4.2. Методологія планування

Методологія планування включає такі складові: планові показники, принципи планування, методи планування, стратегії і пріоритети планування.

Показник (параметр) - це первинна форма представлення економічної інформації. Під показником розуміють найменшу змістовну одиницю, побудовану із цифр і алфавітних знаків, яка є предметом повідомлення і документоутворення в економічних розрахунках. Сукупність показників у плануванні представляє собою систему з притаманною їй взаємопов'язаністю елементів (окремих показників). Кількість показників у процесі планування підприємницької діяльності може бути дуже великою і залежить від рівня управління, різновиду планування, ступеня деталізації розрахунків тощо. Так, річний зовнішній оборот економічної інформації середнього підприємства сягає сотень тисяч показників.

Склад показників обумовлюється специфікою фірми і різновидом планування, але в загальному вигляді ця система включає такі групи:

- результати підприємницької діяльності;

- ресурси для підприємницької діяльності;

- умови підприємницької діяльності.

Кожна група містить різноманітні складові в залежності від особливостей господарювання і планування.

Особливе місце в описаній системі займають нормативні показники (норми і нормативи). Це параметри, розміри яких встановлюються або обмежуються суб'єктом управління. З позицій фірми розрізняють нормативні показники: а) доведені ззовні; б) встановлювані фірмою. До першої групи належать параметри податкової і кредитної системи, обмеження, пов'язані з ціноутворенням, норми амортизації, екологічні нормативи тощо. До другої групи - норми часу, затрат матеріальних ресурсів, обслуговування, виробітку, нормативи підготовчо-заключного часу тощо. Врахування всіх видів норм і нормативів є обов'язковою умовою якісного планування підприємницької діяльності.

Принципи - це головні, усталені правила, невиконання яких призводить до недосконалості підприємницьких рішень. Найважливішими для планування є такі принципи: комплексності (системності) - необхідності врахування всіх зовнішніх та внутрішніх факторів, що впливають на об'єкт управління; науковості - базування на досягненнях фундаментальних та спеціальних наук; підлеглості - підпорядкованості процедур планування пріоритетам і стратегії управління, обраним суб'єктом управління; гнучкості - необхідності врахування ризику та альтернативних планових розрахунків як передумов фінансової стабільності; постійності - безперервності планових процедур, основаної на взаємозв'язку поточного і стратегічного планування.

Методи планування поділяються на: 1) методи рахування; 2) методи розробки планових документів (програм, планів); 3) методи обгрунтування величини показників та взаємозв'язку між ними.

Перша група включає рахування вручну (без механічних та електронних пристроїв), механізоване (за допомогою калькуляторів та інших пристроїв), автоматизоване (за допомогою комп'ютерної техніки).

Друга група включає традиційні методи складання планів (за допомогою спеціальної служби постійного призначення) і програмно-цільові (створення спеціальної тимчасової структури, її цільове фінансування, спрямоване на розробку конкретної програми, після чого структура ліквідується, а працівники повертаються на попередні місця роботи).

Методи третьої групи включають розрахунково-аналітичні, графо-аналітичні, балансові, економіко-математичні методи. Особливе значення має необхідність врахування при визначенні планових параметрів специфічного різновиду будь-якого показника - його нормативу. Це обумовило позицію деяких фахівців щодо наявності окремого нормативного методу планування, але практика планової діяльності дозволяє стверджувати, що використання нормативної інформації (як тієї, що формується на підприємстві, так і доведеної ззовні відповідними структурами макроекономічної системи) є обов'язковою і необхідною умовою досконалого планування за допомогою будь-якого методу.

Названі вище методи не існують "в чистому вигляді", всі вони взаємопов'язані, а основою для всіх є розрахунково-аналітичний метод, тобто встановлення величини показника за допомогою формул (відомих співвідношень) на базі аналізу комплексу об'єктивних факторів, в тому числі нормативної інформації.

Графо-аналітичний метод (графіки, діаграми, номограми, сітки тощо) ефективний з точки зору наочності й економії часу на планові розрахунки, але вимагає великої підготовчої роботи і придатний не для всіх обчислень.

Балансовий метод - це розрахунки, які базуються на забезпеченні рівноваги. Переважно їх використовують у всіх ресурсних розрахунках - при порівнянні потреби і джерел її покриття, затрат і ресурсів, ресурсів і продукції, доходів і видатків і т. д. Форма балансу може бути як суто розрахункова, так і графічна (наприклад, діаграма балансу виробничих потужностей), з використанням економіко-математичного моделювання (наприклад, оптимізація виробничої програми) або без нього.

Економіко-математичне моделювання (ЕММ) - найбільш ефективні і, безумовно, необхідні в сучасній багатофакторній економіці методи прийняття планових рішень, особливо стратегічного характеру. Вони базуються на використанні спеціальних математичних дисциплін: математичної статистики, методів прийняття оптимальних рішень, економічної кібернетики, моделювання конкурентної економіки та ін. ЕММ є основою ефективного використання обчислювальної техніки в плануванні.Як різновид ЕММ, необхідний для машинного рішення економічних задач, слід виділити алгоритмізацію планових рішень.

Виходячи з принципу підлеглості, зміст і порядок розрахунків за всіма розділами плану залежать від економічної стратегії і обраних пріоритетів. Стратегія - це послідовність укладання і конкретизації планів діяльності фірми для досягнення певної мети в майбутньому. Укрупнено можна розглядати два види стратегії - адаптацію до зовнішнього середовища (сприятливих і несприятливих змін у ньому) і координацію внутрішнього розвитку об'єкта управління.

Пріоритет - це параметр діяльності, який поряд з іншими параметрами характеризує мету управління і передумови ефективності господарювання, але має першочергове значення, виходячи з конкретної економічної ситуації. Різноманітність умов підприємництва обумовлює можливість різних (одночасно декількох) пріоритетів для одного об'єкта управління (особливо виходячи з динаміки його розвитку) або однакових пріоритетів для різних об'єктів. На мікроекономічному рівні пріоритетами найчастіше виступають:

— беззбитковість виробництва;

— максимізація виручки від реалізації продукції;

— мінімізація витрат;

— максимізація чистого прибутку фірми;

— максимізація рентабельності;

— максимізація реалізації продукції в натуральному вимірі;

— мінімальні можливості збуту продукції (стратегія "виживання");

— можливості ресурсозабезпечення;

— інші види пріоритетів.

Вибір пріоритетів і методики їх оцінки - функція суб'єкта управління. Це одна з найскладніших і найважливіших проблем планування.

Чим вищий ступінь укрупненості (комплексності) планового показника, тим ближчі пріоритети, які обумовлюють його розрахунок, до пріоритетів розвитку фірми в цілому. Чим дрібніший показник, тим вужчі, локальніші пріоритети, які його обумовлюють. Наприклад, при розрахунку планового обсягу продажу продукції фірми пріоритетом може бути будь-який параметр з наведеного переліку, а при розрахунку, скажімо, загальновиробничих витрат (частини собівартості продукції) у виробничих підрозділах фірми пріоритетами можуть бути: а) точність визначення видатків фірми; б) швидкість оцінки видатків фірми; в) мінімізація накладних витрат фірми тощо.