3.1.1. Водний похід і категорії складності. Технологічна карта

Розробка водного походу І категорії складності в районі Дністровського каньйону.

1. Маршрут:

м.Єзуполь – р.Бистриця – устя Бистриці – р.Дністер – с. Одаїв – м.Коропець – печ.біля с.Стінка – вдсп. Дівочі Сльози – Раковецький замок – Берем’янський каньйон (Червона стінка) – Чернелицький замок – печ.Соколине гніздо – вдсп.Джуринський – Червоноград – с.Кострижівка – м.Заліщики.

2. Довідкові дані:

1. Вид туризму – водний

2. Теоретична категорія складності – перша

3. Протяжність маршруту: 165 км

4. Загальна тривалість подорожі – 8 днів

5. Тривалість активної частини подорожі – 8 днів

6. Період активної частини подорожі – 1 травня 2012 – 8 травня 2012

7. Район подорожі – р. Дністер, Дністровський каньйон

8. Керівник – Іван Петришак

9. Кількість учасників (склад групи) – 17

3. Похід:

День 1: Івано-Франківськ – Єзуполь – Бистриця – Дністер

День 2: Буковна – Вистря

День 3: Вистря – Монастирек

День 4: Монастирек – Раковець - Копачинці

День 5: Копачинці - Хмелева - Чернелиця – Михальче

День 6: Михальче – Устечко – Червоноград – Костриживка

День 7: Днювання

День 8: Костриживка – Заліщики

Найпоширенішою річкою для сплаву на Західній Україні є Дністер. Це і не дивно, адже достатня глибина русла та відсутність перешкод дозволяє пересуватися по ріці без обносів та перетягування плавзасобу через мілину. Не варто також забувати і красу краєвидів, що відкриваються мандрівникам з ріки. Саме Дністер по праву вважається одним з чудес природи України. [17]

4. Загальна ідея походу і характеристика маршруту

При розробці маршруту ми використовували звіт А.Соколова, який повідомляв, що на маршруті можна «побачити велику кількість архітектурних і ландшафтно-природних пам’яток. До природних пам’яток, що зустрілися нам, відносяться сам Дністровський каньйон, травертинові печери (с. Стигла, с. Стінка, с. Летячі) і водоспади (біля с. Стигла, «Дівочі сльози» біля с. Монастирок), пам’ятки природи (Беремянський каньйон із Червоною Горою, Хмельова стінка), Шутроминський лісовий заказник. Із історико-архітектурних пам’яток тут є — церкви та костьоли (Чернелиця, Червоноград), замки (Раковецький, Чернелицький, Червоноград)». [17]

5. Технічні і кліматичні особливості маршруту

На маршруті зустрічаються антропогенні перешкоди у вигляді діючих та одного розваленого мосту. Також, на початку травня не рідкі мілини різної протяжності — в деяких місцях пропливти, не ушкодивши плавзасоби, майже неможливо. [8, 130c.]

Інформацію щодо прогнозу погоди доступна на багатьох Іnternet-сайтах, починаючи з офіційного сайту Гідрометцентру України, й закінчуючи GІS Meteo. [17]

6. Картографічний матеріал

При підготовці до походу та на маршруті використовувалися двокілометрівки та кілометрівки видання Київської військово-картографічної фабрики (відповідні квадрати).

Також використовувався GPS-навігатор.

3.1.2. Характеристика маршруту

Загально-географічні дані:

Басейн річки Дністер займає південно-західну частину України і східну частину Молдови. Охоплює значну частину територій семи областей України (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька та Одеська) і більшу частину (59%) території Республіки Молдова. На території басейну Дністра розташовані 69 міст, 127 смт., з них 62 міста і 95 смт. в межах України. [7, 98c.]

День 1: Івано-Франківськ – Єзупіль – Бистриця – Дністер

Виїзд з Івано-Франківського вокзалу автобусом на Єзупіль в 7:00 ранку.

8:10 приїзд у Єзупіль.

Єзупіль - р. Бистриця - дорога через село (пішки)

Водою: міст - устя Бистриці, устя - с.Маринопіль, с.Маринопіль - с.Устя Зелене, с.Устя Зелене - с.Букова.

