4.3. Види планування

Описані параметри планування (пріоритет, вибір, ризик) відтворюють сутність цієї найважливішої функції управління незалежно від різновиду плану. Але конкретний зміст плану і методологія його розробки суттєво залежать саме від особливостей планування, обумовлених його різновидом. Пропонується класифікація планування за такими ознаками: 1) за періодом - довгострокове, середньострокове, короткострокове, оперативне; 2) за рівнем управління - макрорівень, мезорівень, мікрорівень, підрозділ, людина; 3) за механізмом планування - директивне, індикативне; 4) за предметом діяльності - господарство, комерція, виробництво, політика, культура, соціальне забезпечення; 5) за метою планування - поточне, стратегічне, зокрема, бізнес-планування.

Період планування як критерій розподілу має "розмиті" границі. Віднесення плану до довгострокового, середньострокового чи короткострокового не завжди беззастережне. При цьому слід базуватися на такому розумінні: чим довший плановий період, тим ближчий план до прогнозу і навпаки, чим коротший плановий період, тим більше є ознак оперативного плану, тобто максимально конкретизованої і деталізованої інформації. З другого боку, період планування, як ознака певної групи, тісно пов'язаний з предметом планування. Наприклад, у геології довгостроковий період становить 100 і більше (аж до мільйонів) років, у демографії – 30-70 років, а в економіці – 10-20 років. Але для всіх сфер діяльності однакове правило: чим на довший період є планова інформація у вигляді довго- чи середньострокового плану, тим якіснішим буде короткостроковий і оперативний план.

Рівень управління має такі різновиди.

Макрорівень - об'єктом управління (планування) є держава, суспільство, народне господарство країни, її населення, ресурси тощо.

Мезорівень - об'єктом є частина народногосподарського комплексу, а саме: регіон, область, місто (територіальний розріз), галузь, підгалузь (функ­ціональний розріз) - які складаються з багатьох відокремлених об'єктів, причому діяльність цих об'єктів має спільні риси, обумовлені територіальною або галузевою приналежністю.

Мікрорівень - об'єкт відокремлений просторово і економічно від інших об'єктів (юридична особа). Це може бути підприємство, організація, установа, господарське товариство та ін.

Підрозділ - об'єкт управління може бути відокремлений просторово, але не економічно (не має прав юридичної особи або ці права неповні). Наприклад, цех підприємства, відділ інституту, філія концерну.

Останній рівень управління - об'єктом є окрема людина або технічний об'єкт (верстат, апарат, автомобіль, комп'ютер тощо).

Наведений перелік демонструє різноманітність об'єктів, для яких здійснюється планування, що зумовлює відмінності в методології розробки плану на різних рівнях управління.

Механізм планування тісно пов'язаний з особливостями системи управління, в рамках якої здійснюється планування. В сучасній економічній практиці найбільше розповсюдження знайшли такі його різновиди: директивне й індикативне планування.

Директивне планування складається з таких елементів: 1) до об'єкта управління доводяться обов'язкові завдання відносно результатів, ресурсів і умов його діяльності; 2) виконання доведених завдань жорстко контролюється спеціальними службами; 3) невиконання доведених завдань карається економічними санкціями і адміністративними заходами. Прикладом застосування директивного планування була централізована система управління діяльністю підприємств. До підприємств доводились директивні завдання з номенклатури продукції, її кількості, ціни реалізації, обсягу прибутку, лімітів матеріальних ресурсів, умов праці та її оплати, розподілу доходу і т. ін. Крім того, перелік споживачів продукції і постачальників ресурсів теж регламентувався, так само, як і розміри поставок, їх строки і умови. Невиконання планових завдань каралося різноманітними способами, включаючи як економічні санкції (депреміювання працівників, зменшення фінансування тощо), так і адміністративні, аж до звільнення керівників з їхніх посад. Така жорстка система відповідала об'єктивній характеристиці - монополії держави, яка базувалася на державній власності на засоби виробництва. Чим ближча економічна система до ринкової з притаманною останній різноманітністю форм власності, розвиненістю спеціальних ринкових механізмів (посередництво, достатньо вільне ціноутворення, вільний рух капіталів, трудових ресурсів тощо), відкритістю економіки і т. ін., тим менша сфера застосування директивного планування. Але слід пам'ятати, що і в ринковій економіці без директивного управління (і планування в тому числі) не обійтися. Зокрема, регулювання діяльності підрозділів економічного суб'єкта будь-якої форми власності (цехів, дільниць, відділів тощо) базується на поєднанні директивного та індикативного управління, причому в цьому сполученні переважають директивні важелі.

Індикативне планування полягає в такому. Мікроекономічний суб'єкт самостійно встановлює пріоритети своєї діяльності, визначає потрібні ресурси та вибирає умови господарювання. Регулювання з боку держави (макроекономічного суб'єкта) має за мету досягнення певних орієнтирів (індикаторів), встановлених для держави в цілому: рівень національного доходу, дефіцит бюджету, зайнятість трудових ресурсів, життєвий рівень населення тощо. Мотивація мікроекономічних суб'єктів здійснюється переважно за допомогою системи економічних важелів: оподаткування, ціноутворення, кредитування, регулювання зовнішньоекономічної діяльності, антимонопольного регулювання та ін. Але при цьому застосовуються і певні організаційно-розпорядчі методи, що мають директивний характер, наприклад, порядок реєстрації суб'єктів підприємництва, порядок ліцензування їхньої діяльності, порядок оподаткування і обов'язкових платежів, система екологічних, санітарних, протипожежних вимог, недотримання яких може призвести до призупинення підприємницької діяльності або закриття підприємства.

Відмінність планування за предметом діяльності обумовлена специфікою відповідної галузі. Головним чином вона залежить від особливостей продукції (виріб, робота, послуга) і пов'язаних з нею організаційно-технологічних параметрів.

Стратегічне планування - це визначення мети розвитку фірми, умов її досягнення, найбільш важливих етапів і альтернативних рішень для досягнення мети, включаючи оцінку ринкової кон'юнктури, потреби в ресурсах та коштах, джерел їх отримання і вимог до ефективного використання. Іншими словами, стратегічне планування - це сценарій майбутньої діяльності фірми. Слід зважати на те, що з часом фактичні параметри економічного середовища і внутрішнього стану фірми можуть суттєво відрізнятись від прогнозованих, які були враховані в стратегічному плані. Це об'єктивна ознака процесу планування як форми людської діяльності, спрямованої в майбутнє. Розбіжність між прогнозованими і реальними характеристиками нівелюється послідовним коригуванням планових параметрів у поточних планах відповідних календарних періодів.

Поточне планування - це конкретизація стратегічних рішень, деталізація ресурсних і результативних розрахунків з прив'язкою до умов конкретного календарного періоду і можливостей фірми.

Особливе місце займає бізнес-планування, яке може мати як стратегічні, так і поточні ознаки. Бізнес-план - це розгорнуте обгрунтування підприємницького рішення, яке потребує інвестицій, незалежно від їх джерел.