , Черкаси, Умань). Підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості розміщені (Черкаси, Світловодськ та Кіровограді).Деревообробна промисловість (Черкаськи ,Шпола).Серед галузей харчової промисловості провідна роль належить цукровому виробництву. Молочна та маслоробна промисловість ( Новоархангельськ, Знам'янка, Черкаси, Сміла). Добре розвинена борошномельно-круп'яна промисловість. Найбільші підприємства легкої промисловості: Черкаський шовковий комбінат, Черкаська і Стеблівська текстильні фабрики, швейні фабрики у Смілі, Золотоноші, Умані, Кіровограді, Олександрії; взуттєве виробництво у Черкасах, Умані, Новомиргороді; валяльно-повстяна фабрика у Черкасах.

У галузевій структурі сільського господарства переважає тваринництво (54 % товарної продукції), а саме: скотарство молочно-м'ясного напряму та свинарство. Допоміжні галузі — птахівництво, вівчарство, бджільництво, ставкове рибництво, шовківництво.

Транспортна система. Протяжність магістральних залізниць — 1697 км, густота залізниць — 37 км на 1000 км2.

Найбільші залізничні вузли: станція ім. Шевченка, Цвіткове, Золотоноша, Христинівка, Знам'янка, Помічна, Долинська, Гайворон. Територією регіону проходять траси газопроводів "Союз", Кременчук — Кіровоград, Кременчук — Кривий Ріг, нафтопроводу Кременчук — Кривий Ріг.

Основна проблема регіону — недостатній рівень розвитку промисловості, обмеженість потужностей електроенергетики. Частково цю проблему може вирішити впровадження в дію Чигиринської ТЕС та Канівської ГАЕС. Добрі передумови промислового розвитку мають Канів, Черкаси, Золотоноша, Чигирин, Світловодськ, Кіровоград, Олександрія, Гайворон, Сміла, Корсунь-Шевченківський, Тальне та інші поселення. Є всі умови для розвитку харчової промисловості.

До екологічних проблем слід віднести підвищений рівень забруднення радіонуклідами районів Канева, Лисянки, Звенигородки; забруднення води малих річок у межах Українського кристалічного щита, підвищені темпи ерозії чорноземних ґрунтів, забруднення атмосфери міст Черкас і Кіровограда. 42. Соціально - економічний розвиток Західного регіону.

Загальні відомості і ЕГП

До складу Західного соціально-економічного району входять вісім областей (Львівська, Закарпатська, Чернівецька, Івано-Франківська, Тернопільська, Волинська, Рівненська та Хмельницька)

площа 131,3 тис. км кв;

чисельністю жителів 11,3 млн. осіб.

Населення і трудові ресурси

Своєрідний район тим, що зараз у ньому найвища частка (близько 80%) українського населення, добре виражені етнографічні групи корінних жителів краю зі своєрідним побутом і культурними традиціями.

Щодо трудових ресурсів, то тут сформувався деякий надлишок їх, особливо у сільській місцевості. Це зумовлює як значні маятникові міграції, так і виїзд мешканців на сезонні роботи на східні терени України, в інші держави. Останнім часом став від'ємним і механічний приріст населення Західного соціально-економічного району.

Природні умови і ресурси

У межах Західного соціально-економічного району знаходиться Передкарпатська паливно-сировинна база країни. У Закарпатті, Передкарпатті та Придністров'ї є буре вугілля, яке залягає малопотужними пластами. Поклади нафти та газу зосереджені в основному у Передкарпатському нафтогазоносному басейні. Найбільші нафтові родовища: Долинське, Битківське, Лопушнянське; газові: Угерське, Рудківське, Більче-Волицьке та ін. Газові родовища виявлені також на Волині. У районі є значні запаси торфу (Полісся) та менілітових сланців (Передкарпаття).

Рудних корисних копалин тут є небагато. Зосереджені вони в основному у Закарпатській області (поліметалеві, ртутні руди, золото). У Волинській області виявлені перспективні поклади мідних руд.

За запасами мінеральної хімічної та будівельної сировини район один з найбагатших у країні. Найважливіші серед родовищ: Калусько-Голинське і Стебницьке калійних солей, Яворівське, Немирівське, Подорожнянське сірки (Львівська область), кам'яної солі (Солотвинське), озокериту (Бориславське), а також соляних розсолів у Передкарпатті. Будівельні викопні ресурси характеризуються великою різноманітністю. Тут зосереджені великі поклади цементної сировини (Львівська, Рівненська, Хмельницька, Івано-Франківська області), а також гранітів, лабрадоритів, крейди, гіпсу, мармуру, глини, кварцових пісків тощо.

