Тема: Склад злочину

Cd – тіло злочину

Склад злочину – це сукупність об’єктивний і суб’єктивних ознак закріплених у кримінальному законі, які визначають певне суспільно-небезпечне діяння, як злочин.

Склад злочину є формальним вираженням протиправності ( передбачене кримінальним законом) як ознаки злочину.

Значення складу злочину :

1. Наявність складу злочину у суспільно-небезпечному діянні є матеріально-правовою підставою кримінальної відповідальності.

2. За ознаками складу злочину можна відмежувати злочинне діяння від незлочинного.

3. За ознакою складу злочину можемо відрізнити один злочин від іншого.

4. Ознаки складу злочину впливають на ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину.

Елементи і ознаки складу злочину:

Елемент складу злочину – це сукупність визначених кримінальним законом однорідних ознак складу злочину які характеризують окремий об’єктивний чи суб’єктивний прояв злочину.

1. Об’єкт злочину – це такий елемент складу злочину який поєднує в собі ознак що характеризують те на що посягає злочин.

2. Об’єктивна сторона злочину – це такий елемент складу злочину який поєднує в собі ознаки зовнішній (фактичний, об’єктивний) прояв злочинного діяння.

3. Суб’єкт злочину – це такий елемент складу злочину який поєднує в собі ознаки що характеризують особу яка вчинила злочин.

4. Суб’єктивна сторона злочину – це такий елемент складу злочину який поєднує в собі ознаки що характеризують внутрішнє психічне ставлення особи до вчинення цього злочину.

Всі елементи складу злочину є обов’язковими за відсутності хоча б одного з них відсутній увесь склад злочину.

Ознаки складу злочину – це окремі визначені кримінальним законом об’єктивні або суб’єктивні характеристики (властивості) злочину ознаки складу злочину входять до елементів складу злочину.

Види ознак складу злочину, залежно від того чи наявні вони в усіх складах злочинів чи тільки в деяких із них, усі ознаки складу злочину поділяються на 2-а види:

1. Обов’язкові ознаки є ознаки які наявні у кожному складі злочину.

2. Факультативні ознаки – це ті ознаки що наявні тільки в деяких складах злочину.

Види складів злочину:

Залежно від ступеня узагальнення виділяється 2-а види складів злочинів.

1. Загальний склад злочинів – це наукова абстракція яка поєднує в собі усі можливі ознаки складу злочину. Тільки на рівні загального складу злочину усі ознаки складу злочину поділяються на обов’язкові та факультативні.

2. Конкретні склади злочинів – це визначені кримінальним законом склади окремих суспільно-небезпечних діянь (злочинів). На рівні конкретного складу злочину усі ознаки складу злочину є обов’язковими навіть ті які в загальному складі злочину є факультативними.

Залежно від наявності обтяжуючих чи пом’якшуючих ознак виділяються 4-и види складів злочину:

1. Основним є склад злочину без обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин.

2. Привілейований склад злочину – це склад злочину з пом’якшуючими обставинами.

3. Кваліфікований склад злочину – це склад злочину з обтяжуючими ознаками.

4. Особливо кваліфіковані склад злочину – це склад злочину з особливо обтяжуючими обставинами.

Залежно від складності описання в законі окремих його ознак 2-а види складів злочинів:

1. Прості – це ті склади злочинів в яких жодна з ознак не подвоюється.

2. Складні – це ті склади злочинів в яких має місце подвоєння однієї з ознак.

Залежно від наявності у складі злочину як суспільно-небезпечні наслідки:

1. Матеріальні склади злочину – це такі склади злочинів у яких передбачені суспільно-небезпечні наслідки.

2. Формальний склад злочину – це такий склад злочину в якому не передбачено суспільно-небезпечні наслідки.

Залежно від місця його втілення виділяється 2-а види складу злочинів:

1. Юридичний склад злочину – це склад злочину описаний у кримінальному законі.

2. Фактичний склад злочину – це склад злочину що місця в конкретному вчиненому діянні.

