2. Особливості творчості Марії Галич

Тут об’єднано різні за тематикою і стилістикою твори. Для “Персня”, “Убили”, “Небела”, “Хліба нема” характерна ледь окреслена фабула, натомість упадає у вічі розвиток внутрішнього сюжету. У них письменниця намагається розкрити психічний стан окремої особистості й соціально-психологічну атмосферу суспільства. Структуро твірним елементом виступає плин думки персонажів, побудований на асоціаціях. Доведено, що в ранніх творах відчутна імпресіоністична тенденція. Вона виявляється в прагненні розкрити внутрішній світ героїв через невласне пряме мовлення, думки, асоціації, у пейзажі, який переломлюється через свідомість персонажів і є суголосним їх настрою. Образна картина мініатюр окреслюється емоційно-сугестивною, рефлексивно-природною моделлю світу (термін Ю.Кузнецова). Проте виразна авторська позиція зближує їх із творами реалістичної літератури.

Мініатюри “Обережна”, “По дорозі”, “До біржі” позначені більш окресленим сюжетом, психологізацією й індивідуалізацією героїнь – сільських дівчат, яких нужденне життя й бажання вчитися привели в місто. Воно соціально чуже героїням, не приносить їм заспокоєння. Соціальна диференціація персонажів означується мовними партіями, через які проявляються світоглядні відмінності. У цих творах виявилася основна риса прози Марії Галич – відтворення складного світу людської душі за допомогою форми потоку свідомості. В українській літературі перших років після революції переважали жанри малої прози – новели, ескізи, етюди, поезії в прозі, тому ескізно-фрагментарні твори письменниці органічно влилися в літературний процес.

Сюжетність остаточно запанувала в оповіданнях “Друкарка” і “Наталя”. Сюжет першого статичний – друкарка Надія, втомившись чекати щасливого життя, розмірковує над сенсом свого існування. Зосередження уваги на відтворенні перебігу внутрішніх переживань героїні зумовило мозаїчну композицію твору, який “показує М.Галич як майстра психологічного малюнку”². Оповідання “Наталя” тяжіє до епічності й має кільцеву побудову, де послідовний розвиток сюжету переривається спогадами й роздумами героїні, пейзажними замальовками. Прагнення студентки стати народною вчителькою й подальше її розчарування в ідеалістичних мріях тематично перегукується з народницькою прозою. Водночас поглиблений психологізм і поетика твору засвідчили, що письменниця сприйняла ідеї модерної літератури початку ХХ століття.

2.1. Концепція героїні і засоби її втілення

Марія Галич перейняла традицію зображення автономних, самостійних жінок, яка на початку ХХ століття була досить сильною і пов’язувалась з іменами Наталі Кобринської, Ольги Кобилянської, Лесі Українки. Після революційних подій в українській літературі закріпилася тенденція зображення особистості з розколотою, роздвоєною свідомістю, посилилася увага до проблеми сенсу буття. Тому письменниця намагалася адекватно розкрити особистість жінки з усіма її складовими в нових соціальних умовах. Її героїні – самостійні жінки, натури емоційні, чутливі до музики, літератури, театру – працюють, навчаються у вищій школі, намагаються реалізувати свій творчий потенціал. Вони опиняються в критичній ситуації, коли змушені вибирати між моральними цінностями, які є важливим складником особистого “я”, та матеріально забезпеченим, але беззмістовним існуванням, проходять три стадії в осмисленні справжнього сенсу свого життя. На першій – відчувають самотність, ізольованість від зовнішнього світу (ситуація “екзистенційного вакууму”, за В.Франклом), на другій – усвідомлюють конфлікт із навколишнім середовищем, суперечність власного бачення світу й реальності, що змушує їх аналізувати причини свого невдоволення. Відтак моделюють своє майбутнє. У “Друкарці” героїня свідомо залишається на позиції трагічного існування в безплідній і безнадійній боротьбі, у “Моїй кар’єрі”, “Наталі”, “Весною” жінки вносять кардинальні зміни в особисте чи професійне життя.

Посилена увага до внутрішнього світу людини обумовила засоби його художнього відображення. Марія Галич використовує прийом потоку свідомості, послідовно нотуючи найменші прояви душевного життя. Потік свідомості як домінантний аспект психіки доповнюється емоційно-почуттєвою складовою, оскільки пізнання дійсності ґрунтується на чуттєвому досвіді героїнь. Письменниця дотримується принципу відтворення безпосередніх, миттєвих вражень від реальності, які мають синкретичний та асоціативний характер. Її імпресіоністичний стиль, як і у Г.Косинки, будується передусім на основі зорових, рідше – слухових вражень та інших чуттєвих образів.

Марія Галич не дає безпосередньої оцінки зображуваному, натомість посилює суб’єктивізацію оповідної манери. Починаючи з “Обережної”, фразеологічна й ціннісна авторська концепція майже не виражається, все подається через сприймання однієї з героїнь, немає переходів на точки зору інших персонажів. Однак у творах “По дорозі”, “Наталя”, “Весною” заключні частини заломлюються не в суб’єктивному сприйманні героїнь, а подаються як нейтральні ремарки або як окремі картини, котрі наче підсумовують увесь зміст. Використана письменницею об’єктивізація автора була характерною рисою творчості Г.Косинки, подекуди – В.Підмогильного.

