8. Концепція природо відповідного виховання руссо

У своїй педагогічній концепції він відкидав сучасну йому освітньо-виховну систему. Замість неї вважав необхідним ввести демократичну систему, яка повинна сприяти виявленню в дитини обдарувань, закладених природою. Виховання буде сприяти розвитку дитини лише в тому випадку, якщо набуде природного, природовідповідного характеру, буде прямо пов’язано з природним розвитком індивіда і спонукатиме його до самостійного набуття особистого досвіду і знань.

Отже, центральним пунктом концепції Руссо виступає теорія природного, вільного виховання, де в центрі стоїть особистість дитини. Він вважає, що вільне виховання випливає з природного права кожної людини на свободу. Воно слідує за природою, допомагає їй. Руссо виступає за недоторканість, автономність внутрішнього світу дитини, як маленької людини.

Важливий внесок Руссо у педагогіку полягає і в тому, що він здійснив спробу намітити вікову періодизацію розвитку дитини і відповідні кожному періоду завдання, зміст і методи виховання та навчання. Він називає чотири вікові періоди:

- вік немовляти (0 2 р.), який охоплює період до оволодіння дитиною мови;

- дитинство або “сон розуму” (2 12 р.), коли переважає чуттєве пізнання світу дитиною;

- отроцтво (12 15 р.) – період розумового розвитку та трудового виховання;

- юність (15 18 р.) – період бур і пристрастей, час морального, статевого виховання. З цього періоду починається найголовніше у вихованні – вчити любити людей.

Ж.-Ж.Руссо заперечував систему суспільного виховання. На його думку, нема батьків, нема вітчизни і нема громадян, є пригноблені і гнобителі.

9. Мета та напрями виховання песталоцці

Основним у вихованні Песталоцці називає принцип природовідповідності. Властиві кожній дитині від народження задатки сил і здібностей треба розвивати, вправляючи їх у тій послідовності, яка відповідає природному порядку та законам розвитку дитини, тобто починати з найпростішого і поступово підніматися до дедалі складнішого.

Метою виховання повинен бути різнобічний і гармонійний розвиток всіх природних сил та здібностей дитини.

У пошуках загального методу виховання Песталоцці розробив теорію “елементарної освіти“, яка складає так званий метод Песталоцці. Спираючись на принцип природовідповідності, він виділив три найпростіші елементи, з яких повинно починатися будь-яке навчання: число (одиниця), форма (пряма лінія), слово (звук). Елементарне навчання у нього зводиться, передусім, до вміння вимірювати, рахувати i володіти мовою. Свій елементарний метод Песталоцці розповсюджує на всі сторони виховання дитини.

Інтелектуальне виховання Песталоцці ґрунтує на ідеї розви¬ваючих цілей і завдань навчання. Він був першим з педагогів, хто диференціював змістову і розвиваючу сторони навчального проце¬су та розвинув ідею розвиваючого шкільного навчання. Надаючи велике значення оволодінню знаннями він вважає, що воно повинно підкорятися більш головному – розвитку здібностей дитини.

Песталоцці намагається здійснити навчання через розроблену ним систему спеціальних вправ. Процес навчання повинен будуватися на принципі послідовного і повного переходу від частини до цілого, від простого і легкого до більш складного і важчого. Оволодіння знаннями необхідно поєднувати з розвитком у дітей уміння користуватися ними.

Пізніше К.Д.Ушинський назвав ідею розвиваючого навчання “великим відкриттям Песталоцці“, яке назавжди залишить за ним ім’я першого народного вчителя. Хоч слід відзначити, що Песталоцці дещо розмежовує i протиставляє розвиток мислення дитини i нагромадження нею знань.

Прагнучи психологізувати навчання, Песталоцці розробив теорію “природного шляху пізнання“. Він вважав, що у дитини процес пізнання починається з чуттєвих сприймань, які після цього переробляються свідомістю. Отже, всяке навчання повинно спиратися на спостереження і дослідження. Тому найважливішою основою навчання Песталоцці вважав наочність, через яку дитина шляхом спостереження отримує правильні уявлення про світ, розвиває мислення і мову. В обґрунтуванні цього принципу Песталоцці пішов далі від Коменського. Він розкрив роль наочності у розвитку логічного мислення дитини під час навчання і, спираючись на свою теорію пізнання, дав цьому психологічне пояснення.

