1.Асиметрія річкових долин

Особливість асиметрії річкових долин – неоднакова крутизна протилежних бортів долини. Виділяються 3 групи причин асиметрії долин:

• тектонічні – виявляються через літологію і геологічні структури;

• планетарні – зв’язані з обертанням Землі навколо своєї вісі і дією сили Коріолісу;

• екзогенні – обумовлені діяльністю екзогенних – у першу чергу, схилових процесів.

Тектонічна «основа» асиметрії схилів зустрічається дуже часто. В одних випадках вона обумовлена особливостями геологічної будівлі субстрату, в інші — створена під безпосереднім впливом новітніх тектонічних рухів.

2.За морфо-генетичними ознаками всі форми рельєфу можуть бути поділені на 2 групи:

екзараційні

акумулятивні

ФОРМИ ЕКЗАРАЦІЙНОГО РЕЛЬЄФУ У ГОРАХ

Кар – сідлоподібне заглиблення на схилі хребта або окремої гори. Має – круті і обривисті схили, увігнуте дно загромаджене мореною, може бути озеро або сучасний льодовик

Льодовиковий цирк – за формою і походженням нагадує кар, але більший у кілька разів. Один зі шляхів утворення – злиття сусідніх карів

Сходи карів – висотна серія карів, які розташовуються в кілька ярусів – один над одним. Яруси виникають при чергуванні стадій зледеніння

Карлінг – скелясті піки або гребені, які утворенні сусідніми карами або цирками при їх зближенні назустріч з протилежних боків хребта або гори

Нунатаки – серія карлінгів, які височіють над покривними і гірсько-покривними льодовиками

Баранячі лоби – відполіровані виступи кристалічних твердих порід випуклої форми. Приурочені до гирл карів, льодовикових цирків, висячих трогів

Ригелі – поперечні скелясті пороги (ступіні) на днищі трогів

ФОРМИ АКУМУЛЯТИВНОГО РЕЛЬЄФУ У ГОРАХ

Моренні пасма – витягнуті пасма з морени

Бувають боковими, кінцевими, напірними

Горбисто-западинний моренний рельєф – комплекс горбів і западин між ними на поверхні трогів і особливо карів і цирків

Горби гляціодислокацій – переміщена стара морена при повторному наступанні на неї молодого льодовика і її переміщенні

3.Загальна геоморфологія – досліджує загальні проблеми науки, її історію, загальну організацію рельєфу, розробляє різні теоретичні концепції та закони розвитку рельєфу

Структурна геоморфологія – вивчає взаємозв’язок між рельєфом та геологічними структурами, геологічною будовою території

Динамічна геоморфологія – досліджує вплив екзогенних геоморфологічних процесів на виникнення та організацію рельєфу

Кліматична геоморфологія – вивчає роль клімату в утворенні та будові рельєфу

Антропогенна геоморфологія – молода галузь, яка склалась у 70-90 роках ХХ ст. й займається дослідженнями форм рельєфу, що формуються людиною

Палеогеоморфологія (історична) – вивчає древній рельєф, історію розвитку земної поверхні

Прикладна геоморфологія – досліджує можливості й напрями використання рельєфу в господарській діяльності люди, аналізує будову рельєфу з метою пошуків корисних копалин

Геоморфологія суходолу – наука про форми рельєфу, що сформувались за континентальних умов на материках і островах

Морська геоморфологія – вивчає рельєф, походження якого пов’язано з процесами на дні в Світовому океані, в прибережній зоні; має 2 підгалузі:

Геоморфологію морських берегів;

Геоморфологію дна Світового океану

4.Річкова долина – негативна та лінійно-витягнута форма рельєфу, по дну якої протікає постійний водний потік – ріка.

Річкова долина – це складна форма рельєфу, основними елементами якої виступають:

• днище долини – в будові має русло ріки та заплаву, іноді великі пролювіальні конуси виносу балок і ярів, які впадають в долину;

• схили (борта) долини, які складаються з надзаплавних терас різного порядку та кількості.

Вище, за геометричним положенням, земна поверхня продовжується спочатку привододільним схилом (ділянка, що має меншу крутизну ніж схили долини, але більшу ніж нахиленість вододілу). За прировододільним схилом слідує власне вододіл (випуклий, плоский, хвилястий, платоподібний тощо).

Русло ріки – витягнута на велику відстань і найбільш заглиблена частина річкової долини, по якій протікає річковий потік у межень. Стоїть окремо від інших елементів річкової долини тим, що русло переважно постійно вкрите водою, тут набільш інтенсивно відбуваються флювіальні процеси. Звідси морфологія русла має неповторні особливості будови. Геоморфологічну організацію русла розглядають через призму 2-х показників: будова дна русла та його меандрування.

Морфологія дна русла ріки. До спільних форм рельєфу дна русла рік можна віднести наступні:

• перекат – велика піщане пасмо, яке перетинає русло під кутом 20-30°; пасмо асиметричне: його схил, звернений проти течії, похилий, схил (називається підвалля), який збігається з напрямком течії крутіший (15-30°); більшість перекатів переміщується під час повіді вниз за течією ріки;

• побочень – примикаючі до берегів і розширені частини перекату, що піднімаються над меженним рівнем води в руслі ріки;

• плес – глибока частина русла біля берегів, які протилежні побочню; приурочені до увігнутих ділянок меандр рік;

• корито перекату – сідловина між побочнями по гребеню пасма;

• перекат-розсип – суцільні обміління русла без чітко виражених побочнів;

• острови – утворюються при підвищеній акумуляції на певній ділянці ріки уламкового матеріалу та поділу (фуркації) русла на рука або багато рукавів (як у дельтах, при виході гірських рік на рівнину, у місцях перетинання рікою негативних геологічних структур, які зазнають занурення в даний час, у міжгірних западинах, розташованих між хребтами, що піднімаються); більшість річкових островів має висоту, що не перевищує висоти заплави, і тому затоплюється в повідь;

• еворзійні вимоїни та котли – формуються на порожистих ділянках або біля підмитих берегів; добре видні під час межені, коли осушується частина русла, а в котлах залишаються озерця.

Меандрування – закономірне і об’єктивно-природне, поступове переміщення русла ріки, внаслідок чого в повздовжньому його профілі виникають вигини, а русло набуває звивистого характеру. Окремо взятий вигин русла в плані називається меандрою (від назви дуже звивистої ріки Меандер в Турції).