Кримінально-правова кваліфікація.

Об’єкт злочину – це є такий елемент складу злочину який поєднує у собі ознаки які характеризують те на що спрямований злочин.

Ознаки об’єкта як елемента складу злочину:

1. Об’єкт як ознака складу злочину;

2. Предмет злочину;

3. Потерпілий від злочину.

Значення об’єкта як елемента складу злочину:

1. Він є необхідною складовою складу злочину як підстави кримінальної відповідальності.

2. За ознаками об’єкта відмежовується один злочин від іншого.

3. За ознаками об’єкта відмежовується злочин від незлочинного діяння.

4. Ознака об’єкта впливають на ступінь суспільної небезпечності злочину (цім цінніший об’єкт ти небезпечніше діяння).

Об’єкт як ознака складу злочину – це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини (свобода і порядок) на які злочини посягають заподіюючи їм шкоди.

Суспільні відносини які є об’єктом злочину є цінними корисними і необхідними для суспільства. Суспільні відносини які становлять об’єкт злочину мають власну структуру:

1. Суб’єкти або учасники цих відносин;

2. Об’єкт цих відносин; (цінність яку потрібно оберігати)

3. Суспільний зв'язок.

Для того щоб бути об’єктом злочину суспільні відносини повинні охоронятись кримінальним законом.

Об’єкт страждає при вчинені злочину йому, або заподіюється реальна шкода (знищення, або видозмінюється) або створюється реальна загроза заподіяння шкоди.

Види об’єктів злочинів:

1. Залежно від ступеня узагальнення (По вертикалі)

• Загальний об’єкт це вся сукупність охоронюваним законом суспільних відносин. Значення загального об’єкта полягає в тому що він визначає обсяг кримінально-правової охорони; Можливість відокремити злочинні діяння від не злочинного.

• Родові об’єкти це сукупність однорідних суспільних відносин що охороняються кримінальним законом від однорідних суспільно небезпечних посягань. Він є основою для структуризації особливої частини ККУ. Виділення родового об’єкта дозволяє дослідити особливості окремих груп однорідних злочинів.

• Безпосередній об’єкт – це конкретні суспільні відносини що охороняються кримінальним законом від певного виду злочинного посягання. Значення: він впливає на кваліфікацію злочинів. Впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину.

2. Класифікація об’єктів у багато об’єктних злочинах (по горизонталі).

• Залежно від того на які суспільні відносини злочин посягає в першу чергу і відповідно ті злочини які взяті в першу чергу під охорону кримінального закону об’єкти в багато об’єктних злочинах поділяються на: Основний – це ті злочини на які посягають впершу чергу. Додаткові об’єкти – це ті суспільні відносини посягання на які здійснюється у зв’язку посягання на основний об’єкт. (Ст.. 187 ККУ)

Різновиди додаткових об’єктів:

А) обов’язкові додатковий об’єкт – є такі суспільні відносини які завжди страждають при вчиненні цього злочину, якщо шкода цим відносинам не була задіяна, то відсутній додатковий об’єкт.

Б) факультативний додатковий об’єкт – це такі суспільні відносини шкода яким може заподіюватися, а може і не заподіюватися.

Предмет злочину – це явище матеріального світу (річ, інформація, енергія) з певними ознаками якої пов’язані вчинення злочину.

Відмінність об’єкта і предмета злочину

Діяння поняття та ознаки.

Дія повинна бути передбачена ККУ, конкретний акт поведінки, суспільно небезпечною.

Дія – це активна форма поведінки будучи формою діяння дія характеризується всіма ознаками які притаманні останнім.

Дія може являти собою комплекс рухів тіла або його частини спрямований до єдиної мети.

Види злочинних дій:

1. Фізичний вплив;

2. Шляхом жестів (організація, надання наказу вчинити злочин);

3. Усні чи письмові висловлювання (погроза, видача конфіденційної інформації).

Дія – це передбачене кримінальним кодексом суспільно-небезпечна свідома, волима, конкретна активна поведінка особи.

