4. Античні міста-держави

1. Утворення і розвиток

Починаючи з VII ст. до. н. е. водночас зі скіфською експансією в Північному Причорномор’ї відбувається також грецька колонізація. ЇЇ причинами були: перенаселення міст-полісів, нестача придатної для обробітку землі, продуктів харчування, соціальна та політична боротьба, посилення торгового обміну. На відміну від скіфів, елліни-колоністи приходили невеликими загонами, відтворюючи на місцях свого розселення звичну для них систему поселень і господарювання [2; с. 9].

Колоністи намагалися відразу стати політично та економічно незалежними від метрополії. Найбільше переселенців було з іонійського міста Мілета, хоча Надчорномор'я колонізували також вихідці з інших грецьких міст. Так з'являються міста-держави: Ольвія (Очаківський р-н Миколаївської обл.), Тіра (м. Білгород-Дністровський), Херсонес (Севастополь), Пантикапей (Керч), Фанагорія (на Таманському півострові), Керкініда (Євпаторія), Німфей (у складі сучасної Керчі), Танаїс (Ростовська обл.), Теодосія (Феодосія) тощо.

Грецькі поліси були більш розвинені з погляду державності і права порівняно з державами кочовиків, а згодом і слов'ян.

Грецька колонія складалася з центра — поліса, а також із прилеглих землеробських поселень (хори), розташованих навколо міста, селищ, хуторів, окремих садиб. Місто мало чітко сплановану забудову. Існували портові, торгові, адміністративні та культові райони, що поділялися на квартали. Ремісничі квартали та житла бідаків були винесені на околицю.

У центрі міста знаходилася головна площа — агора. Навколо неї розташовувались адміністративні споруди, гімнасії, крамниці. До агори прилягала священна ділянка — теменос, на якій були сконцентровані храми, вівтарі, росли священні гаї. Поряд з містом знаходився цвинтар-некрополь. Грецькі міста були благоустроєними, мали спеціальні гідросистеми, в яких вода подавалася керамічним водогоном, широкі вулиці завжди були чистими [12].

На першому етапі свого існування (VII – I ст. до н.е.) міста-держави залишалися незалежними утвореннями, а на другому (I до н.е. - III н. е. ) – підкорилися Риму. Причинами занепаду цих міст на зламі III – IV ст. н. е. були: загальна криза рабовласницької формації, наступ варварських племен, які входили до складу готського військового союзу, й загострення внутрішніх політичних суперечностей у містах-колоніях, що були відлунням суперечностей у метрополії. Зупинити занепад не могла й експансія римлян, оскільки вони вбачали у містах-колоніях передовсім джерело надходження прибутків і рабів, а також плацдарм для торгових і дипломатичних відносин з «варварським світом». Загальний економічний і соціально-політичний занепад призвів міста-колонії до остаточної загибелі. У IV ст. припинила існування Ольвія, а вцілілий Херсонес відійшов до Візантійської імперії під відомою назвою Корсунь. У XV ст. його вщент зруйнували золотоординці. Така сама доля спіткала Пантікапей і Феодосію [6; с. 23].

2. Суспільний устрій

Грецькі колонії були рабовласницькими містами-державами. Накопичення багатства у руках небагатьох, зосередження знарядь виробництва у меншості, поява щораз більшої кількості рабів зумовили поділ суспільства на два антигоністичних класи. Рабовласники були вільними повноправними громадянами. Вони могли займати різні адміністративні посади, виїжджати в інші землі, утримувати збройні загони [8; с. 21]. До рабовласників належали судновласники, купці, власники ремісничих майстерень, землевласники, лихварі тощо [13].

Повноправними громадянами були тільки чоловіки – уродженці міста. Лише вони користувалися політичними правами, могли обіймати державні посади. Жінки та іноземці – не користувалися політичними правами. Однак в окремих випадках за зроблену місту значну послугу чужоземцям могли бути надані права повноправних громадян [4; с. 15].

Своєрідне місце в суспільстві посідали гетери. Як правило, вони мали освіту, вели незалежний спосіб життя, однак офіційна мораль вважала їх жінками легкої поведінки [6; ст. 22].

Більшість населення становили раби. Вони не мали жодних прав і були власністю рабовласників, які вільно розпоряджалися їх працею, життям і смертю. До них примикали дрібні ремісники і торговці, а також вільні общинники навколишніх поселень, що сплачували податки державі та входили до ополчення у випадку воєнних дій. Непосильний гніт і безправ’я призводили до повстань. Так, 107 р. до н. е. у Пантікапеї спалахнуло повстання рабів на чолі зі Савмаком, якого раби проголосили царем [14].

Джерела рабства: військовий полон, народження від рабині, купівля на невільничих ринках чи у сусідніх племен. Вони використовувались у ремісничому виробництві, на розробках солі, у домашньому господарстві, частково у сільському господарстві, а також експортувались [11].

Соціальний статус не завжди відповідав матеріальному становищу: могли бути й багаті вільновідпущеники, й бідні громадяни [3; с. 20].