Загалом - 25.5км, 3:30год.

У 1435 р. - Перша писемна згадка про поселення, яке тоді називалося Чешибіси. Вже в ті часи поселення було укріплене дерев'яно-земляний фортецею: недалеко переправа через стратегічно важливий Дністер.

У 1594 році було спалено турецькими військовими загонами.

У 1597 році назву змінено на Єзупіль.

Під час одного з наїздів татар якийсь польський воєвода (каетан) тікав від них на своєму коні-Румак. Він переплив Дністер, але кінь ніяк не міг вскочити на стрімкий берег. Воєвода крикнув: "Єзус-Марія!" - І кінь виніс його на берег. У подяку богові воєвода заснував на обох берегах Дністра міста Єзупіль і Маринопіль (Маріамполь). [16]

У XVI-XVII ст. був побудований замок - зараз на цьому місці стоїть колишній домініканський костел. Є дані, що на цьому місці був також оборонний домініканський монастир, заснований Яковом Потоцьким.

В період з 1940 по 1999 роки носило назву Жовтень.

Від спуску на воду нас відділяло якихось 3 км та розібрані байди.

Але часу гуляти із 9 байдарками в нас не було, та й не дуже то й хотілось, тому від платформи рушили дорогою в бік мосту. Пішки долати таку відстань з байдарками на плечах також було якось лінь, тож вирішили наймати машину. [16]

Діставшись до потрібного місця почались збори байдарок та їх спуск на воду. Це зайняло не багато часу. Дмитро вправно командував збором та пояснював де яка деталь, що потрібно робити в першу чергу, а що потім. Спустивши байди на воду, погрузивши речі, ми зробили пару групових фото на старті та почали займати «бойові» місця. Стартували о другій годині 30 хвилин. Погода була сонячна.

Назва річки говорила сама за себе – Бистриця. І вже на перших сотнях метрів шляху відчувається стрімкість течії. Хтось встиг сісти на міль, хтось майже зачерпнув води через верх, а хтось наробив дір у дні. Пройшовши мілководний, але стрімкий відрізок шляху ми вийшли в Дністер – стало спокійніше, можна було дістати фотоапарат та налаштовуватись на зйомки.

Неподалік на крутому схилі піщаного пагорба з селищем Маринопіль — святе джерело, на місці явлення Богоматері. Далі пропливли с. Устя Зелене, де знаходиться «закинуте жидівське окописько». [7, 99c.]

До місця ночівлі прийшли о 17:40, подолавши 25,5 км. Розбили табір.

День 2: Буковна – Вистря

9:00 - пробудження табору

10:00 - сніданок

11:00 – продовження походу

Водою: с.Буковна - міст в с.Нижнів - міст - газопровід "Союз" - газопровід - с.Вистря - с.Вистря - с.Кутище.

Загалом: 23км, 4:11год.

Особливості: в правому прогоні, село на правому березі острів за мостом - ліворуч, бо праворуч можлива мілина.

Попереду міст та газопровід, тому я провів короткий інструктаж з приводу проходження складних ділянок річки: йдемо один за одним, у разі чого сповіщаємо наступних, міст проходити в правому прогоні, але бути уважними.

Вирушили в дорогу. Наша байдарка була першою, я заглядав до навігатора, я видивлялась ситуацію біля опор моста. Оскільки в правому прогоні занадто бурхливо поводила себе вода, вирішили йти через центральний прогін. Але й тут було не все добре: з правого борту була мілина, про що ми сповістили наступних учасників групи, рекомендуючи триматися центру. Через те, що група сильно розтяглась, командир останньої байдарки не почув, що потрібно триматися центру прогону і потрапив на мілину. Розпоровши шкуру байдарки та стрингер, був змушений терміново пристати до берега. Ще б трохи й байдарка перетворилась на підводний човен.

Від газопроводу вже видно перші червоні кам’янисті породи — скам’янілі відкладення періоду девону, які супроводжували нас усю подорож. Саме тут й починається каньйон. [7, 100c.]

