
- •Український центр Європи
- •2. Багатство української мови
- •3. Цілюща сила пісні й любові
- •4. Перлина Поділля
- •5. Захоплення
- •6. Символ щедрого таланту
- •7. Найбільша святість
- •8. Хай живе і благоденствує Україна!
- •9. Першоджерела історичної пам'яті
- •10. Реймське євангеліє
- •11. Стодзвонні джерела
- •12. Поетична біографія українського народу
- •13. Коштовні пам'ятки Київської Русі
- •14. Мистецтво спілкування
- •15. Здатність зрозуміти ближнього
- •16. Шлях до гармонійної особистості
- •17. Відкриття обручки
- •18. Освіта в Київській Русі
- •19. Учитель
- •20. Книжка і комп'ютерні технології
- •21. Інформаційні ресурси Інтернету
- •22. Наслідки технічного прогрессу
- •23. Світло українського розуму
- •24. Космічні дослідження
- •25. Виснажливий шлях пошуків
- •26. Творець української еліти
- •27. Подарунок на всі часи
- •28. Багатогранний талант
- •29. Унікальний українець
- •30. Спорудження пам'ятника Богдану Хмельницькому
- •31. Заповітний національний скарб
- •32. Хрестоматія народного життя
- •33. Ранній автопортрет Шевченка
- •34. Справжній учений
- •35. Таємниці творчості
- •36. Михайло Драгоманов
- •37. Проза Михайла Коцюбинського
- •38. Поетична майстерність Максима Рильського
- •39. Таємниця військового скарбу Січі
- •40. Творча дружба Рєпіна і Яворницького
- •41. Самотня художниця
- •42. Легенда українського кіно
- •43. Місячне сяйво його полотен
- •45. Ліна Костенко
- •46. Диво Запоріжжя
- •47. «Вагнерівська примадонна» XX століття
- •48. Всесвітнє визнання української пісні
- •49. Амазонки Приазов'я
- •50. Українське бойове мистецтво
- •51. Кава Юрія Кульчицького
- •52. Майстри гончарського мистецтва
- •53. Дорога додому
- •54. Долина нарцисів
- •55. Тварини України, що зникли
- •56. «Вода... Ти саме життя»
- •57. Пригода на острові
- •58. Пізнати себе через природу
- •59. Мелодія кам'яної скелі
- •60. Микола Миклухо-Маклай
- •61. Учитель – людина з великої літери
- •46. Диво Запоріжжя
- •2. Багатство української мови
- •Український центр Європи
55. Тварини України, що зникли
За княжої доби було в лісах і степах дуже багато різних тварин. З оповідань князя Мономаха знаємо, що він полював на турів. Своїми розмірами дикий бик тур перевершував домашнього. Як подають давні описи, у довжину він сягав трьох метрів, у висоту - майже два, важив же від 800 кг до тонни. Шерсть тур мав чорно-брунатну. Уздовж лінії хребта завжди проходило світле пасмо, а на голові була рудувата кучерява гривка.
Найбільше ж очевидців вражали роги: великі, розлогі, ліроподібно вигнуті, вони сягали майже 80 см завдовжки.
Водилися тури переважно в мішаних лісах, особливо у вологих і заболочених місцинах. Археологи знайшли рештки турів на київській Оболоні. Первісно ж тури жили й у лісостепах, нерідко заходили в степи. Пишуть, що стадом турів верховодила стара туриця. Бички-доростки збивалися в окремі стада. Старі ж бики були більше самітниками.
Пересічна тривалість життя тура становила років із п'ятнадцять. За умови, звісно, що його ніхто не вполював.
Сім-вісім тисяч років тому люди взялися за одомашнення турів. Уся велика рогата худоба походить від них. В околицях Умані, скажімо, ще в XIX столітті, коли гнали волів до води, говорили, що йдуть «напувати турів».
Відколи людина навчилася полювати, тур лишався особливо бажаною здобиччю. Хоч уполювати його було справою нелегкою. І настільки, що це прирівнювалося до військових подвигів. А м'ясом одного тура можна було нагодувати цілу князівську дружину.
Полювання скорочували поголів'я турів. Та справжнім стихійним лихом для цих тварин стало винищення лісів задля збільшення оброблюваної землі. Якщо в ранньому Середньовіччі ліси вкривали три чверті території Західної Європи, то в пізньому цей показник знизився в кілька разів. Турам просто забракло місця під сонцем.
З плином часу про тура стали забувати навіть у тих краях, де він водився найдовше. На заході Європи тура плутали із зубром, а на сході по ньому залишилися лише згадки в давніх піснях, звичаях, а також назвах сіл, рік та урочищ. Села Тур, Тур'ї Ремети, Турички, Туропин, Туровичі, містечко Турійськ, річка Турія - усе, що залишилося на нашій землі від грізного дикого бика, який кілька сотень років господарював у прадавніх диких пущах.
Здавалось би, на цьому можна було б поставити крапку в історії тура. Але у 20-30-х роках минулого століття вона набула несподіваного продовження. У Німеччині тоді якраз панувала мода на все расово чисте. Двоє братів, Хайнц і Люц Геки, палкі прихильники нацизму, узялися за відтворення турів. У зоопарках Мюнхена та Берліна вони почали схрещувати ті породи великої рогатої худоби, які, на думку братів, зберегли найбільше рис дикого бика. Однак ані розміру тура, ані величини його рогів - що їх так яскраво змальовано в давніх описах - досягнути не вдалося.
У науковому світі поставилися доволі скептично до цих експериментів. Виведену Геками породу в ліпшому разі називають «новий тур», частіше ж просто та невибагливо: «корова Гека». Сьогодні побачити її можна в деяких європейських заповідниках. У Франції, наприклад, існує навіть «Ферма турів», де розводять цих тварин і показують наївним відвідувачам. Чому наївним? Бо справжні тури вже давно вимерли.