5.Джерельна база та методологічні засади вивчення історії української культури.

До конкретних методів дослідження слід віднести порівняльно-історичний метод, до якого входять діахронічний, що застосовується при зіставленні різних за жанром хронологічних джерел, наприклад билин, дум та літописів, і синхронічний, коли виділяється певна проблема і розглядається не в історичному, а в змістовому зіставленні. Так, можливе зіставлення Європейського Ренесансу з національним Відродженням у народів Центральної та Південно-Східної Європи в другій половині XVІІІ — середині XІX ст. та епохою так званого Східного Ренесансу XІІ—XІІІ ст. в країнах Середньої Азії та Закавказзя.

За допомогою методу структурно-функціонального аналізу можуть бути виділені як саме поняття «культури», так і різні функціональні компоненти її. Так, розглядаючи сутність культури у співвідношенні із суспільними процесами, виділяють первинні складові культури — етнічні, національні та вторинні — соціальні, класові, які в певних умовах виступають як співвідношення змісту та форм.

Важливим методом дослідження і вивчення історії культури є метод системного аналізу, коли всі феномени культури розглядаються у взаємодії її складових частин як основи, на якій формуються нові якості.

Системний метод нерозривно пов'язаний з типологічним підходом до явищ культури, коли незалежно від хронологічних рамок виділяються такі особливості культури, які притаманні, хоча і не збігаються у часі, різним регіонам (той самий Західний Ренесанс XVІ ст. і Східний Ренесанс XІІ—XІІІ ст. в його гуманістичній, антиклерикальній спрямованості).

У дослідженні явищ культури широко застосовуються методи конкретних наук — семіотики, соціології, демографії, психології, антропології, біології, математики тощо).

6. Історичні та духовні складники української культурної самобутності.

Коріння української культури стародавнє, але надзвичайно міцне. Як явище світової культури наша культура є оригінальним синтезом автохтонних (місцевих) попередніх культур і зовнішніх культурних взаємовпливів. Типологізація будь-якої національної культури здійснюється через її ментальність. Ментальність – це сукупність символів і образів, які відображують уявлення даного соціуму про навколишній світ, уявлення, що, в свою чергу, зумовлюють мотиви поведінки та вчинки людей, які закріплюються у свідомості людей у процесі спілкування. Щодо України природа розпорядилася щедро. Територія сучасної України зазнала безперервні навали різних за походженням агресорів. Найвідомішими символами української культури є образи "Матір-земля", "Ненька-Україна", які символізують плодючість землі, м'якість краєвиду, мирне життя з природою, навколишнім середовищем. Наступний архетипний мотив – рівність усіх синів однієї матері. До властивостей української ментальності належить також індивідуалізм. Домінантною ментальною рисою української культури є емоційність, естетичність, чуттєвість. Специфічною ментальною ознакою української культури є її лінгвоцентризм. В культурному просторі українців мова виступала справжнім замінником філософії. Світосприйняття українців відбивалось не у філософських та природознавчих трактатах (як це було в Західній Європі), а в поезії, народній епіці, піснетворчості.Ще однією якісною ментальною особливістю українського народу та його культури є те, що його життя підпорядковано одній головній ідеї – ідеї Волі, Правди, Долі. Воля розуміється як максимальна самореалізація на основі продуктивності, працездатності у сфері спорідненої діяльності, відповідності за її результати. Потреба у Волі пов'язана з потребою у Правді, що об'єднує істину і справедливість. Справедливість же, згідно з уявленнями українців, полягає в їх рівності. Потребу у Волі, Правді український народ вважає невід'ємною від Долі. Українці вірять, що Доля, яка є в кожного, залежить від успадкованих та набутих можливостей. Не зважаючи на всі випробування, що зазнав український народ, він, як народ, нація зберігся, отже залишилась живою його душа, ті якісні основи, що її наповнюють. Доказом цього є багата, а разом з тим і  складна історія української художньої культури. Головні якості художньої культури: 1)висока духовність. Духовність українців поєднувала в собі духовні начала язичества та духовну основу християнства. Найповніше вона була втілена в художній системі Київської Русі.2)дотримання в художній діяльності етичних ідеалів.3) порівняно довготривале збереження в художньому життя усного типу культури.4) зосередженість художніх процесів у системі народного життя. Твори української художньої системинасичені поетичністю та ліричністю. Неможна не зважати на те, що твори української художньої культури сповнені трагізму, світлого смутку та героїзму, що виходять з самого життя українського народу. Особливістю українських свят та обрядів є їх насиченість піснями, танцями, підпорядкованість найскладнішим драматичним законам, пронизаність театралізованими діями. Святими для українського народу стали Т. Шевченко та Г. Сковорода, портрети яких нерідко висіли на покутті сільської  хати разом з образами, прикрашались рушниками, вшановувались поряд з іконами.