Показники у здорових-0,2±0,01×10 9/л. Референтні величини: 0,04-0,3 ×10 9/л. Відносна кількість паличкоядерних нейтрофілів у здорових людей складає 2,9±0,02%. Референтні величини: 1-6%.

Абсолютна кількість сегментоядерних нейтрофілів у здорових складає 4,26±0,03×10 9/л. Референтні величини:2,0-5,5×10 9/л.

Відносна кількість сегментоядерних нейтрофілів 56,9±0,55×10 9/л. Референтні величини:47-72 ×10 9/л. Нейтрофіл-лейкоцит в цитоплазмі якого при фарбуванні виявляють зернистість.Сегментоядерний нейтрофіл ядро якого розділено на декілька сегментів. Паличкоядерний нейтрофіл ядро якого витягнуте у вигляді боба, підкови чи букви s.

Нейтрофіли - клітини, що здфйснюють антибактеріальний захист організму, головним чином за допомогою фагоцитозу.

Нейтрофільоз – збільшення нейтрофілів у крові частіше поєднується зі збільшенням загальної кількості лейкоцитів. Нейтрофільоз спостерігається при гострих запальних процесах (ревматизм, пневмонія, подагра, захворювання нирок), при деяких грибкових захворюваннях, інтоксикаціях (уркмія, цукровий діабет), захворюваннях системи крові (лейкози, поліцетимія), злоякісних захворюваннях, гострій крововтраті. При деяких захворюваннях у крові з’являються молоді (незрілі) клітини нейтрофільного ряду (сепсис, отруєння, захворювання системи крові, абсцеси і т. п.). в такому випадку говорять про зсув лейкоцитарної формули вліво. Збільшення кількості гіперсегментованих нейтрофілів у поєднанні зі зниженням кількості паличкоядерних елементів позначається як зсув формули вправо (В12-дефіцитна анемія, хвороби печінки, спадкова гіперсегментація, променева хвороба). Фізіологічний нейтрофільоз виникає при емоційному збудженні, фізичному навантаженні, при родах.

Нейтропенія – зниження числа нейтрофілів у крові спостерігається при деяких інфекційних захворюваннях (черевний тиф, кір, краснуха і ін.), захворюваннях системи крові (апластична анемія, агранулоцитоз, залізодефіцитна анемія), лікуванні цитостатиками, захворюваннях щитоподібної залози, цирозі печінки, захворюваннях імунної системи.

Токсична зернистість нейтрофілів- ознака, що появляється при впливі на клітину інфекційного агента (наприклад, при пневмонії, сепсисі, скарлатині). Якщо число нейтрофілів з токсичною зернистістю переважає 50% - це є свідченням важкості інфекційного процесу.

Юний гранулоцит – це попередник паличкоядерного гранулоцита. Поява молодих і дегенеративних форм – ядерний зсув нейтрофілів – характерна ознака інтоксикацій, інфекційних і запальних процесів. Розрізняють 3 види зсуву: регенеративний, дегенеративний, лейкемоїдний. Регенеративний зсув характеризується збільшенням вмісту паличкоядерних нейтрофілів, появою метамієлоцитів та мієлоцитів, часто супроводжується лейкоцитозом, що свідчить про підвищену активність кісткового мозку. Значний нейтрофільоз з гіперлейкоцитозом при різкому ядерному зсуві вліво спостерігається при важкому перебігу інфекційного процесу (сепсис, перитоніт) при збереженні реактивності організму на достатньо високому рівні. Дегенеративний зсув характеризується збільшенням вмісту тільки паличкоядерних нейтрофілів (показник функціонального пригніченнякісткового мозку, його лейкопоетичної діялбності). Зустрічається при вірусних інфекціях (супроводжується лейкопенією), при тяжких інтоксикаціях внаслідок сальмонельозу, дизентерії, гострого перитоніту, при уремічній і діабетичній комах (супроводжується лейкоцитозом). Лейкемоїдний зсув характеризується появою більш незрілих форм (мієлоцитів, промієлоцитів, іноді –мієлобластів) і симулює картину крові при лейкозах. Значний нейтрофільоз з невеликим лейкоцитозом свідчить про тяжку інфекцію при ослабленій опірності організму. Значний нейтрофільоз при лейкопенії – показник важкої інфекції і низької реактивності організму.

