2.1.Якісна характеристика земель сільськогосподарського призначення

В Україні багато різних видів земель,вони від природи дуже родючі. Також багато чорноземів,наша країна знаменита своїми землями і всі називають її-годувальницею. В різних областях різний грунт, це залежить від клімату. Взагалом всі грунти в нашій державі помірно добре зволожені. Найродючіші грунти знаходяться:на Заході та Сході,також невелика кількість є і на Півдні, середньої родючості на Півдні та Півночі.Грунти низької родючості на Північно-Західній території.Є дуже багато типів грунтів:дерново-підзолисті,сірі,ясно-сірі,чорноземи опідзолені,каштанові,чорноземи типові та багато інших.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей.Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність і надаються у користування:

- громадянам для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби;громадянам,радгоспам,

колективним та іншим сільськогосподарським підприємствам і організаціям для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам і загальноосвітнім

школам для дослідних і навчальних цілей,пропаганди передового досвіду,для ведення сільського господарства;

- несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям, громадським об'єднанням та релігійним організаціям для ведення підсобного сільського господарства. У випадках, передбачених законодавством України і Республіки Крим, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися для ведення сільського господарства й іншим організаціям.

Земельні ділянки,що зазнали радіоактивного і хімічного забруднення, на яких не забезпечується одержання чистої продукції, підлягають виключенню із сільськогосподарського обороту.Виробництво на цих землях сільськогосподарської продукції забороняється.

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ. Передача земельної ділянки у приватну власність або надання її в користування здійснюється із земель запасу, а також земель,вилучених у встановленому порядку.У тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами і лісовими угіддями. Передача або надання земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, провадиться тільки після їх вилучення (викупу).Громадяни,які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості),для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської,селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначаються: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляється про їх досвід роботи в сільському господарстві і наявність кваліфікації або спеціальної підготовки.Можливі також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки. Заяву громадянина про передачу земельної ділянки у власність або надання в користування відповідна Рада народних депутатів розглядає у місячний строк і у разі згоди замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств державній землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з власниками землі або землекористувачами районними (міськими)землевпорядним,природоохоронним і санітарним органами і органом архітектури. Рішення про передачу у власність або надання у користування земель громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства чи про відмову у передачі або наданні землі відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.У разі відмови сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів у відведенні земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства це питання вирішується вищестоящою Радою, а у разі її відмови - судом. Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або користування землею, а також для укладення договору на оренду. Членам колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, працівникам сільськогосподарських підприємств (крім дослідних господарств),які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство,за рішенням сільської,селищної,міської,районної Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування ділянки із земель запасу, а в разі їх відсутності із придатних для сільськогосподарського виробництва земель зазначених підприємств без порушення цілісності інших господарств.Розмір земельної ділянки визначається на рівні передбаченої статтею 6 цього Кодексу земельної частки члена колективного сільськогосподарського підприємства або сільськогосподарського кооперативу. Кадастрова оцінка земельної ділянки, що вилучається,повинна бути, як правило, на рівні середньої по господарству. У разі надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства з оцінкою нижче середньої кадастрової по господарству встановлюються пільги відповідно до статей 38 і 87 цього Кодексу.