1 Про методику проведення спостереження докладніше див.: Методьі сбора ин-

формации в социологических исследованиях. - Кн. 2. - С. 168-] 79.

Лише фіксація

наслідків штучного

втручання у природні

умови - а саме

в цьому суть

експерименту -

дає змогу об'єктивно,

максимально

точно і максимально

глибоко

судити про досліджуване

явище

СОЦІОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ЗБОРУ ІНФОРМАЦІЇ

результатів залежить, по-перше, від того, чи справді саме цей чинник,

Який вивчають, є причиною зафіксованих змін. По-друге, результати

експерименту мають бути закономірними в певних умовах, тобто вони

мають стосуватися низки позаекспериментальних ситуацій.

Ще одна особливість експерименту - його

Синтетичність. Щоб зафіксувати наслідки свого

втручання в ситуацію, експериментатор неминуче

вдається до опитування, спостереження або й аналізу

документів. А так званий природний експеримент,

коли експериментатор не вводить досліджуваного

чинника, а лише спостерігає за розвитком

подій, деякі автори схильні вважати різновидом

спостереження1. Однак таку позицію, небезпід

Експеримент -

не абсолютно відокремлений,

оригінальний

метод. -

Дехто із дослідників

навіть вважає

його не окремим

методом, а синтезом

кількох ІНШИХ і

отавну в принципі, абсолютно слушною назвати не можна. Природний експеримент,

якщо йдеться про звичайний розвиток подій і нема нічийого свідомого

і цілеспрямованого втручання в ці події, справді є спостереженням.

Однак якщо хтось (не обов'язково дослідник) втручається в події, вносить у

них якісь зміни, то маємо всі підстави говорити про експериментальну ситуацію,

фіксація розвитку якої є експериментом, оскільки експеримент як

метод збору інформації - це не стільки штучне втручання в життя,

скільки фіксація наслідків такого втручання.

Початок експериментальної методики відносять

до 1843 p., коли Дж. С. Міль у книжці «Система

логіки» розробив чотири схеми доведення

причинових зв'язків: єдиної відмінності, супутніх

змін, єдиної подібності, залишків (на них ми зупинимося

далі). Відтоді експеримент став повноправним,

а часто й головним науковим методом збору інформації

у природничих науках. Сам Дж. С. Міль, а

за ним і О. Конт, Е. Дюркгайм, М. Вебер заперечу-

цали можливість вивчати суспільні явища за допомогою

експерименту. На їхню думку, суспільне

життя настільки складне, що неможливо виявити

пилив якогось чинника чи однозначно інтерпретувати

поведінку людських спільнот.

Правда, ще 1814 р. французький фізик і математик

П. Лаплас у праці «Філософський дослід ймовірності» висловив

ідею про можливість застосувати експеримент у суспільних науках. Вони

Основи експериментального

аналізу ще в IV ст.

до P. X. розробив

Аристотель. За дві

тисячі років, у

XVII ст., англійський

філософ Френ-

сис Бекон ґрунтовно

вибудував логічну

основу експерименту,

а Ґалілео

Ґалілей вперше поставив

його на

наукову основу

1 Див. Напр.: Методьі сбора информации в социологических исследованиях.

Кн. 2. - С. 202.

Експеримент

полягала в тому, щоб до вивчення суспільства застосовувати вибірку,

паралельні контрольні групи. П. Лаплас вважав, що в кількісному описі

суспільства можна використовувати соціальний експеримент як спосіб

соціального пізнання1. Усе ж повноправним соціологічним методом

експеримент став лише в 20-ті роки XX ст., коли Е. Мейо проводив досліди,

пов'язані з підвищенням продуктивності праці. Що ж до радянської

соціології, то її представники аж до кінця 80-х років XX ст. заперечували

можливість застосовувати експеримент до вивчення суспільних явищл

Подібне ставлення призвело до того, що й сьогодні експериментальних соціологічних

досліджень проводять надто мало.

Попри деякі відмінності, більшість авторів

вважає, що основними ознаками соціального експерименту

є: «1) втручання в систему об'єктивної

реальності; 2) планомірне введення відносно ізольованого

експериментального чинника, його варіація,

можлива комбінація з іншими чинниками;