Використання імен в новинній журналістиці

• наведення імен та ідентифікація

Багато медіа та журналістів новинами вважають передусім імена. По­відомлення про осіб, а особиво про відомих, на­перед має високу інформаційну цінність.

Щоправда, різні медіа мають свої, відмінні підходи до „інформацій­ного використання” людей. Разом з цим, можна сформулювати деякі обов’язкові правила, чинні в усій новинній журналістиці. Вони спи­раються на професійні звичаї, особисті права людини та професійно-етичні стандарти.

Якщо можливо, у новинах людей слід називати їхніми повними іме­нами. Винятки через правові причини допустимі чи навіть необхідні для захисту громадянина, становище якого (випадково) опинилося в центрі уваги громадськості. Як правило, від називання імені треба від­мовлятися також у тому разі, коли можна очікувати негативних наслід­ків для особи, згаданої в повідомленні.

Якщо немає жодних правових або професійно-етичних застережень, то в інформаційних повідомленнях називають імена та прізвища осіб, що згадуються. Тут слід особливо зважати на правильність написання власних імен. Гра слів з комічними чи незвичними власними іменами не дозволяється.

На відміну від англосаксонської журналістики, у Німеччині перед іменами не вживають слів „пан” або „пані”. Титули та звання (наприклад, „д-р” чи „проф.”) у деяких медіа подаються, в інших ні. Але в принципі їх варто згадувати лише в тому разі, якщо вони безпосеред­ньо пов’язані зі змістом повідомлення:

Лікарі та санітари-рятувальники у ФРН у разі катастрофи, подібної до Чорнобильської, були б абсолютно без­порадні. Ані лікарі, ані санітари не підготовлені до таких ситуацій. Це вчора сказав проф. д-р Петер Лавін із клініки Мюнстерського універ­ситету з приводу шостого конгресу санітарів та лікарів рятувальної служби, який наприкінці тижня відбудеться в Мюнстері.

Якщо ім’я певної особи невідоме, вистачить прізвища і вказівки на функцію. Проте завжди треба ставити людей, що згадуються, у вираз­ний зв’язок зі змістом повідомлення. Це називають „ідентифікацією” людини. Ідентифікація повинна бути максимально точною та інформа­тивною. До неї може належати й згадка про вік.

Однак завжди треба ставити питання про зміст і доречність відо­мостей. Так, наприклад, не рекомендується називати професію та осо­бливо національність особи у зв’язку зі злочином.

Людей, яких не знають, слід ідентифікувати точніше, ніж людей ві­домих. Іноді доцільно подати ідентифікацію перед іменем, тому що, на­приклад, функція може бути важливішою, ніж сама людина. Якщо імена мають другорядне значення, спочатку варто доклад­ніше розповісти про те, що зробили чи сказали ці особи:

Два університетські професори з Токіо вирішили ліквідувати відставання японської науки порівняно з іншими промислове розвиненими країнами у досить другорядній спеціальній галузі: вони збираються досліджувати кульову блискавку та мертві душі.

Кульові блискавки з давніх давен вважаються в Японії мертвими ду­шами, які, з’являючись у подібній формі, віщують свідкам лихо. Кульову блискавку японською мовою називають „хітотама”, мертву душу – „хі-тодама”, але ці два слова практично майже не розрізняють.

Професори фізики Йошихіко Отсукі та Таро Матсуно у своєму „цен­трі спостереження „хітодамо” хочуть збирати й аналізувати точні пові­домлення свідків – адже ці феномени наділені неприємною властивіс­тю ухилятися від прямого спостереження науковців, а чимало фізиків узагалі піддають їхнє існування сумніву.

• особистості сучасної історії

Загальна стриманість у називанні імен в інформаційних повідомлен­нях у принципі не поширюється на осіб, які постійно знаходяться в центрі уваги громадськості, – тобто, вважаються визначними (політич­ні діячі, відомі митці, спортсмени). Вони є абсолютними особистостями сучасної історії і мусять змиритися з тим, що їхні імена часто з’являються в новинах, – байдуже, у приємному чи неприємному для них контексті.