Виходячи із своїх загальнодидактичних положень, Песталоцці заснував методику початкового навчання. Він відкинув книжне початкове навчання, яке ґрунтується на запам’ятовуванні і переповіданні, і вимагав щоб дитина з ранніх років сама вела спостереження і розвивала свої здібності. Песталоцці відстоював звуковий метод навчання грамоти, що було надзвичайно важливо тоді, коли скрізь панував буквоскладальний метод. Для навчання дітей рахунку, вимірюванню, засвоєнню дробів, а також написання елементів букв, Песталоцці використовував квадрат. Цю ідею розвинули його послідовники, створивши так званий “арифметичний ящик“, який використовують у деяких західних школах i понині.

Фізичне виховання Песталоцці називає найпершим видом розумного впливу дорослих на дитину. Його основою є природне прагнення дитини до руху. Здійснювати фізичне виховання потрібно через систему вправ, що спираються на найпростіші рухи, коли дитина ходить, бігає, їсть, п’є, піднімає тощо. Песталоцці підкреслює значення фізичного виховання не тільки для розвитку фізичних сил і можливостей дитини, але й для підготовки її до праці.

У сфері трудового виховання Песталоцці прийшов до думки про необхідність підкорення дитячої праці педагогічним вимогам і висунув принципово нове положення: дитяча праця здійснює позитивний вплив на дитину лише за умови, коли ставить перед собою виховні і моральні завдання. Розглядаючи трудове виховання однією з найважливіших складових свого методу, Песталоцці мав на меті створити “Азбуку умінь“, яка б вміщувала фізичні вправи в сфері найпростіших видів трудової діяльності: бити, носити, кидати, штовхати тощо.

Трудова елементарна освіта, як вважає Песталоцці, повинна допомогти молоді оволодіти основними прийомами і загальною культурою праці. Ці його висловлювання історично підготували виникнення теорії політехнічної освіти.

Релігійно-моральне виховання за Песталоцці полягає вихованні гуманних почуттів до людей, дійової любові до них. Велика роль у цьому належить сім’ї, особливо важливе значення надається материнському вихованню. Моральне виховання повинно вдосконалюватися і в школі. Песталоцці наполягав, щоб моральну поведінку дітей формувати не повчаннями, а розвитком у них через вправи і вправляння моральних почуттів і нахилів. Найпростішим моральним почуттям Песталоцці називає інстинктивно виникаючу у немовляти любов до матері. У подальшому це почуття усвідомлюється дитиною i переноситься спочатку на батька, сестер, братів, потім на вчителя i шкільних товаришів i, нарешті, на свій народ, на всіх людей.

Песталоцці був одним із перших педагогів, які звернулись до розробки проблеми взаємозв’язку сім’ї і школи у вихованні дітей. Розробляючи теорію “елементарної освіти“, Песталоцці передбачав, щоб вона була простою і доступною для опанування кожній матері. На основі цієї теорії він розробив завдання, зміст і методику першочергового виховання і навчання у сім’ї, яке має удосконалюватись у школі. Вважав, що мати повинна з раннього віку розвивати фізичні сили дитини, прививати їй трудові навички, виховувати любов до оточуючих людей, вести до пізнання оточуючого світу.

Запропонований Песталоцці підхід до виховання і навчання дітей має індивідуалізуючий характер, що тоді було великою новиною. Він вимагає від педагога вивчення і врахування на практиці індивідуальності дитини, надання їй не тільки елементарних відомостей, але й розбуджування та скріплювання її духовних сил, морального і суспільного ушляхетнювання. Цим Песталоцці переосмислив соціальну роль учителя і дав зрозуміти, що для успішного виховання молоді потрібні професійно вишколені вчителі.

10. особливості навчально виховної роботи відповідно до основ теорії елементарної освіти песталоцці

спробував поєднати дитячу працю з навчанням; розробив теорію елементарної освіти, згідно з якою процес виховання має бути спрямований від простого до складного, а навчальний процес — побудованим на основі чуттєвих сприймань. На його думку, глибокі знання можна отримати лише за умови послідовного та систематичного навчання.

