Попит трьох осіб на суспільне благо

Кількість	Готовність А оплачувати благо, грн.	Готовність В оплачувати благо, грн.	Готовність С оплачувати благо, грн.	Колективна готовність оплачувати благо, грн.
1	4	5	6	15
2	3	4	5	12
3	2	3	4	9
4	1	2	3	6
5	0	1	2	3

Замість підсумовування кількості товарів, на які є попит за кожною ціною, як це відбувається при визначенні ринкового попиту на продукти індивідуального вжитку, у випадку суспільних благ підсумовуються ціни, які особи готові платити за останню одиницю суспільного блага за будь-якої кількості, на яку існує попит. Колективна крива попиту на суспільне благо, отже, ґрунтується на грошовій вартості передбачуваних вигод від додаткових одиниць цього блага, які однаково доступні усім індивідам для одночасного споживання (рис. 14.5б).

Однак варто зазначити, що колективне споживання блага не завжди робить його суспільним. Наприклад, опалення будинку слугує гостям так само, як і господарю; власник картини, хоч би які величезні гроші він за неї заплатив, не зможе завадити своїм гостям милуватися нею, взяти від неї стільки ж задоволення, скільки отримує сам; оприлюднена інформація використовується всіма, до кого вона доходить (визначені в такий спосіб колективні блага є однаково приватними і суспільними).

Споживання “чистих” суспільних благ відбувається колективно, проте індивідуальна корисність від такого споживання є різною. Якщо оплата такого блага буде відбуватись у відповідності з граничними вигодами від його використання, то з’являються стимули для приховування реальної інформації та зменшення дійсних розмірів отриманих переваг. Оскільки споживачі отримують вигоди від “чистого” суспільного блага незалежно від того, чи платять вони за нього чи ні, то природно виникає бажання позбутися виплат і отримати це благо безкоштовно. Така ситуація отримала назву проблеми “безквиткового пасажира” або фрирайдера (free-rider problem).

Проблема “безквиткового пасажира” виникає щоразу, коли люди намагаються користуватися вигодами суспільних благ, уникаючи власного податкового внеску на їх фінансування. Проблема “безквиткового пасажира” найчастіше виникає у великих групах споживачів, оскільки там найважче отримати необхідну інформацію про стан платників. В малих групах, де окремому індивіду вигідно сплачувати витрати самостійно, аніж не отримувати суспільне благо, існує висока ймовірність його надання. Саме в малих групах окремий індивід є настільки важливим з погляду усього колективу, що його внесок до досягнення групової мети або відсутність такого має відчутний вплив на витрати або вигоди інших учасників групи. Навпаки, у великій групі, де внесок одного індивіда не “робить погоди” для групи в цілому (не впливає на тягар витрат чи вигоди для кожного окремого члена групи) суспільне благо не буде надаватися за відсутності примусу або інших зовнішніх стимулів, які б спонукали членів великої групи до дії в їх спільних інтересах. В результаті існування проблеми безквиткового пасажира виробництво “чистого” суспільного блага знаходиться на рівні, нижчому за ефективний. Ринок опиняється не в стані подолати цю проблему, отже, на перший план виходить державний сектор.

До основних факторів, які заважають великим групам реалізовувати свої власні інтереси та актуалізують проблему фрирайдера, можна віднести:

1) що більшою є група, то менша частка загальної групової вигоди припадає на одну особу, яка діє в групових інтересах, то менш адекватною буде її винагорода за будь-яку дію в інтересах групи і то далі група віддалятиметься від оптимального обсягу пропозиції суспільного блага, навіть якщо вона повинна його отримати;

2) зважаючи на обернено пропорційну залежність між чисельністю учасників групи та часткою загальної вигоди, що припадає на окремого індивіда або якусь малу підгрупу членів групи, малоймовірно, що для останніх буде вигідним суспільне благо (що більшою є група, то менш вірогідною є взаємодія для забезпечення блага);

3) що більшою є кількість суб’єктів в групі, то більші організаційні витрати, і, таким чином, вищим буде бар’єр, який треба подолати, перш ніж буде набуто якогось обсягу суспільного блага (що більшою є група, то далі вона віддалятиметься від надання оптимальної пропозиції суспільного блага, а дуже великі групи за відсутності примусу або зовнішніх стимулів взагалі не забезпечуватимуть себе навіть мінімальною кількістю суспільного блага).

Ринок неспроможний забезпечити громадян суспільними благами, тому держава стає основним їх виробником чи замовником, визначає оптимальну їх кількість і мінімізує витрати їх виробництва. Чисте суспільне благо має своєрідний зовнішній ефект: як тільки хто-небудь починає його споживати, це благо стає доступним для всіх. Тому у споживача виникає спокуса уникати виплат, що зменшує можливості пропонувати подібні блага через ринкові угоди. Щоб суспільство користувалося такими благами і послугами, забезпечити їх повинна держава, а фінансувати їхнє виробництво необхідно за допомогою податків.