Способи словотворення в українській мові

Детальніше: Спосіб словотвору

Нові слова здебільшого утворюються за допомогою словотворчих афіксів. Словотворчий афікс (кольори …) — це префікс, суфікс чи постфікс, який приєднується до твірної основи для творення нового слова. Класифікацію способів словотворення схематично можна зобразити так: Префіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів: заходити — ходити, перенавантаження — навантаження, прехороший --- хороший, безвідповідально --- відповідально. Суфіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих суфіксів: холодненький --- холодний, дубок --- дуб, вітерець --- вітер, читання --- читати, молодість --- молодий. Префіксально-суфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом одночасного приєднання до твірної основи словотворчих префіксів і суфіксів: надбрівний — брова, безмежний — межа, затишок — тиша.

Постфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом приєднання до твірної основи словотворчих постфіксів: битися --- бити, миритися — мирити.

Префіксально-постфіксальний: розійтися --- іти, приблудитися --- блудити.

Суфіксально-постфіксальний: лінуватися --- лінь, здороватися --- здоров(ий).

Суфіксально-префіксально-постфіксальний: прибіднятися --- бідний, змилостивитися --- милостивий.

Безафіксний спосіб (відкидання значущих частин) — це спосіб творення слів шляхом укорочення (усічення) твірного слова: відхід --- відходити, закид — закидати, зелень — зелений. Основоскладання — спосіб творення слів шляхом поєднання твірних основ кожного зі слів, що входять до базової сполуки — підрядної чи сурядної. Наприклад: хмарочос — хмари чесати, життєпис — життя писати, хвилеріз — хвилі різати, лісостеп — ліс і степ, синьо-жовтий --- синій і жовтий, кисло-солодкий — кислий і солодкий. Словотворчим афіксом у таких випадках виступає інтерфікс — морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення — морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення може супроводжуватися суфіксацією: правосторонній — права сторона, однобічний — один бік, сільськогосподарський — сільське господарство. Потрібно пам'ятати, що прикметники, утворені на базі сурядної сполуки слів, пишуться через дефіс (блакитно-синій, студентсько-викладацький, науково-технічний, мовно-літературний), а прикметники, утворені на базі підрядної сполуки — разом (народногосподарський, лівобережний, важкоатлетичний, західноукраїнський). Складання може відбуватися і без інтерфікса (всюдихід — всюди ходити). Окремо виділяють складання слів: батько-мати — батько і мати, хліб-сіль — хліб і сіль, мед-пиво — мед і пиво, срібло-золото — срібло і золото, туди-сюди — туди і сюди. Слова, утворені способом складання, називаються складними. Одним із різновидів складних слів є складноскорочені слова (абревіатури). Вони можуть утворюватися: а) складанням частин кожного із твірних слів, що входять до базового словосполучення: завмаг — завідуючий магазином, б) складанням частини твірного слова і цілого твірного слова: держадміністрація — державна адміністрація, медсестра — медична сестра, в) складанням назв початкових букв твірних слів: УТН — Українські телевізійні новини, ЛПУ — Ліберальна партія України, г) складанням початкових звуків твірних слів: загс — запис актів громадянського стану, ДЕК — державна екзаменаційна комісія; д) складанням початкових частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно — обласний відділ народної освіти, СУ-15 (Сухий — прізвище конструктора). Морфолого-синтаксичний спосіб — це спосіб творення слів, при якому нове слово утворюється внаслідок переходу з однієї частини мови в іншу. Наприклад: операційна — (перехід прикметника в іменник), завідуючий (перехід дієприкметника в іменник), коло хати (перехід іменника в прийменник).

Питання №26 (Зміст термінів «дериватологія» і «словотвір»).

Словотвір, або Дериватологія (від лат. derivacio – відхилення, утворення) — розділ мовознавства, який вивчає закони утворення похідних слів від інших спільнокореневих слів.

У сучасній мові можна визначити слова двох типів: первинні, або непохідні, значення яких не мотивується іншим словом; та вторинні слова, або похідні, значення яких мотивується значенням іншого спільнокореневого слова.

Непохідним називається слово, яке не утворене від іншого слова, а відтворюється у нашій свідомості цілісно, наприклад: ліс, сон, читати, синій.

Похідним називається слово, що утворене від іншого слова або на базі інших слів за існуючими у мові зразками (схемами), наприклад: лісовий ← ліс, сонний ← сон, читач ← читати, синіти ← синій, життєдайний ← дає життя.

Питання №32 (Словотвірна пара: твірне — похідне, словотвірний ланцюжок).

Словотвірний ланцюжок -- комплексна одиниця словотвірного гнізда, що об'єднує ряд споріднених слів, які перебувають у відношеннях послідовної похідності і взаємозалежності.

