Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Прикарпатський Національний університет ім. В. Стефаника

Юридичний інститут

Реративно-наукова робота з безпеки життєдіяльності

на тему:

«Здоров΄я, як одна з найважливіших цінностей в контексті БЖД. впроваджен найсучасніших наукових досягнень для збереження людського здоров΄я та життя. Проблема пересадки органів. Правові медико-біологіні, морально-етичні та релігійні аспекти взаємовідносин донорів та реципієнтів »

Виконав:

студент групи ПР-13

Демко Василь Сергійович

Перевірив:

Доц. кафедри "ФіХтт"

Лоп’янко Михайло Антонович

Івано-Франківськ

2012 р.

Зміст

Вступ

Тезаурус

Історичний екскурс.

1. Історія походження донорства і переливання крові.

2. Хто може бути донором крові?

3. Донори резерву .

4. Кров людини. Спадкування.

5.Донація ооцитів.

6. Ціна людської допомоги. Скільки коштує людина?

Зміст літератури

Вступ

Відомо, що людське здоров’я: фізичне, фізіологічне, психологічне – це одна з найбільших цінностей будь – якої нації чи народу. Саме від цього (а не від природніх багатств чи енергоносіїв) залежить могутність будь – якої країни. Тому здоров’я нації, як і здоров’я кожної окремої людини повинно бути першочерговою турботою всіх нас. Кожна людина, зокрема, повинна розумно і виважено опікуватись, як і своїм здоров’ям, так і здоров’ям своїх рідних і близьких.

Ця опіка чи піклування не можуть і не повинні носити хаотичний характер, а повинні будуватися на конкретних наукових засадах і принципах. Повинні існувати певні методи і підходи, які регулюватимуть та регламентуватимуть наші правильні дії направлені на збереження нашого здоров’я даного нам Богом і природою, на профілактику різних захворювань, на запобігання нещасних випадків, а також ситуацій, які приводять до них, а також на вміння швидко, ефективно та професійно надавати першу медичну допомогу у випадках коли трагедія вже сталася.

Що ж стосується здоров’я народу в цілому то цими питаннями повинні займатися відповідні державні інституції, які використовуючи відповідні наукові підходи повинні ставити конкретні цілі для максимально можливого зростання рівня здоров’я всіх людей, а також окреслювати шляхи досягнення вищевказаних цілей та завдань.

На всі ці питання відповідь дає наука, яка називається безпека життєдіяльності. На основі розробленої методологічної бази та певних вироблених конкретних принципів, ця наука дає змогу раціонально та ефективно вирішувати поставлені перед нами завдання.

Але на жаль, не завжди нам вдається бережливо відноситись, як до свого здоров’я, так і до здоров’я своїх близьких, а державі до своїх громадян. Це зумовлюється існуванням ряду, як об’єктивних так і суб’єктивних причин.

Також до суб’єктивних факторів належать психологічний та психічний стан особистості зокрема, та суспільства в цілому, неналежне, неусвідомлене сприйняття інформації про шкідливість для організму, окремої людини та її майбутніх поколінь, величезної кількості шкідливих звичок, екологічні та техногенні катастрофи. Також однією з величезних роблем є рятування життя в конкретних ситуаціях і застосування найновітніших досягнень медичної науки, зокрема пересадки органів, що і буде темою мого реферативног дослідження.

Тезаурус

Аглютинація – згортання крові.

Анатомічні матеріали – органи , тканини , анатомічні утворення , клітини людини або тварини.

Аутотрансплантацію - пересадку людині взятого у неї анатомічного матеріалу;

Біоімплантати - засоби медичного призначення, виготовлені з анатомічних матеріалів померлих людей;

Донація ооцитів - іншими словами це донорство яйцеклітин , є ефективним способом лікування безпліддя у жінок в таких випадках , коли яєчники не продиктують власних яйцеклітин.

Донор - ( від. лат.- дарую )- Людина , яка добровільно дає свою кров для переливання хворим (реципієнтам) чи для готування лікарських препаратів, а також свою тканину (наприклад , шкіру) чи орган (нирку) для пересадження іншим особам.

Донори резерву – це донори, протягом донорського року здають кров не більше ніж 2 рази.

Гемотрансфузія – переливання крові.

Гомотрансплантати - анатомічні матеріали людини, призначені для трансплантації;

Гру́па кро́ві людини — генетично зумовлений особливий білковий склад крові. Ці білки виявляють антигенною активністю, яка проявляється аглютинацією еритроцитів. Червоні кров'яні тільця людини можуть переносити молекули, що діють як антигени, а в іншої людини еритроцити не містять таких антигенів.

Імплантацію - пересадку біоімплантатів і штучно виготовлених замінників органів;

Ксенотрансплантати - анатомічні матеріали тварини, призначені для трансплантації

Менопауза – це синдром передчасного виснаження яєчників, станом після видалення видатків матки, рентгенотерапії або хіміотерапії; Реципієнт – це живий організм якому пересаджують різними методами клітини, тканини, органи від донора.

Стовбурові клітини, також відомі як штамові клітини — це первинні клітини, що зустрічаються в усіх багатоклітинних організмах. Ці клітини можуть самовідновлюватися шляхом поділу клітини, а також можуть дифференціюватися в досить велику кількість спеціалізованих типів клітин.

Трансплантація - спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці реципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи у тварини; Фандрайзер – це фахівець, який збирає у іноземних і вітчизняних організацій-донорів гроші для проектів громадських організацій.

Фетальні матеріали - анатомічні матеріали мертвого ембріона (плода) людини;

Історичний екскурс

Ще в давнину люди намагались лікуватись кров'ю тварин.У творах давногрецького поета Гомера йде мова про те, що Одисей давав пити кров тіням підземного царства, щоб повернути їм мову та свідомість. Гіппократ рекомендував хворим, які страждають захворюванням з порушенням психіки, пити кров здорових людей. Вказівки про подібне лікування кров'ю є в творах Плінія та Цельса, які повідомляли про те, що хворі на епілепсію та старі люди пили кров помираючих гладіаторів.

Крові приписували змоложуючу дію. Так, наприклад, в Римі дуже старий папа Інокентій VIII лікувався кров'ю, яку взяли від трьох хлопчиків 10 років. Однак приготовлений з крові дітей напій не допоміг, і скоро папа помер.

Кров тварин з лікувальною метою пили під час війн, тому за єгипетскими війсками йшли цілі стада баранів, кров яких використовували для лікування поранених. У давніх пам'ятках залишились згадки про те, що кров використовували для ванн. Так, давногрецький цар Константин, якій страждав на проказу, використовував з лікувальною метою ванни з крові.

У давнину вважалося, що кров - це чудодійна рідина: досить тільки її застосувати, як життя може подовжитися на багато років. Якщо людина вип'е кров, то вона відразу відновить втрачену.

У 1628 р. англійський вчений У. Гарвей зробив важливе відкриття в історії медицини - закон кровообігу. Він встановив принцип руху крові у живому організмі та тим самим розкрив широкі можливості для розробки методу переливання крові.

Перші успішні експерименти по переливанню крові від одного собаки іншому були зроблені у 1666 р. англійським анатомом Р. Лоуером, а у 1667 р. французький вчений Д.Б.Дені здійснив перше переливання крові від тварини людині. Він перелив хворому, який страждав на лихоманку, одну склянку (270 унций) крові ягняти. Хворий одужав, але, незважаючи на це, більше ніхто не погодився на переливаняі. Тоді вчений оголосив, що добре заплатить тому, хто погодиться на подібну процедуру. Робочий бідного кварталу Парижа був першим, хто дав згоду на переливання крові. Після процедури реципієнт добре почувався та запропонував свою властну кров для переливаня. Він і став першим свідомим донором в історії людства, навіть не підозрюючи цього.

Але не всі переливання Д.Б.Дені були успішними. Почались ускладнення, з'явились смертельні випадки, і переливання у Франції було заборонено. Причина ціх невдач полягала у тому, що кров тварин та людини несумісна. Кров тварини, яка переливається в організм людини, руйнуєься. Однак серед лікарів все частіше виникала думка про те, що можна врятувати хворого кров'ю здорової людини.