Звивистість найбільш характерна для рівнинних і напівгірських рік, що знаходяться в стадії врізання або стабільного стану повздовжнього профілю. Менш характерні меандри для рік у стадії акумуляції. Найкраще розвинуті меандри у рівнинних рік із глинистими або суглинними берегами, що несуть багато твердих наносів.

Будова меандри. Основними морфологічними елементами меандр є:

• коліна – два вигини, з яких складається одна меандра; в кожному коліні виділяють вершину і крила вигину;

• крок меандри – проекція вигину на повздовжню вісь долини;

• радіус меандри (див. рис.);

• кривизною вигину – величина, зворотна радіусу меандри;

• стрілою прогину – відстань від вершини коліна до повздовжньої вісі долини;

• шпора – простір суші всередині меандри;

• пояс меандрування – повздовжня смуга днища річкової долини, де розташована низка меандр;

• ширина поясу меандрування – подвоєна величина стріли прогину.

5. Геоморфологія – галузь природничої (фізичної) географії, яка відноситься до родини наук про Землю або природничих наук. Традиційно під геоморфологією розуміють – науку про рельєф земної поверхні, тобто поверхні земної кори.

Зміст науки визначається уявленнями про об’єкт та предмет власного вивчення. На сьогодняшній день можна виділити 2 концепції бачення сутності геоморфології – традиційний геокомпонентний та системний (геосистемний).

Геокомпонентна концепція геоморфології – це звичайні та найбільш старі уявлення про об’єкт і предмет цієї науки. Об’єкт вивчення геоморфології відповідно є рельєф – сукупність нерівностей поверхні Землі різного генезису, будови та розмірів

Знання провідних рис організації об’єкта – рельєфа й геоморфологічних систем дозволила поступово визначити предмет вивчення геоморфології:

1) генезис (процеси та умови рельєфоутворення) рельєфу;

2) будова рельєфу;

3) розвиток рельєфу;

4) самоорганізація та динаміка рельєфу;

5) поширення типів рельєфу на Землі;

6) зв’язок рельєфу з поширенням родовищ корисних копалин;

7) вплив рельєфу на інші геокомпоненти та людську діяльність

6.ФОРМИ РЕЛЬЄФУ ГЛЯЦІАЛЬНОЇ ЗОНИ

Ози – вузькі звивисті пасма (схожі на залізничні насипи), витягнуті на десятки кілометрів

Висота до 50-100 м

Складені – пісками, глинами, галькою, валунами

Озові поля – скупчення оз на невеликій території

Ками – моренні горби неправильної форми

Камові поля – скупчення великої кількості кам на невеликій площі

Друмліни – моренні горби витягнутої асиметричної форми

Друмлінові поля – скупчення великої кількості друмлін на невеликій площі

Горбисто-западинний рельєф – рівнини, які складаються з комплексу кам, друмлін, горбів невизначеної форми з міжгорбистими западинами

Відторженці – валуни, перенесені льодовиком на значну відстань і відкладені

Кінцево-моренні пасма – вели морени перед краєм язика льодовика

На рівнинах витягнуті на десятки кілометрів

ФОРМИ РЕЛЬЄФУ ПЕРІГЛЯЦІАЛЬНОЇ ЗОНИ

Зандрові рівнини – великі плоскі, похилі і хвилясті рівнини, біля краю льодовика

Складені переважно пісками, з лесовими островами

Долинні зандри – лінійні форми, приурочені до верховій річкових долин, які стікали з льодовика

Прохідні долини – долини сформовані водами льодовика, які на сьогодні можуть бути і без ріки, і навіть розташовуватись на вододілах

7. Процеси рельєфоутворення. В залежності від місця локалізації джерела енергії, яка діє на земну поверхню, геморфологічні процеси поділяються на 2 типи: 1)ендогенні; 2)екзогенні. Головна теза формування рельєфу – форми рельєфу виникають в результаті взаємодії як ендогенних, так і екзогенних процесів.

Ендогенні процеси. Джерелом ендогенних процесів є внутрішня енергія Землі. Ендогенні процеси формують найбільші форми рельєфу: планетарні, мега- та макроформи. Їх поява зобов’язана особливостям структури земної кори і її змінам внаслідок тектонічних або вулканічних процесів. До головних ендогенних геоморфологічних процесів відносяться:

• вулканізм (лава виливається на земну поверхню) та інтрузивний магматизм (застигає лава в пластах земної кори – батоліти, штоки, некки, лаколіти, дайки);

• землетруси земної кори (як результат вивільнення енергії в активно тектонічних районах);

• утворення геологічних структур внаслідок процесів горотворення;

• метаморфізація осадових гірських порід;

• деформації земної кори – вертикальні та горизонтальні зміщення блоків земної кори (епейрогенічні на платформах і плитах, рухи літосферних плит), утворення тектонічних розломів й порушення вихідної будови кори уздовж них (виникнення горстів, грабенів, зрушень та ін.);

• неотектонічні рухи земної кори (упродовж неогену та четвертинного періоду кайнозойської ери за останні 20-25 млн. р.);

Гравітаційний рельєф – це рельєф створений під дією сили тяжіння Землі

Основні умови утворення гравітаційного рельєфу:

крутизна схилів – чим більша, тим краще себе буде проявляти сила тяжіння

клімат – визначають умови вивітрювання гірських порід, вологість ґрунтів та ін.

Основні умови утворення гравітаційного рельєфу:

гідрогеологічні умови – перезволожені гірські породи переміщуються швидше і в більших об'ємах

геологічні умови – значення для розвитку гравітаційних зрушень гірських порід має їх літологія, структура залягання, стійкість та піддатливість порід до дії екзогенних факторів

8. Речовинний склад та структура гірських порід. Земна кора складена різними гірськими породами, тому вони й руйнуються та переміщуються по різному. Проявляється фактор через наступні показники:

• стійкість гірських порід; всі породи за стійкістю до вивітрювання сил поділяються на 2 типи: стійкі (осадові породи – глини, піски, супіски, леси, глинисті сланці, мергелі, галечники), менш стійкі (магматичні, метаморфічні, вапняки, пісковики тощо); за стійкістю до впливу рухливих вод, вітру та інших екзогенних сил породи ділять на 2 типи: піддатливі (осадові породи перелічені вище) та менш піддатливі (кристалічні та інші тверді породи); зрозуміло що стійкість та піддатливість порід до денудації буде визначати її інтенсивність та відповідно швидкість утворення рельєфу;