Наприклад, учити → учитель → учительський → по – учительськи

чорний→чорніти→почорніти→почорніння

воля→неволя→неволити→поневолити

добро→добрий→добріший→добрішати→подобрішати

червоний→червоніти→почервоніти→почервоніння

газета→газетяр→газетярство

школа→школяр→школярський→по-школярський

З формального погляду словотвірного гнізда (СГ) – чітко організована в ієрархічному порядку система комплексів спільнокореневих одиниць, у якій найпростішим (вихідним для розгортання усієї такої системи) є словотвірна пара, що формується опозицією «твірне → похідне». Складнішою структурною одиницею-комплексом в ієрархії СГ є словотвірний ланцюжок, який утворюється в результаті об’єднання словотвірних пар, у процесі якого відбувається розгортання СГ на лінійній осі та реалізації послідовної похідності. Мікросистемою, яку формують деривати, що перебувають на одному ступені похідності (утворювані на одному такті деривації), у межах системи СГ є словотвірна парадигма. Таким чином, СГ залежно від напрямку розгортання (реалізації свого словотвірного потенціалу), являє собою сукупність ланцюжків і парадигм.

Питання №33 (Поняття словотвірної похідності).

Центральним поняттям словотвірної системи мови є словотвірна мотивованість (похідність). Наявність між двома спільнокореневими словами відношень словотвірної мотивованості (вони утворюють словотвірну пару) свідчить про те, що значення і звучання одного слова («мотивованого», «вторинного», «вивідного», «похідного») випливає зі значення й звучання іншого спільнокореневого слова, що кваліфікується як «мотивуюче», «первинне», «вихідне», «базове», «твірне». Мотивованість дослідники розуміють як наявність у похідного знака властивості, що «сигналізує про його семантико-морфологічну вивідність через наявність у формальній структурі цього знака внутрішньої форми та зіставлення його з твірною базою». Словотвірно мотивованим, як вважає Л. Сегін, слово є тоді, коли його значення «визначається через значення іншого спільнокореневого слова або ж дорівнює йому в усіх своїх компонентах, крім граматичного значення частини мови». Мотивований характер похідного слова репрезентує прямі семантичні зв’язки, які виникають між двома спільнокореневими словами в результаті словотвірного породження похідного і також повторюються в інших тотожних парах слів. Отже, наявність двох спільнокореневих слів, одне з яких – твірне, а інше – похідне, виведене з твірного в результаті застосування до нього відповідної словотвірної операції, тобто словотвірної пари, лежить в основі формування комплексної словотвірної одиниці, якою є СГ, як на синтагматичному, так і на парадигматичному рівні. Загалом же, передумовою виділення словотвірного гнізда виступає здатність певного кореня (твірної основи) породжувати більшу, ніж одиниця, кількість дериватів.

Питання №34 (Поняття твірної бази і твірної основи. Типи твірних основ).

Словотвірну структуру похідного слова слід відрізняти від морфемної структури слова, яка може складатися з однієї морфеми, двох, трьох і більше. Напр., словотвірна структура слова школярський – школярський (флексія -ий не належить до словотвірної структури слова) – двокомпонентна; морфемна структура – школяр-ський – чотирикомпонентна.

У визначенні словотвірної структури похідного необхідно розрізняти два поняття: твірна база і твірна основа.

Твірною (мотивуючою, словотвірною) базою називають слово (звичайний → надзвичайний, наука →науковий) або декілька слів (салон і перукарня → салон-перукарня, ліс і парк → лісопарк), на базі яких твориться похідне слово.

Словотвірна структура похідного слова може визначатися як у межах основи, так і цілого похідного слова, залежно від типу твірної основи.

Якщо зіставити словотвірну базу і похідне слово, то виявиться спільна для них частина, яка називається твірною основою. Напр.: у словотвірній парі ліс → лісовий визначається твірна основа ліс, а в словотвірній парі лісовий → лісовик – твірна основа лісов, словотвірній парі чорна слива → чорнослив – розірвана твірна основа чорн…слив. Твірна основа визначається тільки в мотивованому слові словотвірної пари.

Якщо твірна основа не переймає флексії твірної бази, то флексія (червоний колір) похідного слова не бере участі у процесі творення, тому не входить до словотвірної структури похідного слова: казка → казковий.

Якщо у ролі твірної основи виступає ціле слово твірної бази, то похідне слово переймає флексію мотивуючого слова, і в такій словотвірній парі флексія входить до твірної основи у словотвірній структурі похідного слова: казати → розказати, флексія -ти визначається зеленим кольором.

Основа мотивуючого слова може не повністю входити до твірної основи похідного слова. Це спостерігається, наприклад, у таких випадках: твірна основа у словотвірній структурі іменника заземлення, утвореного від основи дієслова заземлити, скорочується за рахунок усічення дієслівного суфікса -и- заземл(и)+енн; скорочуються слова твірної бази і у твірній основі складноскорочених слів: професійний комітет → профком, Мінеральні води → мінераловодський.

Словотворчий формант – це афікс або декілька афіксів, що додаються до твірної основи при утворенні похідного слова.

До словотворчих формантів належать:

словотворчі префікси (з+шити),

словотворчі суфікси (школяр+ський),

словотворчі постфікси (вмивати+ся),

інтерфікси (жовт+о+брюх).

Проте у словотвірній структурі слова не доречно використовувати термін "морфема" або "префікс", "суфікс"…, оскільки словотворчий формант не завжди дорівнює одній морфемі, він може бути комплексний – об'єднувати декілька морфем (два префікси, два суфікси, префікс і суфікс тощо). Комплексний словотворчий формант може складатися з двох і більше афіксів, що одночасно додаються до твірної основи. Напр.:

рукав → на+рукав+ник словотвірний формант складається з префікса на- та суфікса -ник-;

гніздо → гнізд+и-ти+ся словотвірний формант складається із суфікса -и- та постфікса –ся (флексія –ти участі у словотворі не бере);

сісти → роз+сісти+ся словотвірний формант складається з префікса роз- та постфікса –ся;

Америка → америк+ан-ець словотвірний формант складається з двох суфіксів -ан- і -ець-.

