42 Державний устрій в другій половині XIX ст.

Загальновизнано, що реформи 60—70-х років означали пер­ший крок на шляху перетворення феодальної монархії в Росії у буржуазну монархію.

Перетвореннями 60—70-х pp. в державний устрій Російської імперії було запроваджено окремі елементи буржуазної державнос­ті: створено виборні представницькі установи місцевого адміністра­тивно-господарського управління (земські та міські органи самов­рядування), виборні органи суду (мирові судді), закладено основи буржуазного судоустрою і судочинства, більш гнучкі форми фінан­сового контролю і цензури, закріплено принцип всестановості в комплектуванні армії і діяльності органів народної освіти

в міністерствах було проведено децентралізацію, яка супроводжува­лася деяким розширенням повноважень місцевих органів; урядовий апарат все більше рахувався з думками дворянської та буржуазної громадськості, що висловлювалися через періодичну пресу. Росія залиша­лася абсолютною монархією із самодержавним монархом на чолі. В країні зберігалися основні дореформені державні вищі, центральні і навіть місцеві установи з дворянською урядовою більшістю.

на рубежі 70—80-х pp., уряд, очолюваний Олександром III, переходить до відвертої реакції. Царський маніфест від 29 квітня 1881 p. проголошував непохитність самодержавства і встановлення режиму політичної реакції. У 80-х і на початку 90-х років здійснюється ряд контрреформ, які значною мірою відмінили найпослідовніші буржуазні реформи і повернули деякі дореформені порядки. Цей курс намагався продовжувати у перші роки свого правління і останній імператор Росії Микола II.

В Україні існував в основному попередній адміністративно-те­риторіальний поділ. Для шести її губерній характерною була така структура управлінського апарату: адміністрація губернська-повіто­ва-дільнича (з 1889 p.) і волосна-сільська. Три губернії — Київська, Подільська та Волинська — мали ще своєрідну загальну надбудову у вигляді генерал-губернаторської влади. У 1864р. здійснено земську реформу Волосний сход та волосний староста ---> земський сход, земська управа, мыська дума.

В 1873 році приймається новий кримінально-проце­суальний кодекс, який проіснував з незначними змінами аж до розпаду Австро-Угорщини. Цей кодекс складався з 27 розділів, які поділялися на 494 статті. Він запроваджу­вав усність і гласність процесу, суд присяжних

У 1912р. вводиться в дію військовий кримінально-процесуальний кодекс.

43. Суди в Україні після судової реформи 1864 року. Су­дова реформа була найбільш радикальною, новаторською і технічно досконалою з усіх реформ другої половини XIX ст.. Судові устави, обнародувані 20 листопа­да 1864 року, і нове процесуальне цивільне і кримінальне законодавство ввели систему незалежних судів, де засіда­ли професійно підготовлені судді. Суди були відокремлені від адміністрації і навіть за імператором залишалось тіль­ки право помилування. Публічність і гласність судових засідань, принцип змагальності сторін, введення суду присяжних і адвокатури —- все це створило важливі гарантії демократичних судових процесів. Була також проведена реорганізація прокуратури та введена адвокатура. 3. Цивільне право.Головними джерелами цивільного пра­ва були 10-й том Зводу законів Російської імперії, а та­кож частина перша "Сільського судового уставу" 1839 року. регламентувались норми сімейного права, цивільного права. право власності і володіння та частково норми зобов'язувального права. порядок складання, здій­снення, виконання, забезпечення і припинення договорів.Бурхливий розвиток підприємницької діяльності, ріст промислового виробництва визвали необхідність у зако­нах, наділених на регулювання трудових відносин. У 80-х роках XIX ст. приймається пакет законів, які отри­мали назву фабрично-заводського законодавства. Най­важливіші з них: "О малолетних, работающих на заводах, фабриках й мануфактурах" від 1 червня 1882 року; "О воспрещении ночной работьі несовершеннолетним й жен-щинам на фабриках, заводах й мануфактурах" від 3 черв­ня 1885 року; "О надзоре за заведеннями фабричной про-мьішленности й о взаимннх отношениях фабрикантов й рабочих" від 3 червня 1886 року, застосування фабричних законів передбачалося тільки на приватних підприємствах. 4.Кримінальне законодавство. Джерелами кримінально­го права в Україні на початку XIX ст. були III Статут та норми магдебурзького права, а з 1840 року — 15-й том Зводу законів Російської імперії та прийняте в 1845 році. Уложення про покарання кримінальні та виправні. всього — 35 видів покарань. Треба підкреслити досить гуманний харак­тер покарань. Смертна кара призначалась тільки за дер­жавні та карантинні злочини.У 1885 році виходить третя редакція "Уложення про покарання", 5. Адміністративне законодавство. На початку XX століття адміністративне законодавство характеризувалось обмеженням прав особи. Громадські свободи, проголошені Маніфестом 17 жовтня 1905 року, з часом були обмежені тимчасовими правилами."Тимчасові правила про пресу" (від 24 листопада 1905 року, 18 березня і 26 квітня 1906 року) забороняли публі­кації, які загрожували безпеці держави, закликали до страй­ків на підприємствах та припинення занять в учбових зак­ладах, до організації заборонених законом зібрань тощо.