• зернистість гірських порід, їх моно- чи полімінеральність, текстура; встановлено, що менш піддатливі до швидшого вивітрювання породи мономінеральні, дрібно- або рівномірнозернисті з масивною текстурою (кварцит); породи полімінеральні велико- та нерівнозернисті руйнуються швидше (граніти, гнейси);

• теплопровідність та теплоємкість гірських порід; встановлен наступна закономірність, що чим менша теплопровідність тим більші температурні відмінності наявні на сусідніх ділянках породи при її нагріванні та охолодженні, що сприяє більш інтенсивному фізичному вивітрюванню;

• проникність гірських порід; проникність порід залежить від наявності в них різних порожнин – пор та тріщин; проникність порід обумовлена або їх будовою (рихлі породи – піски, галечник; пористі – вапняки-черепашники, туфи, пемза) або тріщинуватістю (вапняки, доломіти, магматичні та метаморфічні породи); помічена така закономірність – якщо територія складена легко проникними породами, то атмосферні опади швидко переводяться вглиб Землі, тому ерозійні форми флювіального рельєфу розвиваються гірше ніж за умов зворотної ситуації;

• здатність гірських порід до розчинення водою; даний фактор основний для виникнення карсту та карстового рельєфу; до числа порід, які легко розчинюються відносяться – кам’яна сіль, вапняки, гіпси, доломіти;

• просадність гірських порід; просадність полягає у зменшенні об’єму породи за умов її намокання, внаслідок чого закриваються пори та ріщини й земна поверхня осідає; до найбільш просадних порід відносяться леси й лесовидні суглинки.

Геологічні структури, які створені тектонічними рухами древніх геологічних епох. Даний фактор обумовлений особливостями залягання гірських порід в земній корі (пластова, складчаста, масивна) та співвідношення між ними в просторі. Вибіркова (сеелективна) денудація веде до формування форм рельєфу, обличчя яких визначене геологічними структурами. Такий рельєф названий – структурним рельєфом. Увесь він структурно-денудаційний, тобто виникає внаслідок руйнації гірських порід. В залежності від особливостей геологічної структури виділяється кілька основних типів структурного рельєфу:

• горизонтальний структурний рельєф утворюється тоді, коли верхній поверх земної кори складений плоскими шарами осадових або вулканічних гірських порід (зустрічається на платформах); в рельєфі проявляється по різному, тому можна виділяти підтипи структурного горизонтального рельєфу: 1)плоскі рівнини та плато; 2)плоскогірний рельєф (з’являється за умов плоских підвищених вододілів, які броньовані стійкими пластами і крутими схилами переходять в круті борта річкових долин); 3)рельєф острівних столово-останцових височин (схожий на плоскогірний тип, але негативні форми займають тут більші площі ніж позитивні); 4)пластово-східчастий рельєф (формується при чергуванні пластів стійких і нестійких порід та селективної денудації), основна форма цього рельєфу – структурні тераси;

• моноклінальний структурний рельєф – утворюється за умов розвитку в земній корі моноклінальних пластів гірських порід, які відрізняються поміж собою стійкістю та піддатливістю до денудації; типовою формою структурного рельєфу при цьому є куестовий рельєф – території, де поширені куести; куеста – пасмоподібна височина з різко вираженими асиметричними схилами: похилим, який співпадає з падінням стійкого пласту (структурний схил) та крутим, що ріже вершини пластів (аструктурний схил);

• складчатий структурний рельєф – більш різноманітний ніж два попередніх підтипи, так формується за умов поєднання антиклінальних і синклінальних складок, для яких притаманні часті зміни напрямів і падіння пластів, різна форма складок в профілі та плані, різний гірський склад складок, неоднакова глибина розчленування і тривалість впливу екзогенних процесів.

Неотектонічні рухи земної кори. Як вже відмічалось, до них відносяться рухи блоків літосфери упродовж неогенового та четвертинного періодів кайнозою. Самі рухи, то є ендогенний процес, проте частково може бути віднесений й до факторів. Як фактор неотектонічні рухи проявляються у формуванні піднять при висхідних процесах та западин на земній поверхні при нисхідних рухах. У першому випадку створюються хороші умови для розвитку або посилення різноманітних процесів денудації, у другому – все навпаки – для акумуляції й виникнення акумулятивного рельєфу.

9.Відвал – це позитивна акумулятивна форма рельєфу, яка утворюється на основі цілеспрямованої діяльності людини та за допомогою техніки внаслідок насипання гірської маси

В межах відвалу відбувається накопичення твердого мінерального матеріалу

Класифікація відвалів за морфологією

За морфологічними ознаками ідентифіковані наступні типи відвалів – терикон, гребенево-пасмоподібний, притулений, платоподібні одно- та багатоярусні, платоподібний з ярусованими дамбами – гідровідвали

Класифікація відвалів за складністю будови

За цим показником усі відвали поділені на 2 групи – прості та складні

Прості відвали представлені 3-ма морфологічними типами – терикони, гребенево-пасмоподібні, притулені засипні. Терикони характеризуються чітко визначеною однією вершиною, вершинна поверхня других відвалів має вигляд відносно звуженого хребта. Притулені відвали відрізняються формою притуленого конуса, але оберненого вершиною донизу

Спільною рисою простих відвалів є наявність лише кількох морфологічних елементів – підніжжя, схилів і вершини. Терикони і гребенево-пасмоподібні відвали розміщуються на порівняно рівній земній поверхні, притулені – формуються виключно у негативних формах початкового рельєфу, якими можуть бути яри, балки, річкові долини, але найчастіше – це шахтні провали (воронки, каньйони, улоговини) та відпрацьовані кар’єри

Складні відвали мають більш різноманітну геоморфологічну будову

Виділені 2 основні типи складних відвалів – одно- та багатоярусні платоподібні, гідровідвали (шламосховища)

Одноярусні відвали складаються з таких морфологічних елементів: підніжжя відвалу, схил, бровка та поверхня плато

В організації багатоярусних беруть участь 2-5 і більше ярусів, які подібні за будовою до річкових терас – з площадкою яруса, його уступом (схилом), бровкою та тиловим швом

Серед ярусних відвалів спостерігаються певні морфологічні варіації – платоподібні спіральноярусні та платоподібні сегментноярусні

У останніх яруси часто згори виявляються частково засипаними

Класифікація відвалів за висотою

За критерій узята звичайно відносна висота – відстань по перпендикуляру від підошви до вершини відвалу

Пропонується вирізняти 4 висотні типи відвалів:

низькі – висота менше 20 м;

