1 Социология журналистики. - с. 18.

2 Див.: Районная газета в системе журналистики. - м., 1978; Массовая Шіформй"

ция в советском промьішленном городе. - М., 1980.

3 Социология журналистики. - с. 18.

Не буде перебільшенням

сказати,

що аудиторією

всіх ЗМІ є

суспільство загалом.

І з цього огляду

є сенс говорити

про роль у цій системі

всіх структурних

елементів суспільства

- від індивіда

до соціальних

інститутів

Як свідчить практика і результати конкретних досліджень, компоненти

цієї системи перебувають у складному взаємозв'язку, який можна

зобразити так:

Соціологія журналістики і журналістська діяльність

Та не все було однозначним і зрозумілим.

Справді, запитували журналісти, що означає той

факт, що більшість читачів «Комсомолки» - дорослі

люди? Чи те, що газета неправильно орієнтується,

чи те, що вона порушує надто складні,

«дорослі» проблеми? У такій-то газеті читачів цікавить

одне, і не цікавить інше. Чи означає це, що

газеті слід відмовитися від того іншого, чи це

лише свідчення некваліфікованого ведення потрібної

теми?

Соціологи виявилися не готовими відповісти

на подібні запитання, оскільки не знали достатньо журналістики. Як

писав Б. Фірсов про соціологічні дослідження журналістики того періоду,

«у цифрових викладках є рясні підстави для роздумів, але немає рішень»'.

А журналісти, не знаючи достатньо завдань і можливостей соціології, не

опанувавши системного (соціологічного) мислення, не могли належно

скористатися її результатами. Це й спричинило кризу, не подолану (з тих

же причин) і дотепер. Характерний у цьому плані приклад - стаття «Як

відродиться Україна» у «Молоді України» за 2 вересня 1990 р.

Опублікована в період національного відродження

і державотворчих процесів в українському

суспільстві в газеті, яка вже тоді стояла на

чітких державницьких позиціях, стаття містила

програму, за якою на Україні «рівень життя на

кінець періоду (до 1995 p. - І. Л.) впритул наближається

до високорозвинутих країн». Програма

передбачала низку абсолютно правильних і

абсолютно неодмінних заходів. Однак усі вони, і

«ринкові» також, не передбачали (за автором)

зростання продуктивності праці. Проблему продуктивності

праці автор статті зовсім зігнорував:

його хвилювало, хто більше заробляє («платня

колгоспників в Україні вдвічі менша, ніж в Естонії!

»), і зовсім не обходило, хто скільки виробляє.

Публікація (як і багато інших у багатьохінших

виданнях) формувала громадську думку про самодостатність

незалежності України для подальшого її процвітання. Саме з

такою думкою українське суспільство увійшло в незалежність та у ринкові

реформи й одержало відомий результат.

Фирсов Б. Среднего зрителя нет // Журналист. - 1967. - № 12. - С. 42.

Дуже швидко

перед журналістами,

які ознайомились

із даними соціології,

виникло

запитання: «Ну то

й що?» - питання

про сенс, про значення

встановлених

соціологами

фактів

Не можна звинувачувати

журналістів

в економічній

кризі середини

90-х, але очевидно,

що більшість із

них прогледіла

брак важливих

економічних компонентів

у полі-

тико-економічних

програмах та концепціях.

Застосовуючи

ж системний

(соціологічний)

аналіз, цього

можна було б

уникнути

ЗНАЧЕННЯ СОЦІОЛОГІЇ У ЖУРНАЛІСТСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Зрештою, згаданий приклад є своєрідним виявом психології радянської

людини, психології, яка значною мірою збереглася ще й досі: 1994 року

соціологи Інституту соціології НАН України встановили, що «всі етноси

України поки що перебувають у полоні колишньої радянської ідеології»'.

Тим часом знання про аудиторію, про результати своєї діяльності

журналістам конче потрібні, хоча б тому, що їх знання враховують рекламісти.

До того ж, рекламістів цікавить не тільки, навіть не стільки масовість

аудиторії (читачів «Бульвару» реклама хлібопекарень привабить не

дуже), скільки характеристика цільової аудиторії,

слухає цю радіопрограму.

У розпорядженні журналістів є результати

низки КСД, які можна вважати універсальними. По-

перше, це стосується відомостей про особливості

реальної і потенційної аудиторії (тобто тих, хто міг

би, але не включений до сфери ЗМІ, або конкретного

засобу)2. У кожному регіоні вони різні, але

спільним є, як мінімум, два чинники: високий рівень

освіченості й «старіння» аудиторії. Сьогодні в

аудиторії ЗМІ - люди всіх рівнів освіти. Однак інтерес

до газет посилюється зі зростанням освіченості

(характер праці на ставлення до газет суттєво не

впливає). Помічено також, що більше джерел інформації

використовують люди, то активніше вони

сприймають інформацію з кожного джерела.

По-друге, універсальним є вивчений соціологами

процес сприймання журналістської інформації.

Передусім дедалі більшої переваги набуває

купівля, а не передплата газет: у багатьох із них,

принаймні в Росії, не менше половини читачів -

покупці, а не передплатники, причому серед покупців

- більше людей з достатньо високою освітою

і достатком3. Згадані чинники (освіта і достаток) визначають також

інтерес до конкретних газет. Російські «Аргументи и фактьі», «Москов-

ский комсомолец», «Известия», наприклад, мають вищий рейтинг у людей

багатих, «Советская Россия», «Общая газета», «Красная звезда» - у

найменш забезпечених. Натомість встановлено: що багатші люди, то

менший їх інтерес до опозиційних видань і більший до тих, які ВИСВІТЛЮ*