1) Достовірності; 2) репрезентативності документа.

У побуті, маючи справу з текстом, надрукованим на бланку, та ще

й із печаткою, люди сприймають його (той текст) як незаперечну істину -

як документ. Журналіст цього дозволити собі не може, бо часом зміст

цих «завірених папірців» не відповідає дійсності, тобто не є документом

у науковому розумінні. Однак для нього така фальшивка - теж документ;

документ, який засвідчує фальсифікацію. Та щоб фальшивка

стала таким документом, її треба перевірити, встановити недостовір-

ність. Без цього кореспондент стає знаряддям у руках махінаторів і вводить

в оману свою аудиторію.

Редакційна пошта - теж документи, і вони теж підлягають перевірці

на дійсність, тобто з'ясуванню реальних цілей і мотивів написання

кожного листа та його відповідності реальним фактам (про перевірку документа

див. 2.1). Якщо знехтувати цією вимогою, можна потрапити в

ситуацію, у якій опинилася тернопільська газета «Свобода», опублікувавши

листа, якого згаданий автор не писав2, чи львівський «Високий

Замок»3, який опублікував без перевірки (сподівалися на сумлінність

2003.- 1 ВидрінД. Епоха президента Кучми (і трішки згодом) // Дзеркало тижня. •

27 верес.

2 Див.: ІващукМ. Чужими руками добре жар розгрібати... // Свобода.- 1995.

3 Див.: Тиск не поміряли, але добряче підняли // Високий Замок. - 1996. - 20 серп.

ЗНАЧЕННЯ СОЦІОЛОГІЇ У ЖУРНАЛІСТСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

У багатьох редакціях

помиляються,

вважаючи,

що редакційна

пошта достатньо

репрезентує інтереси

всієї аудиторії.

Насправді це

не так. Навіть якщо

відкинути основну

масу листів - з

проханням надрукувати

оголошення,

передати привітання

чи пісню,

то решта теж не

буде репрезентативною

Див.: Щумшина Т. Методи сбора информации в журналистике. - М., 1983. •= G Щ,

автора-журналіста) критичну кореспонденцію. В обох випадках редйК»

ціям довелося писати спростування, просити вибачення в иезаслухсено

ображених людей. Отже, має рацію Т. Шуміліна, коли застерігає журналістів

від надтооптимістичних ілюзій щодо документа як «завжди

об'єктивної картини, завжди правди» і закликає застосовувати основні

соціологічні правила його перевірки на достовірність'.

У деяких редакціях організували формалізований

аналіз (контент-аналіз) редакційної пошти.

Він дає змогу практично в будь-який момент

знати, про що пишуть і хто пише до редакції,

вчасно реагувати на зміну інтересів аудиторії, на

зміну громадської думки. Зазвичай при такому

аналізі фіксують передусім: а) теми і проблеми,

які порушено в листах; б) «географію» пошти,

тобто звідки надходять листи; в) авторство (професія,

освіта, стать кореспондентів); г) рівень ана-

літичності; д) рівень критичності (позитив, негатив,

збалансованість). Слід також враховувати,

що до ЗМІ звертається тільки специфічна, найактивніша

частина їхньої аудиторії, яка всієї генеральної

сукупності представляти не може. Отже,

для того, щоб за допомогою контент-аналізу одержати

репрезентативні відомості про інформаційну

ситуацію в аудиторії, треба побудувати квотну вибірку пошти, пропорційно

добираючи з її загального масиву листи представників тих соціальних

груп, які творять аудиторію.

У журналістській роботі важливо з'ясувати, про що свідчить викладений

у документі факт, який він репрезентує. Один журналіст якось з

оперативних зведень дізнався, що в одному з господарств урожайність

ячменю становить 67 центнерів з гектара. Для наших умов це дуже високий

показник. У газеті з'явилася відповідна замітка. її, напевне, не було

б, якби журналіст з'ясував, що йдеться про елітне, призначене для

майбутньої сівби зерно, посіяне на 0,02 га, і що для насіння цього класу

гака врожайність відносно невисока. Так само не з'явився б у іншій газеті

репортаж про торговельне обслуговування, написаний після відвідин

(за рекомендацією керівника торгівлі) одного з гастрономів міста.

Автор мав би здогадатися, що йому пропонують не найгірший варіант, і

відвідати інші магазини, тоді тон цієї публікації був би іншим.

висновку: «Ще раз подивимося на ці цифри - не треба більше жодних

суперечок про те, що ділиться, між ким ділиться і для кого ділиться»'.

Вплив соціологічних методів збору інформації на журналістськуметодику

Такі приклади, зрозуміло, є крайнощами (хоч, зауважмо, не винятком).

Саме тому вони яскраво демонструють, до яких наслідків може

призвести нехтування репрезентативністю документа. Щоб уникнути

таких наслідків, журналіст має одразу визначити масштаб поширення

наведених у документі цифр і фактів, ЇХ'репрезентативність, підходити

до аналізованих документів науково. Так, як це зробила О. Сніцарчук у

публікації «Хто дає мандат на парканний компромат?», докладно й

об'єктивно проаналізувавши усю «парканну» передвиборну агітацію1.

Досить часто журналістові доводиться працювати з великою кількістю

несистематизованих документів, шукати в них предмет аналізу,

який повторюється з певною частотою (наприклад, у вивченні книги наказів

і розпоряджень, текстів лекцій). Тобто працювати в умовах, в яких

соціолог застосовує метод контент-аналізу. Було б продуктивним, якби і

журналіст у такій ситуації вдався до цього методу. Адже контент-аналіз,

залишаючи можливість використовувати індивідуальні, специфічні риси

кожного документа, дає змогу чітко і аргументовано з'ясувати тенденції

Якісний аналіз документа дає змогу не тільки

робити висновки про автора документа, а й встановлювати

реальний, деколи відмінний від фіксованого

в документі стан справ (згадаймо «статистичні

» порівняння сучасних економічних показників із

показниками 1913 року). Журналісти такий аналіз

деколи називають «умінням читати між рядками».

Насправді це ніщо інше, як кваліфікований, власне

якісний аналіз документа.

Провівши такий якісний аналіз статистичного

звіту, журналіст В. Селюнін, наприклад, дійшов

висновку, що звіт цей свідчить про перевитрату

енергоресурсів, а не про їхню економію, як це стверджують автори