Бездіяльність як форма діяння характеризується всіма ознаками що притаманні останньому.

Має специфічну для неї ознаку – пасивна форма поведінки.

Злочинна бездіяльність – це передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне свідома, волима, конкретна, пасивна форма поведінки.

Якщо кримінальна відповідальність за дію нічим в законі не обмежена (за наявності усіх ознак злочинної дії) то кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність обмежена двома умовами:

1. Наявність правового обов’язку діяти певним чином; який випливає з (вимог НПА, з рішення суду, з трудових і професійних обов’язків, з сімейного стану, з попередньої поведінки особи).

2. Наявність реальної можливості діяти певним чином щоб перешкодити настанню суспільно небезпечних наслідків. (ст.. 135, 136 ККУ)

Реальна можливість діяти певним чином – це така можливість за якої суб’єкт не лише об’єктивно ( в силу обстановки що склалася ) а й суб’єктивно (виходячи з власних якостей та можливостей) міг вчинити необхідну дію щоб запобігти настанню суспільно небезпечних наслідків у зв’язку з цим наявність певної можливості діяти певним чином встановлюється на підставі двох випадків об’єктивному і суб’єктивному.

Вагомим критерієм є суб’єктивний стан (професійний характер, навички, стан здоровя та ін..)

Обставини фізичного (фізіологічного) характеру – сліпота, глухота, хвороба, втома особи, недостатня кваліфікація, відсутність досвіду.

Наприклад: Коли лікар повинен виконати операцію (внаслідок своєї компетенції) але не може це зробити внаслідок того що родичі не дають згоду на проведення цієї операції.

Чиста бездіяльність, тобто невиконання певних обов’язків.

Змішана бездіяльність має місце коли дія є способом здійснення бездіяльності. (змішана бездіяльність)

Суспільно небезпечні наслідки:

• Це передбачені диспозицією статті особливої частини КК певні зміни в об’єкті посягання, тобто та шкода яка спричиняється охоронюваним кримінальним законом суспільних відносин.

Ознаки:

1. Шкода об’єкту посягання, або реальна загроза спричинення цієї шкоди.

2. Ця шкода передбачена ККУ або випливає з нього.

3. Ця шкода пов’язує суб’єкта який спричиняє злочин та об’єкт посягання.

4. Ця шкода повинна знаходитися у причинному зв’язку суспільно небезпечного діяння.

Види суспільно небезпечних наслідків:

1. В залежності від реального виду заподіяння шкоди – реальні наслідки (наслідки у вигляді реальної можливості настання шкоди).

2. За характером шкоди матеріальні наслідки:

А) Майнова шкода;

Б) фізична шкода життю і здоров’ю особи.

Наслідки написані через оціночні категорії.

Визначені альтернативно

Значення суспільно-небезпечних наслідків:

1. Може бути ознакою основного складу злочину ( злочину з матеріальним складом );

2. Може бути обтяжуючими ознаками;

3. Можуть бути обставини що обтяжують покарання.

Поділ складів злочину на формальний і матеріальний.

Залежно від того передбачає або не передбачає диспозиція статті кримінального кодексу злочинні наслідки виділяють злочини з матеріальним та формальним складом.

Злочин з матеріальним складом – це злочин обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є причинний зв'язок, суспільне небезпечне діяння, суспільно небезпечні наслідки такий злочин вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків.

Злочин с формальним складом – це злочин обов’язковою ознакою об’єктивної сторони якого є суспільно небезпечне діяння. Цей склад злочину вважається закінченим з моменту вчинення суспільно небезпечного діяння.

Усічений склад злочину – це злочин в якому момент його закінчення законодавцем перенесено на стадію замаху або готування.

Тема: Форми вини

• Умисел;

• Необережність.

Складена форма вини – це така форма вини при якій особа має різне психічне ставлення до різних об’єктивних ознак злочину – до одних ознак умисне, до інших необережне.