середні – висота від 20 до 50 м;

високі – висоти понад 50 м, але менше 100 м;

надвисокі – висота становить понад 100 м;

Класифікація відвалів за площею

Виділені 4 типи відвалів:

дуже малі – площа менше 50 га;

малі – з площею 50-100 га;

середні – мають площу від 100 до 300 га;

великі – площа становить понад 300 га

Класифікація відвалів за об’ємом

Під об’ємом відвалу розуміється об’єм заскладованих у ньому твердих матеріалів

Одиниці вимірювання – млн. мі

За цим показником відвали поділені на 4 групи:

дуже малі – об’єм заскладованого матеріалу до 50 млн. мі;

малі – об’єм становить від 50 до 100 млн. мі;

середні – з об’ємом від 100 до 200 млн. мі;

великі – об’єм понад 200 млн. мі

10.Класифікації форм рельєфу – основний продукт вивчення морфології земної поверхні. Так як у будь-якого явища існує багато феноменів прояву в дійсності, тому форми рельєфу не стали винятком. Рельєф описаний за багатьма показниками, які й були покладені в основу кількох класифікацій його форм.

Класифікація рельєфу за зовнішнім виглядом.

• позитивна – виступає і є вищою над оточуючою територією (гора, пагорб, гірський хребет, відвал, дюна);

• негативна – нижча від середнього рівня навколишньої поверхні; негативні форми – западини (балка, карстова лійка, яр, кар’єр);

• нейтральна – відповідає загальному рівню земної поверхні (плоскі рівнини, плоскі поверхні плато або ложа океану).

Класифікація рельєфу за замкненістю.

• замкнені – на карті показані единою з’єднаною лінією (гора, моренний пагорб, відвал);

• відкриті – не утворюють єдиного контуру межі, тому й відкриваються в іншу форму рельєфу (річкова долина, яр, балка, ерозійна борозна, присхиловий кар’єр).

Класифікація рельєфу за складністю.

• прості – складаються з окремих елементів рельєфу (гора, пагорб, суфозійна або карстова лійка, льодовиковий кар);

• складні – складаються з кількох простих форм рельєфу (річкова долина, карстова котловина, карстова печера, багатоярусний кар’єр та відвал, гірський хребет, гірська країна).

Класифікація рельєфу за розмірами.

планетарні – займають площі в сотні та мільйони км2; до найбільших форм рельєфу належать – материки, ложе океану, серединно-екеанічні хребти, сучасні геосинклінальні зони;

• мегаформи – їх площа становить сотні і десятки тисяч км2; до них відносять великі рівнини (наприклад, Східно-Європейська), плато, гірські системи (Альпи, Анди, Великий Кавказ), нагір’я (Тібет);

• макроформи – є складовими мегаформ; площі дещо менші – сотні, тисячі, рідше десятки тисяч км2; прикладами можуть бути – окремі хребти, міжгірські западини, окремі височини чи низовини тощо;

• мезоформи – вимірюються кількома або десятками км2 (балки, великі яри, річкові долини, великі відвали чи кар’єри);

• мікроформи – нерівності, що ускладнюють поверхню мезо і макроформ (карстові та суфозійні лійки, ерозіні рівчаки); площа оцінюється в метрах або сотнях м2;

• наноформи – площа становить кілька м2, є самими маленькими формами рельєфу, які ускладнюють поверхню макро-, мезо- та мікроформ; прикладами слугують – ерозійні борозни, піщані хвильки на поверхню дюн або морського дна, торфяні горби вздуття тощо

Класифікація рельєфу за характером дії екзогенних процесів.

• акумулятивні форми – утворюються внаслідок накопичення переміщеного твердого матеріалу (дюна, конус виносу, відвал);

• денудаційні форми – виникають під впливом процесів денудації (яр, балка, карстова лійка, льодовикова трогова долина, кар’єр).

12.Флювіальний рельєф (від латин. – fluvio – текти) – рельєф створений рухливою водою поверхневих постійних і тимчасових водотоків

ПРОЦЕСИ УТВОРЕННЯ

водна ерозія – руйнація гірських порід рухливою водою постійними і тимчасовими водотоками; буває лінійна та площинна, глибинна та бокова

транспортування еродованого матеріалу водною масою тимчасових водотоків, ріками, селями

акумуляція – накопичення в певних місцях переміщених твердих наносів (алювію)

УМОВИ УТВОРЕННЯ ФЛЮВІАЛЬНОГО РЕЛЬЄФУ

Кліматичні умови – серед них найважливішим є кількість атмосферних опадів та режим їx надходження

Літологія гірських порід – чим більш пухка і рихла порода, більш піддатлива до руйнівної дії води флювіальний рельєф буде розвиватись краще – наприклад у глинах, лесах, суглинках, пісках, тонкоплитчатих сланцях тощо

Геологічна будова території – на формування флювіального рельєфу першочергове значення мають наявні різні геологічні структури

Неотектонічні pyxи блоків земної кори – тут при піднятті території посилюється глибинна ерозія, акумуляція має другорядне значення; за низхідних рухів акумуляція є домінуючою

Умови рослинності – наявність зімкненого рослинного покриву (особливо лісового або чагарникового), добре розвинена дернина або лісова підстилка (шар рослинного опаду на ґрунті) повністю або майже повністю значно стримує руйнівну силу водотоків

Вплив базису ерозії – це висотний рівень водного об’єкта в який впадає водотік; базис ерозії визначає співвідношення між глибинною та боковою ерозією, ерозією та акумуляцією

Виділяється 2 типи базисів – загальний (рівень Світового океану) i місцевий (рівень проміжного водоймища або головної ріки);

Профіль рівноваги – ідеальна (модель) лінія – плавно увігнута крива, в кожній точці якої ерозія дорівнює акумуляції; в дійсності завдяки різноманітних ендогенних і екзогенних процесів така ідеальна модель майже ніколи не формується

13.Кліматичні умови.

Клімат – один з найважливіших факторів рельєфоутворення. Клімат зумовлює інтенсивність екзогенних процесів, які пов’язані з діяльністю води як на поверхні Землі, так і в глибині.

