17. Внесок Ломоносова в розробку структури та змісту навчально-виховного процесу в московському університеті

Розробку дидактичних питань М. В. Ломоносов здійснював на основі ідеї пізнаваності об'єктивного світу. Основою пізнання М.В. Ломоносов називав чуттєве сприйняття, результати якого перевіряються дослідним шляхом. Він усієї своєї наукової та педагогічної діяльністю стверджував, що практика є основою пізнання. Весь процес людського пізнання визначається потребами практичної діяльності. Ці ідеї М.В. Ломоносова знайшли відображення у рішенні їм кардинальних дидактичних питань про методи, принципи навчання, про організацію класно-урочної системи, розробці методики викладання. Це було зроблено вперше в історії російської педагогіки.

Найбільш повно дидактичні ідеї М.В. Ломоносова відображені в «Проекті регламенту Московських гімназій» і в «Проекті регламенту Академічної гімназії», які мають багато спільного між собою. Ці документи розкривають творчий підхід М.В. Ломоносова до розробки проблем організації шкільної справи в країні.

Процес навчання М.В. Ломоносов рекомендував будувати на основі певних принципів. У вирішенні цього питання він використовував досвід братських шкіл України та Білорусії, теоретичні посилки Яна Амоса Коменського. Проте вчений пішов далі і розглянув головні принципи навчання, грунтуючись на теорії пізнання та обліку психології дітей.

Одним з перших принципів, якому він рекомендував слідувати вчителям, був принцип доступності. М.В. Ломоносов розумів під ним дотримання дозування матеріалу, ступінь його складності. Відстоюючи принцип доступності, логічності навчання, М.В. Ломоносов був прихильником високого ступеня науковості викладання. Борючись за засвоєння знань, М.В. Ломоносов категорично відкидав зубріння, вимагав розуміння і усвідомленого сприйняття навчального матеріалу. Педагогічно доцільне М.В. Ломоносов вважав принцип активності і самостійності учнів у навчанні. Для цього радив давати додому такі завдання, як переклади з російської на латинський, з латинської на російську.

Своєрідно підійшов М.В. Ломоносов до розробки принципу врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів. До гімназії він рекомендував приймати тільки здорових дітей.

З передових позицій М.В. Ломоносов розглядав і проблему методів навчання. Найбільш поширеними у ті часи були методи зубріння, безглуздого заучування матеріалу. М.В. Ломоносов чітко розділив методи на три основні групи: словесні, практичні та методи самостійної роботи. Учні повинні були осмислити новий матеріал, усвідомлювати його. Тому М.В. Ломоносов пропонував не просто використовувати розповідь, лекцію, пояснення, а «тлумачити» досліджуване. Учений не заперечував значення заучування матеріалу. Він вважав, що це потрібно для розвитку пам'яті, волі і старанності дітей. Крім того, він допускав, що частина необхідного навчального матеріалу має бути грунтовно вивчена. Разом з тим він рекомендував до заучування підходити творчо: спочатку потрібно грунтовне прочитання і осмислення уривків, а потім вже його запам'ятовування.

Одними з основних методів навчання М.В. Ломоносов вважав практичні. У цьому позначалася його натура натураліста. Призначення практичних методів навчання він розумів у зверненні гімназистів до суті предметів, у стимулюванні їх пізнання, у формуванні пізнавальної активності. Провідними з них М.В. Ломоносов називав вправи Він розробив докладні рекомендації щодо їх використання, підрозділивши на дві групи: шкільні та домашні

Крім вправ М.В. Ломоносов рекомендував використовувати для матеріалу різні досліди, безпосередній практичний досвід гімназистів.

В особливу групу методів навчання М.В. Ломоносов відносив самостійну роботу. Він був прихильником спеціального підбору самостійних завдань з урахуванням можливостей дітей. Всі роботи мають носити творчий характер. М.В. Ломоносов ставив питання про широке використання методів самостійної роботи, оскільки бачив у них джерело розвитку активності дітей, критичного осмислення дійсності. До визначення значення самостійної роботи в навчанні гімназистів М.В. Ломоносов прийшов через ознайомлення з постановкою викладання як у російських, так і в зарубіжних школах, університетах.