Люди, якими особливо цікавиться громадськість, у цілому не мо­жуть захищатися проти повної ідентифікації в слові та зображенні. Проте це не поширюється автоматично на їхніх рідних і взагалі не по­ширюється згідно законодавства України – на їхніх дітей. Рідні жертв нещасного випадку мають право на захист своєї ін­тимної сфери й на те, щоб проти їхньої волі їх не витягали на публічний огляд.

Як „особистостей сучасної історії” можна розглядати й „величини міс­цевого значення”, тобто людей, які мають певний рівень популярності лише в обмеженому географічному просторі. Тому їхнє повне ім’я може бути назване у зв’язку з підозрою у скоєні злочину:

Власник аукціонної галереї Гус Шіле на вулиці Оттош-трассе, 7, зник і розшукується за допомогою публікацій. 57-річного бізнесмена звинувачують у махінаціях із позиками, причому збитки становлять 148 тисяч марок. Його дружину Габі (21 рік) у зв’язку з обма­ном зараз попередньо ув’язнено в жіночій тюрмі Айхах. Її звинувачують утому, що деякі експонати з галереї вона заставила в одному з мюнхен­ських банків для отримання позики, а самі експонати продала.

За пропозицією юриста Горста Нойманна-Дусберга проводиться межа між „абсолютними” та „відносними” особистостями сучасної історії. Ці поняття, які не походять ані з конституції, ані з законів про пресу, він уперше висунув 1960 року. Згідно них „абсолютна особистість сучасної історії” – це „скорочене визначення осіб, зображення яких громадськість вважає вартим уваги заради зображеної особи”. Така особа, наприклад, не повинна за­перечувати проти публікації її фотографій без попереднього дозволу.

Відносна особистість сучасної історії лише на певний час викликає інформаційний інтерес громадськості (наприклад, переможниці кон­курсів краси, рятівники життя, жертви злочину та ін.). Якщо подія, з якою пов’язується людина, перестає бути предметом публічного обго­ворення, то й ця особа здебільшого знову зникає в анонімності та по­вністю користується особистими правами.

• імена злочинців

Називання імен підозрюваних у скоєні злочину в принципі ви­правдане лише тоді, коли воно може допомогти розкриттю злочи­ну. Особливо це стосується великих за розмахом пошуків за підтримки медіа:

Осіб, законно засуджених судом, можна називати повним іменем ли­ше в тому разі, коли злочин особливо тяжкий. У таких випадках після зважування усіх обставин інтерес громадськості має бути більший, ніж захист особистих прав злочинця.

Про обережність не можна забувати і під час розслідування злочи­нів, які здаються однозначними. Навіть якщо офіційні інстанції (про­куратура, міліція) уже виступили зі звинуваченнями, журналіст не має права їх просто повторювати, адже це може призвести до попередньо­го засудження особи громадськістю. Питання вини остаточно вирішує лише відповідна ухвала суду, яка набрала законної сили. Якщо термін оскарження ще не закінчився, слова треба добирати обережно

Коли мова йде про неповнолітніх підозрюваних або неповнолітніх злочинців, то ситуація має принципово інший вигляд, їх ніколи не на­зивають по іменах. Це правило зберігає свою чинність і за умови, якщо на момент повідомлення ці люди вже давно досягли повноліття. Так у наступному прикладі імені подвійного вбивці не називають, тому що він відбуває покарання, до якого був засуджений як неповнолітній:

Подвійний убивця, який утік із психіатричної клініки в нижньобаварському місті Майнкофен, після дводенного пе­реслідування у вівторок здався поліції. 29-річний слюсар утік під час прогулянки на території лікарні разом з іншим пацієнтом, засудженим за численні насильницькі злочини. Другий чоловік здався поліції вже в понеділок. Подвійний убивця, родом з Аугсбурга, відбуває десяти­літнє покарання за вбивство свого брата і його дружини, причому за­суджений він був як неповнолітній