3. Державний лад

Державний лад грецьких міст Причорномор’я будувався на тих же засадах, що і політичний устрій античних полісів Греції. За формою правління ці міста були демократичними або аристократичними республіками. Причому, якщо у V - ІІ ст. до н.е. тут переважав демократичний елемент і вирішальна роль у політичному житті належала демосу, то, починаючи з І ст. до н.е., основні посади і фактичне опиняються у руках невеликої групи аристократичних сімей, влада зосереджується у нової рабовласницької аристократії, демократична республіка замінюється аристократичною [4; с. 15-16].

Вищим органом державної влади вважалися народні збори. Брати участь у них мали право всі чоловіки, які досягли 25 років.

До їх компетенції належало прийняття законів, вибори посадових осіб, регулювання морської торгівлі, зовнішньополітичні зв’язки та укладання договорів, нормування грошової системи, звільнення іноземних купців від мита тощо.

Народні збори обирали раду міста, до складу якої входив суд присяжних, а також головний жрець міста – базилевс, котрий відав релігійними культами.

Рада була постійно діючим органом влади, підготовляла законопроекти, перевіряла кандидатів на виборні посади, здійснювала контроль за виконавчою владою [14].

Третю ланку управління становили виборні колегії – магістратури або окремі посадові особи – магістрати, які обирались з повноправних громадян і очолювали окремі галузі управління – займались фінансами, відали роботою судових установ, військовими справами тощо. Головна магістратура – Колегія архонтів у складі 5 - 6 чол., на чолі з першим архонтом; вона керувала всіма іншими колегіями та за необхідності скликала Народні збори. Магістратом зі справ культу був базилевс. Колегія шести архонтів відала питаннями оборони, але військами командував перший архонт. Колегія продиків (юридичних радників) займалась правовими питаннями. Номофілаки контролювали дотримання законів. Астиноми наглядали за порядком у місті. Агораноми наглядали за порядком на ринку, перевіряли правильність мір і ваг, наглядали за станом шляхів і громадських будівель тощо. Екстраординарні магістрати – епімелети – наглядали за вжиттям термінових заходів, виконували спеціальні державні завдання. У Херсонесі діойкет був найвищим фінансовим магістратом, що контролював доходи і витрати, а нижчестоящими фінансовими магістратами були скарбники. Грошовими надходженнями у казну (різні пожертви грішми і хлібом, податки, ввізні і вивізні мита на товари тощо) займались спеціальні Колегії семи і дев`яти [13].

В античних містах-державах функціонували суди. В судочинстві брали участь судді, обвинувачені, свідки. Судовий процес мав змагальний характер – позивачі й обвинувачені самі себе захищали в суді, самі наводили докази та виставляли свідків. Суд обмежувався голосуванням, спершу щодо наявності вини, а потім, якщо вину було доведено, стосовно винесення вердикту після того, як кожна із сторін запропонувала справедливу, на її думку, кару. Суди використовувалися для забезпечення народного контролю як над посадовими особами, так і над самим законом [6; с. 24].

4. Право

В основу права міст Північного Причорномор'я було покладе­но правову систему афінської рабовласницької демократії. Разом з тим на правовий розвиток міст певним чином впливали звичаї і традиції місцевих племен, які перебували у сфері впливу цих міст -держав або проживали по сусідству з ними [11].

Джерелами права були рішення народних зборів, декрети рад міст, розпорядження магістратів, місцеві звичаї [5; с. 12].

Розвинутій правовій регламентації підлягали відносини власності. Право регулювало майнові відносини, захищало приватну власність на житло, рухоме майно, худобу, особисті речі. Земля і раби могли бути як у приватній, так і в державній власності [3; с. 22].

Розвинутим було зобов'язальне право. Жвава зовнішня торгів­ля, роль купецтва в економічному житті міст - зумовили появу таких договорів, як позики, дарування, поклажі та ін. Відома була і оренда землі. Поширеною вона була в Херсонесі, де громадяни легко здавали в оренду свої земельні ділянки. Практикувалася тут і наймана праця [11].

Основні злочини – державні: змова, спроба повалення демократичного ладу, розголошення державної таємниці; у Херсонесі - зрада ворогам міста чи його володіння, злочинний задум проти Херсонесу чи його громадян. Передбачався захист приватної власності. Види покарань вільних людей: смертна кара, штраф, конфіскація майна; повсталі раби страчувались [13].

Отже, засновані в Північному Причорномор’ї міста-держави на перших етапах свого існування мали суспільну організацію, подібну до грецьких полісів того часу – рабовласницьку демократію. У них був аналогічний соціальний устрій, система та органи влади. Ці держави складалися з міста – економічного, політичного та культурнорго центру держави і хори – сільськогосподарської округи. В процесі розвитку міст Північного Причорномор’я виявилися загальні закономірності становлення античного суспільства. Це були держави класового рабовласницького суспільства, які в своєму розвитку прямували тим же шляхом, які колись пройшли грецькі міста.