1 Порівняльний аналіз виховних систем у давньогрецьких полісах – спарті та афінах

Афінська система

Мета виховання: різнобіч¬ний гармонійний розвиток особистості Форми та зміст:0-7 р. - сімейне вихован¬ня;7-13 р. - мусична школа:школа граматиста (навчання грамоті і лічбі);школа кефариста (літера¬турно-музичне виховання);13-18 р. - гімназійні шко¬ли: палестра (школа давнього п'ятиборства); гімнасія (рито¬рика, гімнастика, музика);18-20 р,-ефебія Традиційні цінності поліс¬ного виховання:єдність, рівність перед за¬коном, ідеал героїчного і без¬корисного служіння рідному місту.

Спартанська система

Мета виховання:підготовка мужніх, дисциплі¬нованих, загартованих воїнів. Форми навчання і виховання:0-7 р. - сімейне виховання;7-18 р. агелли (військові заго-ни);18-20 р. - військова служба (ефебія). Зміст навчання і виховання:володіння зброєю, розвиток сили і витривалості; елементарне навчання читанню й письму, роз¬виток кмітливості, вміння висло¬влювати думки аргументовано і лаконічно; естетичне виховання через військові пісні і танці, роз¬виток почуття краси тіла. Методи виховання:особистий приклад, змагання, формування звичок, покарання, бесіди; общинне виховання.

2. Педагогічні погляди давньогрецьких філософів: платон

Давньогрецький філософ-ідеаліст, ідеолог рабовласницької аристократії, Платон народився у знатній аристократичній сім'ї і здобув блискучу для того часу освіту.

Автор численних творів, Платон в багатьох з них говорив про виховання. Свою систему поглядів на організацію виховання він виклав у трактатах "Держава і" Закони ". Ці погляди становлять органічну частину соціальних поглядів Платона і підпорядковані загальним завданням зміцнення рабовласницького аристократичного держави та формування рабовласника.

Досконале держава Платона грунтується на поділі праці між чотирма розрядами вільних громадян: філософами, воїнами, ремісниками та хліборобами. Кожен розряд повинен виконувати тільки свої обов'язки і не втручатися у функції інших. У вченні про розподіл громадян на розряди Платон керувався своєю класифікацією частин душі. На противагу Демокріту, яке вважало світ. єдиним і матеріальним, Платон виступив з вченням про розподіл світу на світ ідей і світ речей. За його ідеалістичному вченню, духовна частина людини - душа живе до свого вселення в тілесну оболонку в світі ідей. Душе властиві три частини: розумна, вольова і чуттєва, але одна з них переважна, і це залежить від того, серед яких ідей мешкала душа. Трьом частинам душі в Платона відповідають три чесноти: мудрість, мужність і помірність. Вселилися у своє тимчасове житло (в тіло), безсмертна душа людини визначає можливості його розвитку та його місце в суспільстві. Мають душу з переважанням розумної частини стануть правителями-філософами, вольовий - воїнами, чуттєвої - ремісниками або хліборобами. Перші два розряди - привілейовані: філософи управляють, воїни охороняють державний порядок; функція ж ремісників і хліборобів - матеріальне забезпечення привілейованих. У державі Платона зберігалися і раби, що становили нижчий соціальний шар, що не мали будь-яких прав, доля рабів - фізична праця.

З метою зміцнення рабовласницької держави Платон рекомендував свою систему виховання, в якій поєднувалися деякі моменти виховного досвіду Спарти і Афін.

Виховання, на думку Платона, позначає вплив дорослих на дітей, формування у дітей моральність і чесноти. У поняття "вчення він включав придбання знань за допомогою вивчення наук, а головне властивість науки, за Платоном, полягає в тому, що вона" пробуджує душу користуватися мисленням для істини ".

Платон вважав, що внутрішньої основою виховання маленьких, дітей є емоції. Він стверджував, що перші дитячі відчуття - це насолода і страждання і що вони фарбують дитячі уявлення про чесноти і благо ..

Особливе значення як засобу виховання він надавав іграм, а також читання і розповідання дітям літературних творів, міфів. При цьому він вважав за необхідне встановити законодавчо, що саме треба читати і розповідати маленьким дітям.

Платон також вимагав, щоб дорослі слідкували за дитячими іграми: діти повинні строго виконувати правила гри, не вносити в них будь-яких нововведень; інакше, привчити до цього в грі, вони захочуть внести зміни і в закони рабовласницького держави, а цього допустити не можна. Платон вважав у той же час, що "всі науки треба викладати дітям не насильно, граючи", бо "вільна людина ніякій науці не повинен вчитися рабськи". Велике місце у вихованні він відводив пісням та танцям.

В "Державі Платон висунув ідею суспільного виховання дітей з самого молодшого віку і запропонував певну систему її організації. З 3 до 6 років для всіх дітей всіх жителів міста чи селища потрібно збирати в особливих місцях для ігор. При цьому спеціально призначені правоохоронцями закону жінки повинні стежити за порядком і керувати іграми. З 6 до 12 років діти в державній школі вчаться читати, писати, рахувати, а також співати і грати на музичних інструментах. З 12 до 16 років вони відвідують палестру, де головна увага приділяється різнобічного фізичного виховання. З 16 років юнаки вивчають арифметику, геометрію, астрономію, переважно з практичними цілями (передвоєнна підготовка). З 18 до 20 років вони в ефебії отримують спеціальну військово-фізичну підготовку. На цьому етапі закінчується освіту тих, хто за своїми можливостями повинен залишитися в розряді воїнів, ремісників, хліборобів і купців. Тільки особи, у яких розумна частина душі, до 30 років вивчають філософію, розвивають абстрактне мислення, вивчаючи в цих цілях геометрію, арифметику, астрономію, теорію музики, і готуються до державної діяльності. Виділилися в цій групі найсильніші в інтелектуальному відношенні продовжують свої заняття й, опанувавши філософією, стають правителями держави.

Виховання жінок, вважав Платон, повинно бути таким, як було в Спарті. Діти рабів до освіти не допускаються.

Як бачимо, Платон дбав насамперед про правильне, з його точки зору, вихованні та освіті дітей рабовласників і вільних громадян. Виховання має підготувати їх до виконання певних соціальних функцій і до управління державою.

Необхідно відзначити, що Платон вперше розглядав питання виховання маленьких дітей в системі, що було дуже важливо для подальшого розвитку теорії дошкільного виховання.