Питання №35 (Морфологічні зміни у складі твірної основи при її входженні в похідне слово).

Морфологічний спосіб творення слів — найпродуктивні­ший спосіб збагачення словникового складу мови.

Основною одиницею морфологічного способу словотворення є основа. Основа, від якої твориться нове слово, нази­вається твірною. Наприклад, для іменника залізничник твірною є основа прикметника залізничний {працівник) — саме до неї додано суфікс -ик, а не безпосередньо до основи слова залізни­ця. Новоутворене слово називається похідним. Наприклад, у ряду залізо — залізний — залізниця — залізничний — залізничник кожне наступне слово є похідним від попереднього і мотивується ним, а кожне попереднє є твірним для наступного і мотивує його. Перше слово залізо непохідне, і його значення в українській мові нічим не мотивується.

Основним засобом морфологічного способу словотворення є афікси. Місце афіксів у слові (внутрішня структура слів) визначається морфологічними моделями, яких у мові обмежена кількість.

Слова можуть утворюватися:

а)  додаванням префіксів: їхати — під'їхати, весна — провесна, ліс — праліс, бік — набік;

б)  додаванням суфіксів (і закінчень): відповідальний — відповідальність, ліс — лісовий, тьма — тьмяний, робота — робітник, молода —молодиця, білий — біліти, аргумент — аргументувати; у тому числі заміною суфіксів: перепустити — перепустка, читати — читання; а також унаслідок переходу закінчень у суфікси (у прислівниках): нишком, манівцями, ницьма, миттю, сторчака;

в) додаванням постфіксів: вчити — вчитися, розуміти — розумітися, який — якийсь, скільки — скільки-небудь;

г) одночасним додаванням префіксів і суфіксів, іноді й постфіксів: закордонний, прибережний, неробство, узголів'я [узгол'івйа], по-новому, розщедритися, заручитися;

ґ) відкиданням суфіксів (і закінчень): записувати — за­пис, співати — спів, потекти — потік, невчений — неук, синій — синь;

д)  складанням основ за допомогою інтерфіксів о, є або без них (цим способом творяться найчастіше іменники й прикметники, рідко — прислівники): смуга лісу — лісо­ смуга, любить волю — волелюбний, швидко плине — швидкоплинний, дає життя — життєдайний, босими ногами —босоніж, п 'яти поверхів — п 'ятиповерховий, і яскравий і зелений — яскраво-зелений, і північний і східний — північно-східний.

Слова, утворені складанням основ, називаються складними.

Складні слова утворюються:

а) або від підрядних словосполучень:

будує машини — машинобудівний, сині очі — синьоокий, ходить пішки — пішохід, плаває морем — мореплавець; у такому разі, як правило, першою ставиться основа залежного слова, другою — основа головного слова: сховище (ч о г о?) овочів — овочесховище, степ (я к и й?) із домішками лісу — лісостеп, блок (який?) із шлаку — шлакоблок, здатний (до чого?) до життя — життєздатний, проходити (д є?) мимо — мимохідь; але: сонце сяє — сонцесяйний, перекочується полем — перекотиполе, догори лицем — горілиць;

б) або від сурядних словосполучень:

темний і зелений — темно-зелений, і всесвітній і історичний — всесвітньо-історичний, і машинний і тракторний — машинно-тракторний, і хліб і сіль — хліб-сіль;

у такому разі, коли йдеться про відтінки якихось явищ, першим ставиться основа слова, що позначає ці відтінки, другим — основа основної, ширшої назви:

блідий і рожевий — блідо-рожевий (а не «рожево-блідий»), світлий і голубий — світло-голубий, і військовий і морський — військово-морський, і торговельний і морський — торговельно-морський.

Питання №36 (Поняття словотвірної будови).

Словотвірна будова мови має, безсумнівно, системний характер. До системи словотворчих ресурсів

дієслова, поряд із кореневими та префіксальними морфемами, належать також суфікси, що приєднуються

здебільшого до кореня і є носіями словотвірних (дериваційних) значень. Розрізняють

словотворчі та словотвірні одиниці словотвірної системи. До перших належать ті, що беруть безпосередньо

участь у творенні слів, тобто словотворчі засоби мови (префікси, суфікси тощо), а також сукупність похідних

одного твірного, що називається його словотворчим потенціалом. Решта одиниць визначаємо як “словотвірні”.

Зазначимо, що словотвірна структура слова – це формально-семантичне взаємовідношення між твірною

частиною слова і його словотворчим формантом. У словотвірній структурі слова відбите семантичне

відношення похідного та твірного, що виражається за допомогою словотворчих засобів і повторюється в інших

парах слів. Наприклад, дієслово зимувати є двочленною структурою з іменникової основи та суфікса -ува-, що

має значення “перебувати чи проживати протягом певного проміжку часу, названого мотивуючим іменником,

що лежить в основі дієслова”, порівняймо деривати літувати, ночувати тощо.