В цій класифікації присутні 3 типи рельєфу:

• гляціально-нівальний рельєф – рельєф полярних і субполярних широт, високогірних районів, де переважає денудаційна роль снігу та льоду на земній поверхні та багаторічної мерзлоти у верхній товщі земної кори; в цій зоні переважають сучасні кріогенні та льодовикові форми, а дія водотоків і вітру має підпорядковане значення;

• гумідний рельєф – рельєф більш південних і добре зволожених районів помірного клімату, тропічного та екваторіальних широт (за винятком пустельних регіонів); так як тут випадають опади у вигляді дощу, а сніг тане на весні, тому тут в основному поширений флювіальний рельєф (створений постійними і тимчасовими водотоками) та карст;

• аридний рельєф – має острівне поширення і приурочений до посушливих напівпустель і пустель помірного та тропічного кліматичних поясів; обмеженість опадів – головна передумова переважання еолових (вітрових) процесів і еолового рельєфу.

На межі цих геоморфологічних зон утворюються форми рельєфу, які будуть характерні для обох сусідніх типів.

Кріогенні умови – наявність багаторічної мерзлоти, яка створює всі необхідні умови для сезонного промерзання грунтів взимку та віддаювання їх в теплу пору року. Є необхідною умовою для утворення кріогенного (мерзлотного) рельєфу в полярних широтах, в континентальних районах Євразії та Північної америки, у високогірних районах.

Біогенні умови. Основна функція тут належить дії рослинності. Вплив на рельєф відбувається через взаємозв’язок між рослинністю та грунтом або гірськими породами. Роль рослинності подвійна: з одного боку, наявність зімкненого рослинного покриву (особливо лісового або чагарникового), добре розвинена дернина або лісова підстилка (шар рослинного опаду на грунті) повністю або майже повністю послаблює руйнівну силу поверхневого стоку. Це стримує розвиток водної або вітрової ерозії. Відсутність або значна розрідженість рослинного покриву є сприятливою умовою для розвитку денудаційних процесів.

Також, в процесі своєї життєдіяльності (метаболізму) рослини постійно продукують різноманітні органічні кислоти (гумінові) та вуглекислий газ. Наприклад, для розвитку карсту (розчинення гірських порід) необхідна агресивна здатність води, яка досягаються вмістом в ній кислот і значної концентрації СО2.

Антропогенний фактор. Загалом вплив людини на рельєф може бути прямим (тоді це різновид екзогенних процесів – створення кар’єрів, відвалів тощо) та непрямим. В останньому випадку діяльність людини проявляється як фактор рельєфоутворення. Його сутність полягає у створенні таких умов, за яких посилюються “старі” або з’являються нові для території екзогенні процеси рельєфоутворення. Наприклад, зорання земель на схилах уздовж їх напряму автоматично призводить до писелення струмчатої та площинної водної ерозії (хоча це й не планувалось); створення відвалів рихлих гірських порід (глинисто-піщаних) веде до розвитку раніше нехарактерних гравітаційних процесів – зсування та осипання порід.

14.Класифікація рельєфу за співвідношенням з геологічною структурою.

• прямий рельєф – характерний для ситуацій, коли антикліналям (позитивним геологічним структурам – випуклим в земній корі) відповідають позитивні форми рельєфу – гори або височини, а також коли синкліналям (увігнутим геологічним структурам) відповідають негативні форми рельєфу (низовини, міжгірські западини); наприклад пряма морфоструктура Придніпровська височина над Українським кристалічним щитом;

• обернений (інверсійний) рельєф – відзначається зворотнім співвідношенням між земної поверхнею та геологічною структурою; так можуть з’явитись негативні форми рельєфу над позитивними геологічними структурами або навпаки (наприклад Волинська височина над Галицько-Волинською тектонічною западиною);

• напівпрямий рельєф – поєднує в межах однієї макроформи ділянки як прямого, так оберненого рельєфу; наприклад Поліська низовина над позитивною геологічною структурою Українського кристалічного щита, негативними Волино-Подільською плитою та Дніпровсько-Донецькою западиною.

Класифікація рельєфу за віком.

• сучасний – сформувався під час неогену та четвертинного періоду кайнозойської ери;

• палеорельєф (утворився упродовж минулих геологічних епох); форми або зниклі зовсім (лише реконструюються) або розкриваються в шахтах і кар’єрах як похований рельєф.

Класифікація рельєфу за послідовністю утворення.

• первинний – форми, які сформувались під дією певного процесу та факторів уперше на даній території;

• вторинний – виникає внаслідок перетворення первинних форм, наприклад перевіювання пісків перших надзаплавних терас річок і поява еолових форм – дюн, дефляційних котловин.

Класифікація рельєфу за морфологографічними ознаками. В

• хвилястий;

• плоский;

• горбистий;

• сходинчастий;

• острівний;

• прямий;

• випуклий;

• увігнутий;

• складний тощо

Класифікація рельєфу за стадією розвитку.

• стадія юності (молодості);

• стадія зрілості;

• стадія старезності (старості).

15.Екзогенні процеси. Джерело енергії екзогенних процесів – зовнішнє відносно земної поверхні. Головне джерело – енергія Сонця, яка трансформується на поверхні Землі в енергію рухливої води, повітря, твердого матеріалу літосфери. Допоміжною енергією завжди виступає гравітаційна енергія Землі. До екзогенних геоморфологічних процесів відносяться:

• вивітрювання гірських порід – фізичне, хімічне, біологічне;

• дія води – під час руху та розчинення мінералів і карстових порід; характерна для всієї поверхні контакту між гідросферою та літосферою – в Світовому океані, озері, льодовиках, ріках і т.д.;

• дія вітру – еоловий процес;

• переміщення мас гірських порід – зсуви, обвали, осипання тощо, які об’єднуються часто в групу схилових процесів;

• дія живих організмів – коралів в океанах (формуються коралові рифи з островами), термітів в тропіках (формуються пагорбовий мікрорельєф); антропогенна діяльність;

• космічні процеси – дія припливних сил Місяця та Сонця, випадіння пилу, падіння метеоритів тощо.

В реальних умовах на місцевості екзогенні геоморфологічні процеси вкладаються в 3 стадії:

– денудація – загальна назва процесу руйнації гірських порід і мінералів, є початком екзогенного рельєфоутворення; денудація буває – водною ерозією дна та берегів водотоків, морської або озерною абразією берегів; дефляція – видування та розвіювання вітром дрібнозему; корразія – обтачування, шліфування, висвердлювання твердих гірських порід вітром; екзарація – руйнація гірських порід льодовиком; коррозія – розчинення гірських порід водою (основа карсту); суфозія – винесення твердого дрібнозему підземними водами; антропогенна денудація – видобування гірських мас відкритим або підземних способами; в ідеальній моделі розвитку рельєфу кінцем процесу денудації є вирівнення земної поверхні – її пенепленізація; денудація веде до зрізання рельєфу й його гіпсометричне пониження;

– переміщення твердої гірської маси водою (в тому числі й твердою), вітром або сама собою, під впливом сили тяжіння Землі;

– акумуляція – процес накопичення знесеного твердого матеріалу, його відкладання в западинах, що веде до загального підняття території.

