Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….………3

1. Постать Марії Галич у контексті “Ланки” – МАРСу”………………………………4

2. Особливості творчості Марії Галич…………………………………………..……….8

2.1. Концепція героїні і засоби її втілення…………………………………..……..9

2.2. Часово-просторова організація прози Марії Галич………………………….12

3. Персоналії членів “Ланки” – МАРСу в мемуарній літературі”…………………....14

3.1. Ланківці в спогадах сучасників…………………………………………...…..16

Висновки………………………………………………………………………………….17

Вступ

Марія Галич належить до талановитих, проте забутих сьогодні письменників, наприклад, Д.Борзяка, А.Олійника, Д.Тася та ін. Вона була однією з небагатьох представників літературного угруповання “Ланка” – МАРС, кому пощастило вижити, хоча й не зазнала ув’язнення та поневірянь на чужині, як Б.Антоненко-Давидович і Т.Осьмачка, видала дві прозові збірки, опублікувала спогади про “ланківців”, разом із чоловіком упорядкувала перший “Російсько-український словник термінів лісівництва”. Імпресіоністичні твори Марії Галич не розглядалися в контексті тогочасного літературного процесу, не висвітлювалися їх жанрові особливості, хоча “в якихось двох десятках тих новел, опублікованих за життя авторки, досить помітно відбилася тематично-стильова еволюція української малої прози пореволюційного часу”. Письменницю цікавила доля жінки за нових соціальних умов, людська психологія, що перебуває в критичній, “межовій” ситуації. Це дало підстави обвинувачувати Марію Галич у міщанстві, інтелігентщині, і як наслідок – неможливість друкуватися, вилучення книжок із бібліотек. Серед небагатьох критиків, які цікавилися творчістю письменниці, – рецензентка першої її книжки Докія Гуменна, а також В.Мельник, В.Півторадні. Вони зосереджували увагу переважно на загальній характеристиці прози Марії Галич.

Потреба цілісного дослідження життя, прозового й мемуарного доробку письменниці зумовлена такими чинниками, як розуміння специфіки літературного процесу 20-х – початку 30-х років, потреба інтерпретації текстів на основі традиційних і новітніх літературознавчих підходів, відсутність аналітико-синтетичного дослідження творчості Марії Галич.

1. Постать Марії Галич у контексті “Ланки” – марСу”

У сучасному літературознавстві “Ланка” – МАРС трактується як елітарна організація, представники якої за ідейно-естетичними принципами були близькі до “неокласиків” і ВАПЛІТЕ, закладаючи своєю творчістю основу літератури, іманентної своїм сутнісним характеристикам. Життєвий і творчий шлях Марії Галич найменш досліджений з-поміж “ланківців”.

Історію угруповання розглянуто з Б.Антоненка-Давидовича, Г.Косинки, Т.Осьмачки й В.Підмогильного на початку 1923 р. до АСПИСу. Разом із В.Атаманюком, Д.Загулом, М.Зеровим, М.Івченком, М.Могилянським, М.Рильським, Наталією Романович-Ткаченко, Людмилою Старицькою-Черняхівською, П.Филиповичем та іншими вони складали потужну опозицію пролетарському мистецтву, формували новий тип літератури, заснованої на кращих європейських і українських традиціях. Незважаючи на спільну мету, єдності в АСПИСі не було. У ньому існувало декілька внутрішніх течій: “неокласики”, майбутні “ланківці”, третю представляв М.Івченко та ще кілька письменників. Серед причин виходу Т.Осьмачки, Г.Косинки, В.Підмогильного і Б.Антоненка-Давидовича з асоціації (літо 1924) дисертант обстоював версію останнього, який посилався на “бунт молодих” проти літературної зорієнтованості письменників старшої генерації. Восени до “ланківців” приєднався Є.Плужник, пізніше прийшла в організацію Марія Галич. За типом світовідчуття їй були близькими письменники-романтики, які естетизували революційні процеси, співвідносили їх з ідеалами прекрасного майбутнього. Приїхавши у 1919 р. до Києва на навчання, перейнята пантеїстичними настроями, прихильна до ідеї соціального оновлення світу, охоплена жагою літературної творчості, вона спочатку вступила до “Київ – Гарту”, але незабаром через бюрократизм в адміністративному керівництві вийшла звідти.

Участь у “Ланці” стала логічним завершенням пошуків письменниці такого літературного середовища, у котрому свобода митця не обмежувалася партійними приписами. Соціальні потрясіння того часу були темою її перших віршових творів, у яких досить помітний вплив Шевченкової поезії. Перша прозова збірка “Друкарка” вийшла у 1927 р., друга – “Моя кар’єра” – у 1930 р.

Одним із дискутивних питань в історії об’єднання залишається проблема його складу. Первісно до нього входили Б.Антоненко-Давидович, Марія Галич, Г.Косинка, Т.Осьмачка, В.Підмогильний і Є.Плужник. Б.Тенета приєднався до них восени 1926 р. М.Івченко ніколи не був учасником організації, як зазначає більшість дослідників літературного руху 20-х – початку 30-х років (В.Півторадні, М.Неврли, М.Слабошпицький та інші).

Сама назва “Ланка” вказувала на прагнення її представників бути складовою частиною в ланцюгу національно-культурних явищ, синтезуючи кращі надбання минулого з модерними віяннями епохи. Незалежність України та перевага художньої правди над ортодоксальною ідеологією стали основними принципами діяльності учасників “Ланки”. Щоправда, притаманний їм пасивний опір із намаганням не втручатися в політику дав підстави західноукраїнським культурним діячам (не без впливу Д.Донцова) обвинувачувати їх у позитивному ставленні до радянської системи. Після утвердження влади більшовиків “ланківці” не бачили можливості для боротьби за державність України. Надання першості національному, власне українському чиннику в їхній творчості помітила вульгарно-соціологічна критика, тому віднесла всіх представників об’єднання до розряду “попутників”.