Абсолютна і відносна кількість еозинофілів. Показники у здорових осіб – 0,16 ±0,01×10 9/л. Референтні величини: 0,02-0,3 ×10 9/л. Відносна кількість еозинофілів. Показники у здорових осіб – 2,60 ±0,11%. Референтні величини:0,5-5%. Еозинофіл – лейкоцит, що зафарбовується кислими барвниками, компонент фагоцитарної системи, однак відзначається більшою тривалістю життя. Співвідношення циркулюючих еозинофілів у крові та тканинах, як 1:100. Вони каталізують окислення більшості речовин з допомогою перекису водню, що сприяє знищенню мікроорганізмів, інактивують повільно реагуючу субстанцію анафілаксії, інгібують вивільнення гістаміну базофілами. Вміст в еозинофілах агентів, що мають протиалергічну активність сприяє пошкодженню гістаміну, рощеплює деякі лейкотрієни. Під впливом еозинофільного анафілактичного хемотаксичного фактора еозинофіли притягуються при атопічних станах для синтезу речовин, інактивуючих продукти, що вивільняються базофілами і тучними клітиними, наприклад, повільно реагуючу субстанцію анафілаксії. Еозинофіли здатні до фагоцитозу комплексів антиген-антитіло. Діагностичне значення: наростання кількості при паразитарних (ехінокок, лямбліоз), алергозах (бронхіальна астма, дерматози, еозинофільні інфільтрати в легенях), колагенозах, лікуванні деякими медикаментами, при захворюваннях системи крові, опіковій хворобі, ендокринопатіях, інфекційних захворюваннях. Еозинопенія та анеозинофілія спостерігається на висоті деяких гострих інфекцій, в агональному стані.

Абсолютна і відносна кількість базофілів. Показники у здорових осіб – 0,050 ± 0,07×10 9/л. Референтні величини: 0-0,065 ×10 9/л. Відносна кількість базофілів. Показники у здорових осіб – 2,60 ±0,11%. Референтні величини:0,5-5%. Базофіли – це клітини, головною функцією яких є участь в імунологічних реакціях організму, обміні гістаміну і гепарину.

Діагностичне значення: базофіли (тучні клітини, лаброцити) – особлива функціонально лабільна група клітин, що є у всіх органах і тканинах. Тканинні базофіли і базофільні гранулоцити крові – структурні одиниці цілісної системи клітин,що синтезують біологічно активні речовини, які регулюють мікроциркуляцію, трофіку тканин і є компонентами фагоцитарної системи. В умовах стресу відбувається дегрануляція базофілів – вихід в позаклітинний простір великої кількості біологічно-активних речовин: гепарину, гістаміну, еозинофільного хемотаксичного фактору анафілаксії. Активація комплемента і втягнення базофільних гранулоцитів можуть лежати в основі псевдоалергічних реакцій, що викликаються різними хімічними і біологічними агентами – медикаментами та медичнми маніпуляціями. Базофільні гранулоцити виявляють не у всіх людей. В нормф їх кількість може досягати1% всіх лейкоцитів. Збільшення понад 1% спостерігається при хронічному мієлолейкозі, гострих імунотромбоцитопеніях. Збільшення базофілів зустрічається при хронічному мієлолейкозі. Еритремії, поліцетимії, алергічних станах,виразковому коліті, віспі, гіпофункції щитовидної залози, при підвищеній чутливості до деяких харчових продуктів, лікарських препаратів. Зменшення базофілів зустрічається при гострих інфекціях, гіперфункції щитоподібної залози, стресі, синдромі Кушинга.

Лімфоцити.Абсолютна і відносна кількість.

Лімфоцити основна роль яких визначається в імунологічному захисті організму. Імунний захист існує протягом життя людини, знижуючись з віком. В імунну систему окрім лімфоцитів входять: кістковий мозок, лімфатичні вузли, селезінка. Вилочкова залоза. Лімфоцитоз – збільшення вмісту лімфоцитів у крові. Спостерігається при багатьох інфекційних захворюваннях (туберкульоз, вірусний гепатит, сифіліс, бруцельоз, черевний тиф, коклюш), захворюваннях системи крові (гострий і хронічний лімфолейкоз, лімфосаркома), тиреотоксикозі, акромегалії, бронхіальній астмі.

Абсолютна і відносна кількість моноцитів.