Відтворення внутрішнього життя особистості, заглиблення в підсвідомість персонажів здійснюється за допомогою різноманітних форм монологу, невласне прямої мови, діалогів. Асоціативні та діалогізовані внутрішні монологи є найбільш функціонально активними.

Розкриваючи душевний світ героїнь, Марія Галич застосовує художні прийоми сну, марення, видіння. Останні два здебільшого зумовлюються зоровими і слуховими враженнями від навколишнього, але часто уявні ситуації й видіння постають як наслідок розумової діяльності.

З’ясовано, що психологізм Марії Галич “пояснюючий” (термін О.Чудакова). Авторка розкриває мотиви виникнення кожного окремого почуття. Вона концентрує увагу на зображенні однієї внутрішньої події, одного душевного поривання. Одна із рис психологізму – аналіз героїнями своїх почуттів, думок, дій. Він може бути спонукою до розгортання всього сюжету, як у “Друкарці”, де Надія розмірковує над нав’язливим настроєм, або як у “Моїй кар’єрі”, коли сучасне змушує Турандот переосмислювати своє минуле. Героїні оповідань аналізують реакції тіла на переживання й емоції. Фізичний стан зображується через зіставлення з явищами предметного світу й має такі форми вираження: окреслення загального відчуття тіла одиничним епітетом; зіставлення окремої частини тіла з предметом за схожістю ознаки; опосередкований опис через перелік явищ матеріального світу, які в індивідуальному сприйнятті уособлюють певні почуття; за допомогою оксюморону. Матеріальний світ органічно входить у внутрішнє життя героїнь, почуття опредмечуються. Позірний антропоморфізм прозових мініатюр в оповіданнях відходить на другий план, а то й зовсім зникає. Натомість зв’язки між почуттями й речами, що їх відбивають, ускладнюються. Предмети стають виразниками переживань, які окреслюються через сприйняття персонажами реалій матеріального світу.

Марія Галич дотримується імпресіоністичних принципів зображення персонажів – не подає жодних деталей зовнішності головних героїнь, не зазначає вік. Про характер, психічні стани дізнаємося через зовнішні вияви внутрішнього життя. Описи інших персонажів подаються так, як вони відбиваються у свідомості героїнь. Такий підхід до змалювання всіх дійових осіб пояснюється посиленою увагою до внутрішнього світу окремої людини та сприйняття нею явищ дійсності.

У ранніх мініатюрах письменниця застосовує метонімічний спосіб зображення людини, характерний для творів реалістичної літератури. Пізніше диференціація персонажів за знаком речі підкреслюється вказівкою на посаду, форму діяльності, особливостями вербального вираження звертання до них. Марія Галич використовує переважно динамічний та живописний портрети, фіксує знакові жести, несвідомі та “зайві” рухи. Подекуди констатуються не безпосередньо рухи дійових осіб, а зорові чи слухові враження від них, підкреслюючи таким чином суб’єктивізацію оповіді.

Метафоричні порівняння вживаються для конкретизації слухових вражень, змалювання динаміки почуттів, які відбиваються на обличчі персонажів. Образна характеристика голосу підпорядкована завданню повніше розкрити психологію героїв, ті чи інші душевні стани мовців і реципієнтів. Голос і тон мовлення персонажів використовуються в таких функціях: окреслення дистанції між співрозмовниками; настроєва інструментовка взаємин; виявлення прихованого змісту фрази, переважання смислу над значенням; приховування істинного значення висловленого; з’ясування справжньої сутності особистості; коректування образу людини, яка перебуває в незвичних для неї обставинах; показ асоціативного мислення героїв.

В описі природи Марія Галич передусім відтворює не реалії дійсності, а слухові й зорові враження персонажів від них. Фіксуються найтонші відтінки кольорів, їх мінливість, гра світла й тіні. Міський пейзаж також зображено крізь призму сприйняття героїнь, він є одним із засобів психологічної характеристики. Місто не окреслено в усіх його реаліях, але за побіжними згадками довгих вулиць і мурів, казарм, нагромадження однакових будинків вичитується, що воно вороже людині. Тимчасову рівновагу приносить замкнений простір кімнат, у яких самотні люди ховаються і від міста, і один від одного.

Найбільш уживані кольори для змалювання урбаністичного пейзажу – сірий, темний, сріблястий і непевний жовтуватий на означення світла від ліхтаря. Немає сонячних, яскравих кольорів природи, згадок про будь-яку рослинність, а фауна – це лише “якийсь птах” або “ломова шкапина”. Тому героїні намагаються знайти красу й душевне заспокоєння в зближенні з природою. Прагнення долучитися до неї здебільшого проривається в ті моменти, коли на поверхню свідомості виходять процеси підсвідомості, – під час сну, нервового збудження, у мареннях, візіях. Концепція простору будь-якого пейзажу виразно імпресіоністична, довколишній світ описується крізь туман, серпанок дощу, сніг, темряву, світло ліхтаря, вогке повітря.