Iнтелiгентного читача.

Поет шукає новi теми i шляхи ïх реалiзацiï, пiдiймає в поетичних творах

важливi морально-етичнi та соцiальнi проблеми. Своïм художнiм словом закликає

кожного пiдносити духовнiсть, не бути байдужими, "млявими та недужими" у вирiшеннi

актуальних проблем. Митець переконаний у тому, що мотиви лiрики, пов'язанi з

духовнiстю, "тягар життя скидають i душу раєм надихають", бо така творчiсть

вiдчувається серцем.

Для митця у всi часи головною була проблема свободи творчостi. Тiльки тi поетичнi

рядки, якi викликанi власними багатими емоцiями, хвилюють читача. Вiршi, написанi

на замовлення,

- це поетова ганьба.

Захоплення модернiзмом аж нiяк не завадило Вороному писати твори, пройнятi щирою

любов'ю до народу, його традицiй, пошаною до його лицарiв.

22. Інтимна лірика O.Олеся — дивовижна казка про кохання, найвищу красу людської душі. Водночас у віршах поета, який завжди був проти замикання у сфері дрібних приватних інтересів, звучав, за словами П. Волинського, "досить потужний струмінь громадських мотивів, які... перепліталися з інтимною, пейзажною лірикою". Можна говорити про поєднання громадянських й інтимних мотивів у ліриці О. Олеся, основними темами якої були кохання, природа, бурхливі соціальні події, настрої після поразки першої революції, вболівання за народ, надії на його пробудження, журба і розпач, вибухи радості й закоханості у дні Лютневої революції.

Гостре відчуття контрастів у житті й природі є домінантним не тільки в першій збірці поета, айв усій його творчості. Цікаво, що й сам лірик усвідомлював власне новаторство. В одному з листів до дружини він запитував: "Де ж в українській мові готові форми, готові категорії для висловлювання всіх переживань душі і розуму? їх нема і мені довелось їх створювати".

Поезія "Чари ночі" — приємно-болісний щем, прекрасне і чисте поривання юнацької душі до життєвих радощів, до дивовижного світу в собі і не менш дивовижного світу навколо. Звідси й заклик забути хоч на якийсь момент "сум, думки і горе", влити струмінь власної душі в буйне, "шумляче море" життя природи. Поет напрочуд точно вловлює ритми та мелодії гаїв і полів, музикою дихає у нього кожен образ. Це голос самої української землі, розкішної й лагідної.

Мінливість настрою ліричного героя, мотиви глибоких душевних борінь, контрасти життя, для яких поет знайшов блискуче-точну формулу. "З журбою радість обнялась", притаманні більшості поезій Олеся. Збірка відбила "вище розуміння мистецтва" й "вищу любов до народу", задушевність лірики молодого поета-ідеаліста, мінливість настроїв його ліричного героя, співучих швидкозмінному життю, С. Єфремов наголошував, що своїми віршами "Олесь ще раз наочно показав, що громадянські мотиви анітрохи не зв'язують крил і не заважають справжньому поетові, не підборкують його творчого натхнення ".

23. Видатний український письменник В. К. Винниченко почав художню творчість в епоху соціальних бур і потрясінь — на початку ХХ століття. У літературі того часу теж ішли активні пошуки нового шляху до художнього осмислення дійсності. Реалізм уже не задовольняв вимогливого читача. «…Імпресіонізм, примітивізм, натуралізм, чорт-біс, все, що може найкраще обкреслити людину, давайте все сюди!» — устами свого героя Олафа Стефензона заявляє В. Винниченко. І справді, ознаки всіх цих стилів наявні у творах письменника, а найголовніша з них, — психологізм. Автор намагається проникнути в найглибші закутки людської душі, показати складність та неоднозначність характерів, причини вчинків.

У творах, присвячених соціальним зрушенням у свідомості селянства, напередодні першої російської революції 1905 року, В. Винниченко досліджує психологію натовпу. Прихильники традиційного романтизму показували натовп як однорідну сіру масу, як тло, на якому діє герой твору. В. Винниченко у деяких своїх оповіданнях зображує натовп як більш-менш організовану масу (склад її постійний, це селяни, об’єднані спільними звичаями, традиціями та побутом). Тому автор більше уваги приділяє розкриттю психології лідерства, взаємин особистості й маси та іншим аспектам поведінки як колективу, так і окремих людей.

У кожному традиційному засобі зображення В. Винниченко підкреслює психологічні моменти.

24. Як художник Степан Васильченко свідомо ставив своєю метою розвиток шевченківських традицій, дотримувався засад реалізму й народності — йшов тим магістральним шляхом, що виявився історично найперспективнішим. Від самого початку своєї письменницької діяльності Васильченко посів місце серед кращих творців української культури, здобувши репутацію суворого й вимогливого до себе художника. Його не звабило таке модне на початку XX століття декадентське штукарство, не пішов він і в легковажну белетристику, не піддався спокусі розміняти свій талант на літературний скоропис, який часом дається взнаки й у наші дні,— вже у перших своїх оповіданнях Степан Васильченко постає майстром, здатним створити художні речі найвищого гатунку, утверджуючи у своїй літературній практиці реалізм поетичний, тобто такий, що не обмежує своє завдання описом подій, не задовольняється фотографуванням зовнішнього шару явищ, а художньо перетворює дійсність, синтезує її, створюючи узагальнені повнокровні характери, які виражають суть людини, суть часу.

Васильченко завжди відчував свій кревний зв'язок з народом, з людьми праці. «...Життєвий шлях народного учителя і мужицького українського письменника, за якого я себе вважаю,— писав він в автобіографії,— шлях не винятковий, а характерний для дітей сільських пролетарів». Його творчість розвивалася в одному ритмі з рухом життя, відповідаючи на духовні запити сучасників.

Наш радянський багатонаціональний читач високо цінує у творах С. Васильченка теплу людяність, влучність психологічних характеристик, гумор, майстерність автора в пейзажних картинках. До кінця днів письменник зберіг непохитність духу, мудрий народний оптимізм. «Я глибоко вірю у велике майбутнє українського слова»,— писав він у своїй авторській сповіді, вважаючи великим щастям працювати серед тих, хто «дбає за високий розвиток нащрго чарівного слова як зброї широких трудящих мас».

Степан Васильченко завжди пам'ятав, чий він син, кому зобов'язаний усім прекрасним і добрим, що з дитячих літ входить у душу разом з материнською ласкою, з красою вранішньої зорі, з піснями рідного краю.

25. «Сонячні кларнети» — перша збірка поетичних творів Павла Тичини, що вийшла у Києві в приватному кооперативно-видавничому товаристві «Сяйво» наприкінці 1918 року. Вийшла тиражем 1000 примірників. Світла, ніжна гармонія барв і звуків, настрій трепетної мрійливості, бентежне очікування нового, невідомого характеризують й інші поезії книжки — Закучерявилися хмари’, Гаї шумлять , ‘ Десь надходила весна”, “Цвіт в моєму серці”, “Не дивися так привітно”. Вони запам’ятовуються не тільки музичністю, а й живописністю, причому мелодійність органічно єднається з колористикою. Образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще втілює сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував на синтез у ній животворного сонячного тепла і світла з музичними ритмами всесвіту, що єднають людину з природою в найуніверсальнішому її значенні. “Душа моясония на-мріяла”,— освідчується Тичина, і цей образ як наскрізний у поезіях збірки є ключем для розуміння самобутності його стилю.

26. В. Сосюра — поет-лірик, який глибокоемоційно, з високою художньою майстерністю відобразив багатство життя в його внутрішньому русі й розвитку. Поет немов пропускає через своє серце болі і радощі людей, і вони повертаються до нас у поетичних образах його віршів, несучи на собі відбиття творчої індивідуальності автора.

Інтимна лірика В. Сосюри здобула величезну любов молоді. Його віршами про кохання захоплюються і сучасні юнаки й дівчата, з хвилюванням їх згадують укриті сивиною люди. Яким постає перед нами ліричний герой В. Сосюри у дружбі й коханні? Які нові грані душі відкриваються в ньому? В чому таємниця нев'янучої сили інтимної лірики поета?

Краса і багатство духовного світу людини особливо яскраво виявляються в коханні — найсвітлішому почутті, яке окрилює людину, сповнює радістю і вірою її в красу життя. Цю окрилюючу силу любові поет оспівав у вірші «Так ніхто не кохав...»

Прекрасне вічне. Воно залишає на землі слід, у якому панує чистота й любов. В. Сосюра — співець ніжності і дружби. Це талановитий лірик і мислитель. Він зумів показати у своїх поезіях особистість свого часу, розкрити її внутрішній світ, за що й полюбили сучасники його лірику.

27. Краса природи рідної землі надихала багатьох митців на створення визначних шедеврів. Природа, її гармонійна краса і щедрість присутні і в ліриці та поетичному епосі М. Рильського, в його нарисах і оповіданнях. Про роль природи в розвитку літератури та мистецтва поет висловив ряд цінних думок в наукових статтях? «Природа і література», «Про людину, для людини». У них митець обґрунтував «благотворний вплив природи на всі ділянки людського життя».

Людина не повинна панувати над природою так, як завойовник панує над чужим народом. Відповідно до законів природи люди мають своєю працею і розумом надавати їй нової, вищої краси.

Герої багатьох ліричних портретів Рильського — це гуманісти, які задля Щастя народу наполегливо працюють над оздоровленням і вдосконаленням природи. Так, в образі простого сільського садівника-самоучки Тодося, який виводить нові сорти плодових дерев, своєю працею вливає в рідну землю «силу розуму живу», утверджується гуманістична суть перетворення і збагачення природи: «...таж то людина в'яже для людини нові гірлянди із нових ягід».

У творчості Максима Рильського створений повнокровний образ людини, що має «серце друзів одкрите... розум до інших уважний», чуттєвої до краси навколишнього світу. їй любі «сині світанки над водами, шум у лісі зелений і шум золотий, спів солов'їний і пісня людська, скромна шипшина і горда троянда». Вона живе у злагоді з природою і збагачує її новою, незрівнянно вищою, незнаною раніше красою