1 Социология и журналистика. - с. 126.

* Прохоров Е. Социология журналистики // Вестник. Моск. ун-та. « С о р \ І 1

Журналистика. - 1975. - № 12. - С. 45.

Соціологію журналістики

започаткував

М. Вебер,

який у виступі на

Першій сесії Німецької

соціологічної

асоціації 1 9 1 0 р.

методологічно

обґрунтував потребу

соціології

преси, окреслив коло

її проблем: орієнтація

на різні групи,

вплив на людину,

вимоги до журналістів,

методи аналізу

преси

4. Які небезпеки можливі при здійсненні журналістського аі((>

перименту і які способи їх уникнення Ви знаєте?

5. Чому в журналістиці експеримент застосовують відносно рідко?

4.3. Соціологія журналістики і журналістська

діяльність

Як уже згадувалось, соціологія журналістики

- спеціальна соціологічна теорія, предметом

якої є проблеми журналістики, передусім - ефективність

діяльності ЗМІ. Ґрунтуючись на законах

функціювання ЗМІ, враховуючи предмет і специфіку

журналістського пізнання дійсності, соціологія

журналістики з'ясовує місце ЗМІ в суспільстві,

закономірності взаємовпливу ЗМІ та суспільства.

Тісний зв'язок теорії і соціології журналістики

стимулював появу теорії функціювання ЗМІ,

яка до масової інформації відносить «повідомлення,

які відображають об'єктивну і суб'єктивну

соціальну реальність: про факти, процеси, результати

діяльності та поведінки, про мотиви, настрої,

почуття, вимоги, що ґрунтуються на інтересах і

потребах різних соціальних груп»1, а журналістику

розглядає «як функціональну систему на основі взаємодії «видавця» (партійні,

державні, громадські та інші органи й організації), «журналіста»

(колективи редакцій газет, журналів, програм радіо і телебачення),

«аудиторії» ^реальні й потенційні споживачі інформації'), «каналів інформації

» (газетні та журнальні видавництва, радіо і телестанції)»2. Згодом ця

схема стала стрункішою і її подають у такому вигляді:

Видавець Канал —> Аудиторія.

До того ж, «Канал» поділяють на дві частини: журналістський корпус

(«Журналіст», який є двигуном журналістського процесу) і журналістську

продукцію («Тексти», до яких належать і газетні публікації, і теле- та

радіопрограми, через які журналісти здійснюють вплив на аудиторію).

Автор же публікації у «Тижні» (до речі, як і абсолютна більшість

інших журналістів) не зауважила, що йдеться не стільки про експеримент,

скільки про бюрократичні викрутаси: спочатку була запроваджена громіздка,

забюрократизована система надання субсидій, а згодом - «у порядку

експерименту» - часткове її спрощення у кількох районах країни, яке, до

того ж, не поспішали впроваджувати. Тут слід було констатувати ускладненість,

бюрократизацію оформлення субсидій, з'ясувати, хто зацікавлений у

такій бюрократизації та її прикритті «експериментами» - якщо не дослідити

доцільності переливання коштів із однієї статті бюджету в іншу.

У соціології збір інформації методом експерименту передбачає

написання програми експерименту, яка, згадаймо, містить гіпотезу. У

журналістському експерименті гіпотеза, загалом, необов'язкова: журналіст

теоретично знає, які результати він одержить. Йому потрібні лише

факти, які підкріпили б його припущення. Такий «фактологічний» пошук

(з огляду на відмінність журналістської методики від наукової)

створює, як мінімум, дві небезпеки: