15. Організація навчально-виховного процесу у києво-могилянській академії

Киево-Могилянская академия (коллегия), первое высшее учебное заведение на Украине, созданное в 1632 путём объединения братской школы Киево-Богоявленского братства (существовавшей с 1615) и школы Киево-Печерской лавры (основана в 1631 киевским митрополитом Петром Могилой). С 1633 именовалась коллегией, с 1701 — академией. В академию принимались дети казацкой старшины, шляхты, зажиточных горожан и духовенства.

В 17 в. К.-М. а. имела 8 классов, делившихся на младшее (4 класса), среднее (2 класса) и старшее (2 класса) отделения. Продолжительность обучения в академии доходила до 12 лет. В К.-м. а. Преподавались: славянские, греческий, латинский и польский языки, грамматика, риторика, пиитика (поэзия), философия, арифметика, геометрия, астрономия, музыка, богословие. В младших и средних отделениях учащиеся назывались учениками (спудеями), преподаватели — учителями (дидаскалами); в двух старших отделениях — студентами и профессорами. Преподавание велось главным образом на латинском языке.

В 18 в. количество классов было увеличено до 20, введены новые предметы — немецкий, древнееврейский и французский языки, всеобщая и естественная истории, география, архитектура, экономия, медицина. В 1742 число учащихся доходило до 1234. Академия готовила преподавателей славяно-греко-латинских академий, деятелей в области духовного просвещения, а также ректоров и преподавателей духовных семинарий.

Академия была крупнейшим общеобразовательным центром Ю. и Ю.-3. России в 17—18 вв. В ней работали и воспитывались многие видные деятели культуры и просвещения (Епифаний Славинецкий, Симеон Полоцкий, Феофан Прокопович, Г. С. Сковорода, Л. Баранович, И. Галятовский, И. Гизель и др.). После основания Московского университета значение академии снизилось, а образование в 1805 Харьковского университета окончательно лишило К.-М. а. прежней роли высшего учебного заведения. К.-М. а. была закрыта в 1817.

16. Принципи організації, зміст навчання в освітніх закладах у Росії на початку XVIII ст. У період царювання Петра I

У першій половині XVIII ст. Лівобережна й Слобідська Україна відзначалася майже суцільною письменністю. У гетьманській Україні високого рівня досягла початкова освіта. Протягом XVIII ст. вона дещо змінилася й тепер складалася з шиферних, полкових та гарнізонних шкіл. Майже кожне село мало свою школу. Сільська громада сама запрошувала вчителів, давала їм приміщення під школу та утримувала. Велика роль у поширенні освіти належала мандрівним дякам, які давали приватні уроки дітям з багатих сімей. Дітей панівної верхівки нерідко навчали вихованці Києво-Могилянської академії. Для дітей старшини та чиновництва також створювалися спеціальні закриті навчальні заклади — пансіони, інтернати тощо.

Києво-Могилянська академія. Зразком для інших шкіл України залишалася Києво-Могилянська колегія, якій у 1701 році наказом Петра І був наданий статус академії. Однак оскільки її покровителем був І. Мазепа, після Полтавської битви для неї настали тяжкі часи, тут заборонили навчатися іноземцям, а кількість студентів зменшили більш ніж у 10 разів.

Протягом середини XVIII ст. академія поступово відновлювала свою славу, проте досягти рівня початку століття їй так і не вдалося. Європейський рівень освіти був для неї вже недосяжним. До середини XVIII ст. вона була єдиним вищим навчальним закладом Російської імперії. Крім українців, у Києво-Могилянській академії також навчалися вихідці з центральних районів Росії, Сербії, Чорногорії. Частина студентів цього закладу стала великими науковцями свого часу. Наприклад, 1733 року тут навчався видатний російський учений Михайло Ломоносов.

На Заході в цей час в освіті посилився науковий раціоналізм, у Києво-Могилянській академії й далі віддавали перевагу богослов'ю. Саме тому з'явилося чимало проектів, які передбачали заснування в Україні інших університетів. Наприклад, К. Розумовський намагався відкрити вищий навчальний заклад у Батурині, граф П. Рум'янцев планував заснувати університети в Києві та Чернігові. Однак усі ці заходи були марними, бо імперський уряд не дозволяв створювати в Україні університети. Молодь, яка прагнула здобути вищу освіту, тепер мусила виїжджати на навчання до Москви та Петербурга або вступати до університетів інших країн — Німеччини, Італії, Франції тощо.

