20. Ідея спорідненої праці Сковороди

Він дійшов висновку, що головне — вчасно помітити нахили дитини і в жодному разі не створювати перешкод на шляху її духовного та професійного розвитку. Коли дозволити селянській дитині, якщо вона того хоче, стати музикою і все своє життя присвятити цьому справді прекрасному мистецтву, а синові монарха дати змогу працювати на землі, якщо він не має бажання, а головне — хисту керувати країною, люди стануть щасливішими. Коли займаєшся улюбленою справою, навіть результативність твоєї діяльності відчутно збільшується. Але Григорій Сковорода міркував не тільки про щастя кожної людини окремо: коли кожен бути займатися своєю сродною працею, саме суспільство стане краще, бо кожна людина — від хлібороба до полководця — робитиме свою справу творчо, професійно і з задоволенням.

Ідея сродної праці, що її висловив Григорій Сковорода, була по-справжньому новаторською для тогочасного йому суспільства. Можливо, вона навіть у чомусь змінила його лад, але, за великим рахунком, все лишилось, як і було. Дуже жаль, що і зараз часто ми зустрічаємо людей, що займаються «не своєю справою» з примусу або в гонитві за грошима та суспільним статусом. Я думаю, таким людям варто було б звернутися до творів Г. Сковороди, уважно прочитати їх та переосмислити своє життя, доки ще не пізно...

21. вимоги до якостей учителя Сковороди

о вчителя мислитель ставив великі вимоги: насамперед глибокі знання,

відданість своєму народу, гуманність, повагу до тих, кого він навчає,

здатність переконливо володіти словом, терплячість, безкорисливість та

о володіти словом, терплячість, безкорисливість та ін.

22. заснування харківського імператорського університету

17 січня (29 за новим стилем) 1805 року було підписано Указ про відкриття у Харкові Імператорського Університету. Це був другий університет на півдні Російської імперії, він був заснований з ініціативи місцевого громадянства, головним чином заходами В. Каразіна, ідею якого підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Куратором університету був призначений граф С. Потоцький, а першим ректором був філолог І. Рижський. Серед професорів за перших десятиліть існування університету переважали іноземці, головним чином німці; найвизначніші з них — філософ Й. Б. Шад та історик Д. X. Роммель. Число студентів у 19 ст. постійно зростало: 1805 — 57, 1810 — 118, за 1860-их років — приблизно 425, 1887 — 1520.

Певний час Харківський університет користувався автономією з виборним ректором, але в 1820 — 50-их роках його взято під суворий контроль (ректора призначав міністр освіти) з цензурою наукових видань і навіть викладання. 1863 університет у новому статуті здобув часткову автономію.

У 19 — на початку 20 ст. Харківський університет мав 4 факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний; 1839 створено при ньому ветеринарну школу, що стала згодом самостійним інститутом (1851). Університет мав лабораторії, клініки, астрономічну обсерваторію, ботанічний сад, бібліотеку. 1811 при ньому було засноване Філотехнічне Товариство, а у другій половині 19 ст. — Харківське Математичне Товариство, Харківське Історично-Філологічне Товариство, товариства дослідників природи, фізичне, хімічне, юридичне, та інші. З ініціативи діячів університету з'явились перші періодичні видання на Слобожанщині: «Харьковскій Еженедельникъ» (1812), «Украинскій Вестникъ» (1816—1819), «Украинскій Журналъ» (1824—1825) й інші. За перший період свого існування університет (1805—1835) мав вплив на організацію шкільництва на Слобожанщині. З 1874 університет видає «Учені записки».

Харківський Імператорський Університет.

Харківський університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні, головним чином на початку, а також під кінець 19 — на початку 20 ст. Ще до того, поки Київ став осередком українського національного життя на Наддніпрянщині, в середині 19 ст. тут велися дослідження народного побуту, історії і мови, починалася літературна діяльність і україномовний театр, до чого багато спричинився університет. У другій половині 19 ст. Харківське Історично-Філологічне Товариство широко розвинуло дослідження історії і побуту Слобідської України та Гетьманщини. Студенти об'єднувалися в українські громади, з участю Потебні, Мови-Лиманського та інших, висуваючи також політичні вимоги українського руху. З ініціативи професорів (Сумцова, Багалія, А. Зайкевича) рада професорів університету висловилася проти цензури українських видань («Записка по вопросу о цензуре книг на малорусском языке»). 1906 надано почесні докторати М. Грушевському й І. Франкові, а 1910 — О. Єфименко. 1907 Сумцов, Багалій і Халанський почали викладати лекції з народної словесності, історії України й мовознавства українською мовою.

Ювілейна монета на честь 200-річчя університету.

За революції 1917 — 20 в університеті велася боротьба між прихильниками російської державності й українського курсу. Частина професорів, не згідних з новими політичними реаліями покинула університет. Більшість українських професорів залишилася в Харкові. Вони продовжували працювати в реорганізованих радянською владою на базі університету установах: в Академії теоретичних знань (1920 — 21), Харківському Інституті Народної Освіти (ХІНО, 1921 — 30), Харківському Інституті Народного Господарства та фізико-хімічному і юридичному інститутах. 1932 — 33 на їх базі відновлено університет, який складався з 7 факультетів: фізико-математичний, хімічний, біологічний, геолого-географічний, літературно-лінґвістичним, історичним (з філософським відділом), економічним з (відділом економічної географії). 1936 Харківському державному університету надано ім'я російського письменника О. Ґорького (хоч він не мав ніякого відношення до Харківського Університету). За війни університет евакуйовано до міста Кизилорда в Казахстані. У 1943 — 44 ХДУ повернувся до Харкова. У 1951 році 800 студентів університету було репресовано за відмову складати іспити російською мовою. Судові засідання були закритими[6]. В 1977 р. в його складі діяли факультети і відділи: механіко-математичний, фізичний, геолого-географічний, економічний, історичний, філологічний, іноземних мов, загальнонауковий, заочний та вечірній.