Під час літературної дискусії 1925 – 1928 рр. “ланківці” підтримали ідею М.Хвильового про майбутнє відродження національного мистецтва і разом із ним виступили проти графоманії, “масовизму” в літературі. Віддаючи пріоритет актуальним національним проблемам, вони намагалися з’ясувати місце людини в нових суспільних умовах. Шлях до розуміння особистості вбачали в пізнанні сфери підсвідомості, у глибинах психіки. Магістральна тема, взята ними на опрацювання, – конфлікт окремої особистості з суспільством – знайшла у творчості кожного різний вияв. У В.Підмогильного – це самотні люди, часто інтелігенти, які намагаються визначитися в новому світі; у Марії Галич – самотні жінки, що здебільшого не можуть реалізувати себе; у Г.Косинки – загублені, заблукані в революційному вирі герої тощо.

Злободенність тематики та психологізм творів “ланківців” визначили розбіжності між ними й “неокласиками”. Об’єднані намаганням вивести національну культуру з тенет хуторянства й дилетантства, створити нову повноцінну літературу, учасники обох угруповань ішли до цієї мети різними шляхами. Конструктивний підхід “ланківців” і “неокласиків” до мистецтва слова зумовив їхнє ставлення до футуристів. Вони не сприймали заперечення класичної української літературної спадщини, надмірного формалізму й експериментаторства авангарду пролетарської літератури. Не поділяли також поглядів “Гарту”, “Плугу”, “Молодняка”, представники яких послуговувалися принципом ідеологічного підходу до мистецьких явищ.

Визначині розбіжності між Марією Галич та іншими учасниками “Ланки”. По-перше, у визначенні поняття “революційність”. Для письменниці воно окреслювалося глибинними життєдайними силами народу, що знайдуть свій розвиток лише в новому суспільстві. “Ланківці” ж вкладали в нього ширший зміст – перемогу прогресивних форм життя над застарілими. По-друге, щодо психоаналітичної теорії З.Фройда. На противагу В.Підмогильному, Марія Галич не погоджувалася з основним положенням фройдівської теорії – тяжінням підсвідомості над людиною, – натомість була переконана в домінуванні свідомого. Проте дослідження творчості письменниці довело, що вона намагалася пізнати внутрішнє життя особистості через не контрольовані розумом процеси. По-третє, про роль жінки в суспільстві. Жінка в уявленні Марії Галич – це особистість, яка повною мірою повинна реалізувати себе в соціумі. За словами письменниці, у “Ланці” дотримувалися думки, що для жінки існує один шлях – родина. На підставі зазначених розбіжностей Марію Галич в організації зараховували до “лівих”, вважали відірваною від життя, а її віру в нове суспільство – “безпредметним мрійництвом”. Водночас вона цілком підтримувала прагнення “ланківців” увести українську літературу в загальноєвропейський контекст, поділяла їхнє ставлення до культурної спадщини, усвідомлюючи значення літератури як одного з найважливіших чинників утвердження національного буття народу.

Також розглянуто причини реорганізації “Ланки” в “Майстерню революційного слова” (7 листопада 1926 р.). За Т.Осьмачкою, на цьому наполягав В.Підмогильний. Таким чином він намагався наблизитися до толерованого партією літературного курсу, тому що побоювався репресивних заходів з її боку. Марія Галич і Б.Антоненко-Давидович у листах до В.Півторадні відстоювали думку, що єдиною спонукою до реорганізації було обвинувачення “ланківців” у замкненості. Обидві версії вважаємо правдивими. Підтвердженням першої слугує платформа МАРСу, яка порівняно з програмою “Ланки” видається більш “ідеологічно витриманою”. Підкріпленням другої є розширення складу об’єднання. До “ланківців” приєдналися Д.Фальківський, Г.Брасюк, Я.Качура, В.Ярошенко, пізніше – І.Багряний. Збори МАРСу відвідували також Д.Тась, Г.Косяченко та Д.Борзяк. Припущення, що учасниками угруповання були Я.Савченко та М.Терещенко, не підтвердилося. Т.Осьмачка залишив новостворену організацію, оскільки вважав, що прихід Б.Тенети й Д.Фальківського сприяв би підсиленню в ній комуністичної ідеології. Є.Плужник через загострення хвороби фактично віддалився від об’єднання.

Подальші твори марсівців засвідчили, що їхні головні настанови не змінилися, а зазначене в платформі прагнення користуватися “засадами комуністичної партії” було суто формальним. МАРС на тлі таких об’єднань, як “Плуг”, “Молодняк”, ВУСПП, видавався опозиційним пролетарському мистецтву. Цілком закономірно, що критики не повірили в дотримування ним “революційної лінії”. На представників організації посипались обвинувачення в ідеологічних ухилах і збоченнях, дрібнобуржуазному психологізмі, занепадництві, песимізмі, оспівуванні мінору. Не чекаючи, поки його розженуть, об’єднання в січні 1928 р. (відразу за ВАПЛІТЕ) самоліквідувалося.

Марсівців штучно усунули від активного літературного життя, а в середині 30-х років більшість із них репресували. Марія Галич також відійшла від літератури. Розпочатий у першій половині 30-х років, автобіографічний роман “Ганна Гай” не був закінчений через складність задуму і скрутні життєві обставини. Під час переходу з київського місцевкому літераторів до харківського письменниця отримала характеристику як “крайнє правая”, а згодом вийшла з колективу літераторів. Останній прозовий твір “Килим” було надруковано у третьому номері часопису “Український засів” (1942) у Харкові.