За поворотом піднявся вітерець та хвилі. Довелось хапатися за весла та й самим вправно налягати. За службовим обов’язком наша байдарка повинна була прокладати маршрут та обирати місці ночівлі – лоцманські обов’язки. Тому ми рушили уперед та першими прийняли бій з хвилями. Для мене це було захоплюючим зайняттям, оскілки це було в перше. Незабаром мав бути острів, який ми вирішили обходити праворуч. Товариші по команді добряче відстали у боротьбі із хвилями. За островом розпізнав знайомий берег до якого потрібно було причалювати – він був ліворуч, але швидкість течії була на стільки стрімкою, що до берега ми пришвартувались лише у кількох десятках метрів від потрібного місця. Крім того берег був високий та крутий. Проти течії удвох ми не ризикнули піти, тому вирішили «десантуватися» тут. [7, 102c.]

Інші учасники походу були більш здогадливими і обходили острів ліворуч. Тому швартуватися до берега було на багато простіше: по-перше, було відразу видно пологий кам’яний берег, по-друге, їх не зносила течія.

Звільнивши байдарку від речей, ми витягли її на берег, але нас чекав інший сюрприз: довкола місця висадки росли плакучі верби, між деревами не було жодної шпаринки для проходу. З іншої сторони дерев почали збиратися товариші.

Після вечері дехто вирішив оцінити степінь холодності води у Дністрі, як виявилося вода була досить терпимою. І знову багаття, гітара, пісні та страшилки на ніч, пиво та коньяк за успішне заклеювання байдарки керівника. Знову встановили графік чергування, об’явили час підйому чергових та загальний підйом.

День 3: Вистря – Монастирек

9:00 – пробудження табору

9:30 – сніданок

10:00 - продовження походу

Водою: с.Кутище - с.Одаїв - с.Одаїв - м. Коропець - м. Коропець - печерний храм - храм - устя Баришу - устя Баришу - вдсп Дівочі сльози.

Загалом: 44км, 8:39год.

Вирушили о 10 годині 15 хвилин, що для нас будо досить не властиво. Дощ перестав накрапати, але небо залишалось похмурим. Щось при такій похмурій погоді всі так само похмуро налягали на весла. Звичайно дрейфували набагато менше, ніж попередні дні.

Швиденько догребли до с. Горигляди, яке визирає помітною каплицею, що височить на правому борті каньйону.

Через пів годинки по правому борту на схилі (Після Коропця навпроти с. Стигла) ми помітили печеру, чи то грот. Шкода, що він був так високо і неприступно, було б цікаво туди піднятися і оглянути панораму річки, каньйону, зали гроту. [16]

Через 15 хвилин після продрейфували повз травертиновий водоспад - мох під впливом постійного вапнування водою утворює примарні нарости.

Ось нарешті ми дісталися місця обіду. Стрілки годинника показали 13 годину дня. Вся група ринула роздивлятися печеру та невеличкий водопад, що знаходились за кілька сотень метрів від місця зупинки, лише чергові залишилися мастити бутерброди. Коли група повернулася з екскурсії та фотосесії, вона була дуже здивована як чергові виконали свої обов’язки.

На обід та прогулянку ми витратили півтори години. Погода за цей час змінилася в кращу сторону. Не можна сказати, що стало сонячно, але просвітліло значніше. Пройти залишилось якихось 25 км, трохи більше половини, а часу до темноти залишалось не так і багато. Потрібно було прикласти сил більше, ніж до цих пір.

Ландшафт був не дуже різноманітним: часті повороти, лісисті береги, іноді поселення та пасовища з великою кількістю корів. [16]

І ось нарешті настав той час, коли ми підійшли до водопаду. Сказати чесно, на водопад то було мало схоже: великий камінь, порослий мохом і з нього крапає вода. В місцях стікання води мох спускався майже до землі. Видовище дивовижне! Тай назва у нього відображає саму суть - водоспад “Дівочі сльози”. [7, 105c.]

Ось нарешті і стоянка.

День 4: Монастирек – Раковець - Копачинці

Водою: вдсп – міст (міст проходити у другому зліва прогоні) - міст - Раковецький замок (на правому березі).

Замок – пішки.