Розрізняється два види злочинів зі складеною формою вини:

1. Подвійна форма вини (має місце там де в рамках злочину містяться ознаки умислу так і необережності;

Злочин з подвійною формою вини в цілому вважається умисним.

2. Злочини зі змішаною формою вини (має місце там де в рамках одного складу злочину наявні усі ознаки однієї форми вини і деякі ознаки іншої).

Залежно від того яка форма вини представлена повністю а яка частково виділяється два види змішаної форми вини.

• Змішана форма вини з повністю представленим умислом і частково представленою необережністю;

• Змішана форма вини яка повністю представлена необережність і деякі ознаки умислу.

Злочин зі змішаною формою вини у першому різновиді в цілому вважається умисним, а в другому різновиді вважається необережним.

Відмінності між формами і видами вини.

Інтелектуальний момент
Умисел	Прямий умисел			Усвідомлює суспільно небезпечний характер		Передбачає настання наслідків;		Бажає настання цих суспільно небезпечних наслідків;
Необережність	Не прямий умисел			Особа усвідомлює суспільно небезпечний характер;		Передбачає реальну можливість;		Не бажає, але свідомо допускає настання наслідків;
Самовпевненість			Особа передбачає абстрактну можливість;				Не бажає наслідків, легковажно розраховую на їх відвернення.
Недбалість		Особа не усвідомлює характер суспільно небезпечного діяння;	Особа не передбачає хоча може і могла передбачати;				Вольовий момент невиражений;

Помилка в кримінальному праві – має місце там де суб’єкт злочину не правильно оцінює фактичні ознаки або юридичні властивості вчинюваного ним діяння.

Помилки які допускаються судом, або органами досудового слідства процесуальне право.

Види помилок в кримінальному праві:

1. Залежно від предмету помилки.

• Фактична помилка, є неправильне усвідомлення особи про фізичні властивості вчинюваного діяння;

• Юридична помилка не правильне уявлення особи про юридичні властивості вчинюваного нею діяння;

2. Залежно від обґрунтованості помилки.

• Виправдана, вибачальна помилка – це така помилка при якій особа не усвідомлювала і за обставинами справи не могла усвідомлювати що її уявлення про фактичні обставини є неправильними.

• Невиправдана, не вибачальна – має місце там де особа за обставинами справи повинна була і могла усвідомити що її уявлення про фактичні ознаки або юридичні властивості вчинюваного нею діяння є неправильними.

Фактична помилка – є помилка особи при якій вона не правильно оцінює фактичні ознаки свого діяння, тобто про ознаки об’єкта або об’єктивної сторони. Залежно від того в яких саме ознаках об’єкта чи об’єктивної сторони особа помиляється виділяється такі види:

1. Помилка в об’єкті;

2. Помилка в предметі;

3. Помилка в характері діяння;

4. Помилка в причинному зв’язку;

5. Помилка в кваліфікуючих ознаках – тощо…

Помилка в об’єкті має місце там де особа не правильно уявляє ті суспільні відносини, на які вона спрямовує своє посягання. Практично завжди помилка в об’єкті є наслідком помилки в предметі, хоча може бути пов’язаною із помилкою в предметі. При помилки в об’єкті посягання кваліфікується як замах на той злочин на об’єкт якого особа намагалася посягнути.

Помилка в предметі має місце там де особа правильно уявляючи на які суспільні відносини вона спрямовує посягання, помиляється в предметі чи в учасникові цих суспільних відносин. Правовим наслідком помилки в предметі, якщо вона не пов’язане з помилкою в об’єкті є кваліфікація діяння як закінченого злочину стосовно того предмета чи того потерпілого, на яких воно реально було спрямоване.

Помилку в потерпілому треба відрізняти від відхилення дії. Відхилення дії має місце там де особа маючи намір посягнути на одного потерпілого з незалежних від неї причин але не в силу помилки фактично заподіює шкоду іншому потерпілому.

Тема: Готування до злочину 17.12 ЗУ «Про гуманізацію…»

Замах на злочин

Замах на хлочн це друга стадія готування до злочину.

Є вчинено з прямим умислом діяння безпосередньо спрямованого на вчинення злочину передбаченого особливою частиною КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин незалежних від волі винного.

Обєктивні ознаки замаху:

1. Дія або бездіяльність людини;

2. Це діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину передбаченого Особливою частиною КК. Безпосередньо спрямоване – є таке діяння з якого починається виконання об’єктивної сторони особливої частини;

3. Це діяння недоведене до кінця, тобто не в повній мірі відповідає ознакам об’єктивної сторони складу злочину описаного в статті особливої частини;

4. Причини не доведення злочину до кінця не залежать від волі винного, вони є об’єктивними, зовнішніми стосовно винної особи.

Субєктивна ознака замаху:

Замах вчиняється виключно з прямим умислом у якому особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння передбачає вчинення закінченого злочину і бажає вчинити закінчений злочин.

Види замахів. Критерієм замахів є ступінь реалізації злочинного наміру, виділяється 2-а види замахів на злочин:

1. Закінчений замах – закінченим є замах при якому особа вчинила усі дії які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочину не було доведено до кінця з причин незалежних від суб’єкта злочину.

2. Незакінчений – замах при якому особа з причин не залежних від її волі не вчинила усіх дій які вважала необхідними для закінчення злочину до кінця. Цей поділ враховується при кваліфікації злочину. Цей поділ враховується при призначені покарання за загальним правилом закінчений замах вважається більш суспільно небезпечним ніж там де замах не закінчений.

Відмінність готування до злочину від замаху на злочин. Ця відмінність між готуванням і замахом полягає в тому що при вчиненні готування діяння особи спрямовується на створення умов для вчинення в подальшому, майбутньому діяння описаного в статті особливої частини ККУ. Діяння при готуванні ще не вчинюється, при замаху особа починає виконувати об’єктивну сторону складу злочину описаного в статті особливої частини ККУ, тобто вже вчиняє таке діяння яке підпадає під диспозицію статті особливої частини.

Кваліфікація готування до злочину і замах на злочин. За тією статтею, або частиною статті особливої частини ККУ яка передбачає відповідальність за закінчений злочин але з попереднім посиланням на частину 1. Ст.. 14, або ч. 2 чи 3 ст. 15 ККУ.

Добровільна відмова ст.. 17 ККУ – це остаточне припинення особою за власною волею готування до злочину або замаху на злочин при усвідомлені цією особою можливості доведення злочину до кінця.

Ознаки добровільної відмови:

1. Вона можлива лише на стадіях готування до злочину і незакінченого замаху на злочин.

2. На стадії закінченого замаху добровільна відмова за загальним правило неможлива, як виняток вона може мати місце на стадії закінченого замаху тільки тоді коли між вчиненням діяння і настанням суспільно небезпечних наслідків є певний проміжок часу протягом якого особа зберігає контроль над розвитком причинного зв’язку.

Тема: Співучасть у злочині

1.Поняття ознаки співучасті;

2.Види співучасті;

3.Форми співучасті;

4.Відповідальність.

Поняття співучасті має легальне визначення ст.. 26 ККУ. Це умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні суспільного злочину.

Співучасті у злочині присвячена постанова пленуму ВСУ №13 від 23 грудня 2005 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини вчинені стійкими злочинними об’єктами».

Ознаки: об’єктивні і суб’єктивні.

Обєктивні ознаки

1. Кількісна полягає в тому що при співучасті двома, чи більше суб’єктами злочину, тобто особами які є осудними і досягли віку з якого настає кримінальна відповідальність.

Якщо злочин був вчинений одним суб’єктом злочину і однією чи більше особами що не є суб’єктами злочину, то співучасть відсутня.

