14. Мистецтво спілкування

Як відомо, взаємини з людьми можуть обмежуватися посмішкою, кивком голови та іншим жестом, але найчастіше -це привітання, а далі - жвава розмова або поважна бесіда. Якщо художники мислять образами, музиканти - звуками, учені - почуттями, то всі разом, а з ними і решта людства, послуговуються мовою, словом як основним засобом вияву на-ших думок. Зрозуміло, не можна навчитися думати, не вміючи говорити, і навпаки.

Що ж потрібно, аби оволодіти вмінням говорити? Певно, знати мову — цього замало, треба ще усвідомлювати, як і про що розмовляти. Опанувати мистецтво ведення бесіди людство намагається здавна. На основі багатовікового досвіду воно виробило основні правила бесіди. І кожне нове покоління вносить у неї свої особливості.

Ще стародавній філософ Епіктет пояснював, що людина має слухати вдвічі більше, ніж говорити. Мудрець наполягав:

- Краще слухати, ніж говорити.

- Чому? Мудрець відповідав:

- Недарма нам Бог дав один язик і пару вух.

На початку XII століття на Русі широко відоме «Повчання до дітей князя Володимира Мономаха», де дітям князів тадружинників рекомендувалося вести бесіду таким чином: «У присутності старших мовчати, мудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними собі й молодшими в любові перебувати, без лукавого наміру розмовляючи, якомога більше вдумуватися, не шаленіти словом, не осуджувати мовою, не багато сміятися...». У XVII столітті у Франції побачила світ книжка, яка згодом стала відомою у всій Західній Європі під назвою «Мистецтво галантних бесід», «Як стати людиною з добрими манерами». Не одне покоління, додержуючи приписів подібних книжок, оволоділо вмінням вести світську бесіду на теми, які ні до чого не зобов'язували: про погоду, лови, перегони тощо. Дейл Карнегі пропонує простий спосіб стати найцікавішим співрозмовником: для цього, по-перше, слід бути уважним слухачем з початку і до кінця розмови, заохочуючи інших розповідати про себе, бо їх набагато більше цікавлять свої проблеми, ніж ваші; по-друге, треба приєднатися до погляду співрозмовника. А охочим побесідувати Карнегі дає поради від супротивного: «Якщо ви хочете дізнатись, як змусити людей уникати вас, сміятися з вас поза очі або навіть зневажати вас, то ось вам на цей випадок рецепт: ніколи нікого довго не вислуховуйте. Безперестанку говоріть про себе самого. Якщо у вас з'являється якась думка в той момент, коли розмовляє ваш співрозмовник, не чекайте, поки він закінчить. Він не такий розумний, як ви. Задля чого витрачати час, вислуховуючи його пусту балаканину? Відразу ж втрутьтеся й перебийте його на середині фрази». Підсумовуючи, Карнегі запевняє, що такі люди - нудні, невиховані, самозакохані та самовпевнені. Вони ніколи не стануть добрими співрозмовниками, бо не вміють слухати.

Кажуть, що розумних і приємних співрозмовників так мало передусім тому, що більшість людей думає над тим, що вони хочуть висловити, а не як слід відповідати. Найкмітливіші та найввічливіші лише набирають уважного вигляду, водночас у їхніх очах, на обличчі - неуважність до того, що їм кажуть, прагнення якнайшвидше повернутися до того, що самі вони хочуть сказати. Мало хто розуміє, що таке намагання подобатися самому собі - кепський засіб сподобатися іншим чи їх переконати і що вміння слухати та доречно відповідати - це одна з неодмінних якостей, притаманних гарному співрозмовнику.