Для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки,розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель.Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, у межах норм, установлених частиною першою цієї статті, визначають сільські, селищні, міські,районні Ради народних депутатів диференційовано,з урахуванням регіональних особливостей,спеціалізації та можливостей обробітку наданих земель переважно членами селянського (фермерського) господарства.Громадяни,які ведуть селянське (фермерське) господарство,можуть додатково орендувати земельні ділянки для виробничих цілей. Розмір земельних ділянок, що надаються в оренду, може обмежуватись договором оренди або рішенням Ради народних депутатів.Земельні ділянки громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, поділу не підлягають.Громадянин, який веде селянське (фермерське) господарство на земельній ділянці, наданій йому в постійне користування, може у разі втрати працездатності або досягнення пенсійного віку за рішенням відповідної Ради народних депутатів надати її в тимчасове користування одному із членів сім'ї, який веде спільно з ним селянське (фермерське) господарство.В разі відсутності таких осіб громадянин може передати у тимчасове користування земельну ділянку іншим членам сім'ї, які не ведуть разом з ним селянське (фермерське) господарство,але мають необхідну кваліфікацію, досвід роботи в сільському господарстві і бажають вести селянське (фермерське) господарство, а також іншим особам, які беруть участь у веденні цього селянського (фермерського) господарства.При тимчасовій втраті працездатності або наявності інших поважних причин громадянин може надати земельну ділянку в тимчасове користування особам, зазначеним у частинах першій і другій цієї статті, на підставі договору.При продажу майна селянського (фермерського) господарства і передачі земельної ділянки, що перебуває у користуванні, в тому числі на умовах оренди, іншому громадянинові, підприємству або організації за рішенням Ради народних депутатів селянське (фермерське) господарство має право на одержання від них повної компенсації всіх затрат під урожай,а також затрат на поліпшення якості землі за час користування земельною ділянкою відповідно до підвищення кадастрової оцінки.При переході в порядку продажу або дарування права власності на майно селянського (фермерського) господарства за рішенням сільської,селищної,міської районної Ради народних депутатів провадиться відповідно викуп або вилучення земельної ділянки, що перебувала у власності або постійному користуванні громадянина, з одночасною наступною передачею цієї ділянки голові нового селянського (фермерського) господарства у власність за плату або безплатно (при переході права власності в порядку дарування чи наданні ділянки в постійне користування).Для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської,селищної,міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах,вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватися земельні ділянки у користування.Загальна площа цих ділянок не повинна перевищувати 1 гектара.Збільшення розмірів земельних ділянок до 2 гектарів може провадитись за погодженням з обласною Радою народних дерутатів.Для ведення колективного садівництва кооперативам громадян за рішенням сільської,селищної,міської,районної Ради народних депутатів передаються у власність земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,12 гектара на одного члена кооперативу.Земельні ділянки для колективного садівництва складаються із земель загального користування, що перебувають у колективній власності кооперативу, та із земель, що перебувають у приватній власності членів кооперативу.До земель загального користування належать земельні ділянки, зайняті охоронними зонами, шляхами,проїздами,спорудами та іншими об'єктами загального користування.На землі загального користування сільською, селищною,міською,районною Радою народних депутатів садівницькому кооперативу видається державний акт на право власності на землю.На ділянки,що передаються у власність кожному членові садівницького кооперативу,сільськими,селищними, міськими,районними Радами народних депутатів за поданням відповідних кооперативів видається державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.Громадянам можуть передаватися у власність земельні ділянки для індивідуального садівництва.Розмір цих ділянок не повинен перевищувати 0,12 гектара.Громадянам,які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, дачного будівництва,земельні ділянки для ведення садівництва не надаються.Для зайняття традиційними народними промислами громадянам за рішенням сільської, селищної,міської Ради народних депутатів надаються у користування земельні ділянки,розміри яких встановлюються відповідною Радою народних депутатів з урахуванням місцевих умов. Кооперативам громадян за рішенням сільської,селищної,міської Ради народних депутатів надаються у користування земельні ділянки для колективного городництва.Громадянам,які не мають у власності або користуванні земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства,особистого підсобного господарства, садівництва і дачного будівництва, а також громадянам, які мають земельні ділянки менших розмірів, ніж це встановлено для зазначених цілей цим Кодексом, можуть надаватися в користування земельні ділянки для індивідуального городництва.Громадянам,які мають у власності худобу, надаються в користування земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.Розміри земельних ділянок, що надаються громадянам у користування, не повинні перевищувати:для городництва 0,15 гектара, для сінокосіння і випасання худоби 1 гектара.Колективні сільськогосподарські підприємства,сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські акціонерні товариства можуть одержувати земельні ділянки у колективну власність, користування, у тому числі в оренду. Землі, передані цим господарствам у колективну власність, поділяються на землі загального несільськогосподарського використання і землі сільськогосподарського використання.Радгоспи, інші державні сільськогосподарські підприємства,установи і організації одержують земельні ділянки у постійне користування для сільськогосподарського виробництва. Зазначені підприємства,установи і організації можуть додатково брати в оренду або одержувати у тимчасове користування земельні ділянки.Сільськогосподарським кооперативам, що створюються на базі підрозділів сільськогосподарських підприємств (крім дослідних господарств) і виходять з них, за рішенням сільської, селищної,міської Ради народних депутатів передаються у колективну власність земельні ділянки із раніше оброблюваних ними земель.Площа земельних ділянок,що передаються, визначається виходячи з розміру середньої земельної частки, обчисленої у порядку, передбаченому статтею 6 цього Кодексу.За колективними сільськогосподарськими підпріємствами,сільськогосподарськими кооперативами, сільськогосподарськими акціонерними товариствами,радгоспами, іншими сільськогосподарськими підприємствами, установами і організаціями,що об'єдналися в агропромислові об'єднання асоціації, комбінати,агроспілки та інші агропромислові формування,зберігається право на землю.Об'єкти внутрігосподарського будівництва колективних сільськогосподарських підприємств,сільськогосподарських кооперативів та інших сільськогосподарських підприємств,установ і організацій розміщуються відповідно до затверджених проектів внутрігосподарського землеустрою.Використання зрошуваних і осушених земель,ріллі,земельних ділянок,зайнятих багаторічними плодовими насадженнями, для Актуальність теми. Серед стратегічних напрямків розвитку економіки України чільне місце посідає харчова промисловість і її спеціалізовані галузі. Завдяки сприятливому природно-географічному положенню і наявному потенціалу продуктивних сил, Україна може зайняти одне з провідних місць на світовому продовольчому ринку.Протягом останніх років обсяги виробництва продукції у харчовій промисловості невпинно зростають,питома вага споживання вітчизняних продуктів на внутрішньому продовольчому ринку досягла 93,6%.В економіці країни харчова промисловість лідирує за обсягами залучених прямих іноземних інвестицій –16%. Водночас спостерігаються негативні тенденції, що виявляються в низькому рівні використання і відтворення сформованого виробничого потенціалу окремих галузей харчової промисловості, зокрема плодоовочевої консервної.Безсумнівно, перспективи успішного функціонування мають лише ті суб’єкти господарювання, що здійснюють активну інвестиційну діяльність.Однак темпи їх розвитку, значною мірою, визначаються не лише обсягами вкладених інвестицій, але й ефективністю їх використання.В основу розробки теоретичної частини дисертаційної роботи було покладено теоретико-методологічні роботи відомих учених провідних наукових і освітніх установ України, зокрема, Донецького національного університету, Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України (м. Одеса), Інституту економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), Київського національного економічного університету, Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка, Одеського державного економічного університету, Одеської національної академії харчових технологій, Одеського національного політехнічного університету, Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України (м. Київ), Тернопільської академії народного господарства, Національного університету харчових технологій (м. Київ), Хмельницького національного університету і багатьох зарубіжних учених. Незважаючи на велику кількість робіт із зазначеної проблематики, питання підвищення ефективності інвестування з урахуванням специфіки окремих галузей харчової промисловості комплексно недостатньо висвітлювались у науковій літературі будівництва цих об'єктів, як правило, не допускається.Створення ефективного ринку сільськогосподарських земель в Україні залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать соціально-економічна динаміка в АПК, ефективність залучення України в світовий поділ праці, можливості розбудови на цій основі конкурентоспроможної національної економіки.Україна володіє значним земельним потенціалом, який становить 5,7 % території Європи. Із 60,3 млн гектарів майже 70 % становлять сільськогосподарські угіддя з найкращою в світі родючістю.Такий потенціал може розглядатися як потужна конкурентна перевага України, проте його практична реалізація вимагає впровадження відповідної ефективної моделі земельних відносин, адекватної сучасним жорстким умовам міжнародної конкуренції.Реформування земельних відносин в Україні розпочалося у 1991 році. У результаті демонополізації земель відбулися докорінні зміни форм власності на землю,розв’язано проблему забезпечення громадян земельними ділянками, введено плату за землекористування,створено передумови формування ринку землі.За період земельної реформи в Україні ухвалено низку законодавчих актів, які заклали основи правового поля для функціонування земельного ринку.Основоположним з них є Земельний кодекс України, прийнятий в жовтні 2001 року.Ця сфера діяльності регулюється також майже 30-ма законодавчими актами,в т.ч.Законами України (“Про оцінку земель”, “Про особисте селянське господарство”, “Про землеустрій”, “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”, “Про охорону земель”), Указами Президента, а також постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України.В ході земельної реформи в Україні близько 90 % всіх сільськогосподарських земель розпайовані, тобто переважна більшість селян отримала державні акти на земельні ділянки.Протягом 2000-2005 рр. 6,9 млн. власників земельних сертифікатів отримали 5,55 млн актів на право власності на землю. Середній розмір земельного паю по Україні становить близько 4 га.Його розмір змінюється від 1,1 до 9 га. Лише 10% земель сільськогосподарського призначення належить місцевим радам.Відбулися значні організаційні зрушення в аграрному секторі.З 11906 сільськогосподарських підприємств, землі яких підлягають паюванню, реформовано на засадах приватної власності на землю і майно 11882 господарства, що становить 99,9%.Створено 28368 нових агроформувань ринкового типу, з них: товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ) - 7035 (24,8 %); приватних (приватно-орендних) підприємств 5100 (18 %); акціонерних товариств - 765 (2,7 %); сільськогосподарських кооперативів - 1455 (5,1 %);фермерських господарств - 9655 (34%); інших суб'єктів господарювання 4358 (15,4 %).Разом з тим, запровадження повноцінного ринку сільськогосподарських земель, що мало б стати логічним завершенням земельної реформи в Україні, постійно відкладається. З нашої точки зору, це свідчить про наявність суттєвих об’єктивних чинників, насамперед інституційного характеру, які не дають підстав очікувати ефективної соціально справедливої дії цього ринку.Серед чинників, які стримують розвиток вітчизняного ринку сільськогосподарських земель, слід відзначити:Відсутність дієвих методик оцінки вартості сільськогосподарських земель.Нормативна оцінка земель – це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений згідно встановлених і затверджених нормативів без врахування попиту і пропозиції на ринку землі. Землі сільськогосподарського призначення були оцінені ще в 1995 році, їхня вартість щорічно індексується з урахуванням інфляції, проте не враховуються зміни попиту на сільськогосподарську продукцію для внутрішнього споживання та експорту, динаміка дохідності галузі та конкретних виробництв, розташування земельних ділянок відносно ринків збуту продукції, наявність транспортної інфраструктури та інші ринкові фактори, які безпосередньо впливають на вартість землі.