![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •1. Предмет і значення логіки
- •2. Проблема істинності та формально-логічної правильності мислення. Поняття формалізації.
- •3. Поняття і слово.
- •4. Зміст і обсяг понять.
- •Види понять.
- •Відношення між поняттями.
- •1. Відношення тотожності
- •5. Відношення суперечності
- •6. Відношення протилежності (супротивності)
- •Операції з поняттями: обмеження й узагальнення понять.
- •Узагальнення і обмеження понять.
- •Операції поділу понять. Види поділу понять. Правила поділу понять.
- •Операція визначення поняття. Види і правила визначення понять.
- •Види визначень
- •Загальна характеристика судження. Структура судження.
- •Класифікація суджень: прості, категоричні судження та їх види; види суджень за кількістю і якістю.
- •Розподіленість термінів у категоричних судженнях.
- •Логічний квадрат.
- •Складні судження: безумовні та умовні судження.
- •Загальна характеристика законів логіки.
Види визначень
Визначення бувають реальні й номінальні. У реальних визначається предмет, у номінальних — ім'я предмета.
До реальних визначень відносять такі: визначення через рід і видові відмінності, генетичне та інші способи визначення. Розгляньмо кожен вид визначення окремо.
Визначення через рід і видову відмінність.
При визначенні через рід і видову відмінність визначуване поняття підводиться під друге, більш ширше поняття, що є найближчим його родом, і вказуються ознаки, котрими відрізняється визначуване поняття від інших понять, які входять до цього роду.
Номінальним є таке визначення, за допомогою якого визначається не сам предмет, а його ім'я. Номінальне визначення не розкриває змісту поняття, тому воно не є визначенням у власному розумінні слова. За допомогою номінальних визначень дається найменування предметам і явищам, які вивчаються, уводяться нові терміни в науковий обсяг, з'ясовується значення вживаних термінів.
Щоб визначення було правильним, необхідно дотримуватися таких правил:
Визначення має бути сумірним, тобто обсяг визначуваного має дорівнювати обсягу визначаючого (А = Вс), Порушення цього правила викликає подвійні помилки: визначення може бути або надто широким, або надто вузьким.
Визначення не має робити кола, тобто визначуване поняття не може визначатися через себе самого.При порушенні цього правила можливі такі дві помилки: коло у визначенні і тавтологія.
Визначення має бути чітким, виразним, вільним від двозначності. Визначення буде виразним, якщо поняття, посередництвом яких розкривається зміст визначуваного поняття, є визначеними, такими, що мають одиничне значення. У визначенні не може бути понять двозначних, таких, які можна розуміти по-різному: так і отак. Якщо ж при визначенні користуються поняттями невизначеними (неоднозначними), такими, зміст котрих точно не установлено, то визначення стає нечітким і невиразним.
Загальна характеристика судження. Структура судження.
Судженням називається думка, в якій утверджується або заперечується що небудь про предмети та явища об'єктивної дійсності.
Судження відображає наявність або відсутність у предметів певних властивостей, ознак, зв'язків і відношень. У судженні виражається наше знання про саме існування предметів і явищ та про всі різноманітні зв'язки й відношення між предметами, явищами та їхніми властивостями.
Судження може бути або істинним, або хибним. Істинним називається такс судження, котре правильно відображає дійсність, відповідає тому, що є насправді.
Хибним с судження, яке неправильно відображає дійсність, не відповідає тому, що є насправді.
Судження складається із суб'єкта, предиката і зв'язки.
Суб'єкт — це те, про що йдеться у судженні. Суб'єкт — не сам предмет дійсності, а поняття про нього. Суб'єкт позначається літерою S (перша літера латинського слова subjectum).
Предикат — це те, що мовиться у судженні про предмет думки. Предикат є поняттям про те, що стверджується або заперечується про предмет, виражений суб'єктом. Позначається предикат літерою Р (від латинського слова preadicatum).
Суб'єкт і предикат судження називаються термінами судження.
Зв'язка в судженні є відображенням зв'язку, існуючого між предметом думки і певною властивістю; зв'язка установлює, належить чи не належить предметові судження властивість, мислима в предикаті. Зв'язка виражається такими словами, як "є", "не є" тощо.
Судження як форма мислення є єдине ціле. Кожна з частин судження (суб'єкт, предикат і зв'язка) окремо не може скласти судження. Одну частину судження не можна відривати від другої та абсолютизувати. Суб'єкт У судженні не може бути суб'єктом без предиката, а предикат — без суб'єкта. Обидва вони немислимі без зв'язки між ними, унаслідок якої вони і стають суб'єктом і предикатом судження.
Судження може складатися з одного суб'єкта і одного предиката або з кількох суб'єктів і предикатів.
Тому структура суджень неоднакова, вона різна у різних видів суджень.
За складом суб'єкта й предиката судження поділяються на прості та складні
Простим судженням називається судження, яке складається з одного суб'єкта і одного предиката.
Складним судженням називається таке судження, в якому наявні кілька предикатів чи суб'єктів. Складні судження складаються з кількох простих суджень.