2.2. Часово-просторова організація прози Марії Галич

У творах Марії Галич хронологічний виклад подій як структуро твірний елемент реалістичної прози втратив першочергове значення. Відтворення послідовної зміни почуттів і думок зумовило хронологічні зрушення. Загальною тенденцією стало домінуюче значення мікропростору, інтенсивності внутрішнього життя, наповненого суб’єктивним часом. Особливостями часово-просторової організації прози письменниці вважаємо наступні. По-перше, розбіжність сюжетного часу й часу героїнь, коли перший обмежується декількома хвилинами, а другий поширюється на все життя (“По дорозі”, “До біржі”). По-друге, використання хронотопу дороги, стрижнем якого є плин часу, а звідси – життя. Лейтмотивні фрази підкреслюють його плинність і виконують функцію структуро твірного елемента (“По дорозі”, “До біржі”). По-третє, показ часу як тимчасової зупинки між двома важливими періодами в житті героїні, “ситуація антракту” (термін Віри Агеєвої) (“Друкарка”). По-четверте, прийом “пошуку минулого”, коли ретроспекція виступає засобом психологічного аналізу (“Моя кар’єра”). По-п’яте, уживання “актуального хронотопу” (термін Ю.Кузнецова), у якому художній час і простір складаються з окремих мазків, розрізнених уривків чуттєвих вражень (“Весною”). По-шосте, розбіжність часу героїні й людей навколо неї (“Наталя”).

3. Персоналії членів “Ланки” – марСу в мемуарній літературі”

Схарактеризовано уривок із щоденника письменниці, її епістолярій, “Автобіографію”, автокоментар, літературні портрети Г.Косинки, Є.Плужника, Б.Антоненка-Давидовича. В уцілілому фрагменті багаторічних щоденникових записів на перший план виступає ретроспективний рух подій, що зближує його з власне спогадами. Однак у ньому простежується й жанрова специфіка щоденника – узагальнення фактів дійсності, уривчастість і неопрацьованість оповіді, різкий перехід від однієї думки до іншої. Епістолярний жанр представлено листами Марії Галич до В.Півторадні. Усі листи письменниці автобіографічні, кожен додає щось нове для розуміння її особистості, підкреслює ту чи іншу рису характеру, виявляє факти життя. “Спогади про свою літературну діяльність” – невелика розповідь про власні художні твори, викладена в хронологічному порядку, через що жанр цих мемуарів визначено як автокоментар. В “Автобіографії” проаналізовано функції прокурсивного руху подій, історичного часу, ретроспективних відступів.

Спогади Марії Галич про представників “Ланки” – МАРСу розглянуто в контексті літературних портретів, написаних Б.Антоненком-Давидовичем і Т.Осьмачкою. Письменниця подає образ митця – виразника ідей своєї доби, у творчості якого відбиваються основні тенденції суспільного розвитку. Художні твори як продукт діяльності письменника розкривають проблеми та суперечності часу, допомагаючи їх осягнути.

Мемуари Марії Галич про Г.Косинку, Є.Плужника і Б.Антоненка-Давидовича належать до різних жанрових різновидів літературного портрета. Портрети Г.Косинки та Є.Плужника є цілісними образами, у яких сконденсовано всі переживання авторки, викликані героями. Спогади про письменників чергуються з аналізом їхньої творчості, тому їх відносимо до розширеного літературного портрета. Прагнення Марії Галич показати складність духовного світу “ланківців” зумовило багатоплановість оповіді, коли герої описуються в різноманітних зв’язках із сучасниками й добою. Динаміка образів досягається за допомогою різних прийомів: оповідь про Є.Плужника будується на контрастах, а про Г.Косинку – на частих змінах ракурсів.

Обрана Марією Галич та Б.Антоненком-Давидовичем концепція зображення особистості Є.Плужника не збігається з образом, поширеним у критиці 20-х – 30-х років. Автори спогадів розглядають його творчість в еволюції ідей та думок, починаючи від поезії “Він” і закінчуючи п’єсами й поемами. Розуміння постаті Г.Косинки Марією Галич та Б.Антоненком-Давидовичем також однакове. Вони характеризують його доробок у розвитку, підкреслюючи, що письменник не до кінця виявив багатогранність свого таланту. Народність прози Г.Косинки виступає одним із найважливіших структуро твірних елементів спогадів. Такій інтерпретації творчої особистості протиставляється трактування зображуваного Т.Осьмачкою, який показує його як “загиблий талант”. Усі портретисти одностайно говорять про непорозуміння Г.Косинки з “неокласиками” з приводу тематики його творів.

Чіткість та ескізність розповіді Марії Галич про Б.Антоненка-Давидовича дали підстави зарахувати ці спогади до літературного силуету. Авторка подає лише узагальнену характеристику діяльності письменника, проте за побіжно окресленим силуетом відчувається глибоке розуміння його творчої індивідуальності. Тлом для зображення Б.Антоненка-Давидовича виступає літературне життя Києва 20-х років, у якому він брав активну участь.

Проаналізовані літературні портрети належать до мемуарів з інтровертивним типом авторського “я”, оскільки для них притаманні висвітлення минулого із суб’єктивних позицій, зіставлення двох часових ракурсів, безпосередня оцінка зображуваних подій. Спогади Марії Галич і Т.Осьмачки характеризуються чітко визначеними політичними поглядами, хоча вони відстоюють діаметрально протилежні позиції. У прокурсивних відступах Марія Галич показує, як мрії митців про краще майбутнє народу втілилися в життя, а Т.Осьмачка представляє опозиційні тоталітарному режиму погляди. Певна заідеологізованість письменниці пояснюється романтичним світосприйняттям та впливом часу. Літературні портрети Б.Антоненка-Давидовича політично індиферентні, чого не можна сказати про його спогади, видані на еміграції та в Україні в 90-х роках.