56. «Вода... Ти саме життя»

Нині всім добре відомо, що без води неможливий будь-який прояв життя. Це - найцінніший «мінерал життя», на долю якого припадає до 90 відсотків будови організму. Вона забезпечує фізіологічні, біохімічні, хімічні процеси в організмі всієї живої природи на Землі. Без води не можуть функціонувати ні промисловість, ні сільське господарство. Але при цьому вода має відповідати належній якості. Вона має космічне, геологічне, кліматичне, енергетичне, санітарно-гігієнічне, лікувальне, естетичне значення.

Кожне джерельце - то живильна кров Землі. Усі вони невтомні трудівники: озеленюють та вічно омоложують луки, поля, ліси, поновлюють її щедровитість. Не випадково говорять, що краплинка води дорожча за діамант.

Не тільки корисні копалини вичерпуються, але й ресурси питної води істотно зменшуються. Часто себе втішаємо і обнадіюємо, що запаси прісної води поновлюються, та з питною водою далеко не все в порядку. Коли не задумуєшся, то здається, що із цим даром природи ніби все гаразд, безпроблем-но. Насправді ж як це далеко від реальності! Нині дефіцит води - одна з глобальних проблем сьогодення. Це передусім стосується прісної води. А ще цивілізація доби не завжди ощадливо їх використовує. До того ж на початку XX століття на Землі жило близько півтора мільярда людей, а нині їх уже більше шести мільярдів. Навіть важко собі уявити всю кількість щоденно спожитої води. Але і господарювання цієї маси людей аж ніяк не можна назвати раціональним щодо користування водними ресурсами. Це кожен добре знає по собі.

Ресурси прісної води розподілені на земній поверхні та в надрах Землі дуже нерівномірно. В одній частині земної кулі люди страждають від повені, а в іншій - від посухи. Уже сьогодні в умовах постійної нестачі води мешкає не менше 1,1 млрд осіб, а понад 2 млрд регулярно відчувають «водяний стрес». Вирішення проблеми дефіциту прісної води потребує численних наукових розробок у багатьох галузях науки. Уже до 2025 року майже половина населення Землі страждатиме від нестачі прісної води, що призведе до масової міграції з країн, недостатньо забезпечених водою (переважно - тих, що розвиваються). Інші держави змушені будуть вирішувати надзвичайно складні питання: що, де і як саме робити, аби не «захлинутися» потоком біженців від водяного дефіциту. При загостренні дефіциту на світовому ринку торгувати водою, як сьогодні торгують нафтою, нереально через великі обсяги споживання прісної води.

Учені прогнозують: на світовому ринку прискорено розвиватимуться сектори інтенсифікації водовикористання, водо-зберігальні, водоефективні, водоохоронні технології.

Хіба важко зрозуміти, що наше ставлення до водного дару має стати камертоном чистоти до життєдайного соку Землі як Божого дару! Візьміть ці слова як пам'ять на все життя.

57. Пригода на острові

Ми відпочивали на цьому острові третій день. Чекаючи товариша, який подався в село закупити продуктів, я оглядав усе довкола. Згодом побачив, як від берега рушив човен. У ньому сиділо троє засмаглих парубійків. Скупавшись і перевіривши снасті, я пішов через острівець на протилежний берег. Раптом почув дивний звук. Повернувшись, побачив у розкуйовдженому гіллі куща собаку. Він лежав і здавався повністю безпорадним: лапи безвільно відкинуті вбік, морда - на зів'ялому листі. Собака не поворухнувся, тільки повільно повів запаленим оком, що виражало біль і тугу. Очевидно, хворий чи поранений. Як же пес опинився на острові? Невже його привезли хлопці, які нещодавно приставали до острова на човні? Знайшовши неподалік бляшанку, я набрав води і спробував напоїти тварину. Собака намагався ковтнути рятівну вологу.

- Де ти взяв цього пса? - почувся голос товариша.

І в цю мить собака загарчав, ледве підвівся і встав на чотири лапи. Я не міг повірити своїм очам: невже тварина, яка ледь переводила подих, звелась і навіть силкується захистити мене? Я розповів про човен, що причалював до берега, яким, мабуть, і підкинули пса. Ми оглянули собаку. На боці суцільна рана, шерсть облізла, шкіра подекуди відвисла. Не можна було без душевного болю дивитися на нещасну тварину.

Ми енергійно взялися його лікувати. Спершу промили рану водою, змиваючи налиплий пісок, потім обережно обробили йодом, присипали стрептоцидом і перев'язали моєю сорочкою. Довірившись нам, собака стояв сумирно, лише іноді сіпався від болю, щулив тремтячі вуха, мружив очі. Я відчував, як у ці хвилини сповнююсь співчуттям, співпереживанням, - дарма що ми лікували тварину, а не людину.

Ми спорудили з листя курінь і сховали собаку від пекучого літнього сонця, ми пригадували цікаві мисливські пригоди, уявляли, як восени підемо з ним на полювання. Раптом почулося хрипкувате пострілювання мотора. Зовсім неподалік до берега пристав човен, який я одразу впізнав. Із нього вийшла дівчина.

— Альбатрос! - озвалася вона.

Собака, що досі непорушно сидів коло намету, моторно звівся і з хворобливою грацією пораненої тварини побіг назустріч. Дівчина опустилася навколішки і погладила пса поміж вухами.

— Це ваш собака? - запитав я непривітно. - Що з ним сталося?

Дівчина ніяково розповіла, що це собака товариша і що тварина мало не обварилася, коли випадково перевернувся казан з рибальською юшкою... А на наш докір, що не допомогли гончакові, пояснила, що ніхто не знав, як це зробити.

— То ви привезли його здихати на острів? - різко перервав дівчину мій товариш. - Курс лікування ще не закінчено, до побачення.

Дівчина, гнівно глянувши на нас, круто розвернулася, пішла геть. Собака спробував кинутися навздогін, та товариш міцно тримав його за ремінь, заспокоюючи. Коли човен віддалився, товариш відпустив ремінь. Собака підбіг до води і тужливо заскімлив, дивлячись на протилежний берег Дніпра, де на узліссі біліли намети молодіжного табору. — Від нього відреклись, а він не здатен осягнути людської жорстокості, відплачує за неї незрадливою любов'ю. Вірність! -сумно сказав товариш.