Харківський колегіум. У XVIII - на початку XIX ст. другим за значенням після Києво-Могилянської академії навчальним та науковим центром в Україні був Харківський колегіум. Його заснував 1722 року єпископ Єпіфаній Тихорський у Бєлгороді. У 1726 році цей навчальний заклад перевели до Харкова, де він у 1731 році отримав статус колегіуму. Цей заклад був створений за взірцем Києво-Могилянської академії, що зумовило схожість основних принципів управління та навчально-виховного процесу. Становленню колегіуму сприяла широка благодійна підтримка багатьох верств населення Слобідської України, завдяки якій склалися його значні земельні та господарські володіння. До колегіуму приймали дітей різних соціальних станів — козацтва, духовенства й городян. Наявність великого господарства давала можливість навчати й утримувати значну кількість учнів. Так, у середині XVIII ст. тут навчалися близько 400 дітей, а на початку XIX ст. — уже понад 800. Зміст навчальних програм був близьким до програм Києво-Могилянської академії та Московського університету. З 1740-х pp. на деякий час за колегіумом закріпилася назва «академія». До навчального плану закладу входили слов'яно-руська, церковнослов'янська, латинська, грецька, староєврейська мови, історія, географія, основи математики, катехізис, піїтика, риторика, філософія та богослов'я.

У 1768 році при колегіумі почали діяти додаткові класи, освітня програма яких була зорієнтована на світські потреби. У них викладали німецьку та французьку мови, математику, інженерну справу, живопис, музику, архітектуру тощо.

З відкриттям у 1805 році Харківського університету учні колегіуму слухали природничі (ботаніку та фізику) та медичні університетські курси.

Колегіум мав велику бібліотеку, до якої увійшло книжкове зібрання С. Яворського. Тут був створений перший у Харкові церковний хор.

Викладачами Харківського колегіуму були Г. Сковорода, І. Двігубський, С. Вітинський, Л. Кордет, композитори А. Ведель і М. Концевич, архітектор П. Ярославський, художники І. Саблуков, В. Неминущий, Л. Калиновський та ін.

Важливу роль у розвитку освіти й науки в Україні відігравали колегіуми, які працювали в Чернігові та Переяславі. Вони також були одними з провідних осередків формування української інтелігенції.

Проте в цілому загальний рівень освіченості населення України порівняно з XVII ст. поступово знижувався. У другій половині XVIII ст. селяни й козаки, що потрапили в кріпосну залежність, були майже повністю позбавлені можливості здобувати хоч би початкову освіту. Поступово збільшувалася кількість неписьменних людей. З часом освіту здобути могли лише заможні люди.

«Studium Rutenum». Незважаючи ні на що, розвивалася освіта й на західноукраїнських землях. У 1787-1809 pp. при Львівському університеті діяла тимчасова навчальна установа під назвою «Studium Rutenum» («Студіум рутенум» ). Офіційно цей заклад називався «Провізоричний науковий інститут у руській мові». «Studium Rutenum» був заснований указом імператора Иосифа II від 9 березня 1787 року. Цей заклад призначався для підготовки греко-католицьких священиків.

Навчання в «Studium Rutenum» проводилося церковнослов'янською мовою української редакції; студенти цієї установи через незнання латинської мови не могли навчатися на теологічному факультеті Львівського університету.

У «Studium Rutenum» існувало два відділи — філософський і богословський. На філософському факультеті студенти навчалися 2 роки, протягом яких вивчали логіку, етику й метафізику, математику, фізику. Богословський відділ передбачав 5 років навчання. Він мав у своєму складі б кафедр: церковної історії, єврейської мови й герменевтики Старого Заповіту, грецької мови й герменевтики Нового Заповіту, догматики, морального богослов'я, церковного права.

Викладачі «Studium Rutenum» обиралися на конкурсній основі. Перевага віддавалася тим з них, хто мав власний переклад відповідного підручника, що давало можливість поповнювати збірку навчальної літератури. «Studium Rutenum» мав власну бібліотеку, основу якої становили твори з богослов'я та педагогіки, частина з них надійшла з університетської бібліотеки.

До цього навчального закладу могли вступати кандидати, які досягли 17-річного віку, уміли читати й писати українською мовою, а також мали довідки про стан здоров'я, про походження з Галичини тощо. Для проживання студентам «Studium Rutenum» було надане приміщення Греко-католицької генеральної семінарії. Заняття відбувалися в семінарії та в університеті. Навчання, як і в університеті, розпочиналося 3 грудня, згодом — зі вересня. Студенти складали два іспити на рік — у січні та в червні. У «Studium Rutenum» одночасно навчалося 168 вихованців з двох дієцезій — Перемишльської та Львівської. За весь час існування «Studium Rutenum» у ньому здобули освіту 470 студентів.

У цьому навчальному закладі викладали відомі вчені й діячі — П. Подій, І. Зиманчик, М. Гарасевич, А. Ангелович, І. Лаврівський, М. Левицький, Т. Захаросевич, І. Мохнацький, А. Родкевич, М. Гриневецький, А. Павлович та ін.

Збільшення кількості студентів , які знали латину й могли навчатися у Львівському університеті, спричинило протягом 1808-1809 pp. поступове закриття цього навчального закладу. Вихованці «Studium Rutenum» відіграли вагому роль у національному відродженні Галичини в 1830-х pp. і в подіях революції 1848-1849 pp. в Австрійській імперії.