Показники у здорових осіб – 0,41 ± 0,04×10 9/л. Референтні величини: 0-0,09-0,6 ×10 9/л. Відносна кількість моноцитів. Показники у здорових осіб – 6,25 ±0,18%. Референтні величини:3-11%. Діагностичне значення:

Еритроцити, клітини що містять Гемоглобін і постачають кисень до тканин та видаляють з них вуглекислоту. Норми для чол 4,0-5,5 ×10 12/л, а для жінок 3,7-4,7 ×10 12/л. Фізіологічне збільшення ер. пов’язано з інтенсивною м’язовою роботою, емоційним збудженням, втратою рідини при підвищеному потовиділенні, зниження – при надмірному вживанні рідини чи прийомй їжі. Ці зрушення мають короткочаснийхарактер та пов’язані з перерозподілом ер. в організмі, або ж з розрідженням або ж згущенням крові. Надмірне збільшення числа ер. в периферичній крові може бути викликане захворюванням крові (первинний еритроцитоз), або ж проявом кисневого голодування (вторинний еритроцитоз). У першому випадку число ер. може підвищуватися до 8,0-12,0 ×10 12/л., що є справжньою ознакою поліцетимії. Вторинний еритроцитоз спостерігається при тривалому перебуванні на висоті, легеневих захворюваннях, курінні, пороках серця, порушеннях структури гемоглобіну. Зниження числа ер у крові є основною ознакою анемії. При гострих крововтратах, гемолітичній анемії деяких інших формах малокрів’я число ер. може знижуватись до 1×10 12/л. Та менше. При хронічних крововтратах кількість ер може бути нормальною або зниженою. У таких хворих доцільно визначати вміст гемоглобіну і вираховувати кольоровий показник. Існують і інші лабораторнфі показники, що використовують для діагностики різних форм анемій (вивчення форм ер.,цитохімічне дослідження, визначення їх резистентності).

Одним з таких показників є гематокритне число. В нормі гематокрит у венозній та капілярній крові дорівнює у чол. 40-48%, у жін. – 36-42%. Зниження гематокритного числа спостерігвається при анеміях, збільшення – при поліцитемії і менш значно – при симптоматичних еритроцитозах.

Зміни структури ер. може проявлятися зміною форми (пойкілоцитоз), зміною діаметра: нормоцити (7-8мкм), макроцити (більше 9 мкм), мікроцити (5-6мкм), мегалоцити (11-12мкм). Наявність у мазку крові клітин різного діаметра визначається як анізоцитоз. В залежності від переважання тих чи інших клітин говорять про мікро- чи макроанізоцитоз. Мікроцитоз є характерним для талассемії, залізодефіцитної анемії, а макроцитоз спостерігається при анемії вагітних, злоякісних захворюваннях, гіпотиреозі, лейкозах. Мегалоцитоз – ознака В12 – дефіцитної анемії, малокрів’ї при глистних інвазіях. Крім вказаних змін в ер. можуть зустрічатися різні включення-елементи патологічної регенерації. Це кільця Кебота (при мегалобласних анеміях), тільця Жоллі (в нормі тільки у новонароджених, у дорослих – після спленектомії, при різних анеміях), базофільна зернистість (при отруєнні свинцем, у хвориз на таласемію).

Ретикулоцити-це молоді форми ер., що у незначній кількості присутні у периферичній крові. В нормі кількість ретикулоцитів коливається від 0,2 до1,2% або 2-12% від загальної кількості ер. та відображає показники функції кісткового мозку. Зменшення їх кількості відображає зниження інтенсивності кровотворення, підвищення – на посилення його еритропоетичної активності. Особливо важливо визначати вміст ретикулоцитів при анеміях. Хорошою ознекою є підвищення рівня гемоглобіну і числа ретикулоцитів. При тривалих анеміях кількість ретикулоцитів може бути знижена (гіпохромні, апластичні анемії, рецидив анемії Аддісона-Бірмера).

Гемоглобін – дихальний пігмент еритроцитів. Головна функція його – перенесення кисню до тканин. В крові Г. Перебуває у формі оксигемоглобіна (сполученого з киснем) та формі редукованій (такий оксигемоглобін, що віддав кисень тканинам. Оксигемоглобін знаходиться переважно у артеріальній крові і надає їй яскрао-червоного кольору, у венозній крові присутні обидві форми оксигемоглобіну, тому венозна кров має темно-вишневий колір. Нормальні значення Гемоглобіну-у чол. 132-164 г/л, у жін.- 115-145 г/л. Підвищення рівня Г. Відмічається у жителів гірських районів, у пілотів після висотних польотів, після надмірного фізичного навантаження. Підвищення рівня Г. Зустрічається при захворюваннях: справжній поліцетимії, спадкових і вторинних еритроцитозах.