Найбагатший район на водні, гідро- та лісові ресурси. Густа річкова сітка, багато штучних водойм, великі запаси підземних вод. Гірські річки хоч невеликі, але завдяки швидкій течії мають значні запаси гідроенергії. Основні масиви лісів зосереджені у Карпатах та на Поліссі.

Господарський комплекс

Провідними міжгалузевими комплексами у соціально-економічному районі є паливно-енергетичний, машинобудівний, хіміко-індустріальний, будівельний, лісовиробничий, агропромисловий, легкої промисловості, транспортний та рекреаційний. Паливно-енергетичний комплекс базується на видобутку палива, переробці нафти (Надвірна, Дрогобич) та виробництві електроенергії на теплових (Бурштинська ТЕС, Добротвірська ДРЕС) та атомних (Рівненська та Хмельницька) електростанціях. Крім того, важливу роль відіграють газосховища, компресорні станції, розподільчі електропідстанції, які забезпечують транспортування газу й передачу електроенергії у країни Європи.

Основними галузями машинобудівного комплексу району є автомобілебудування (виробництво автобусів, вантажо-пасажирських автомобілів, автонавантажувачів, автомобільних кранів), сільськогосподарське машинобудування (бурякозбиральні комбайни, оприскувачі), радіотехнічна, радіоелектронна (телевізори, кінескопи, магнітофони) промисловість, приладо- та верстатобудування.

Хіміко-індустріальний комплекс району базується в основному на місцевій хімічній сировині та паливно-енергетичних ресурсах. Найбільшими центрами хімічної промисловості є Калуш, Стебник, Новий Розділ, Рівне, Сокаль, Дашава, Івано-Франківськ, Львів, Борислав.

Найрізноманітніша продукція виробляється підприємствами будівельно-індустріального комплексу. Це видобуток і обробка будівельного каміння, виготовлення цементу, залізобетонних конструкцій, цегли, черепиці тощо. Найбільші цементні заводи розміщені у Здолбунові, Миколаєві, Кам'янці-Подільському.

Лісовиробничий комплекс Західного соціально-економічного району складається з усіх виробництв: від лісозаготівлі до лісохімії. Основними регіонами розвитку комплексу є Карпатський (Жидачів, Івано-Франківськ, Чернівці, Свалява та ін.) і Поліський (Костопіль, Ківерці, Славута, Понінка, Рівне).

Сільськогосподарське виробництво АПК Терени Полісся й Передкарпаття спеціалізуються в основному на льонарстві, картоплярстві та молочно-м'ясному тваринництві. На більшій частині лісостепу провідними є зернове господарство, буряківництво, м'ясо-молочне тваринництво. У Карпатах поряд з льонарством розвивається молочно-м'ясне тваринництво, у тому числі вівчарство, на Закарпатті розвивається виноградарство, садівництво, молочно-м'ясне тваринництво. Харчова промисловість переважно зорієнтована на переробку місцевої сировини, тому провідними галузями є борошномельна, цукрова, плодоовочева, спирто-горілчана, виноробна, тютюнова, молочна, м'ясна.

Використовуючи місцеву та привізну сільськогосподарську сировину, а також значні трудові ресурси району, набув значного розвитку комплекс легкої індустрії. Основними центрами комплексу є Тернопіль, Рівне, Львів, Чернівці, Хмельницький, Червоноград, Дунаївці, Ужгород, Мукачеве, Івано-Франківськ, Тисмениця.

Серед галузей транспортного комплексу найбільше значення мають залізничний та автомобільний, а також трубопровідний та повітряний види транспорту. Шляхи сполучення переважно мають загальнодержавне й міжнародне значення. Найбільшими транспортними вузлами, крім обласних центрів, є також міста Чоп, Ковель, Здолбунів, Шепетівка.

Найважливіші центри рекреації та туризму: Трускавець, Моршин, Яремча, Ясиня, Львів, Кам'янець-Подільський, Володимир-Волинський, Ужгород, Чернівці, Луцьк, Шацьк та ін.

Міста

Найбільшим містом Західного соціально-економічного району є Львів (близько 790 тис. мешканців). У промисловому комплексі міста провідне місце займають машинобудування (транспортне, сільськогосподарське, радіоелектронне, верстатобудування), хімічна і нафтохімічна промисловість, а також галузі легкої та харчової індустрії, виробництво будівельних матеріалів. У Львові знаходиться Західний науковий центр НАН України, більше 10 вузів різного профілю, в тому числі Національний університет ім. І. Франка, університет «Львівська політехніка», 5 театрів, серед них театр опери й балету, 9 музеїв, картинна галерея та ін.