7.1 Педагогічне спілкування

Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя з усіма учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання.

Культура педагогічного спілкування включає загальну культуру людини, психолого-педагогічні знання, вміння та навички, відповідний емоційний настрій та спрямованість педагога на ефективну діяльність.

Стадії педагогічного спілкування: моделювання майбутнього спілкування; початок взаємодії; корекція і уточнення прийомів впливу, вербальне та невербальне спілкування; керування спілкуванням і корекція; аналіз здійсненої системи спілкування; моделювання майбутньої діяльності. Видатні педагоги А.Макаренко, В.Сухомлинський та інші про мудру владу пе¬дагога в спілкуванні. "Мистецтво і майстерність виховання полягають у то¬му, щоб уміти бачити себе в образі вихованця, в тій істоті, що мислить, відчуває, переживає, істоті, яку ми творимо з маленької дитини" (Сухомлинський В О.- Вибрані твори.-Т.2.-С.559).

3. Функції педагогічного спілкування:

1) Інформаційно-комунікативні;

2) Регуляційно-комунікативні (регулювання поведінки);

3) Афективно-комунікативні (визначення, вплив емоцій людини).

Прояв функцій спілкування на різних етапах навчально-виховного процесу.

Приклади з практики роботи вчителів.

4. Педагогічний такт і стиль спілкування.

Стиль педагогічного спілкування - прояв педагогічної техніки (методики) у взаєминах. Залежить від особистих якостей людини, загальної культури, професійної компетенції, педагогічної інтуїції.

Класифікація: демократичний, авторитарний, ліберальний, змішаний стилі. Інша класифікація: активно-позитивний, ситуативний, пасивно-позитивний, паси¬вно-негативний, активно - негативний. Характеристика стилів.

Такт (доторкання) — норма прояву моральності в спілкуванні. Педагогічний такт - форма функціонування педагогічної етики, норма моральної пове¬дінки вчителя.

Вимоги педагогічного такту: максимум інформації про педагогічну ситуацію; вміння оціню¬вати ситуацію; врахування характеру взаємодій, особливостей учнів, об'єктивні і суб'єктивні обставини тощо; передбачати ефективність результату, наслідки впливу; особлива чуйність до “важких” дітей; витримка, об'єктивність, гуманізм, педагогічний оптимізм; вміння “піднятися до рівня дитини” (Я.Корчак). "Ми, вчителі, повинні розвивати, поглиблювати в своїх колекти¬вах нашу педагогічну етику, стверджувати гуманний початок у вихованні як найваж¬ливішу рису педагогічної культури кожного вчителя" (В.Сухомлинський). Приклади культури поведінки вчителів.

Вимоги до культури педагогічного спілкування:

- виправдовувати довіру держави, суспільства;

- дотримуватися педагогічної етики;

- поважати людей;

- бути готовим до діалогу з людиною у кожній ситуації;

- розвивати фізичну й духовну витривалість, загальну культуру спілкуван¬ня. Правила спілкування:

1) єдність слова і справи;

2) вимогливість до себе та інших;

3) зібраність у справах, вчинках, словах;

4) чесність, обов'язок, педагогічна і громадська відповідальність;

5) увага, чуйність, терпіння, наполегливість;

6) самоаналіз ефективності педагогічного впливу;

7) самокритичність, вміння виправляти власні помилки;

8) педагогічний оптимізм, відвага в педагогічній творчості, мудра влада над вихованцями.

5. Розвиток комунікативних здібностей:

- соціальної перцепції (розуміння стану людини);

- мускульної мобільності, зібраності; керування психічним й емоційним ста¬ном;

- ініціативності (зовнішній вираз, мовлення, комунікативна атака, створення умов позитивного спілкування);

- застосування прийомів вербального впливу ( тональність, темп, емоційність, виразність, образність);

- використання невербальних засобів спілкування (міміка, жести, пантомі¬міка);

- вміння "подати" себе в спілкуванні;

- організації і творчого розвитку спілкування;

- мудрого оптимістичного прогнозування й аналізу тощо.