Метод елементарної освіти - це певна система вправ з розвитку здібностей дитини. Песталоцці розробив систему вправ, керуючись наступними теоретичними ідеями:

1) дитина від народження має задатки, потенційними внутрішніми силами, яким властиве прагнення до розвитку;

2) багатостороння і різноманітна діяльність дітей у процесі навчання - основа розвитку та вдосконалення внутрішніх сил, їх цілісного розвитку;

3) активність дитини в пізнавальній діяльності - необхідна умова засвоєння знань, більш досконале пізнання навколишнього світу.

Сама назва «елементарну освіту» передбачало таку організацію навчання, при якій в об'єктах пізнання і діяльності дітей виділяються найпростіші елементи, що дозволяє безперервно просуватися в навчанні від простого до все більш складного, переходити від одного ступеня до іншої, доводячи знання і вміння дітей до можливої ступеня досконалості.

І.Г. Песталоцці вважав, що навчання дітей, особливо початкове, має будуватися з урахуванням їх вікових особливостей, для чого слід пильно вивчати самої дитини. Знання дитячої природи з усіма особистісними потребами і устремліннями має лежати в основі вибору способів застосування різних педагогічних засобів, які мають своїм завданням розвиток усіх внутрішніх і зовнішніх сил дитини. Звідси випливав висновок: необхідно всіляко сприяти вправі всіх сил дитини, спонукаючи його до їх використання.

Вихідним моментом в пізнанні Песталоцці вважав чуттєве сприйняття предметів і явищ навколишнього світу. Ось чому велике значення він надавав принципу наочності у навчанні як засобу розвитку у дітей спостережливості, умінь порівнювати предмети, вишукуючи їх спільні та відмінні ознаки і співвідношення між ними. Спостереження в цьому зв'язку він розглядав як найважливіший джерело пізнання. У процесі навчання І.Г. Песталоцці рекомендував керуватися трьома правилами: вчити дивитися на кожен предмет як на ціле, знайомити з формою кожного предмета, його заходом і пропорціями, знайомити з найменуванням спостережуваних явищ. У зв'язку з цим їм була розроблена так звана абетка спостережень, що складається з послідовних рядів вправ, які допомагають дитині встановлювати і визначати характерні ознаки об'єкта, що спостерігається, групувати їх на основі ознаки і тим самим формувати його образ. Думка про значення такого роду вправ, звичайно, продуктивна. Але її практичне втілення нерідко приймав і у самого І.Г. Песталоцці, і в його послідовників односторонній, формальний характер через переоцінку ролі механічних вправ у розвитку особистості.

Розробляючи ідеї розвиваючого шкільного освіти і елементарного навчання, І.Г. Песталоцці був одним з основоположників концепції розвивального освіти: предмети викладання розглядалися їм більше як засіб цілеспрямованого розвитку здібностей, ніж як засіб набуття знань. Ідею Песталоцці про розвиваючому навчанні великий російський педагог К.Д. Ушинський назвав «великим відкриттям Песталоцці". Виділення та обгрунтування розвиваючої функції навчання ставило перед педагогом принципово нові завдання: вироблення в учнів ясних понять з метою активізації їх пізнавальних сил. Ідея розвиваючого навчання в концепції Песталоцці несла в собі потенційно новаторську силу, ставши предметом пильного вивчення і розробки в педагогічних теоріях видатних педагогів XIX-XX ст.

Розглядаючи завдання народної школи, І.Г. Песталоцці виділяв особливу її роль в моральному вихованні, так як кінцеві результати шкільної освіти і всіх його коштів складаються у досягненні спільної мети - вихованні істинної людяності. Основу для морального розвитку дитини І.Г. Песталоцці бачив у розумних сімейних відносинах, і шкільне виховання може бути успішним лише в тому випадку, якщо буде діяти у повній згоді з сімейним. Любов і розташування один до одного вихователів і вихованців - ось ті засади, на які необхідно спиратися в навчально-виховних установах.

Найпростішим вихідним елементом фізичного розвитку І.Г. Песталоцці вважав здатність до руху в суглобах дитини. На основі природної повсякденній діяльності дитини він пропонував будувати і систему шкільної елементарної гімнастики. У зміст фізичного виховання він включав також і розвиток органів чуття.

Провідною в педагогічній концепції І.Г. Песталоцці була ідея природосообразности виховання. Слідом за Ж.-Ж. Руссо він закликає в процесі виховання і навчання враховувати внутрішню природу дитини і будувати виховно-освітній процес з установкою на розвиток закладених у ньому духовних і фізичних сил.