Зниження вмісту Г. Спостерігається при анеміях. Причому ступінь зниження залежить від форми анемії та важкості перебігу. Необхідно пам’ятати, що зниження концентрації Г. І кількості еритроцитів не завжди протікає паралельно. Часто кількість Г. зменшується більш виразно, ніж число еритроцитів к крові. Томк доцільно одночасно визначати кольоровий показник у крові. Існують різні форми Г., найбільш відома з них S-подібна, що є ознакою серповидно0клітинної анемії.

Кольоровий показник. Це відносна величина, яка характеризує середній вміст Г. в одному еритроциті. КП в нормі = 0,86-1,05. У фізіологічних умовах ця величина постійна.

При деяких формах анемій вміст Г. і Ер. можуть знижуватись пропорційно, і кольоровий показник в таких випадках відповідає нормі (гемолітичні, апластичні форми анемій). Підвищення в порівнянні з нормою кольорового показника зазвичай поєднується зі збільшенням об’єму Ер., і, природньо, більшим вмістом в них Г.(перніціозна анемія, анемія при глистних інвазіях, спру). Окрім цього, КП. Може бути вищим 1,0 при таких захворюваннях, як цироз печінки, рак шлунка з метастазами, при важкій анемії у дітей.

Швидкість осідання еритроцитів. ШОЕ – це швидкість розділення цитратної крові на 2 шари- верхній, що складається з прозорої плазми, і нижній, що містить осівші Ер. Визначення ШОЕ один з важливіших і обов’язкових параметрів ЗАК. Раніше це дослідження називалось реакція осідання ер. РОЕ. В нормі ШОЕ складає : у чол. –1-10 мм/год,

у-жін - 2-15 мм/год,

у новонародж. 0-2 мм/год.

ШОЕ залежить від цілого ряду причин: змін у складі білкових фракцій крові, співвідношення між холестерином і лецитином, від кількості Ер. у крові. В фізіологічних умовах ШОЕ прискорена при вагітності, в післяродовий період, під час місячних. ШОЕ відомий але неспецифічний показник. Найчастіше прискорена ШОЕ спостерігається при різних запальних захворюваннях (пневмонії, ревматизмі, поліартриті, туберкульозі і т.п.) В таких випадках повторне визначення ШОЕ відображає перебіг запального процесу та може бути критерієм ефективності лікування.

Однак, прискорена ШОЕ спостерігається при цілому ряді захворювань не запального походження (анемія, хр. нефрит, нефротичний синдром, захворювання системи крові, злоякісні пухлини, інфаркт міокарда).

Сповільнення ШОЕ супроводжує еритремію, реактивний еритроцитоз, виражену недостатність кровообігу. При захворюваннях печінки ШОЕ може бути і сповільнена (цироз печінки), і прискорена (активний хронічний гепатит). Сповільнюють ШОЕ прийом саліцилатів та хлористого кальцію.

Рекомендована література:

1. Василенко В.Х., Гребенев О.Л. "Пропедевтика внутренних болезней"-М.,1982.

2. Бурчинський Р.І. "Внутрішні хвороби" - К., 1987.

3. Основи внутрішньої медицини: пропедевтика внутрішніх хвороб (за ред. О.Г.Яворського), Київ «Здоров'я» 2004.

4. Пропедевтика внутрішніх хвороб з доглядом за терапевтичними хворими (за ред. д.м.н. проф. А.В.Єпішина. Тернопіль «Укрмедицина» 2001р.

5. Н.А.Мухин, В.С.Моисеев. Пропедевтика внутренних болезенй.”ГЭОТАР-МЕД”, 2002.

7. Пропедевтика внутрішніх хвороб (за ред. Чл.-кор.АМН України, проф. В.Ф. Москаленка, проф. Сахарчука І.І. Київ “Книга-плюс” – 2007.

Додаткова література.:

1. В. С. Камышников . Клинические лабораторные тесты от А до Я и их диагностические профили.. Москва «Медпресс-информ.» 2005 г.

2. В. М. Лифшиц, В. И. Сидельникова. Медицинские лабораторные анализы.. Москва. « Триада -Х», 2003 г.

25