7.2 Діяльність школяра на уроці

Усвідомленя мети, сприйняття матеріалу, осмислення, запам’ятовування, практичне використання.

В целях более эффективного использования структуры уроков разных типов особую значимость приобретает форма орга¬низации учебной деятельности учащихся на уроке. Организационная форма учебной деятельности – это внешнее выражение согласованной деятельности педагога и учащихся, осуществляемое в определенном порядке и режиме. Именно в организационных формах осуществляется главное дидактическое отношение – взаимодействие преподавания и учения. В педагогичес¬кой литературе и школьной практике приняты в основном три формы организации учебной деятельности – фронтальная, индивидуальная и групповая. Первая пред-полагает совместные действия всех учащихся класса под руковод¬ством учителя; вторая – самостоятельную работу каждого ученика в отдельности; третья – работу учащихся в группах из 3-6 человек или в парах. Задания для групп могут быть одинаковыми или разными.

Фронтальной формой организации учебной деятельности уча¬щихся называется такой вид деятельности учителя и учащихся на уроке, когда все ученики одновременно выполняют одинаковую, об¬щую для всех работу, всем классом обсуждают, сравнивают и обоб¬щают ее результаты. Учитель ведет работу со всем классом одно¬временно, общается с учащимися непосредственно в ходе своего рас¬сказа, объяснения, показа, вовлекает школьников в обсуждение рассматриваемых вопросов и т.д. Это способствует установлению особенно доверительныхотношений и общения между учителем и уча¬щимися, а также учащихся между собой, воспитывает в детях чув¬ство коллективизма, позволяет учить школьников рассуждать и на¬ходить ошибки в рассуждениях своих товарищей по классу, форми¬ровать устойчивые познавательные интересы, активизировать их де¬ятельность.

Индивидуальная форма организации работы учащихся на уро¬ке предполагает, что каждый ученик полу¬чает для самостоятельного выполнения задание, специально для него подобранное в соответствии с его подготовкой и учебными возмож¬ностями. Такая организация учебной работы учащихся на уроке дает возможность каждому ученику в силу своих возможностей, спо-собностей, собранности постепенно, но неуклонно углублять и закреп¬лять полученные и получаемые знания, вырабатывать необходимые умения, навыки, опыт познавательной деятельности, формировать у себя потребности в самообразовании.

Групповая (звеньевая) форма организации учебной работы характеризуется следующими признаками:

- класс на уроке делится на группы по 3-6 человек для решения конкрет¬ных учебных задач;

- каждая группа получает определенное задание (одинаковые либо разные) и выполняет его сообща под непосред¬ственным руководством лидера группы или учителя;

- задания в группе выполняются таким способом, который позво¬ляет учитывать и оценивать индивидуальный вклад каждого члена группы;

- состав группы непостоянный, он подбирается так, что¬бы с максимальной эффективностью для коллектива могли реали¬зоваться учебные возможности каждого члена группы. Состав меняется в зависимости от со¬держания и характера предстоящей работы. При этом не менее по¬ловины его должны составлять ученики, способные успешно зани¬маться самостоятельной работой.

Однородная групповая работа предполагает выполнение неболь¬шими группами учащихся одинакового для всех задания, а диффе¬ренцированная – выполнение группами различных заданий. Во время работы члены группы участвуют в совместном обсуж¬дении хода и результатов работы, обращаются за советом друг к дру¬гу.

Только работая в составе группы, школьники на собственном опыте убеждаются в пользе совместного планирования, распределения обязанностей, взаимообщения. Учащиеся сплачива¬ются между собой, приучаются действовать согласованно и слажен¬но, испытывая чувство коллективной ответственности за результа¬ты совместной деятельности. Групповая форма организации рабо¬ты, кроме того, делает явными усилия и способности каждого, что является естественным стимулом здорового творческого соревнова¬ния.

Помимо уроков в процессе обучения используются и внеурочные, вспомогательные формы, которые представляют собой разнообразныезанятия, дополняющие и развивающие классно-урочную деятельность учащихся.