Розділ мовознавства, в якому вивчаються способи творення слів, їх словотвірна будова, називається словотвором.

Питання №37 (Словотворчий фермант та його типи).

Значення похідного слова формується на базі значення мотивуючого слова, але крім того семантиці похідного властиве і нове значення, яке називається словотвірним значенням. Наприклад, у похідному слові лісовий – "властивий лісу" сумуються два значення "велика площа землі, заросла деревами і кущами" + "властивий чомусь". Ці значення визначають словотвірну структуру похідного слова лісовий. Перше значення похідне слово лісовий перейняло від мотивуючого слова ліс разом із мотивуючою основою – ліс-овий. Друге – словотвірне значення, передається (формується) суфіксом, тобто словотвірним формантом, -ов-, за допомогою якого утворюються слова садовий, зимовий, науковий, казковий… із таким самим словотвірним значенням – "властивий чомусь – саду, зимі, науці, казці".

Словотвірне значення – це той елемент значення похідного слова, яким воно відрізняється від мотивуючого слова.

Афікс також Формант (лат. affixus — прикріплений, причеплений) — частина слова, що вносить зміну у значення кореня. Словотворчі афікси утворюють нові слова (напр., пись-м-ен-ник), словозмінні — виражають відношення слова до інших слів (напр., вогн-і гор-ять, музик-а гра-є).

У лінгвістиці наявні

такі підходи до тлумачення семантики слово-

творчого форманта: 1) словотворчий формант є

носієм словотвірного значення

; 2) словотвірне

значення різних рівнів абстракції притаманне

кожній дериваційній одиниці;

3) значення словотворчого форманта реалізується

у сполученні зі словотвірною базою.

Твердження про те, що словотворчий формант

виступає носієм словотвірного значення, є некоректним, зокрема, з огляду на наявність семантичних відношень омонімії між афіксальними і

кореневими морфемами

.

Під аналітичним словотворчим формантом

розуміємо показник похідності нарізнооформленої

мовної одиниці, сполучення семантики якого зі

значенням словотвірної бази реалізує словотвірне

значення дериваційної одиниці.

Питання №39 (Поняття про словотвірне значення).

СЛОВОТВІРНЕ ЗНАЧЕННЯ — це семантичне співвідношення між похідним і його твірним, яке проявляється у вигляді різниці між їх лексичними значеннями: комбайн — комбайнер (- той, ідо працює на комбайні, обслуговує комбайн),вимикати-вимикач (= те, чим вими¬кають).

Словотвірне значення виражається формантом, який входить до складу похідного слова. Лексичне значення слова виражається його основою. Лексичне значення індивідуальне. Граматичне значення властиве цілому класу слів. Словотвірне значення належить усім сло¬вам, що мають однаковий словотворчий засіб:

Полтавщина, Донеччина, Вінничина; лисячий, котячий, телячий.

Словотвірні значення поділяють на транспозицій­ні (значення іншої частини мови): предметності (співа­ти — спів); процесуальності (молодий — молодіти, вдо­ва — вдовіти); ознаковості (гай — гайовий, сьогодні — сьогоднішній); різні конкретніші модифікаційні зна­чення — зменшувальні (мати — матуся, голова — го­ловонька, хата — хатиночка, малий — малесенький), збільшувальні (рука — ручище, дід — дідуган, ніс — носюра, довгий — довжелезний), посилювальні (крича­ти — розкричатися) та ін. Осібну групу становлять класифікаційні значення, як, скажімо, значення носія ознаки (юний — юнак, дурний — дурень, веселий — весе­лун), виконавця дії (читати — читач, копати — копач, рахувати — рахівник, водити — водій), вмістилища чо­го-небудь (корова — корівник, дрова — дровітня) тощо.

Питання №40

Ототожнення словотвірного значення з граматичним ґрунтується на трьох положеннях: 1) обидва значення мають свої власні засоби; 2) обидва належать до формально виражених значень, які можна отримати в результаті визначень формальної операції; 3) обидва утворюються за структурним зразком. Згідно з іншою думкою, словотвірне значення наближається до граматичного, тому що, по-перше, словотвірне значення маніфестується формальними засобами, до яких належать і словотвірні, і граматичні, тобто формотворчі; по-друге, граматичне і словотвірне значення описують лексичну будову мови, носієм якої є слова; по-третє, граматичні і словотвірні категорії володіють у плані вираження засобами, які мають функціональну спільність; по-четверте, словотвірне значення наближається до типів значення, що мають морфологічне вираження.

Нерідко словотвірне значення розуміють як значення похідного слова в цілому, що приводить до змішування лексичного значення похідного зі словотвірним. Однак лексичне та словотвірне значення відрізняються одне від одного і мають бути розмежовані, оскільки словотвірне значення тісно пов'язане з морфологічною структурою похідного і має внутрішньомовний характер. Лексичне ж значення зумовлене трьома основними факторами: логіко-предметною віднесеністю, семантичним контекстом, парадигматичною співвіднесеністю з іншими елементами в структурі лексичного значення похідного. Лексичне значення оформлене граматично і є елементом загальної системи словника. Якщо за формою словотвірне значення наближається до граматичного й поділяє його властивості, то за своєю семантикою воно близьке до лексичного, тому словотвірному значенню приписується проміжний характер.