[ред.] Назва університету

За часів свого існування офіційна назва Харківського університету декілька разів змінювалася. Університет був заснований з назвою Харківский Імператорський університет і зберігав цю назву до 1917 р. За часів СРСР університет називався Вільною Академією теоретичних знань (1920—1921), Харківський Інститут Народної Освіти (1921—1932), Харківський державний університет імені О. М. Горького (1932—1990-ті). Від 1999 р. університет має сучасну назву - Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна.

23. відкриття педагогічного інституту при харківському університеті

25.3.Педагогічний інститут (1811-1860)

3339.О поручении проректору Харьковского университета надзора за состоящим при университете Педагогическим институтом ... И ЖМНП. - 1841.-Ч. 32, отд. 1.-С.21.

3340.Положение о Педагогических курсах [при университетах]: Утвер¬ждено 20 марта 1860 г. - X.: Тип. ун-та, 1860. - 17 с. - Перепеч. из «СПб. сенатских ведомостей», 1860, № 33.

Має відношення до Харк. ун-ту.

3341.Халанский М. Е. Педагогический институт [1811-1815, 1835- 1860 гг.] // См. № 3279. - С. 241-252.

24. про народність у громадському вихованні Ушинський

Однією з основних ідей, які пропагував К. Ушинський, є ідея народності у вихованні. У статті “Про народність у суспільному вихованні” він дав високу оцінку всім народам Росії, народність вважав основою виховання підростаючого покоління в дусі патріотизму, любові до батьківщини та свого народу. Народ, на його думку, - джерело всі надбань матеріальної та духовної культури, тому треба вивчати історію, географію, економіку, мову, літературу, мистецтво та інші науки. Народна творчість, поезія, пісні, музика, образотворче мистецтво – джерело культури народу. Однією з ознак народності є мова, найкращий виразник духовної культури кожного народу.

Важливу роль у підготовці людини до життя К. Ушинський відводив її моральній вихованості. Моральне виховання дитини слід починати з найменшого віку і здійснювати постійно і систематично. Воно має бути спрямоване на формування у дітей кращих моральних рис і почуттів: патріотизму і гуманізму, любові до праці і дисциплінованості, чесності і правдивості, почуття обов’язку і відповідальності, власної гідності і громадянського обов’язку, скромності, твердості волі і характеру та ін. Головними методами і засобами морального виховання дітей та молоді є переконання, заохочення і покарання (але в жодному разі не тілесні), власний приклад вчителя, а також батьків і старших, правильний режим навчання тощо. Особливе місце у моральному вихованні вчений відводив фізичній праці, вважаючи за потрібне правильно поєднувати її з працею розумовою. У статті “Праця в її психічному і виховному значенні” він наголошує на великому значенні фізичної праці у вихованні дітей та молоді, у розвитку суспільства загалом. Пропонує залучати дітей до різних видів праці, виходячи з практичних потреб школи і сім’ї: самообслуговування вдома і в школі, допомога батькам по господарству, праця в саду й на городі, допомога вчителям у виготовленні наочного приладдя та ін. Організовувати дитячу працю слід таким чином, щоб діти отримували від неї насолоду, не перевтомлювалися.

Створюючи свою педагогічну систему, К. Д. Ушинський виняткового значення надавав одному з найважливіших принципів організації освіти й виховання — принципу народності. На думку К.Ушинського, народне виховання — таке виховання, яке проникає в побут, характер, поведінку й усе життя народу. Видатний педагог передбачав реальну освіту всіх дітей обох статей, а також фізичне, розумове і моральне виховання, навчання рідною мовою. Він зазначав, що народна освіта коштує недешево, але ніякі доцільні витрати не повинні лякати державу, бо народ, розвинений у дитинстві хорошою школою, який навчився міркувати правильно і засвоїв собі ясний погляд на довкілля, буде енергійнішим, працьовитішим, розважливішим, а значить — продуктивнішим і багатшим, ніж народ пригнічений неуцтвом і забобонами, ніж народ, який плететься, як сліпий, навпомацки, шляхом, давно второваним. "Добре насіння освіти дороге, зате й родить воно сторицею", — указував Костянтин Дмитрович (Твори. Т.2, С.31—32).

К. Д. Ушинський робив усе можливе, щоб розширити мережу навчальних закладів для народу, відкривав школи, у яких безкоштовно викладали студенти духовної академії, витрачав власні кошти на освіту. В освіті він надавав перевагу гуманітарному напряму, вивчення рідної мови ставив на чолі гуманної освіти (Твори. Т.6, С.377) та називав її великим народним учителем. Він щиро заздрив зарубіжним школам, у яких, навіть у старших класах, вивчають народні пісні, пишуть твори рідною мовою про народний побут. К. Д. Ушинський підкреслював велике значення народної поезії для виховання найблагородніших почуттів.