44 утворення А-У монархії в 1867 У середині ХІХ ст. багатонаціональна Австрійська імперія перебувала у стані глибокої економічної та політичної кризи. Протиріччя між окремими частинами імперії, особливо між Австрією та Угорщиною, які стали особливо відчутні під час революційних подій 1848–1849 років та після поразки Відня в Австро-Прусській війні 1866 року, становили реальну загрозу існуванню імперії Габсбургів. У цій ситуації австрійський уряд запропонував укладення угоди, яка б надавала Угорщині значних автономних прав.21 грудня 1867 року імператор Франц Йосиф I (1848–1916) затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву Австро-Угорська імперія. Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд та парламент — сейм.На чолі Австро-Угорської імперії стояв австрійський імператор з династії Габсбургів, який одночасно носив титул короля Угорщини. Формально його влада була обмежена рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. Згідно з положеннями нової австрійської конституції рейхсрат — двопалатний парламент — складався з Палати панів і Палати депутатів (всього 525 депутатів). До Палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначати пожиттєвих членів. Ними, зокрема, були митрополит Андрей Шептицький та письменник Василь Стефаник.Палата Депутатів формувалася шляхом виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежено майновим і віковим цензом та куріальною системою. 1873 року було запроваджено прямі вибори від усіх курій, крім сільської. Внаслідок зниження майнового цензу для міських і сільських курій з 10 до 5 гульденів річного прямого податку, 1882 року значно зросла кількість виборців, однак уряд відмовився запровадити загальне виборче право.Чергова виборча реформа 1896 року встановила п'яту курію, що повинна була обиратися на основі загального виборчого права (посилала в парламент 72 депутати). У 1907 році було запроваджено загальне виборче право і ліквідовано куріальну систему виборів. Спільними для всієї імперії були три міністерства: закордонних справ, військове та морське і міністерство фінансів. Законодавча влада щодо спільних справ обох частин держави здійснювалася спеціальними «делегаціями», які скликалися щорічно по черзі у Відні та Будапешті. До їхнього складу входили по 60 делегатів від рейхсрату та сейму. Видатки на загальноімперські потреби розподілялися пропорційно для обох частин імперії, згідно зі спеціально укладеною угодою. Так, 1867 року квота встановлювалася у 70 % для Австрії і 30 % — для Угорщини.

45 Органи урядової адміністрації та самоврядування в Галичині в другій половині ХІХ ст.У липні 1848 обрано перший австрійськи парламент із 383 мандатів, 96 – галичанам, 31 – українцям. 96 – борці за автономію, за права, Участь українських делегатів у парламенті – прогресивне значення. Березнева конституція 1849 проголошувала, що кожен край має право на власну конституцію. Галичина була поділена на 3 округи – Станіславськи, Львівський та Краківський. У 1849 p. замість губернського управління в Галичині було створено намісництво на чолі з намісником, а в Буковині — крайо­ве управління, яке очолював крайовий президент. Головна різниця між намісництвами і губернськими управліннями полягала в тому, що в останніх зберігався деякий елемент колегіальності. Намісник, як і крайовий президент, були єдиноначальними особами і підпо­рядковувались лише вищестоящим властям..Повітові старости - на місцях з широкими повноваженнями ще нище – бургомістри та війти, все це контролювалось губернатором. Поряд із адміністративними органами були підконтрольні їм органи самоврядування, чого не було у російській імперії. Органи самоврядування – Галицький вальний сейм, органи крайового та місцевого самоврядування(Крайові та повітові сейми, міські та сільські ради)все було підконтрольне губернатору. У 1861 р. створено Галицький та Буковинський сейм, на чолі із маршалками. В органах самоврядування були магнати, міщани, ректор, духовенство. Очолювали органи не українці. Влада в жупах належала наджупанам і піджупанам, які, спираючись на адміністративно-судовий апарат, здійснювали нагляд за населен­ням, збирали податки та інші платежі. В жупах час від часу склика­лися дворянські збори. В комітетах керівну роль відігравали нача­льники місцевих управлінь, підлеглі тільки жупному начальству

46 Суд та прокуратура в а-у. на ЗУ Згідно з новим законодавством верховна судова влада, тобто право помилування, пом'якшення покарання та звільнення від судового переслідування, належала монарху, причому всі суди повинні були діяти від його імені. Це зумовлювалося прагненням скасувати вот­чинний суд, який діяв іменем окремих феодалів, ліквідувати само­врядні міські суди, перетворити усі суди на державні і, отже, зміцни­ти державну владу і домінуючу роль пануючого класу в цілому.Крім загальних судів, в Австрії, Галичині та Буковині існували спеціальні суди (військові, промислові, торгові та ін.), що було відступом від буржуазно-демократичного принципу рівності перед законом. Усі суди вважалися незалежними, вони повинні були приймати тільки об'єктивні і справедливі рішення. Проте це було лише благим побажанням.Для розгляду деяких кримінальних справ про злочини, за які передбачалося покарання не нижче п'яти років тюремного ув'яз­нення, в приокружних (крайових) судах створювалися суди при­сяжних, а для вирішення дрібних цивільних справ — мирові суди. Присяжними засідателями і мировими суддями (на західноукраїн­ських землях вони іменувалися мужами довір'я) могли бути особи, які відповідали вимогам майнового, вікового та освітнього цензів.Під час проведення буржуазних реформ в галузі судочинства було засновано державну прокуратуру. Вона створювалася для здійснення нагляду за законністю діяльності державних установ і фізичних осіб, участі в розгляді судових справ, нагляду за судами, слідством та місцями ув'язнення. На чолі прокуратури стояв гене­ральний прокурор при верховному судовому та касаційному трибу­налі, який підпорядковувався в своїй діяльності безпосередньо міністру юстиції. При вищих крайових судах було запропоновано заснувати посади старшого прокурора, а при окружних судах — державного прокурора.