Водою: замок - с. Кориш - с.Корнів - с.Копачинці.

Загалом: 29,4км, 5:32год.

Сьогодні в нашій програмі буде відвідування Раковецького замку. Загальна протяжність маршруту аж 29 км, що на цілих 14 км менше, ніж учора – знову будемо відпочивати та дрейфувати, головне, щоб погода сприяла цьому. З місця ночівлі вийшли о дванадцятій – перевершили себе у повільності згортання табору, адже прокинулись усі ще о восьмій годині ранку.

За дві години додрейфували до зупинки біля Раковецького замку, попередньо пропливши під мостом між селами Лука та Назвисько. Через півгодини після мосту, у напівсонному стані пройшли поворот, та побачили на правому березі одиноку вежу — це й були залишки Раковецького замку. [2, 167c.]

Раковець - одне з найдавніших поселень Галичини, відоме за матеріалами гродських і земських книг з 1440. Однак в історико-літературних джерелах будівництво замку датується 40-ми роками XVII століття і приписується галицькому підчашого Домінік-Войцехом Беньовський. Так стверджує О.Чоловський у монографії, присвяченій замкам і фортецям Галицької Русі. Він пише, в 1657 році, ще недобудований замок витримав облогу, після якої 1660 вже було завершено будівництво будівлі. Історик аргументує це латинським написом на мармуровій плиті, вмурований у надбрамну башту, а також інструкцією галицького сеймику від 21 лютого 1659 року, де згадується ця подія. [16]

З збережених руїн не можна визначити структуру та характер забудови замку, про особливості споруди можна говорити лише на підставі сукупного розгляду всіх даних - натурних, іконографічних, писемних.

Замок був у плані неправильний багатокутник, форма його підпорядковувалася абрису майданчика. Він мав загальні розміри 40 × 60 м, якщо не вважати веж, що виступали за периметр оборонних стін, їх було три: південно-західна, надбрамна (з боку поселення), північно-західна (з боку крутосхилу), південно-східна (над стрімким берегом). У кінці XIX століття, судячи з старих фотографій і графічних зображень, крім збереженої на повну висоту (близько 20 м) північно-західної шестикутної в плані вежі, існувала ще частина прямокутної в плані триярусної надбрамної вежі, а також майже трикутна в плані південно- східна башта на висоту одного ярусу. Їх з'єднували збережені майже по всьому периметру (крім частини над стрімким берегом Дністра) оборонні стіни висотою від 2 до 8 м, у яких подекуди збереглися бійниці. Розміщення їх свідчить про наявність у мурах двох бойових ярусів, один з яких було обробкою консольної дерев'яної галереї. У той час існували ще руїни палацу в південно-східній частині замкового двору, недалеко від південно-західної вежі. Його ширина становила 8 - 9 м, довжина - близько 20 м. Середню частину обсягу споруди займали дві великі печі 3 високими трубами; боків їх були подовжені приміщення. [16]

Вирішили тут же влаштувати обідній перекус. Група розділилася на 2 частини: поки одна частина вартувала біля байдарок, інша сходила до залишків замку та в село поповнити продовольчі запаси.

Повернувшись ми перекусили та вирушили далі.

День 5: Копачинці - Хмелева - Чернелиця – Михальче

Водою: с.Копачинці - Червона гора - гора - Хмельова стінка - стінка -с.Хмслсва.

Пішки: екскурсія м. Чернелиця.

Водою: м.Чернелиця - печ. Соколине Гніздо - печера - ур.Шутроминське - ур.Шутроминське - дит.табір в с.Михальче.

Загалом: 25км, 10:27год.

Сьогодні ми відвідували м.Чернелицю, де були залишки костьолу та замку. Загальна відстань 25 км, з яких 5,5 км потрібно було долати пішки. Ну що, у подорож! [2, 168c.]

До місця висадки було якихось 12 км.

За годину допливли до устя р. Стрипа — Беремянського каньйону. В ньому знаходиться Червона Гора, яку також називають «дністровськими субтропіками» — навіть у найсуворіші зими сніг не лежить тут довше двох днів. Є маса гіпотез на пояснення цього феномену, від уранових руд під горою до особливої комбінації експозицій схилів Беремянського і Дністровського каньйонів, які утворюють особливий мікроклімат. [7, 109c.]