Недостатність досвіду функціонування ринку землі. Зважаючи на те, що станом на 1 січня 1994 р. власником 96% сільськогосподарських угідь залишалася держава, в Україні не існує передісторії використання,проведення оцінки та зміни власників сільськогосподарських земель,а більшість теперішніх власників земельних ділянок не володіють достатніми знаннями про ринок землі, не поінформовані щодо умов його функціонування,не знають законів, що регулюють земельні відносини, не мають однакових можливостей у використанні інформації про те, що відбувається на ринку.Це дозволяє прогнозувати суттєві інституційні труднощі під час впровадження ринку та ставить високі вимоги щодо ефективності державної системи регулювання ринку землі.Неефективність системи реєстрації прав власності на землю та інше нерухоме майно та досвіду її ведення.В Україні після введення в дію Земельного кодексу, прийнятого наприкінці 2001 р., виникли суперечки між Міністерством юстиції України і Державним Комітетом України по земельних ресурсах стосовно того,яка з цих структур повинна займатися реєстрацією прав власності на землю.Дискусії з цього питання тривали протягом останніх декількох років. В результаті в 2006 році Кабінет Міністрів України прийняв два розпорядження від 16.05.06 “Про відділення функцій ведення земельного кадастру від функцій державного реєстру прав на земельну і неземельну нерухомість” і від 26.05.06 р. № 295-р “Про передачу цілісного майнового комплексу державного підприємства “Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах” до сфери управління Мін'юсту”.Проте для виконання цих розпоряджень необхідно внести зміни до Закону України “Про державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” в частині покладання функцій державного реєстру на Міністерство юстиції.Надзвичайно важливим в цьому відношенні є прийняття Закону “Про державний кадастр”, який повинен стати інформаційною базою для ефективного управління земельними ресурсами, ведення системи реєстрації землеустрою, підтримки податкової та інноваційної політики держави, встановлення та розвитку ринку землі, обґрунтування розмірів плати за землю.Переважання на ринку оренди землі правонаступників колективних підприємств.В Україні площа земель, переданих в ході земельної реформи у власність недержавним сільгосппідприємствам, станом на 01.01.2007 становить 31,1 млн га або 51,5 % земельного фонду, з них: сільськогосподарських угідь передано 28,6 млн га або 68,6 % від загальної площі продуктивних земель.При цьому на ринку сільськогосподарських земель в Україні, здебільшого, домінують правонаступники колишніх колективних сільськогосподарських підприємств:57,6 % договорів щодо оренди землі було укладено власниками землі з господарствами, з земель яких виділено земельний пай. З нашої точки зору, таке становище пояснюється тим, що великі товарні підприємства на базі реорганізованих КСП мають суттєві переваги в доступі на сільськогосподарські ринки в порівнянні із новоствореними і, порівняно, менш досвідченими фермерськими господарствами. Натомість практика ефективного ведення індивідуального селянського чи фермерського господарства набула недостатнього поширення, державна підтримка таких господарств відбувається на недостатньому рівні та непослідовно.Неефективна структура власників земельних паїв. Понад дві третини громадян (з 7 мільйонів), які внаслідок реформи отримали земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, - це пенсіонери та люди похилого віку, які не можуть самостійно займатися виробничою діяльністю, бо, як правило, не мають для цього ані фізичної спроможності, ні економічних ресурсів, ні освіти. Відтак в 2006 році селянами-пенсіонерами укладено 2 млн. 376,2 тис. договорів з оренди землі, що становить 52,8 % від загальної кількості.Ці особи, а також значний прошарок “люмпенізованих” власників – мешканців сіл, які не налаштовані на раціональну стратегічно орієнтовану поведінку, можуть бути зацікавлені у швидкому продажу землі, що дало б їм змогу отримати негайне поповнення до свого бюджету. Проте існує ризик, що, через несформованість механізмів ціноутворення на ринку землі та низький рівень обізнаності цих осіб в питаннях земельного ринку, їхні паї може бути скуплено за наднизькими цінами, що, з одного боку, вестиме до порушення соціальної рівноваги, з іншого – сприятиме формуванню малоефективних сільгосппідприємств, які не основані на значних капіталовкладеннях.