Питання №41

Формантами бувають префікси, суфікси, постфікси, кофікси (префікс+суфікс (без-хмар-н-ий), префікс+постфікс (до-кричати-ся), суфікс+постфікс (тели-ти-ся), префікс+суфікс+постфікс (пере-свистува-ти-ся)).Словотвірне значення — у вузькому значенні – це той елемент значення похідного слова, яким воно відрізняється від твірного (залізний – той, що з заліза); у широкому значенні – загальне, категоріальне значення слів, об’єднаних у словотворчий тип, яке ґрунтується на семантичному співвідношенні мотивованої та мотивуючої основ (читець – від читати, особа чол..статі за дією).

Типи словотвірних значень: мутаційне (таке значення похідного, яке відрізняється від значення твірного, тобто похідне виражає нове поняття: казка-казковий, модель-моделювати), модифікаційне (похідне відрізняється від твірного не загальною семантикою, а стилістичними, експресивними оцінками в значенні, мають модифікаційні суфікси: дитина – дитиночка), транспозиційне (значення похідного відрізняється від значення твірного не номінативним, а частиномовним характером: читати-читання)Словотв. тип – (основна одиниця класифікації похідних слів) – формально-семантична схема побудови похідних слів, яка хар-ся спільністю 3 елементів: одна частина мови, семанти. та форм. співвіднесення між твірною і похідною основами, одне словотв. значення (гітарист, бандурист, флейтист)

Словотв. розряд — сукупність семантично однорідних словотвірних типів (тель, ій, ар, ець, ач = найменування діяча)

Питання №42

У класифікації складних слів, виділенні самих класифікаційних ознак існує безліч суперечностей, звідси наявність значних труднощів у розмежуванні й виокремленні різнотипних явищ, визначенні їхнього статусу тощо.

Спробуємо означені явища розглянути крізь призму процесів словотвірної номінації.

1. Словоскладання – “спосіб словотворення дво- або кількакореневих похідних – юкстапозитів шляхом поєднання окремих слів чи словоформ” [14, 569]. У цьому способі появи номенів виділяються деякі різновиди:

- зрощення (добрезнаний, вічнозелений);

- прикладковикористання (радіус-вектор, дівчина-листоноша);

- редуплікація (добрий-добрий, синій-синій, радий-радісінький).

Зрощення. Користуючись спостереженнями інших науковців, можемо подати окремі ознаки зрощення як мовного явища, у свою чергу ці ознаки утворюватимуть цілісну картинку про явище:

1) зрощення вважається “прикладом чистої конденсації”, в якій “практично економиться лише пропуск (пробел) між словами”; отже, ознака слівності (словоєдності) таких виражається лише на письмі;

2) «наявність єдиного основного наголосу» і «фразеологічний характер семантики цілого»;

бачиться, що ознака єдиного основного наголосу не може бути вирізнювальною, оскільки такий наявний і в частини словосполучень, у яких один із самостійних складників має додатковий наголос, а не основний (мене відкинули, перед війною); що ж до “фразеологічного характеру семантики цілого” – то таке твердження більше видає бажане, аніж явне, затим що й відповідне словосполучення має ідентичну семантику, семантичне нарощення не відбувається;

3) «невласне словоскладання» (на відміну від «власне словоскладання»), яке виникає шляхом злиття слів, що вживаються як одна синтагма (Я.Грім).

Намагаючись установити різницю між складним словом і словосполученням (на зразок мало известный і малоизвестный), В.Жирмунський акцентує увагу на тому, що “визначення слова і його меж – це великі труднощі, які навпак чи можна подолати індивідуальними зусиллями автора статті”. У цьому сенсі науковець мав рацію: підтвердити єдність синтагми у випадках зрощення досить важко. Про такі труднощі зазначає і В.Франчук. Так, досліджуючи структурно-семантичні особливості деяких складних прикметників на взірець надмірно синій і непроглядно-білий, автор недвозначно свідчить, що «різниця між словосполученнями і відповідними складними прикметниками настільки невиразна, що важко визначити їх приналежність до певної групи» словосполучення чи складного слова.

Питання №42

Префіксація - це спосіб творення нових слів за допомогою префіксів. Префікси уточнюють лексичне значення слова, привносячи в нього певний значеннєвий відтінок, що може вказувати на локалізацію - розміщення у просторі (вгорі, внизу, попереду, позаду, навколо), напрямок (наближення, віддалення), час (до чого-небудь, після чого-небудь), відсутність, заперечення тощо.

1. Типовим для української мови є префікс з- із варіантами із- та зі-: зб<вити, звест_, зж_тися, зсад_ти, зц%пити, зчеп_ти, зш_ток, ізн>в, зібг<ти, зігн\ти тощо.

Префікс з- перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с: сказ<ти, спалахн\ти, скамен%ти, сфотографув<ти, схил та ін.

Префікс з-(с-) пишеться переважно у словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зекон>мити, зум>вити, зорієнтув<тися, з’@днувати, з’^хати, зг<с­лий, знадл_вий, скорот_ти, скл<д та ін.

Префікс зі- пишеться у тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних: зібг<ти, зігн\ти, зідр<ти, зімкн\­ти, зіпсув<тися, зіст<вити, зіщ\литися.

Префікс зі- вживається також у словах з коренем, перший склад якого є сполученням губного та йотованого: зів’#лий, зім’#тий, зіп’#стися та ін.

У деяких словах префікс зі- чергується із зо-: зігрів<ти і зогрі­в<ти, зімлів<ти і зомлів<ти, зіпрів<ти і зопрів<ти, зітл%ти і зотл%ти.

2. У префіксах без-, роз-, через-, об-, під-, над-, перед-, пред-, понад -, від-(од-), між- — кінцевий дзвінкий приголосний перед глу­хими на письмі не змінюється, хоча у вимові може оглушуватися: безкор_сливий, безпідст<вний, розтягн\ти, розхит<ти, черезпл%чник, черезсід+льник, обпал_ти, обтрус_ти, підтр_мка, надпот\жний, передплат_ти, передч<сний, представн_к, понадпл<новий, відкрит­т#, відпис<ти, в%дстань, одкр_ти, міжплан+тний, міжконтинен­т<льний та ін.

3. Слід розрізняти префікси пре-, при- і прі-.

А. Префікс пре- пишеться:

– переважно в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прекр<сний, пред>брий, прем\д­рий, прег<рний, препог<ний; прекр<сно, прег<рно, препог<но;

– у словах през_рливий і през_рство;

– у словах старослов’янського походження: преосвящ+нний, препод>бний і прест>л.

Б. Префікс при- пишеться:

– у дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість чи результат дії тощо: приб%гти, прибудув<ти, приб>ркати, прит\лок, пр_браний, прив<бливо;

– в іменниках та прикметниках, утворених від поєднання іменників з прийменниками: приг%рок, при#рок, прибер+жний, прикорд>нний.

В. Префікс прі- пишеться тільки в словах прізвисько, прізвище і прірва.

Питання №44

Суфіксація - це спосіб творення нових слів за допомогою суфіксів, які додаються до твірної основи.

Суфікси (наростки) іменникові

1. (-а) — без наростків із самих пнів (основ слова), надто дієслівних сприросткованих, часто повстають нові слова на означення передусім абстрактних тям (власне не матеріальних): пі́дпал, по́слух, за́гад, на́дмір, пере́страх, спо́мин, по́гляд, до́каз, пере́клад, ви́гляд, за́хід, по́клад, у́стрій, на́мул, пере́сип, недо́ук. Наголос майже заводи на приростку. Також і без приростків: пал, ляк, спів, блуд, мах, лік, каламут, стріл, кус, клик тощо.

Але від дієслівних пнів із префіксами (приростками) й без них творяться ще іменники на -а: а) на означення особи носія чинності, надто при дієсловах, що визначають якусь огудну чи осудну чинність: зачепа, роззява, задрипа, підлиза, баламута, проява, стрига, верховода, недвига („недвига серцем" у Шевченка). б) на означення абстрактних тям (порівн. вгорі): ява, тяма, рада, жура, ваба, зневага, шкода.

2. -ава — див. -ота.

3. -ага — див. -яга.

4. -ай (-яй) — мало поширений наросток головним чином при дієслівних коренях, рідше при іменникових з відтінком зневаги особи на означення носія чинності або властивості: горлай, гультай, гультяй, стрижай, бородай, носай, ходжай, рубай, німчай. Значінням близький до -ань, -аль, -ій, -ач. Наголос на -ай, -яй.

5. -ак (-як) — дуже поширений наросток при різних пнях (основах):

а) на означення особи носія певної чинности або прикметності: співак, ходак, письмак, бідак, бідняк, дивак, мертвяк, голяк, силак, верстак, біляк, мудрак, худак, худяк, лівак, мовчак, піяк;

б) на означення приладів, струментів: стояк, топчак, ступак, дзюбак, біяк, різак, клювак, держак, клепак, личак, коряк, ходак, літак;

в) на означення людини за її станом, місцем перебування, народністю: вояк, бережак, поляк, прусак, подоляк, волиняк;

г) на означення чоловічої статі і живих істот: гусак, лошак, дітвак, тетервак, їжак;

ґ) на означення садів і гаїв за породою дерева (-як): вишняк (і вишни́к), сливняк (і сливни́к), сосняк (і сосни́к), липняк (і липни́к), дубняк (і дубни́к), бересняк (і бересни́к);

д) на означення деяких недуг, наростів на тілі: боляк, чиряк, гнояк, пістряк, сліпак, вовчак, жиляк;;

е) у таких словах, як: дубчак, парубчак, бильчак,будяк, житняк, жовтняк, лущак, мокряк (і мокляк), кістяк, гопак. Наголос завсіди на наростку.

Величезна більшість слів із цим наростком визначає або живі істоти, або точно оформлені предмети, тому й такі, як вишняк, дубняк в родовому відмінку однини приймають закінчення -а (а не -у).

6. -ака (-яка) — на означення згрубілості речі, особи, часто з відтінком зневажливості: рубака, писака, позивака, кусака, вояка, вужака, хвостяка, коняка, одчаяка, бариляка, губ'яка, брехуняка, дебеляка, тверезяка. Наголос на -а́ка, -я́ка. Див. іще -ага, -яга.

7. -алка — див. -ка.

8. -ално— див. -илно.

9. -ало — див. -ло.