Потім за 35 хвилин припливли до с.Хмельова, де розташований пам’ятник природи «Хмельова стінка» – красиві схили із прорізаним рельєфним урочищем із піщаними виходами. Цікаво, що це було одне з небагатьох місць, де ми бачили хвойний ліс замість звичайного, листяного.

Нарешті ми причалили до місця висадки - на березі річки напис – “Магазин” – спеціально для водників мабуть). Вирішили залишити на варті біля байдарок 2 хлопців.

Вирушили у пішохідну подорож.

По дорозі зробили зупинку біля криниці, щоб напитися води, перепочили та пішли далі.

Коли дісталися наміченого місця, то були вражені тим, що вхід в костьол був заколочений дерев’яними дверми і ніхто не міг зайти в середину.

Костел знаходиться майже в центрі с.Чернелиця, біля сільської ради.

Він побудований в стилі Відродження, з каменю, хрестовий в плані, з граненими бічними гілками апсидами. З північного заходу до будівлі приєднана башта з гвинтовими сходами всередині, що веде на хори.

Головний фасад увінчано трикутним фронтоном, який прикрашено нішами, фланкованими акротеріями та обелісками, а вхід виділено кам‘яним ренесансним різним порталом з гербом. Герб - "Погоня", той самий, який потім зустріне нас і на замку. [16]

Костел з‘єднано з замком підземним ходом - і це не легенда, як часто буває. Місцеві жителі кажуть що хід насправді існує.

На стінах збереглися залишки клеєвого живопису, в якому переважають геральдичні мотиви.

На відміну від більшості оборонних споруд, замок в Чернелиці лежить не на пагорбі, а на рівній місцевості. Будівництво розпочато на початку XVII ст., ще недобудований замок зруйнували козацькі загони під час визвольної війни в 1648-1654 рр. [2, 170c.]

Закінчив будівництво цієї бастіонної фортеці в 1659 р. Міхал Єжи Чарторийський (1621-1692), воєвода брацлавський. Свідчить про це герб його дому і інструкція шляхти з Галицького сеймику 1659 р., яка рекомендує королю компенсувати кошти, витрачені князем на фортифікацію замку. [7, 110c.]

Замок квадратний в плані, оточений мурами та земляними насипами, територія займає 2,5 га. Чотири бастіони зміцнювали наріжжя, стіни були 2 м. завтовшки та 6 м. заввишки. До західної боку був прибудований палац з одноповерховою, з пілястрами в‘їздною вежею по центру. Зовні вона багато декорована різьбою, гербом Чарторийських, по боках вікон – великі волюти. Від герба не так давно відірвалася частина ліплення, але ще можна простежити обриси вершника зі зброєю - "Погоня". [7, 111c.]

З внутрішньої сторони декору менше, але теж є герби, збереглися різблені сандрики вікон, характерні для раннього бароко.

В 1672 та 1676 рр. замок був пошкоджений під час війни з турками, що добралися навіть до цього, найбільш східного правобережного форпосту Речі Посполитої на Дністрі. По відбудові комплекс відігравав важливу роль під час польсько-турецької війни в 1685-1691 рр.

Після Чарториських замком володіли Галеські, Потоцькі, Станецькі, Ценські. Останнім жив в замку в Чернелиці Мауріцій Ценський, по його смерті в 1817 р. син магната виїхав з містечка і замок почав занепадати, перетворюючись в руїну. Певно, те, що тут розбили сад, знищило багато культурних шарів, де було б що знайти археологам, але хоч якось врятувало стіни та бастіони. [2, 171c.]

Повернувшись назад по вулиці, що починається від брами, можна оглянути діючий католицький костел 1817 року.

За його воротами стоїть великий хрест із написами на променях — зверху: Небо, ліворуч: Смерть, праворуч: Суд, знизу: Пекло, а під пеклом напис — «місія редемптористів».

Відпочивши ми вирушили на автобусну зупинку.

