- •Педагогіка – наука, практика, навчальна дисципліна.
- •Основні категорії педагогіки та зв'язок між ними.
- •Система педагогічних наук.
- •Зв'язок педагогіки з іншими науками.
- •Методологія педагогіки.
- •11. Теоретичні методи нпд
- •Методи науково-педагогічних досліджень.
- •12. Статистико-математичні методи нпд.
- •13. Інтегративні методи нпд.
- •14. Закони та закономірності педагогічного процесу.
- •17. Принципи та правила педагогічного процесу.
- •18. Принципи гуманізації, пріоритету загальнолюдських цінностей, поєднання поваги та вимогливості до особистості учня, принцип педагогічного оптимізму.
- •20. Принципи культуро відповідності, народності та інтеркультурності пп.
- •22. Принципи системності пп, його цілеспрямованості, результативності, ефективності, оптимального поєднання змісту, методів та форм педагогічного процесу.
- •23. Принцип соціальної зумовленості педагогічного процесу, його зв’язку з життям та суспільно корисною працею.
- •25. Принципи самодіяльності, творчої активності, та саморозвитку.
- •24. Принципи науковості, послідовності, доступності, наочності та зворотного зв’язку в педагогічному процесі.
- •26. Взаємозв’язок між законами, закономірностями, принципами та правилами педагогічного процесу.
- •27. Поняття цілі та задач педагогічного процесу. Дерево цілей.
- •28. Ціль пп як системо утворююча величина, як напрямок розвитку, як прогнозований результат педагогічного процесу.
- •30. Дидактика як педагогічна теорія навчання.
- •32. Зміст навчання, його основні компоненти та зв'язок між ними.
- •35. Досвід творчої діяльності як компонент змісту навчання.
- •36. Пізнавальна проблемність та умови її використання у навчанні.
- •39. Досвід емоційно-ціннісних відносин як складова соціального досвіду та компонент змісту навчання.
- •31. Навчання як дидактична категорія.
- •33. Знання як компонент змісту навчання.
- •37. Оцінювальна проблемність у навчанні.
- •34. Способи діяльності (уміння і навички) як компонент змісту навчання.
- •38. Організаційно-виробнича (практична) проблемність у навчанні.
- •49. Цілісність педагогічного процесу.
- •40. Документи, що визначають зміст освіти в сучасній школі: навчальні плани, програми, підручники.
- •41. Методи навчання як дидактична категорія.
- •50. Форми навчання як дидактична категорія.
- •52. Організаційні форми навчання.
- •42. Класифікації методів навчання.
- •43. Словесні методи навчання.
- •44. Наочні методи навчання.
- •45. Практичні методи навчання.
- •46. Класифікація методів навчання за складом соціального досвіду.
- •51. Форми організації навчання.
- •54. Урок як основна організаційна форма навчання в сучасній школі. Його структура, типи та види.
- •47. Цілепокладання в навчально-виховному процесі.
- •57. Комплексний аналіз уроку.
- •56. Педагогічний аналіз уроку, його типи та види.
- •58. Структурний аналіз уроку.
- •60. Семінарські заняття як організаційна форма навчання.
- •61. Лабораторні та практичні заняття.
- •62. Навчальна екскурсія.
- •63. Домашня навчальна робота.
33. Знання як компонент змісту навчання.
Знання – це відтворення в свідомості об’єктивної реальності у вигляді фактів, правил, понять, ідей, принципів, даних у певній системі. Знання бувають емпіричними (факти, правила, вимоги) і теоретичними, що розглядають зв'язок між емпіричними системами й усередині них. Фактичні (емпіричні) знання – постійні, теоретичні – змінюються відповідно до науки, що представляють. Знання засвоюються в процесі розумової діяльності шляхом усвідомленого сприйняття та запам’ятовування інформації (зрозумів + запам’ятав). У практиці навчання знання повинні бути повними, усвідомленими, систематичними, дієвими.
Повнота знань вимагає, щоб із логіки науки, що лежить в основі навчального предмета, не випадали ланки, важливі для розуміння опорних ідей та істотних зв’язків, щоб у загальному ланцюзі взаємозалежних знань не утворювалися суттєві порожнечі.
Систематичність знань виступає як їх упорядкованість,логічна послідовність, співзалежність. Вона вимагає щоб усяке знання витікало з попереднього й прокладало шлях наступному.
Усвідомленість знань досягається нейтралізацією догматичного підходу, критичним опрацюванням отриманих знань, прагненням учителя розвивати думку та готовність дітей до самостійного оволодіння знаннями й постійного інтелектуального пошуку.
Дієвість знань визначається умінням оперувати ними. Умови ефективного засвоєння знань:
Створення образу як єдність інтелекту та почуттів про те, що йдеться.
Уміння скоротити образ до сигналу. Образ – це інформація, але вона закодована. Сигнал – це своєрідний ключ для розкодування інформації в пам’яті учня. Ця умова спрощує механізм засвоєння знань шляхом зведення великого об’єму інформації (образу) до маленького або мінімального об’єму (сигналу).
Систематизація матеріалу, що вивчається випливає із необхідності засвоєння в школі великої кількості навчальних предметів. Звідси випливає необхідність подати знання у певній системі: - виділити головне та другорядне; - показувати причинно-наслідкові зв’язки між різними науками та предметами.
Багаторазове повторення як технологія запам’ятовування ключових понять (головних) змісту навчання.
Задача вчителя – створити такі умови в навчанні, при яких кожен учень мав би реальну можливість і бажання засвоїти пропонований матеріал щонайкраще, щоб із пасивного слухача він перетворився на співавтора, оцінювача й опонента.
37. Оцінювальна проблемність у навчанні.
Оцінювальна проблемність використовується для розвитку критичного, аналітичного мислення. Її назва говорить про те, що дитина повинна оцінити, висловити власну аргументовану думку щодо обраного явища або предмету.
Етапи оцінювальної проблемності наступні:
Виявлення двох сторін одного протиріччя, в межах якого здійснюється оцінка.
Формування власної думки з даного питання. Не просто «правильно-неправильно», а «я думаю, я вважаю». Залишаючи за учнем право на власну думку, ми залишаємо за ним і право на помилку.
Аргументація, тобто, добір найбільш переконливих фактів.
Уміння відстояти власну думку, тобто вибудувати правильну логічну і тактичну лінію її захисту, чи відмовитися від неї при наявності іншої, більш доказової думки.