1. Історія походження донорства і переливання крові.

У 1832 р. петербурзький акушер Г. Вольф зробив перше в Росії переливання крові від людини людині. Це була породілля, яка втратила велику кількість крові. Переливання пройшло успішно, і жінка була врятована.

Развиток донорства супроводжувався численними підйомами та спадами від обожнювання до державної заборони.

До 1875 р. доктор медицини Леонард Ландуа знайшов у літературі декілька сотен випадків переливання крові між тваринами, між людьми та від тварин людям. В якості донорів крові найчастіше використовували собак та вівців (ягнят і барани). Кров, яку переливали здоровим та хворим людям від тварин, часто викликала численні, в тому числі смертельні, ускладнення.

Перші документальні внутрішньовенні вливання відносятся до початку діяльності першої у світі академії наук - Лондонського Королівського товариства, заснованого у 60-і роки XVII століття. Зробити  внутришньовенне вливання крові людині в ті часи було непросто - вже хочя б тому, що до винаходу голки для ін'єкцій та сучасного шприцу залишалось ще цілих два століття. Кристофер Рен у 1656 році використовував в якості голки для ін'єкцій пташине перо, а замість шприцу - пузирі риб та тварин.

Незважаючи на те, що перші спроби були вдалими, метод переливання крові не отримав широкого поширення. По-перше, це була на той час досить складна у технічному відношенні операція, по-друге, у деяких хворих кров, що була перелита, викликала тяжкі ускладнення, навіть до смертельних випадків. Причина їх була тоді зовсім незрозумілою.

Використання крові як лікувального засобу давно привертало до себе увагу дослідників. Наукова думка працювала над тім, як відновити втрату крові в організмі при пораненнях та сильних кровотечях, як покращити склад та якість крові, які погіршувались при захворюваннях, и т.д. Сьогодні нам  зрозуміло, що невдачі були наслідком переливання великої кількості крові, яка не підходила чи, як тепер кажуть, була несумісною за системою АВО крові. Було встановлено, що і від людини людині переливати кров можна тільки за визначеними показникаи, так як кров різних людей також не завжди буваєт сумісною.

Дуже важливу роль зіграло відкриття груп крові, в результаті чого були виявлені причини деяких посттрансфузійних ускладнень, що дало моживість попередити їх. Виявилось, що ускладнення при переливанні крові тварин людині виникають тому, що сироватка крові людини склеює (агглютинує) та руйнує кров'яні тільца тварин. Використовуючи ці дані, віденський біолог Ландштейнер (1901 р.) та польський лікарь Я.Янський (1907 р.) відкрили закони склеювання еритроцитів однієї людини сироваткою іншої та встановили, що за якостями крові все людство можна поділити на 4 групи: О(I), А(II), В(III), АВ(IV). З відкриттям груп крові, її переливання як лікувальній метод стало використовуватись частіше.

Перше переливання з урахуванням груп сумісності провів у 1909 р. американський хірург Дж. Крайл. Це відкриття різко зменшило кількість ускладнень і смертей. У 1940 р. був встановлений резус-фактор (Rh-фактор) позитивний та негативний, названий так за назвою мавп, у яких була виявлена наявність антигену в еритроцитах.

Поряд з відкриттям К. Ландштейнера, великою історичною подією є дослідження    В. А. Юревича та Н. К. Розенгарта у 1910 р., а також А. Юстена з Брюсселя у 1914 р., які запропонували для попередження згортання крові при переливанні додавати до неї цитрат натрию. Цей метод, який отримав назву «цитратного», значно спростив техніку переливання.

Інтенсивний развиток донорства, розробка методів та впровадження у широку клінічну практику переливання крові в нашій країні почалось тільки після Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Перше науково обгрунтоване переливання крові з урахуванням її групової приналежності у Радянському Союзі було зроблено 20 червня 1919 р. В. Н. Шамовим. Цьому передувала велика підготовча работа зі створення вітчизняних стандартних сироваток для визначення групи крові. Не менш складним тоді було знайти донора, який би погодився здати свою кров для переливання. Незважаючи на досить успішні результати першого науково обгрунтованого переливання крові, подальший развиток цього методу йшов вкрай повільно. Виникали великі труднощі у пошуку осіб, які б погодились здавати кров.