Прогулянка зайняла чотири години, шляху залишилось якихось 10 км, але невдовзі мало стемніти.

Через 50 хвилин після відплиття від с.Хмелева пропливли повз печеру Соколине гніздо. А ще через 25 хвилин проходимо під газопроводом, але, ночувати нам сьогодні на території дитячого табору, а оскільки його погано видно з води, то в темряві буде не складно його промайнути. Потрібно було налягати на весла, щоб менше по темряві блукати.

Витягли байдарки на берег, де була територія дитячого табору. Хлопці пішли домовлятись із сторожем про ночівлю в одному із павільйонів.

В результаті, нам дозволили з проханням покинути місце ночівлі до дев’ятої години ранку.

Чергові приступили до готування вечері, інші члени групи розставляли намети. Сьогодні ніхто не морочив голову з пошуком найменш кам’янистого місця, з розтяжками – це було дуже зручно та приємно. Повечеряли пізно. Дехто почав розходитись по наметам, а дехто залишився послухати пісні.

День 6: Михальче – Устечко – Червоноград – Костриживка

Водою: табір - с.Устячко (розвалини пропливати поміж биками).

Пішки: Устечко – Червоноград.

Водою: с.Устечко - діючий міст (діючий міст - обережно, кожна опора вдягнута у металевий каркас, діаметром 2 м) - діючий міст - Пилипецький яр.

Загалом: 28км, 10:54км.

Встали о сьомій загальним підйомом. Поки чергові готували сніданок всі інші згортали табір, щоб о 8:45 нас вже не було на території табору. Погода була сонячною, але якось холодно дув вітер.

В 9:22 швиденько вклавши речі до байдарок ми відчалили.

За розвалинами мосту (залишилися лише опори) почалася бурхлива течія та високі хвилі. Цей міст, як говорять, “висадили в повітря” коли знімали радянський фільм про Велику Вітчизняну війну, але на той час новий міст вже побудували. [2, 172c.]

Мілина була видна завчасно і її легко можна було обійти, а от хвилі ставали все вищими. Кілька разів мене накривало водою, гребли у скаженому ритмі. Зорієнтувавшись ми почали вирівнювати байдарку так, щоб потроху причалювати до лівого берегу. Чим ближче до берега ми підходили, тим меншими ставали хвилі. Нарешті вдалося причалити. А яке вигідне місце було обране: між двома рибацькими човнами, щоб виплигувати з байдарки було не у воду, а на сухий човен. Усі причалили живими, здоровими і цілими. [17]

Щоб дістатися замку з Устечка, необхідно пройти через усе село в напрямку на водоспад. Селяни радо вказують куди саме:«Вздовж річки!» (р.Джурин). Годинка надзвичайно красивим лісом - галявини змінювались вузькими стежками, по правому боці шуміла річечка, іноді траплялися завали дороги деревами. І ось стало чутно якийсь шум. Він усе наближався. Нарешті ми вийшли до найбільшого рівнинного водопаду в Україні – Джуринського. Вода була прохолодною, але це нас не спинило і група дружнім гуртом ринула роздягатися та хутчіш до води. Добряче накупавшись, висушившись, ми рушили на огляд Червоноградського комплексу. [7. 104c.]

Наш шлях пролягав через дитячий табір «Ромашка».

За дитячим табором був розташований костьол Вознесіння Діви.

Перші згадки про поселення вже у 9 сторіччі, яке вже тоді звалося «Червоний город» (одна з версій – через виходи червоних порід в самому кратері), а сам замок літопис називає " castrum rubricum" (червоний замок, - лат.). Місце надзвичайної стратегічної важливості, тож за нього боролися усі: спочатку князі київські, монголо-татари, литовці, поляки… [16]

У 1434 році Червоноград навіть отримує статус королівського міста, а за 14 років - магдебурзьке право.