Прогресивної в дидактичних ідеях М.В. Ломоносова з'явилися постановка та організація класно-урочної системи. Рішення ним цієї проблеми було новим для російської педагогіки ХVIII століття. М.В. Ломоносов для більш правильного впровадження цієї системи запропонував встановити розклад уроків: вранці з семи до дев'яти годин йшли заняття у всіх латинських класах, з дев'яти до одинадцяти - у російських, а з двох до чотирьох годин - у класах перші підстав наук. М.В. Ломоносов запропонував планувати уроки на кожні півроку. Новаторство вченого виразилося і в розробці ним певного плану-схеми уроку.

Практично він обгрунтував його етапи. На початку кожного уроку педагогу пропонувалося провести опитування, перевірку домашнього завдання. Наступним етапом уроку було «виразне» пояснення нового матеріалу. Під час його учні повинні все точно записувати. Практикувалися домашні творчі завдання.

Для контролю за навчальною роботою гімназистів пропонувалося вести місячні табелі, в яких слід було відзначати поведінка кожного в класах вранці і ввечері, а також виконання домашніх завдань.

Таким чином, М.В. Ломоносов розробив систему контролю за знаннями і старанністю учнів, яка виявилася досить універсальною і об'єктивною. Про це свідчить її життєздатність і в наші дні.

М.В. Ломоносов високо оцінив класно - урочну систему. Вона давала, на його думку, такі переваги, як систематичність у викладанні, в отриманні знань, спадкоємність, досягнення міцності у знаннях, створення товариських відносин між гімназистами, розвиток активності та ініціативи дітей. Крім того, така система регламентувала навчальний процес, одночасно припускаючи внесення творчих елементів у роботу вчителя. Пропозиції М.В. Ломоносова про організацію уроків були своєрідним мінімумом, який був необхідний для населення порядку в гімназії, досягнення чіткості в навчанні дітей, для оволодіння основами наукових знань. М.В. Ломоносов розумів важливість методики викладання предметів. Він рекомендував ретельно відбирати матеріал для уроку, спиратися на наукові досягнення.

Оскільки в гімназіях велику кількість часу відводилося на вивчення мов, то М.В. Ломоносов дав докладні методичні вказівки з цього питання. Дуже докладно описує М.В. Ломоносов викладання латинської мови, який був тоді міжнародним науковою мовою.

М.В. Ломоносов виступав проти тієї методики викладання іноземних мов, яку застосовували домашні вчителі. Він був прихильником розумного поєднання теоретичної та практичної підготовки з мови. Рекомендував починати з пізнання граматики, а для закріплення знань застосовувати усну мову, переклади і твори мовою.

Не менш цікаві ідеї були висловлені М.В. Ломоносовим про методику викладання природничих наук. Головну увагу він приділяв навчанню практичним навичкам, вмінням володіти фізичними і хімічними приладами.

Аналіз ідей М.В. Ломоносова про методику викладання предметів свідчить про те, що він стояв у її витоків.

Таким чином, на формування дидактичних ідей М.В. Ломоносова вплинуло знайомство вченого з досвідом навчання в російських і зарубіжних школах, власна педагогічна діяльність. Теоретичні посилання він перевіряв сам як педагог - практик. Велике значення робіт Яна Амоса Коменського, з яким М. В. Ломоносов був знайомий. Розвиток і збагачення дидактичних ідей чеського педагога здійснено М. В. Ломоносовим на основі врахування національних особливостей Росії.

Крім того, в його дидактичних ідеях знаходимо звернення до досвіду реальних шкіл Німеччини. Великому російському академіку належить пріоритет у вирішенні багатьох дидактичних проблем, які пізніше отримали розвиток у російській педагогіці