Низький рівень орендної плати. Наслідком монопольного становища великих агарних підприємств на ринку оренди землі є те, що середній розмір орендної плати на рік є незначним і в 2006 році становив 131,8 грн. за 1 гектар. Загальна сума виплат за оренду земельних часток (паїв) на 2006 рік становила 2,3 млрд гривень, в тому числі селянам-пенсіонерам - 1,1 млрд гривень (48,5 %).В структурі договорів за відсотками орендної плати переважають договори з відсотком орендної плати більше 1,5 % нормативної вартості земельної частки (паю) - кількість яких у порівнянні з 2002 роком збільшилася з 34,6 % до 58,9 % в 2006 році (рис. 1). Проте такий рівень орендної плати є мізерним, оскільки за основу розрахунку береться нормативна вартість земель, яка не відображає їх реальної ринкової вартості. Низька орендна плата за землю впливає на заниження ціни землі. Крім цього, частина сільськогосподарських земель взагалі не використовується через відсутність попиту на неї з боку орендарів.Серед форм орендної плати переважає натуральна форма, частка якої хоч і зменшилася на 2 % у 2006 році, проте є домінуючою - 78,8 %. При цьому при розрахунках із селянами ціни на сільгосппродукцію встановлювалися підприємствами-орендарями і були, здебільшого, вищими за ринкові та часто не адекватними реальній якості пропонованої продукції. Переважання на ринку короткострокових договорів з оренди землі.Характерною особливістю ринку оренди землі в Україні є те, що переважна більшість договорів оренди укладена на строк до 5 років (рис. 2). Короткострокова оренда призводить до того, що орендарі не зацікавлені в раціональному використанні земель і збереженні їх родючості.Однією із причин домінування короткострокових договорів з оренди землі є те, що значна кількість теперішніх орендарів очікує впровадження повноцінного ринку землі, а, відповідно, можливості купівлі землі у її теперішніх власників. Адже за період використання теперішні орендарі мають змогу не тільки вивчити якісні характеристики орендованих ними земель, а також, практично, мають право пріоритетного викупу майнових паїв, які формують виробничу інфраструктуру (тобто будинки, споруди, техніка, готова продукція, худоба тощо) реформованих КСП. Відсутність дієвих механізмів контролю за діями учасників ринку. Як засвідчує практика, орендарі, з метою максимізації короткострокового прибутку, не дотримуються науково обґрунтованих підходів ведення сівозмін та агротехнічних вимог, що призводить до збільшення посівних площ під культурами, які посилюють дію ерозійних процесів та виснажують землю. Як наслідок, втрачається родючість українських земель. Орієнтація на сільськогосподарські культури з високим експортним потенціалом приводить до скорочення земель під кормовими культурами, ліквідації неприбуткових підрозділів (наприклад, тваринництва), скорочення зайнятих у сільськогосподарському виробництві, порушення сівозмін, деградації сільськогосподарських земель.При цьому як орендодавці, так і органи місцевої та центральної влади позбавлені дієвих засобів впливу на ефективність використання орендарями земельних ресурсів.Недосконалість правової бази регулювання земельного ринку.В Україні відсутній чітко встановлений перелік вимог до потенційного покупця земельної ділянки. В першу чергу, це стосується обмеження прав власності на землю для членів однієї сім’ї або пов’язаних юридичних осіб, з метою запобігання концентрації великих земельних масивів, а також пріоритетності при купівлі землі громадян, що мають відповідну аграрну освіту (подібна практика застосовується у Франції та Фінляндії).Не завершений процес законодавчого оформлення реалізації Земельного кодексу України. Так, не розроблено і не подано на розгляд Верховної Ради понад 20 законопроектів, без яких цей кодекс повноцінно працювати не може, не повністю виконуються прийняті закони, не розроблені відповідні нормативно-правові акти та державні стандарти, норми і правила (всього близько 400). Зокрема, експерти відзначають необхідність прийняття Законів про ринок землі, земельний кадастр, земельний іпотечний банк, створення товариств з регулювання обороту земель сільськогосподарського призначення, здійснення зонування земель за їх придатністю до землеустрою. Їх відсутність гальмує завершення земельної реформи, не дозволяє забезпечити захист прав на землю, запровадити цивілізований земельний ринок. Значним недоліком існуючої правової бази є невизначеність ролі іноземних громадян на ринку сільськогосподарських земель. Земельним кодексом передбачено, що нерезиденти не можуть купувати земельні ділянки сільгосппризначення у власність, дозволяється лише їх оренда. В той же час, іноземні компанії або громадяни можуть ставати співвласниками земельних ділянок, якщо вони внесли гроші в статутний фонд будь-якої української компанії. При цьому в спільному підприємстві, яке володіє земельною ділянкою, 99% землі можуть перебувати у власності нерезидентів, і лише один відсоток — у власності української сторони. Такі обмеження неспроможні запобігти вкладенням в українські земельні ресурси коштів міжнародних фінансових спекулянтів.