Розвиваються торгівля та ремесла. На початку ХVІІ сторіччя Даниловичі, нові власники цих земель, замість дерев'яної фортеці зводять тут укріплений валами мурований замок. Далі турки – і з могутнього міста лишається маленьке сільце. Потім цікаво, що у 1778 році Червоноград переходить до Кароля Понінського. У 1820 році князь на мурах напіврозваленої часом та війнами старої твердині зводить розкішний замок - палац. Його син Калікст продовжує справу, збурюючи залишки замку до фундаментів. І на гравюрі Антонія Лянге ми вже не бачимо жодних фортечних башт, лише палац та кляштор.

Важко впізнати замок - воїн, що пережив не одну турецьку навалу, серед усіх цих новомодних кам'яних терас та літніх салонів, балконів та балюстрад, широкі сходи ведуть з покоїв повз клумби до прикрашеного фонтанами парку, розбитого на італійський манер. І все це озвучується 16 - метровим водоспадом на річечці Джурин. [12, 40c.]

Одна з наступних власниць замку Гелена Понінська втратила обох дітей і звела недалеко сімейний мавзолей, замовивши для нього надгробок у відомого на той час скульптора Бертеля Торвардсена. Величний витвір на щастя зберігається у Львівській картинній галереї. А родинна усипальня власників замку нині знаходиться в жахливому стані: шматки колонади біля входу, розорені склепи, обдерті стіни. Ще Гелена відкриває той самий жіночий монастир, в якому виховуються діти сироти. Остання власниця – пані Марія Любомирська – намагалася зберегти замок. Та Перша світова та Совєти не спинилися. [12, 41c.]

Остаточна руйнація відбулася під час боротьби воїнів УПА з польскою армією у 1945 році. У 2003 році тут з’явилися православні ченці, й претендують на це місце. Мабуть той самий гід і є представником таких ченців.

Далі наш шлях пролягав нагору кратеру, звідки ще раз можна було розгледіти вежі, костел і де-не-де хати в долині.

Перед відправленням влаштували швидкий перекус і рушили на довгождане місце днювання. Шлях ми подолали без якихось ексцесів. Треба бути обережними при проходженні під діючим мостом в с.Устечко, й дуже близько до опор не підпливати, адже на кожній опорі мосту, металевий каркас, який слугує для захисту опор від льоду, вже майже повністю зламаний, й дуже небезпечно стирчить в різні боки, відступаючи від опор на метр-півтора. Прибули на місце днювання трохи стомлені, але завтра заслужений відпочинок.

День 7: Днювання Пилипецький яр

Пилипецький яр — на правому березі,. навпроти острова перед с.м.т. Кострижівка.

День 8: Костриживка – Заліщики

Водою: яр - с.Кострижівка - с.Кострижівка - м.Заліщики (зупинка - берег навпроти монастиря).

Загалом: 5,5км, 1:37год.

За півтори години ми прибули на місце. За цей час, що ми були в дорозі встигли побачити паромчик через Дністер, 2 мости, які пройшли без пригод, а також виконати гімн України стоячи у байдарках. [16]

Причалили. Берег був кам’янистим і пологим, те що треба для відмивання суден, розбору та сушки. Загалом заняття по «причісуванню» байдарок зайняло не багато часу.

Машинами речі завезли на вокзал, а самі почимчикували пішки.

ВИСНОВОК

Без сумніву, найкращою річкою в Україні, для організації сплавів є Дністер. Найцікавішою, наймальовничішою ділянкою Дністра є його відрізок у 250 км від гирла Золотої Липи до гирла Збруча – Дністровський каньйон. Тут Дністер тече по каньйоноподібній долині, утворюючи багато фантастичних звивів - меандрів.

Найдавніші пам’ятки природи Дністровського каньйону - скелі девонського геологічного періоду (вік - 350-400 млн років), численні водоспади, листяні, мішані та соснові ліси, цілющі джерела.

Не менш цікавими для туристів є і архітектурні пам’ятки, що збереглись до наших днів - замки, церкви, палаци.

Високі ліві береги річки вкриті рідкісною рослинністю, значна кількість рослин каньйону занесена до Червоної книги України. Різноманітним є тваринний світ каньйону.

У річці Дністер є 40 видів риб: короп, підуст, окунь, сом, марена, лящ, судак, щука, верховодка та багато інших. Велика кількість жаб і раків свідчать про допустиму екологічну чистоту дністровської води. Порівняно з іншими великими річками, Дністер вважається однією з найчистіших річок Європи.