16.Материковий схил – більш менш вузька зона морського дна нижче (глибше) бровки шельфу, яка характеризується більш крутим нахилом поверхні (рис. 1). Відзначається наступними характерними рисами геоморфологічної будови:

• в середньому кути нахилу поверхні становлять 5-7°, але місцями й більше – до 15-20° та навіть в окремих випадках до 50°;

• в більшості випадків материковий схил має сходинчасту будову – складається з уступів самої великої крутизни та ділянок нахилених рівнин; якщо останні дуже великі, то тоді їх називають крайовими плато материкового схилу (наприклад плато Блейк на схід від пів-ва Флорида);

• поверхня материкового схилу ускладнена горбистим рельєфом, який обумовлений соляною тектонікою (наприклад, на дні Мексиканської затоки, в Середземному морі), а також вулканічними утвореннями та формами грязьових вулканів;

• типовою формою рельєфу материкових схилів – є наявність в їх будові численної низки підводних каньйонів (рис. 1) – витягнутих вхрест простягання материкового схилу врізаних в земну кору улоговин; довжина каньйонів сягає до сотень кілометрів, глибина до 2 км, схили круті, поперечний профіль V-подібний, форма в плані – в основному прямолінійна, але є й розгалуджена, звивиста; біля гирла спостерігається розвиток великих акумулятивних форм – конусів виносу підводних каньйонів;

• для пояснення виникнення підводних каньйонів висунуто 3 гіпотези: 1)флювіальна – за нею каньйони є продовженням сучасної та реліктової річкових сіток, проте більшість каньйонів не узгоджується з русловою сіткою, хоча співпадіння теж відмічаються; 2)тектонічна – каньйони утворилися в результаті радіального розламування земної кори в межах материкового схилу; 3)гіпотеза каламутних потоків – тут причиною виникнення каньйонів є потужні каламатні потоки та зсуви підподного грунту з шельфу й накопичення його на материковому підніжжі.

Материкове підніжжя. Материкове підніжжя – нахилена рівнина, яка прилягає до підошви материкового схилу й простягається смугою уздовж нього та ложем океану з іншого (рис. 1). Материковим підніжжям материк закінчується. Умовною межою материкого підніжжя є лінія виклинювання (зникнення) гранітного шару з земної кори континентального типу. Морфологія поверхні материкового підніжжя відрізняється наступними рисами:

• рівнина має незначні нахили – до 2,5° біля підошви материкового схилу й зменшується в напрямку до ложа океану;

• закінчується материкове підніжжя на значних глибинах 3,5-4,0 км;

• поверхня материкового підніжжя – хвиляста (горбисто-западинна), місцями на ній закінчуються підводні каньйони;

• значна частина підніжжя – це великі й злиті між собою конуси виносу підводних каньйонів; таким чином материкове підніжжя – це переважно акумулятивне утворення (наприклад, потужність рихлих осадків тут дорівнює 5 км, тоді як на решті поверхні океану в середньому вона становить до 0,5 км;

• геологічна основа материкового підніжжя – структурний тектонічний прогин на межі материку та ложа океану, який заповнений осадками.

Окрім типових ділянок материків з корою континентального типу на дні океану ще зустрічаються дві особливі структури близькі за будовою до материків – бордерленди та мікроконтиненти.

Бордерленди. До бордерлендів відносять роздріблені розривними тектонічними порушеннями ділянки підводної окраїни материків (наприклад, біля берегів Каліфорнії), де неможливо виділити шельф, материковий схил та материкове підніжжя. Рельєф дна тут дуже нерівний – великі височини чергуються з такими ж за розмірами западинами, які є результатом розвитку горстів та грабенів уздовж розломів земної кори.

Мікроконтиненти. Мікроконтиненти – підводні або надводні височини, складені корою континентального типу, але не пов’зані з материками. Такі височини відділені від материків широкими просторами дна океанів з земною корою океанічного типу. Виникнення таких морфоструктур пов’язують або з початком утворення материкової кори, або мікроконтиненти є залишками більш великих материкових платформ, які опустилися на дно Світового океану. Прикладами мікроконтинентів слугують – Сейшельські о-ви з їх підводоним фундаментом (Сейшельською банкою), Новозеландське підводне плато (з південною частиною Нової Зеландії), масив о.Мадагаскар тощо.

17.еоловий рельєф.процеси та умови утворення.

Еоловий рельєф – це рельєф створений дією вітру.Виникає внаслідок сукупної дії групи процесів та певних природних умов .

Процеси.1. Дефляція – процес видування або розвіювання пухкого грунту

2. Корразія – процес обтачування, шліфування, висвердлювання і, таким чином, руйнації гірських порід дрібним уламковим матеріалом (піщинками), що пересувається разом з повітрям у вітряному потоці

3. Транспортування (перенесення) дрібноземного еолового матеріалу

4. Акумуляція еолового матеріалу – відбувається при послабленні швидкості вітру і випадінню дрібнозему на земну поверхню

УМОВИ УТВОРЕННЯ ЕОЛОВОГО РЕЛЬЄФУ.

-Незначна кількість атмосферних опадів

-Сухість атмосферного повітря – забезпечує розсипчастість дрібнозему

-Часті і сильні вітри

-Інтенсивне фізичне вивітрювання – основний постачальник дрібнозему під вітер

-Відсутність або значна розрідженість рослинного покриву

-Широке поширення дрібноземистих відкладів – піску, гравію, глин, суглинків, супісків .

19.Берегова зона .Стуктура берегової зони .Узбережжя .процеси та умови утворення рельєфу берегів.Абразія .Морфологіф абразійного рельєфу.