2. Ці особи спільно вчиняють злочин (спільно вчинити злочин) - означає: а) що має вчинятися саме злочин, а не будь-яке інше діяння, таким чином кримінально-правові норми про співучасть не поширюються, на випадки спільного вчинення діянь які не є злочинами; б) злочин вчинятися, тобто знаходитися на стадії готування, або замаху на злочин, співучасть не можлива до початку готування і не можлива на стадії закінченого злочину; в) злочин має вчинятися спільно, тобто взаємопов’язаними і взаємодоповнюючими діяннями співучасників спрямованими на досягненнями спільного злочинного результату.

3. Спільність означає – діяння кожного співучасника пов’язане з діяннями іншого.

• Злочинний результат є спільним і неподільним для всіх співучасників і ставиться у вину кожному з співучасників;

• Між діянням кожного співучасника і спільним неподільним результатом є причинний зв'язок.

Суб’єктивні ознаки співучасті:

1. Полягає в тому що вона можлива тільки при вчиненні умисного злочину, тобто злочину що вчиняється з прямим умислом, співучасть не можлива у злочинах що вчиняються в необережності;

2. Полягає в тому що кожен співучасник діє умисно, при цьому умисел співучасника має такі особливості :

• Він усвідомлює не тільки суспільно-небезпечний характер свого діяння а й суспільно-небезпечний характер діянь інших співучасників з якими він спільно вчиняє злочин, якщо він цього не усвідомлює співучасть відсутня;

• Він передбачає не тільки суспільно-небезпечні наслідки свого діяння, а й спільний злочинний результат діянь усіх учасників;

• Він бажає або свідомо допускає настання спільного злочинного результату.

3. Полягає в тому що у співучасників є спільність умислів, тобто змова на вчинення злочину.

Змова – це досягнута усно, або письмово, або конклюдентними діями домовленість співучасників про спільне вчинення злочину. Співучасть без змови неможлива. Змова при співучасті досягається як правило на стадії готування до злочину. За загальним правилом змова не можлива на стадії закінченого злочину, але як виняток вона можлива на стадії юридично закінченого злочину якщо фактично вчинення діяння ще триває.

Односторонній суб’єктивний зв'язок – має місце там де одна особа усвідомлює що інша сприяє їй у вчиненні злочину а ця інша особа не усвідомлює цього, або одна особа усвідомлює що сприяє іншій у вчиненні злочину а інша особа не усвідомлює що хтось сприяє йому у вчиненні злочину.

Односторонній суб’єктивний взяток виключає змову, а значить виключає співучасть.

Значення співучасті як способу вчинення злочину:

1. Співучасть підвищує ступінь суспільної небезпечності злочину;

2. У зв’язку з цим співучасть виступає у якості кваліфікуючої ознаки злочину або обставини що обтяжує покарання;

3. Полягає в тому що велика кількість злочинів вчинених у співучасті негативно характеризуються стан злочинності в країні і роботу правоохоронних органів.

Значення співучасті як інституту кримінального права і полягає в:

1. Норма цього інституту визначають підстави відповідальності співучасників;

2. Норми цього інституту визначають правила кваліфікації;

3. Норми цього інституту визначають обсяг відповідальності співучасників.

Тема: Види співучасників

За чинним ККУ залежно від ролі яку особа виконує при вчиненні злочину виділяється 4-и види співучасників:

1. Виконавець, ( ч. 2 ст. 27 ) є особа яка безпосередньо або шляхом використання інших осіб які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне вчинила злочин передбачений кримінальним кодексом України. З об’єктивної сторони діяння виконавця полягає в тому що він виконує повністю, або частково об’єктивну сторону складу злочину описаного в ст.. особливої частини ККУ. Залежно від того яким чином особа виконує об’єктивну сторону складу злочину виділяється два види виконавців:

• Безпосередній виконавець – є особа яка своїм власним діянням виконала об’єктивну сторону.

• Опосередкований виконавець – який виконав об’єктивну сторону складу злочину шляхом використання особи яка відповідно до закону не підлягає КВ за скоєне. ( до цих осіб належить – особи що не досягли віку з якого не настає КВ, неосудним, особи які не володіють необхідними ознаками спеціального суб’єкта злочину, особи які діють в стані казусу чи помилки, особи які діяли за обставин що виключають злочинність діяння.

