59. Літературна та громадсько-політична діяльність т.Г.Шевченка.

Тарас Григорович Шевченко (відомий також як Кобзар, *9 березня 1814 — †10 березня 1861) — український поет, письменник, художник, графік, громадський діяч, філософ, політик, фольклорист, з точки зору багатьох українців — духовний батько сучасного українського народу, людина, яка присвятила своє життя збереженню і поширенню самобутньої народної мудрості тісно пов'язаній з стародавньою православною християнською козацькою культурою і звичаями України. Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XІX і на початку XX ст. чи не єдиною книжкою у більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати. На той час твори Шевченка об'єднали українській народ, особливо жителів Лівобережної України. За ставленням людини до творчості Шевченка відразу стає видно, наскільки людина знайома і як ставиться до життя українського народу XІX ст. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п'єс; 9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 статті та понад 250 листів. Для представників радикально-націоналістичного напрямку української політичної думки Т. Шевченко був "Пророком", "батьком нації", "затятим ворогом Росії та москалів". Для різного роду соціалістів, "бездержавників" — у першу чергу "Кобзар", "захисник прав кріпаків", "борець за соціальне визволення та дружбу народів". Член Кирило-Мефодіївського братства. У творах на історичну тему показав боротьбу українського народу проти соціального й національного поневолення).

60. М.Костомаров «Закон Божий. Книга буття українського народу» – програмний документ «Кирило-Мефодіївського товариства».

Книги..." — це розповідь про історію України, про те, як вона попала в московську неволю, за яке майбутнє слід боротися. Особливо ідеалізується козацтво. "І день со дня більше росло і умножалось козачество, І незабаром були б усі на Вкраїні козаками, себто вільні і рівні, не мали над собою царя І пана, тільки Бога єдиного". Так само ідеалізовано народний побут України: "І всякий чужестранець, заїхавши туда, дивувався, що ні в одній стороні на світі не було такого братства, такої віри, нігде муж не любив так щиро своєї жони, а діти родителей". Високо оцінені братства при церквах в Києві, Луцьку, Львові. Зроблено оцінку війни 1648-1657 pp. та рішення Переяславської Ради. програма національного і соціального визволення українського народу, висунута товариством, була максимальною для свого часу І такого залишалася у своїй основі для всього українського національно-визвольного руху на всі наступні 150 років.

"Книга буття..." тезисно започаткувала в українській історіографії низку концепцій, які більшою чи меншою мірою обґрунтовували в наступні часи: — концепцію безкласовості українського народу (царі не наші, пани не наші!), що критикувалися радянською історіографією як концепція безбуржуазності; — Ідею слов'янської єдності, якою спекулювали І досі спекулюють російські "об'єдинителі"; — оцінку вини російського царя, котрий зламав переяславські угоди і відступив від них; — пояснення причини занепаду Польської Речі Посполитої тим, що остання не розуміла потреб України і дбала тільки про своїх панів.