В історії розвитку організації донорства можна прослідкувати кілька періодів.

Перший період організації донорства в Радянському Союзі.

У перші роки використання методу переливання крові (20-ті роки XX ст), коли операція була ще досить рідкісною, донорами частіш за все були родичі чи друзі хворого. Так, з трьох трансфузій, що зробив В. Н. Шамов у 1919-1921 рр., у двох випадках була перелита кров родичів. В одному випадку хворому хлопчику кров (100 мл) була перелита від його матері, в іншому (420мл) - від брата хворої. Пошуки донорів серед найближчих родичів хворого базувались в ті роки не тільки на згоді донора дати свою кров для переливання, але і на розповсюдженому тоді погляді, що у цьому випадку реакція організму хворого на трансфузію може бути виражена слабше. У 1926 р. питання про донорство порушив  Н.Н.Єланським у своїй книзі «Переливання крові». Для вирішення цієї проблеми Н. Н. Єланський та Е.Р.Гессе рекомендували залучати в якості донорів - добровольців найближчих родичів хворого, а також студентів та медперсонал, які із-за прагнення допомогти хворому можуть надати свою кров.

Ось один з прикладів, описаний С. І. Спасокукоцьким у 1934 р.: «Хворий з пухлиною шлунка потребував переливання  крові для проведення операції. З пропозицією дати свою кровь з'явилось 18 родичів хворого, однак у всіх кров виявилась несумісною за групою крові хворого».

Цей та подібні до нього випадки наштовхували на думку про необхідність створення при лікувальних закладах груп резервних доноров - активістів. Наступні роки показали, що в нашій країні вже існували умови для успішного розвитку донорства не шляхом перетворення його в професію, а на громадській основі. Перше офіційне видання Інструкції з використання переливання крови як лікувального методу, затверджено Народним Комісаром охорони здоров'я РСФСР Н.А.Семашко 14 серпня 1928 р.  В інструкції зазаначалося, що метод переливання крові може бути широко використаний в якості незамінного при лікуванні ряду захворювань та допускається в практику лікувальної допомоги. В ній викладались основні вимоги до донора та визначався максимальний об'єм крові, який не повинен перевищувати 1% від маси тіла донора (600 мл) та лише для абсолютно здорових осіб міг бути підвищений до 1,25% від маси тіла донора. У 1927 р. для заохочення донорства була введена грошова компенсація за дачу крові, а з 1931 р. - отримання спеціального пайка.

Відповідно до накопиченого досвіду стало зрозуміло, що родичі хворого далеко не завжди можуть бути залучені до дачі крові, насамперед через групову несумісність.

Другий період организації донорства.

В Радянському Союзі перші масові переливання крові знайшли своє застосування у війсково-польових умовах, були проведені під час війскових дій біля озера Хасан та в районі річки Халхін-Гол. Для заготівлі консервованної крові було організовано її отримання від значного числа донорів у Владивостоці, Хабаровські, Читі та інших містах Далекого Сходу. До 1940 року в Радянському Союзі була потужна мережа установ Служби крові, в склад якої входило декілька науково-дослідних інститутів та велика кількість облаштованих станцій переливання крові. В той час було накопичено великий досвід по переливанню крові, що дозволило успішно провести у 40-их роках 220 000  переливання крові хворим. Організована система донорства в роки Великої Вітчизняної війни дозволила врятувати життя тисячам поранених бійців. За період війни у Радянському Союзі було зареєстровано 5,5 міліонів донорів.

У 60-х роках Радянською Службою крові був сформулірований принцип, який забеспечував подальший розвиток донорства в нашій країні - рівне право всіх громадян на отримання крові при захворюванні та одночасно однаковий моральний обов'язок кожного члена суспільства прийняти участь у донорстві. У наш час донорство вийшло за межі вузько медичної проблеми, коли вирішувалось тільки питання про забеспечення кров'ю медичних установ, та стало проблемою соціальною, яка відображає взаємовідносини між людьми та тім самим торкається інтересів усього нашого суспільства.