Високий рівень тінізації на ринку сільськогосподарських земель.У зв’язку із відсутністю прозорого ринку сільськогосподарської землі в Україні існує декілька схем тіньового відчуження цієї категорії земель. Відчуження земель сільськогосподарського призначення часто здійснюється за допомогою сумнівних, з правової точки зору, судових рішень, зокрема передачею через третейські суди земель в обмін за борги. Поширення набуває також схема переведення товарних сільськогосподарських земель у категорію земель для ведення селянського господарства, які, у свою чергу, простіше вивести з категорії “сільськогосподарські землі” та використовувати за іншим цільовим призначенням, зокрема, для забудови. Особливого поширення схеми тіньового земельного ринку набули поблизу великих міст, зокрема поблизу Києва. Подібні схеми можуть завдати суттєвих деформацій ринку сільськогосподарських земель.Таким чином, в Україні досі не склалося умов для завершення земельної реформи шляхом впровадження повноцінного ефективного ринку земель сільськогосподарського призначення, який зміг би стати підґрунтям випереджаючого розвитку аграрного комплексу як основи продовольчої безпеки держави. Зволікання із формуванням земельного ринку призводить до неможливості залучення значних обсягів інвестицій в аграрний сектор та неефективного використання наявного земельного потенціалу України.Виходячи з вищезазначеного, стратегічними пріоритетами політики держави, спрямованої на формування повноцінного ринку сільськогосподарських земель в Україні, повинні бути:розробка та застосування методики оцінки землі, яка б враховувала не лише її природні властивості, а й ринкові фактори та специфіку землі як товару;формування заходів з метою недопущення продажу земель індивідуальними власниками за заниженими цінами та запобігання ажіотажного продажу;врегулювання ведення системи реєстрації прав власності на землю та інше нерухоме майно та прийняття узгодженого з нею Закону “Про державний кадастр”;створення дієвих механізмів підтримки та стимулювання розвитку індивідуальних фермерських господарств;розробка та впровадження правових механізмів контролю за цільовим використанням орендованих земель;удосконалення правових механізмів захисту прав власників земельних паїв, переданих в оренду, зокрема – шляхом впровадження типового орендного договору, встановлення чіткого прозорого зв’язку між орендною платою та отриманим у поточному році доходом, вільного вибору орендодавцем форми отримання орендної плати, запровадження механізмів державного контролю за виконанням орендарем умов договору;розробка, законодавче закріплення та інструментальне забезпечення контролю за виконанням вимог до потенційних покупців земельних ділянок та використанням земель сільськогосподарського призначення, в т.ч.:удосконалення механізмів зміни цільового призначення земель;обмеження дольової участі іноземців у спільних підприємствах, що володіють сільськогосподарськими землями;розробка та впровадження правових механізмів протидії можливим проявам монополізму на ринку сільськогосподарських земель;формування механізмів контролю за екологічним станом використовуваних земель;формування контролю професійної спроможності покупців до ведення сільгоспвиробництва з метою запобігання купівлі земель з спекулятивними цілями;формування системи правових та економічних інструментів організації і функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення;розробка та реалізація системи інформаційно-освітніх програм для власників землі щодо існуючого законодавства та їхніх прав і можливостей здійснювати операції з землею.З нашої точки зору, реалізація таких заходів дозволить сформувати необхідні умови для захисту прав власності на землю, сприятиме становленню і ефективному функціонування ринку сільськогосподарської землі в Україні та зростанню продуктивності й ефективності сільського господарства, зміцненню його експортного потенціалу, матиме позитивний вплив на конкурентоспроможність аграрного сектору та економіку України в цілому.