36.Територія і господарство України в першій половині 19ст.

На початок XIX ст. українські землі у своїй біль­шості на Лівобережжі, Правобережжі і на Півдні знаходилися в складі Російської імперії. Західно­українські території — Галичина, Північна Буко­вина та Закарпаття — були окраїнами Австрійської імперії.

Українські землі в Російській імперії офіційно називалися "Малоросія". За Південною Україною закріплюється назва "Новоросія".

У першій половині XIX ст. Україна залишається сіль­ськогосподарською країною. Але той факт, що поміщикам належало біля 70 відсотків усієї землі, значно гальмував перехід сільськогосподарського виробництва до ринкової економіки. На поміщицьких землях вирощувалось до 90 відсотків товарного хліба.

Швидкими темпами розвивається промисловість. Якщо у 1825 році в Україні налічувалося 649 промислових ус­танов, то до 1861 року їхня кількість зросла в 3,6 рази. Головного значення у промисловості України набули дві галузі: харчова і обробка тваринної сировини на експорт і на потребу промисловості.

Наслідком еволюції сільського господарства та промис­ловості став розвиток торгівлі. У 1858 році в Російській імперії відбулося біля 5 тис. ярмарок, з яких 2 тис. — в Україні. Значне місце займала Україна і в зовнішній торгівлі Росії. Особливу роль відігравали чор­номорсько-азовські порти. Так, в 1812—1859 роках тільки через ці порти було вивезено за кордон біля 41 відсотка від загального експорту хліба. Зростанню зовнішньої тор­гівлі сприяло встановлення в 1817 році в одеському пор­ту вільної безмитної торгівлі — так званого режиму пор­то-франко. Це приваблювало сюди іноземних купців та підприємців.

Переломним етапом економіки України, як і Російської імперії в цілому, став кінець 50-х — початок 60-х років. Кримська війна, яку,розв'язав Микола І, закінчилася га­небною поразкою російської армії. Олександр II розпочав кардинальні реформи. В 1856 році він заявив, що кріпац­тво має бути скасовано, і що це треба зробити зверху, а не чекати, коли воно почне скасовуватися знизу. 19 лютого 1861 року проголошується Маніфест про скасування крі­пацтва.

В 1860 році розпочалася фінансова реформа, в 1862 році — військова реформа. Було введено загальну військову повинність, а термін служби зменшено з 25 до 6 років.

Але найбільш демократичними були судова, земська (1864 р.) і міська (1870 р.) реформи. Вони відкрили шлю­зи для демократичної думки, розвитку національного світо­гляду. Очевидною стала неможливість збереження феодаль­них відносин в тому вигляді, в якому вони сформувалися ще в середині XVII ст. Ліквідація кріпосного права приве­ла до корінних змін в економіці України.

Реформа 1861 року створила умови для подальшого розвитку промисловості. На якісно новій основі формують­ся металургійна, цукрова, паперова, вугільна галузі. Роз­виток промисловості, сільськогосподарського виробництва, транспорту сприяв залученню визволеного від кріпосної неволі селянства в промислове виробництво. На почат­ку 90-х років в Україні зосереджувалося майже 32 відсот­ки машинобудівних заводів Російської імперії, котрі дава­ли близько 16 відсотків загальноросійської продукції ма­шинобудування. Україна стає головним районом сільсько господарського машинобудування.

Промислове піднесення 1910—1914 рр. рухає вперед еко­номічний розвиток України, чому сприяв ряд факторів: високі врожаї, накопичення вільних капіталів, ріст урядо­вих замовлень на військове спорядження в зв'язку з підго­товкою до війни, посилене будівництво стратегічних заліз­ниць і військового флоту. Хоча промисловість і досягла високого розвитку, все ж її питома вага в економіці Украї­ни складала тільки 48,2 відсотка.

1910—1914 рр. були періодами значних змін у сільсько­му господарстві. Посівна площа в ці роки збільшилась на 900 тис. десятин і досягла 22,9 млн. десятин. Врожайність зернових піднялась з 53 до 60 пудів з десятини. Значна частина сільськогосподарської продукції експортувалася за кордон. З України 6+3

вивозилось щорічно понад 300 млн. пудів зерна, що складало майже половину загальноросій-ського експорту зернових.

Позитивні зрушення в економіці мали і багато негативних наслідків. В Україні розвивались головним чином галузі промисловості, націлені на розробку її природних багатств.

Напередодні 1917 року в Україні налічувалося 4 млн. 221 тис. селянських господарств, з них бідняцьких — 2 млн. 431 тис. (57,1 відсотка), середняцьких — 1 млн. 273 тис. (29,9 відсотка), заможних — 517 тис. (12,2 відсотка).

Безземельні селяни поповнили лави робітників, що по­значилося на промисловому піднесенні, яке почалося з 1910 року. Якщо у 1910 році в промисловості України було зай­нято 475,2 тис, то в 1917 році — 893 тис. робітників. Щороку промислове виробництво на території України зростало на 10 відсотків.