1 Див. Про це: Черниш н. Соціологія. Курс лекцій. - с. 38-39.

Позитивізм -

вчення, суть якого

полягала в проголошенні

єдиним

джерелом істинного

знання емпіричних

відомостей,

у зведенні мети

науки до опису

і впорядкування

фактів, які до того

ж тлумачатьсяяк

комплекс відчуттів

і переживань

суб'єкта

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІОЛОГІЇ

- фізикалізм (єдиним науковим методом визнано спостережений

й експеримент. Деякий час О. Конт називав соціологію «соціальною фізикою

»).

Першим опонентом позитивістської соціології стала соціологія

марксистська, яка від початку свого існування ґрунтувалася на теорії історичного

матеріалізму. Марксистська соціологія була частиною марксистської

науки про суспільство і мала її основні риси:

- теоретичну обґрунтованість;

- відверту партійність;

- стремління перебудувати світ, яке базувалося на знаменитому:

«Філософи лише різним способом пояснювали світ, але справа полягає

в тому, щоб змінити його»;

- історизм (тобто розуміння розвитку історії як поступального руху).

Порівняння найважливіших засад двох головних напрямів соціології

того періоду відкриває і принципову відмінність між ними: позитивістська

соціологія була більше прагматичною й експериментальною,

марксистська - більше теоретичною і заідеологізованою.

Було б безперспективно вдаватися в дискусії, який із двох напрямів

соціології ліпший: кожний із них мав свої переваги і хиби. Партійність

марксистської соціології, наприклад, робила її партійною наукою,

тобто не наукою взагалі. Цей процес довершували «перебудовчі» тенденції

соціологів-марксистів, які, нагадаймо, мали змінювати світ. Натомість

теоретична обґрунтованість була і надалі є безсумнівною перевагою

марксистської соціології, яку визнали західні соціологи. Цікаво, що

позитивістська соціологія сприймала марксистів як представників одного

з напрямів, відкидаючи в них неприйнятне і переймаючи раціональне

(докладніше про це - далі). Марксистська ж соціологія згідно зі своїми

принципами була «єдино правильною», усі інші напрями вона сприймала

як «від лукавого». Про жодну конвергенцію для марксистів не могло

бути й мови. І не тільки через ортодоксальність їхнього мислення (хоч ї

це було), а й через нестикованість їхньої принципової платформи.

Залежно від того, якому саме аспектові суспільного життя соціолог

надавав особливої ваги, у соціології XIX сторіччя сформувалося

кілька різних напрямів.

Послідовники О. Конта, який вважав суспільство «організованим

тілом» і в ієрархічному ряду наук соціологію ставив одразу за біологією,

створили органічну теорію суспільства. До її прихильників належали

Спенсер1, Ліленфельд, Шефле, Вормс, Дюркгайм. Численні спроби

1 Англійський філософ і соціолог Ґерберт Спенсер (1820- 1903) перші соціологічні

роботи писав, ще не знаючи праць О. Конта. Тож Ґ. Спенсер є, родшо, ОД-

Історія розвитку і сучасний стан соціології

пояснити суспільний розвиток боротьбою за існування, природним відбором

одержали назву соціального дарвінізму. І органічна теорія суспільства,

і соціальний дарвінізм були спробою розглянути суспільство з

біологічних позицій. Однак уже Міль і Спенсер наголошували, що

соціологія має ґрунтуватися не на біології, а на психології. Паралельно

із зародженням соціальної психології в середині XIX сторіччя у соціології

розвивався психологічний напрям, представники якого надавали

особливої ваги психологічним чинникам розвитку суспільства. Активно

в цьому напрямі працювали М. Михайловський, французький соціолог

Г. Тард, американець Л. Ворд. Поряд з цими трьома напрямами соціології

(органічна теорія суспільства, соціальний дарвінізм, психологічний

напрям) у другій половині XIX сторіччя називали також «економічний

матеріалізм» К. Маркса і Ф. Енгельса (на той час згадане вчення сприймали

як один із звичайних напрямів соціології)1.

У результаті накопичення практичного досвіду і з розвитком соціологічних

шкіл соціологія здобуває дедалі вищий авторитет і наприкінці