БУДОВА БЕРЕГОВОЇ ЗОНИ.Береговий рельєф – це рельєф створений рухом хвиль та наносів в межах сучасної та стародавніх берегових зон Берегова зона – більш менш широка смуга земної поверхні, в межах якої відбувається взаємодія між морем (океанічними басейнами) та сушею та динаміка берегової лінії

Берег – наявна в даному місці та даний час межа між сушею і морем.Берегова лінія – це середньостатистична лінія на картах, яка показує середнє багаторічне положення берегу.Берегова зона складається з 2-х структурних частин: Надводна частина, Підводна частина – підводний схил

Підводний береговий схил за характером змін глибин буває 2-х типів:

- приглубий – схил крутий, глибини біля

берегу зростають стрімко, берег часто

скелястий

- відмілий – підводний схил є дуже

похилим, глибин наростають дуже

поступово, це низовинні береги

За віком утворення берегова зона та берегові лінії бувають сучасними та древніми.Древні берегові лінії – це затоплені ділянки внаслідок трансгресії моря або надто віддалені від нього внаслідок широкої регресії моря.Узбережжя – смуга суходолу, в межах якої розташовані древні берегові лінії разом із морськими терасами та сучасною надводною частиною берегової зони. ПРОЦЕСИ ТА УМОВИ УТВОРЕННЯ РЕЛЬЄФУ БЕРЕГОВОЇ ЗОНИ.

Абразія – руйнація хвилями гірських порід, які складають переважно надводну та контактову частину берегової зони .Дія припливів і відпливів – переміщують донні наноси, формують переважно акумулятивні поверхні, рідше обумовлюють формування ерозійних жолобів.Переміщення донних та завислих наносів хвилями та течіями.Акумуляція твердих наносів, які переміщуються хвилями і течіями – найбільш поширена кінцева форма берегової акумуляції – пляж

УМОВИ УТВОРЕННЯ БЕРЕГОВОГО РЕЛЬЄФУ:Геологічна будова берегу – літологія гірських порід, геологічна структура (шаруватість, моноклінальність, складчастість, масивність).Масивні, складчасті породи руйнуються абразією повільніше.Неотектонічні рухи земної кори – обумовлюють геодинамічні причини змін рівня моря – трансгресії та регресії, що призводить до змін рельєфу берегової зони, берегів, узбережжя упродовж антропогену та неогенуДіяльність живих організмів – коралових рифів, які складають передумови виникнення островів, валів, заток.Діяльність річок – обумовлюють винесення потужної кількості алювіальних наносів і відкладення їх в прибережній зоні.Напрям руху хвиль і наносів – може бути відносно берегу поперечним та повздовжнім.Швидкість хвиль – обумовлює ударну силу хвиль та інтенсивність абразіїДинаміка хвилювання – упродовж доби або більшого проміжку часу.

20.Мегарельєф ложа океану та серединно океанічних хребтів.Карст,наука про карст. Умови та процеси розвитку карсту.Поширення карсту на землі.

Мегарельеф ложа океану. Ложу океану притаманний океанічний тип земної кори, що відрізняється малою потужністю (5 - 10 км) і відсутністю гранітного шару. Ложе океану відповідає в структурному відношенні океанічним платформам. Дно океану (рівнина) - гігантська улоговина з відносно рівним, частіше горбистим дном відділяється найбільшими хребтами, валами, височинами. Найбільш типова океанічна кора властива днищ улоговин. На височинах, як правило, потужність кори збільшується, але це не завжди. Іноді під базальтовим верствам виявляється шар підвищеної щільності. Існує два види рівнин. 1) Плоска Абісальна рівнина. 2) Горбиста Абісальна рівнина. Вони розвинені у всіх океанах. Горбкуваті менш вирівняні. Висота пагорбів ≈ сотні метрів. Швидше за все - це колишні вулкани. Горбисті рівнини переважають в Тихому океані, а плоскі - в Атлантичному. У Тихому осадовий шар дуже маленький (сотні метрів), а в Атлантичному ≈ 1 км. Величезна кількість матеріалу осідає на околицях, і дуже мало потрапляє в центр → с Тихому океані вони не перекрилися опадами тому розмір океану дуже великий, а в Атлантичному перекрилися → плоскі рівнини. Пагорби. Улоговини розділені підводними гірськими системами. Вони порівнянні з аналогічними формами на суші, і вони навіть> таких же систем на суші. Вони є в кожному океані. Приклад: Східно-Індійський хребет. Генезис цих хребтів вулканічний, в зонах активних вулканічних процесів. Внутріплітного вулканізм (≈ в центрі плит, а не по краях). Це пояснює теорія "гарячих точок". На кордоні ядро ​​- мантія відбувається вертикальне підняття мантійних матеріалу. Цей матеріал піднімається до поверхні. Кора плавиться і виникає вулкан (а). Він постійний мільйони років. Плита рухається, і мантійних речовина виходить назовні застигає і складається в хребет (б) і (в). На малюнка: 1 - гаряча точка, 2 - Підняття мантійних матеріалу (по плюмами). Характерно збільшення віку порід від одного краю до іншого.

Скупчення гарячих точок - гаряче поле. Таких полів 4: 1) Тихоокеанське гаряче поле. 2) Африканське поле.

У Тихому океані особливо численні плосковершінние підводні вулкани - гайотов. Найбільш поширені на підводних горах Маркус-Неккер., Які простягаються в широтному напрямку від південної частини гавайських островів на захід до островів Бенін і Волкано. Глибина над вершинами багатьох гайотов досягає от200 до 2500 м (в середньому 1300 м). Як зазначалося вище, така глибина, очевидно, вказує на занурення дна океану, так як припускати настільки значні зниження його рівня в минулому немає підстав. А верх вулкана плоский бо його впустила абразія (процес руйнування хвилями). Атоли - коралове споруда, що має форму суцільного або розірваного кільця, що оточує мілководну лагуну.

Рельєф серединно-океанічних хребтів. Серединно-океанічні хребти морфологічно являють собою найбільші, витягнуті в меридіональному і субмеридіональному напрямку здуття земної кори утворюють як би величезний (до 2000 км в ширину і 6 км у висоту) звід зі складно розчленованим рельєфом схилів і особливо його осьової зони. В осьовій зоні розвинені асиметричні хребти, розділені глибокими, різко вираженими видолинками з плоским дном і крутими бортами, витягнутими відповідно до загального простягання сренінно-океанічного хребта. Ці форми рельєфу - результат розривних порушень земної кори типу рифта, тому осьові зони серединних хребтів отримали найменування рифтових зон. Ріфтогенних кора досить тонка, мантія підходить близько. Підвищується проникність порід. Тут відбувається впровадження мантійних матеріалу).1 - дівергентная кордон літосферних плит (тут плити розходяться). Ріфт - лінійно витягнута (на кілька сотень і тисяч км) щелевидная або ровообразная структура розтягування земної кори, шириною від декількох десятків до декількох сотень км, обмежена розломами. Основна геолого-геофізична особливість - високе значення швидкостей пружних хвиль в земній корі і високе значення теплового потоку. До важливих рис можна віднести високу сейсмічність серединних хребтів і приуроченість багатьох острівних і підводних океанічних вулканів до їх гребенях і схилах. Все це як і різка розчленованість рельєфу вказує на те, що серединно-океанічні хребти представляють собою області інтенсивного сучасного тектогенезу і, згідно з концепцією тектоніки літосферних плит, являють собою зони спредінга (тобто поблизу серединно-океанічних хребтів літосферні плити нарощуються за рахунок речовини , що піднімається з надр, і розходяться в сторони).