Виконавець діє тільки умисно:

А) він усвідомлює що вчиняє суспільно-небезпечні діяння за сприяння інших співучасників;

Б) передбачає що суспільно-небезпечні наслідки стануть результатом спільної злочинної діяльності всіх співучасників;

В) Він бажає або свідомо допускає настання спільного злочинного результату.

2. Організатор, (ч. 3 ст. 27 ККУ) є особа яка організувала вчинення злочину або керувала його готування чи вчиненням, або утворила організовану групу чи злочину організацію, або керувала ними, або забезпечувала фінансування, або організовувала приховування їх злочинної діяльності.

Об’єктивна сторона діяння організатора при не стійких формах співучасті: 1) організація вчинення злочину визначає Пленум ВСУ від 2005 р. № 13; 2) керування підготовкою злочину; 3) керування вчиненням злочину;

Види дій при стійких організованих групах або злочинних організації: Пункт 4. Постанови ВСУ №13.

1. Керування організованою групою чи злочинною організацією: Пункт 5. Постанови ВСУ №13.

2. Забезпечення фінансування організованої групи чи злочинної організації: Пункт 6. Постанови ВСУ №13.

3. Організація приховування організованої групи чи злочинної організації: Пункт 7. Постанови №13.

Суб’єктивна сторона організатора:

• Він усвідомлює суспільно-небезпечний характер не тільки свого діяння, а й суспільно-небезпечний характер діянь інших співучасників яких він організовує на спільне вчинення злочину, при цьому не обов’язково щоб організатор усвідомлював конкретний характер діяння кожного співучасника.

• Він передбачає спільний злочинний результат від діянь організованих ним співучасників;

• Він бажає, або свідомо допускає настання цього спільного злочинного результату.

3. Підбурювач до злочину (ч.4 ст. 27) є особа яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

• Об’єктивна сторона діяння підбурювача, полягають у діянні спрямованих на формування конкретної особи бажання вчинити конкретний злочин; (загальні заклики до невизначеного кола осіб щодо вчинення ними злочинів не можна вважати підбурюванням і вони тягнуть самостійну відповідальність за спеціальними статтями особливої частини;

• Способи підбурювання: а) переконуючи, (підкуп) б) примушуючи (погроза, наказ, примус, тощо) при використанні примушуючи способів воля особи повністю не подавляється, а якщо воля все-таки подавлена, то виникає опосередкований взаємодія.

Суб’єктивна сторона:

• Він усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння яким він схиляє іншу особу до вчинення злочину;

• Він передбачає формування у підбурюваного бажання чи переконання про необхідність вчинення злочину;

• Підбурювач бажає або свідомо допускає вчинення, підбурюваним, злочину.

4. Пособник (ч.5 ст. 27) є особа яка порадам, вказівками, наданням засобами або знарядь сприяла вчиненню злочину, а так саме особа яка заздалегідь пообіцяла приховати вчинений злочин, або злочинця, або предмети добуті злочинним шляхом, або збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Об’єктивна сторона діяння пособника: Проявляються в активній або пасивній поведінці спрямованій на сприяння вчиненню злочину.

• Фізичне пособництво: а) (надання знарядь або засобів); б) (усуненні перешкод);

• Інтелектуальне пособництво: а) (наданні порад щодо вчинення злочину); б) (наданні вказівок); в) (заздалегідь даній обіцянці приховати вчинений злочин, або предмети злочинним шляхом, або придбати чи збути такі предмети та інше).

Суб’єктивна сторона:

• Усвідомлення суспільно-небезпечного характеру не тільки свого діяння а й того що він своїм діянням сприяє іншим особам у вчинені злочину;

• Він передбачає вчиненні іншою особою злочину і настання спільного злочинного результату, Він бажає або свідомо допускає настання спільного злочинного результату.