10. -аля, -аль, -аня, -ань — на означення особи (рідко предмета) за найхарактернішою прикметою; буває при різних пнях (коренях), найчастіше при іменникових: шваля, праля, коваль, скрипаль, носаль (з довгим носом), довгаль, довгань, вусань, бровань, бородань, головань, горбань, горлань, губань, гривань, дзюбань, здоровань, зубань, кострубань, крисаня (капелюх), лисаня, біланя (корова), гірканя (гриб). Наголос завсіди на -а́нь, -а́ня, -а́ль, -а́ля.

Але ненаголошений наросток -ань зовсім інше значіння має при деяких дієсловах на -ати: ка́зань, в'я́зань, ла́мань, ко́пань, де він визначає чинність або наслідок її.

11. -альник — див. -ик.

12. -ан, -ян — на означення носія прикмети, також на означення наслідків чинности; дещо збігається з -ань, -ун, -ак: мовчан, буян, побивай (хто всіх побиває), стоян, грубіян, стусан, штовхан, прочухан, молодан, білан, лисан, пузан, братан, дідуган, орлан. Іноді замість -янин: індіян, росіян, христіян. Наголос завсіди на -ан.

13. -анин — див. -ин.

14. -анина — див. -ика.

15. -анка — див. -ка.

16. -аня, -ань — див. -аля, аль.

17. -ар, -яр — дуже поширений наросток на означення особи певної професії; найчастіше при іменникових пнях (основах): байкар, бляхар, біляр, вівчар, віспар, кобзар, штукар, дзвонар, злидар, книгар, скотар, пачкар, чоботар, дояр,плугар (плуга́тар), тесляр, коминяр, вапняр, голяр, повістяр, газетяр, скляр, лі́кар, то́кар, пи́сар, бо́ндар. Наголос дуже часто на -а́р, -я́р.

18. -ас — рідко вживаний наросток при різних пнях: люба́с (коханець), риба́с (що рибою торгує), ду́рнас (і ду́рбас), ля́пас, ло́бас.

19. -ася, -ась, -уся, -усь, -ся, -сь, -уня, -нь, -уньо тощо — дуже поширені закінчення особливо в власних іменнях людей на означення пестливости: Настася, Юрась, Івась,Катруся, матуся, Марися, Петрусь, Антось, дідусь, братусь, братуньо, котусь, мамуня, татунь, татуньо. Зрідка і з іншим значінням: красуня (гарна).

20. -аха, -яха — не часто вживаний наросток: сіромаха, бідаха, розумаха, діваха з особливо ясно згрубним значінням в -омаха: грудомаха, костомаха, ґульомаха, корчомаха. З дієслівними пнями означує осіб як носіїв певної чинности: пряха, шваха, дбаха, даха. Наголос на -а́ха.

21. -ач (-яч) — досить поширений наросток, надто при дієслівних пнях:

а) на означення особи носія чинності при дієслівних пнях: ткач, копач, шукач, глядач, слухач, втікач, нагля́дач, пома́гач, споживач, перекладач, відвідувач, підспі́вач, викла́дач, допи́сувач, іноді й на означення не людей: деркач (порівн.: -ак, -ар).

б) на означення знаряддя чинності: сікач, колода́ч, рогач, брязкач, нали́гач, виби́вач, попи́хач, вити́рач, пови́вач, натя́гач, вими́кач, попи́хач, також кип'яч.

в) близький значінням до -ань: вирлач (= вирлоокий), бородач, гривач, горлач, волохач, носач.

Наголос на корені, коли в слові є приросток з голосним, в інших випадках на -ач: наглядач — гляда́ч.

22. -аш — рідко вживаний наросток при іменникових і прикметникових пнях: синаш (син), гармаш (хто при гарматі), чисташ (прочищене від лісу місце), Лукаш, Андріяш, Матіяш.

23. -ба (-оба) — на творення віддієслівних іменників (близькозначних до -ння, -ття): боротьба, лічба, молотьба, міньба, журба, ганьба, волочба, сійба (сівба), стрільба, гульба, хвороба, шаноба. Наголос на -ба́, -о́ба.

24. -ва – а) на означення зневажливо-збірних іменників при іменникових пнях: мишва,жінва, дітва, кінва, мужва, лихва, дідова, навіть грошва, моква. Наголос на -ва́.

б) при дієслівних пнях в іменниках близьких своїм значінням до віддієслівних (-ння, -ття): битва, гонитва, молитва, жертва.

25. -во – в деяких іменниках як і -ва б) при дієйменникових пнях: шитво́, питво́, їство́, житво́.

26. -енко – на означування сина за професією або назвою батька: бондаре́нко, шевче́нко, вівчаре́нко, простаче́нко (= син простака), токаре́нко – див. іще -івна.

27. -еня(т) – на означення нащадків живих істот і взагалі малих, дрібних речей (в останніх випадках із відтінком пестливости): козеня (козеняти), кошеня, левеня, жовтеня, рученята, ноженята, оченята, грошенята – див. іще -я(т).

28. -ень (з випаднем е) – досить поширений наросток на означення іменників з різних пнів і з різноманітним значінням:

а) особи: красень, дурень, лежень, учень, в’язень, верхівень, ви́торопень (хто очі виторопив), бе́’злюдень (безлюдько), велетень, блазень';'

б) тварини: півень, скре́котень, голове́нь;

в) речі (збірні й предмети): бе́зматень (рій без матки), за́зубень, визубень (щербинка), ви́крутень (закривина, викрутас), січень, жовтень, водень, кисень, первень. Наголос майже завсіди не на наростку.