Науки про карст.

-Карст – процеси і явища, які виникають у розчинних водою гірських (карстових) породах – сукупність хімічного процесу розчинення (вилуження, коррозії) гірської породи

-Карст супроводжується водноерозійними та водноакумулятивними процесами, пов’язані з рухливою дією тріщинно-карстових вод

Гвоздецький М.А. (1972) до поняття карстових процесів включає не тільки процес руйнування і знищення проникних розчинних гірських порід за допомогою вилуження їх водами, що рухаються, але й тісно пов’язаний з ним процес виникнення натічно-краплинних (сталактити, сталагміти та ін.), та інших осадових утворень – процес карстового літогенезу

-Карстові явища виражаються на земній поверхні і в земній корі комплексом специфічних поверхневих і підземних форм – карстовий рельєф

-Карст і карстовий рельєф вивчається галузевою фізико-географічною наукою – карстознавством (інша назва карстологія)

-Ця наука бере початок з 1947 р. і народилась на терені колишнього Радянського Союзу

-Карстознавство розділяється на кілька підгалузей – загальне, регіональне, прикладне карстознавство, спелеологію

-Спелеологія досліджує підземний карст і підземні форми – карстові шахти, колодязі, горизонтальні печери .

Поширення карсту. Карст поширений на всій суші (материки, острови).У найбільш активній і добре вираженій формі карст спостерігається на 34% площі суходолу.Проте наукові роботи Дублянського В.М. показують, що фактично карстові процеси відбуваються не лише на ділянках, де широко представлені розчинні породи, а й у тих районах, де зустрічаються слабо карстові породи – з карбонатним цементом, включеннями кристалів гіпсу, карбонату кальцію.Цим автором доведено, що карст, наприклад на території України, охоплює майже всю площу нашої держави.

Карст – це переважно денудація (руйнація) гірських порід під дією води. Ця денудація проявляється у вигляді наступних процесів:Коррозія – розчинення карстових гірських порід (вапняки, крейда, гіпси тощо).Механічні водна ерозія та акумуляція.Винесення розчинених хімічних елементів водою за межі карстового масиву.Гравітаційні процеси – зсуви в печерах й на схилах карстових лійок та котловин, обвалення покрівлі печер.Суфозія – замивання в підземні порожнини некарстових порід.Осадження карбонату кальція (СаСО3) на стінках, стелі й підлозі печер – утворення натічних форм.

21.Мегарельєф геосинклінальних зон.

Під сучасними перехідними зонами (або сучасними геосинклінальними областями) розуміють – області сучасного горотворення, які відбуваються на стику материків та океанів. Спільними рисами сучасних геолого-геоморфологічних процесів є: 1)висока сейсмічність територій; 2)інтенсивні процеси інтрузивного магматизму та вулканізму; 3)наймаксимальніша на Землі розчленованість рельєфу – до 14-15 км (якщо сумувати перепад висот між глибоководними жолобами до вершин гір острівних дуг; 4)перехідні зони поділяються на 3 мегаформи – острівна дуга, котловина окраїнного моря, глибоководний жолоб . Рельєф глибоководних жолобів. Глибоководний жолоб – вузькі й довгі лінійні депресії (западини). Відповідають геологічній структурі прогинів земної кори, які формуються за умов руху літосферних плит назустріч одна одній й опускання океанічної кори під материкову. В наш час відомі 35 жолобів, з яких 28 знаходяться в Тихому океані.

В результаті вивчення, встановлені наступні риси рельфу глибоководних жолобів.

-поперечний профіль жолобів завжди близький до V-подібного;

-на дні завжди є неширока смуга плоского дна;

-крутизна схилів жолобів різна – зростає від бровки (5-6°) до дна (тут нахил становить 25-45°);

схили жолобів мають сходинчастий характер, на них розвинені підводні каньйони, відбуваються зсувні процеси (рис. 6);

глибина жолобів сягає максимальних значень в Світовому океані – від 4 до 11 км (найбільший Маріанський глибиною 11022 м);

-в плані майже всі жолоби мають дугоподібну форму (наприклад Курільський, Алеутський, Маріанський, Пуерто-Ріко, Південно-Сандвичів тощо), рідше лінійну (наприклад жолоби Кермадек, Тонга, Філіпінський).

22.Річкові надзаплавні тераси:стуктура ,генезис ,к-ція.

Річкові тера́си (долинні тераси, надзаплавні тераси) — частини річкових долин які є відносно рівними, мало нахиленими (за течією та в бік річищ) східцеподібними утвореннями, що виникають у результаті спільної акумулятивно-денудаційної діяльності постійних водотоків. У своїх нижніх частинах річкові тераси, як правило, мають відносно круті уступи, якими контактують із заплавами рік; у верхніх — маловиразними «тиловими швами» межують зі схилами річкових долин чи інших терас. Під час повеневих підйомів рівня води в річках, тераси ніколи не затоплюються водами.

К-ція річкових терас.

За складом гірських порід:

-ерозійні тераси (корінні тераси, тераси розмиву) — річкові тераси сформовані більшою мірою (або й цілковито) крихкими гірськими породами неалювіального складу.

-цокольні тераси (ерозійно-акумулятивні) — тераси в основі яких містяться кристалічні гірські породи (перекриті осадовими відкладами або вільні від них). Чосто, у нижніх частинах їхніх уступів відслонюються корінні породи (цоколь), а верхня частина уступу і площадка складені алювієм.

-акумулятивні тераси (алювіальні тераси, тераси накопичення) — річкові тераси цілковито (або більшою мірою) сформовані крихкими алювіальними відкладами.

За типом розташування у межах річкових долин (за В. Г. Бондарчуком, 1949 р.):

-поперечні тераси

-повздовжні тераси

За структурою гірських порід:

-накладені тераси

-вкладені тераси