Водні маршрути по р. Дністер можна планувати на будь-який смак – від одноденних і на тиждень, два. Так само, можна підібрати маршрути для любителів активної греблі і туристів з іншими цінностями. Родзинкою маршрутів можуть стати «дньовки» - командні ігри, квести, виходи на дністровські кручі, спуски в печери, екскурсії до природних і архітектурних пам’яток.

Згідно з рішенням всеукраїнського Інтернет-опитування, оголошеним 26 серпня 2008 року, Дністровський каньйон визнаний одним із 7 природних чудес України.

Дністер є не дуже складною рікою, в той же час наявність невеликих перешкод (як то мілини та перекати), дозволяє отримати початківцям важливий досвід водних походів, та отримати базові навики із керування плавзасобами.

Наявне зручне транспортне сполучення до місць початку і завершення маршруту, — що є важливим для водних походів.

Дністер це ріка, для якої характерне дуже швидке підняття рівня води під час злив, тому при виборі місця для ночівля слід мати це на увазі (річка може підніматись до 2-3 метрів за ніч). Не ставте намети близько до води, та не залишайте плавзасоби на березі.

Під час грози одразу приставайте до берега та облаштовувайте табір. Знаходитись на річці під час грози заборонено.

Пам’ятайте про існування хоча й рідкісних для Подністров’я, отруйних рослин – борщовика та вовчого лика, а також єдиного в Україні виду отруйних змій – гадюки.

При частих поворотах (меандрах) Дністра змінюється напрям вітру з попутного на зворотній й навпаки. Враховуйте це при планування переході.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1. Голиков А. П., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до економічної і соціальної географії: Підручник. — К.: Либідь, 1997. — 320 с.

2. Горленко Й. А., Руденко Л. Г., Малюк С. Н. Проблеми комплексного развития территории. — К.: Наукова думка, 1994. — 296 с.

3. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. — К.: Знання, 1998. — С. 178—215.

4. Поповкін В. Н. Регіонально-цілісний підхід в економіці. — К.: Наукова думка, 1993. — 210с.

5. Розміщення продуктивних сил: Підручник / В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін. — К.: Знання, КОО, 1998. — С. 139—179.

6. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана. — К.: Вища школа, 1998. — С. 4—10.

7. РуденкоВ. П. Природно-ресурсний потенціал України. — К.: Либідь, 1994. — 150с.

8. Вишневський В.І. Про водогосподарський напрям у гідрології // Наук. праці укр. наук.-досл. гідромет. ін-ту. – 2001. – Вип. 249. – С. 121–137.

9. Вишневський В.І, Токар Н.Ф. Мережа спостережень – основа функціонування галузі // Наук. праці укр. наук.-досл. гідромет. ін-ту. – 1998. – Вип. 246.– С. 5–19.

10. Ковальчук І.П. Регіональний еколого-геоморфологічний аналіз – Львів: Ін-т українознавства, 1997. – 440 с.

11. Мельник А.К. Основи регіонального еколого-ландшафтознавчого аналізу. – Львів: Літопис, 1997. – 229 с.

12. Мельник В.Й. До методики визначення екологічних нормативів якості річкових вод (на прикладі рік Рівненської області) // Укр. геогр. журн. – 2001. – №1. – С. 37-45.

13. Осадчий В.І. Основні тенденції формування хімічного складу поверхневих вод України у 1995–1999 рр. // Наук. праці укр. наук.-досл. гідромет. ін-ту. – 2000. – Вип. 248. – С. 138-153.

14. Сніжко С.І. Оцінка сучасного гідрохімічного режиму та якості води річок Житомирського Полісся // Укр. геогр. журн. – 2001. – №2. – С. 65-71.

15. Шершевский А.И., КоваленкоЛ.Н. О рационализации наблюдений за стоком воды на реках Украины // Наук. праці укр. наук.-досл. гідромет. ін-ту. – 2000. – Вип. 248. – С. 116-121.

16. http://tourlib.net/

17. http://galychpark.if.ua/

ДОДАТКИ