- •Український центр Європи
- •2. Багатство української мови
- •3. Цілюща сила пісні й любові
- •4. Перлина Поділля
- •5. Захоплення
- •6. Символ щедрого таланту
- •7. Найбільша святість
- •8. Хай живе і благоденствує Україна!
- •9. Першоджерела історичної пам'яті
- •10. Реймське євангеліє
- •11. Стодзвонні джерела
- •12. Поетична біографія українського народу
- •13. Коштовні пам'ятки Київської Русі
- •14. Мистецтво спілкування
- •15. Здатність зрозуміти ближнього
- •16. Шлях до гармонійної особистості
- •17. Відкриття обручки
- •18. Освіта в Київській Русі
- •19. Учитель
- •20. Книжка і комп'ютерні технології
- •21. Інформаційні ресурси Інтернету
- •22. Наслідки технічного прогрессу
- •23. Світло українського розуму
- •24. Космічні дослідження
- •25. Виснажливий шлях пошуків
- •26. Творець української еліти
- •27. Подарунок на всі часи
- •28. Багатогранний талант
- •29. Унікальний українець
- •30. Спорудження пам'ятника Богдану Хмельницькому
- •31. Заповітний національний скарб
- •32. Хрестоматія народного життя
- •33. Ранній автопортрет Шевченка
- •34. Справжній учений
- •35. Таємниці творчості
- •36. Михайло Драгоманов
- •37. Проза Михайла Коцюбинського
- •38. Поетична майстерність Максима Рильського
- •39. Таємниця військового скарбу Січі
- •40. Творча дружба Рєпіна і Яворницького
- •41. Самотня художниця
- •42. Легенда українського кіно
- •43. Місячне сяйво його полотен
- •45. Ліна Костенко
- •46. Диво Запоріжжя
- •47. «Вагнерівська примадонна» XX століття
- •48. Всесвітнє визнання української пісні
- •49. Амазонки Приазов'я
- •50. Українське бойове мистецтво
- •51. Кава Юрія Кульчицького
- •52. Майстри гончарського мистецтва
- •53. Дорога додому
- •54. Долина нарцисів
- •55. Тварини України, що зникли
- •56. «Вода... Ти саме життя»
- •57. Пригода на острові
- •58. Пізнати себе через природу
- •59. Мелодія кам'яної скелі
- •60. Микола Миклухо-Маклай
- •61. Учитель – людина з великої літери
- •46. Диво Запоріжжя
- •2. Багатство української мови
- •Український центр Європи
53. Дорога додому
Від станції Андрій ішов пішки. До села було три кілометри. Поряд з високовольтною лінією линула в далеч стрічка асфальту, але він вибрав стару польову дорогу.
Теплий вітрець збивав з хлібів пилок, жовтава хмарка життєдайним струменем туманилась у повітрі, у п'янкій високості заливалися жайворони. Андрій зайшов у жито, яке майже закрило його з головою, зупинився. Захопив у обійми жмут ласкавих колосків, притиснув до обличчя. Неймовірно! Минають сторіччя, люди вже мчать у темряві простору, а поля, як і раніше, котять хвилі під вітром, пестять на своїх грудях нові й нові покоління. Яка предковічна, яка неповторна сила! Я повертаюся до тебе, я п'ю твою снагу, щоб знову готуватися в далеку дорогу... Здрастуйте, жита! Вітаю тебе, жайвороне! Низький уклін тобі, поле безкрає, поле батьківське! Поцілуй мене, вітре пестливий, як колись у дитячі роки - пам'ятаєш? Я часто вибігав ранком за село, зустрічався з твоїм дружнім подихом, удивлявся в голубе марево на обрії. Там я бачив прийдешні роки, майбутні дороги! Ти говорив мені правду в своєму чарівному шепоті. Тепер несу в серці безмірну вдячність, повертаю її тобі, полям, сонцю, паркій, родючій, незабутній батьківській землі...
Котять хвилі жита. Пилить предковічна дорога. Мов чарівні казки старої бабусі, химерно летять у блакитній безодні хмарини. З-за горба виринули перші хати рідного села. Вірною сторожею вишикувалися тополі. Понад ними замайорів у високості білий змій. Андрій, побачивши його, аж засміявся від радості. Білий змій. Паперовий змій. Саме з нього почався шлях у небо. Хай він був недоладний, смішний, але хлопчик Андрійко, що його запускав, завжди підіймав погляд угору. До зірок... Це ти його вів по важкій і славетній дорозі, змію далекого дитинства. Славен будь! Я знову бачу тебе. Ти знову на струмені повітря здіймаєшся під хмари, і оченята мужніх хлоп'ят вбирають у себе чари небесної безодні. О, вони не опустяться вниз, ті очі, які напилися з космічного джерела!.. Здрастуй, химерний, смішний, невмирущий змій!..
А ось і село. Царина, заросла дерезою. Вишневі сади. А понад ними, скільки око бачить, манячать у повітрі антени радіо й телевізорів. Як далеко ти сягнуло, село! Залишаючись в обіймах матері-природи, ти простягло безконечні руки в навколишній світ. Ти одержало очі, що бачать через океани, ти оволоділо слухом, що чує голоси синів твоїх на інших планетах. І все ж таки ти незмінне для вірних синів - тепле, ніжне, близьке серцю, як материнське лоно. Здрастуй, село!..
Зі скрипом розчинилися ворота першого від поля подвір'я. Андрій увійшов у них. Ступив по пружному споришу. Мамо, чи серце твоє віщує, що син недалеко?
Загуркотіло в сінях. На ґанок вискочила літня жінка. Сплеснула руками, кинулася назустріч синові, припала. Він з висоти велетенського зросту схилявся, ніжно цілував у сиве волосся, змарнілі худі щоки, заплакані очі...
Мати відхилилася, милуючись широкоплечою постаттю сина, ясновидим лицем, на якому ласкою сяють сині очі з-під кудлатих брів, рідні очі єдиного сина.