29. -еньк-, -ечк-, -оньк-, -очк- – надзвичайно поширені здрібніло-пестливі наростки в іменниках, прикметниках і навіть у займенниках, числівниках, дієсловах, прислівниках: ру́ченька, кониче́нько, я́воронько, го́ренько, ли́шенько, рі́чечка, ба́течко, яє́чко, го́речко, со́колонько, пуче́чок, чорне́нький, отаке́нький, одне́нький, повнови́денький, біляве́нький, недале́чко, саме́нький, все́нький, мале́нечкий, спа́тоньки, ї́стоньки, ї́сточки, та́мечки, ту́течки, тро́шечки, зно́воньку, та́меньки, ту́теньки, п'яті́речко, вку́почці.

30. -ець, -єць (е випадне) – дуже поширений наросток з різним значінням і при різних пнях:

а) при дієслівних пнях на означення носія чинності або об’єкта її [порівн. -ак а), -ач а)]; жнець, куре́ць, краве́ць, швець, злочи́нець, видаве́ць, промо́вець, повста́нець, бува́лець, ме́шканець, бра́нець, коха́нець, годо́ванець; іноді й чергується з -ак, -ач а то й із -ок тощо: співець – співак – підспі́вач, коханець – коханок, промовець – промовник; особливо часто вживається в -о́вець: службо́вець, урядо́вець, народо́вець;

б) на означення носія прикметності: ста́рець, черне́ць, удіве́ць, бездо́лець, піхоти́нець, чорнобри́вець, мудре́ць, саме́ць;

в) на означення принадлежності (порівн. -ак в): чужи́нець, ні́мець, украї́нець, полта́вець, кри́мець, австрі́єць, італі́єць;

г) на означення здрібнілости: баране́ць, каміне́ць, реміне́ць, вітре́ць, хло́пець (порівн. -ик);

ґ) на означення різних речей (порівн. -ень, -ок): горобе́ць, холоде́ць, сире́ць, сине́ць, оселе́дець, ви́ступець; вугле́ць;

д) на означення недуг: гостець, грець, волосець, кострець, багровець.

31. -еча – див. -ота.

32. -ечк – див. -еньк-.

Питання №45

В українській лінгвістичній науці нульову суфіксацію розглядають як противагу до субстанціальної (позитивної, матеріально вираженої). Зокрема, мовознавець Володимир Горпинич під нульовою суфіксацією розуміє „утворення похідних слів за допомогою нульових суфіксів із нульовим закінченням (його називають безсуфіксним, регресивним, усіченням, десуфіксацією, фонетичним способом). Сутність цього способу в тому, що твірне слово усікається і до усіченої частини додається нульовий суфікс із нульовим закінченням. При цьому можуть відбуватися зміна наголосу і чергування кінцевих приголосних (зруб, нарив, набіг, закид, падь, різь, помах, відсіч)”.

Під поняттям нульова морфема в українському мовознавстві розуміють: «афікс, що не має вираженого показника граматичного або словотвірного значення, який в інших таких випадках передається вираженими за допомогою звука чи звукосполуки афіксальними морфемами».

Для встановлення статусу нульової морфеми обов’язковою є позиція в словозмінній парадигмі слова чи словотвірній системі мови. Вона повинна співвідноситися з вираженими, тобто позитивними, морфемами у всіх інших структурах того ж порядку.

В українській літературній загальновживаній мові нульові словотворчі суфікси характерні для іменників та прикметників. Вони трапляються насамперед серед віддієслівних іменникових утворень чоловічого роду – назв абстрактної дії (біг, вибух, виск, виступ, відвар, відліт, дзвін, запас, літ, напад, обхват, перелом, підкоп, полон, прокол, пуск, розбіг, розгін, роздум, розмах, розріз, торг, хід), відприкметникових іменників жіночого роду – назв абстрактної ознаки (блакить, вись, гладь, гниль, даль, зелень, погань, пріль, прозолоть, рвань, слизь, цвіль). Зрідка нульовий словотворчий суфікс притаманний іменникам жіночого роду, що називають дію чи стан (вправа, вистава, дума, їзда, погоня, покута, розправа), ще рідше іменникам чоловічого, жіночого та середнього роду – назвам конкретних предметів, утвореним від дієслів (нарив, перелаз, причіп, рів, шов, обнова, ложе). Зовсім небагато зафіксовано іменників назв осіб чоловічого роду (недоук, посол) та спільного роду (маруда, причепа, рева, сновига, шкандиба)

Питання №46

Для виконання практичної частини ми проаналізуємо твір І.Нечуй-Левицького „Микола Джеря”. В українському мовознавстві флексія традиційно вважається словозмінною морфемою, що виражає "той обов'язковий мінімум граматичних значень, що існує в мові і є достатнім для здійснення комунікативної функції" [Клименко 1998: 32].

Ці слова утворені від спільної іменникової (рідше дієслівної, прикметникової, числівникової) основи без будь-яких наявних словотворчих афіксів та інших спеціальних словотворчих засобів (чергування, акцентних відмінностей) тільки способом поєднання основи з відповідною парадигмою [Смирницкий 1955: 40].