Фізико-хімічна характеристика та використання ґрунтів лісостепу Лісостепова зона — це природна зона помірного поясу, для якої характерне чергування лісової і степової рослинності. Ґрунти формуються за умов несталого зволоження, за яких підзолистий процес ґрунтотворення поєднується з дерновим. Найпоширенішими ґрунтами в зоні є чорноземи та сірі опідзолені. Маючи високу природну родючість, вони є основним об'єктом сільськогосподарського використання. Ґрунти інших типів (солонцюваті, болотні і підзолисті) займають незначні площі. Чорноземи найродючіші ґрунти в Україні. Вони характеризуються диференціацією профілю (через відсутність розподілу колоїдів, як це спостерігається в підзолистих ґрунтах), сприятливою для розвитку рослин слабокислою або нейтральною реакцією ґрунтового розчину, добрими фізичними властивостями, високим вмістом поживних поживні речовини. За вмістом гумусу чорноземні ґрунти бувають поділяють на малогумусні (3-5%) і середньогумусні (понад 6%). У південній смузі переважають чорноземи типові. Чим важчий гранулометричний склад ґрунту, тим вищий вміст гумусу. Отже, характерною ознакою чорноземних ґрунтів є нагромадження великої кількості стійких гумусових сполук. У метровому шарі ґрунту їх міститься 400-600 т/га. Вміст валового азоту в чорноземах становить 0,2-0,5%, Р2О5 — 0,15-0,30 і К20 — близько 2,0-2,5%. Глибокий гумусовий горизонт із зернисто-грудкуватою структурою обумовлює сприятливі водно-повітряні властивості чорноземних ґрунтів — добру водопроникність, високі вологоємність і аерацію. Чорноземи мають також високу вбирну здатність (30-40 мг·екв/100 г ґрунту).Чорноземи типові мало- і середньогумусні добре насичені кальцієм і магнієм, реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної (рН =6,0...6,7), в карбонатних рН=6,8...7,0. У вилугованих відмінах кислотність водної витяжки дещо вища. За гранулометричним складом чорноземи поділяють на супіщані, легко-, середньо- і важкосуглинкові. Залежно від характеру ґрунтоутворюючих порід їх поділяють на чорноземи на лесах і на лесовидних суглинках.Гранулометричний склад чорноземів, що залягають у північному Лісостепу, є більш легким. За ступенем окультурення вони бувають слабко-середньо і добреокультурені. Такий умовний поділ за окультуренням проведено згідно з агрохімічними аналізами, а також на основі обліку змін фізичних і фізико-хімічних властивостей.Чорноземи типові поділяють на мало- і середньогумусні. Кількість мулистих частинок збільшується. Ці ґрунти добре оструктурені, насичені гідроксидами кальцію і магнію. Реакція ґрунтового розчину нейтральна або слабокисла. Гумусовий шар досягає близько 85-100 см. Чорноземи вилуговані є малоструктурними і за гранулометричним складом переважно крупнопилувато-легкосуглинковими. Вони залягають на знижених елементах рельєфу, де сильніше промиваються і вилуговуються. У зв'язку з цим погіршуються їхні фізичні та біологічні властивості, що перешкоджає нормальному розвитку рослин. У чорноземах вилугованих зменшується вміст гумусу, зростає кислотність ґрунтового розчину через вимивання карбонатів і заміну іонів Са2+ і Mg2+ на іони Н+.Чорноземи переважають у ґрунтовому покриві Лівобережного Лісостепу України, а в Правобережному більші площі займають сірі лісові ґрунти з кислою реакцією. Серед них поширені світло-сірі, темно-сірі і чорноземи Сірі опідзолені ґрунти поширені в Лісостепу і на Поліссі. За ступенем опідзолення їх виділяють слабко- середньо- і сильноопідзолені. Вони мають всі ознаки малонасичених основами і малоструктурних ґрунтів. Через низьку структурність і несприятливі водно-повітряні властивості при оранці утворюються брили. Вони швидко осідають після обробітку і легко запливають.Глибина гумусового елювіального горизонту становить 25-30 см. Нижче розміщені ущільнений ілювіальний горизонт і ґрунтоутворююча порода або лес. Глибина залягання карбонатів становить 80-170 см. За гранулометричним складом ці ґрунти суглинкові. Вміст гумусу в середньому досягає 1,2-2,4%, рН сольової витяжки близько 5,5, гідролітична кислотність 1,7-2,8 мг·екв/100 г ґрунту, сума увібраних основ 4,0-17,3 мг·екв/100 г ґрунту, ступінь насиченості основами — 69,5-88 %.Найбільш родючі грунти знаходяться у Харкові,Донецьку,Квровограді,Черкасах,Черніцях,Киеві,Ужгороді,Хмельницькому.Вище середньої на Півдні та Сході і трохи менше на Заході.Порядок регламентує механізм нормативної грошової оцінки земельних ділянок сільськогосподарського призначення та населених пунктів.