3.Основні елементи адміністративно-правового регулювання

4.Особливості норм адміністративного права

На відміну від цивільно-правових відносин та ряду інших видів правовідносин, адміністративно-правові відносини побудовані на засадах «влади-підпорядкування», де відсутня юридична рівність сторін. Підпорядкування пов’язується В.А. Юсуповим з наявністю у одного з учасників відносин державно-владних повноважень по відношенню до іншого.

Характерною особливістю адміністративно-правових відносин, за визначенням Ю.М. Старілова, є також неможливість їх виникнення без участі органу державного управління або іншого суб’єкта, наділеного владними повноваженнями [219, с.410]. Обов’язковість наявності органу державного управління (іншого суб’єкта) у системі адміністративно-правового відношення призводить до того, що загальний механізм адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності функціонує завдяки владному методу. Таким чином, один з суб’єктів завжди діє владно, виступаючи від імені держави забезпечуючи дію механізму. Погоджуємося із вказаним автором щодо висновку, що суттєвою особливістю зазначеного виду відносин є те, що вони мають яскраво виражений організаційний характер і можуть виникнути з ініціативи будь-якої сторони [219, с.410]. Отже, механізм адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності є сукупністю елементів, взаємодія яких забезпечує організацію й подальше функціонування приватної нотаріальної діяльності.

5.Більшість адміністративно-правових норм мають імперативний характер, який проявляється у:

– прямих приписах, які зобов’язують суб’єкта діяти тільки певним чином без можливості вибору варіанту поведінки;

- у обов’язковій державній реєстрації в органах виконавчої влади;

– у наданні суб’єктові права вибору варіанту поведінки, проте не переступаючи меж поведінки, визначених нормою.

6.Види адміністративно-правових норм:

1) за спрямованістю змісту:

– що закріплюють порядок створення і правовий режим суб’єктів правовідносин;

– що визначають форми і методи управлінської діяльності;

– що встановлюють порядок проходження державної служби;

– що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні;

– що регулюють державне управління окремими галузями народного господарства;

– що визначають права, обов’язки громадян у державному управлінні;

– що визначають підстави притягнення до адміністративної відповідальності та процедурні питання її реалізації.

2)– за функціональним призначенням:

регулятивні; –

правоохоронні;

3) за формою припису:

– зобов’язуючи (приписні) – зобов’язують здійснити певні дії;

заборонні – забороняють вчиняти ті чи інші дії;

дозвільні (управомочні, повноважні, диспозитивні)

управомочують діяти в рамках вимог норми, вчиняти активні дії;

– стимулюючі (заохочувальні) – забезпечують вплив на поведінку учасників правовідносин за допомогою засобів морального та матеріального характеру;

– рекомендаційні – надають учасникам правовідносин можливість

пошуку найоптимальнішого варіанту поведінки.

4) за адресатами:

– для органів державної виконавчої влади;

– для інших державних органів;

– для державних службовців;

– для державних підприємств, установ, організацій;

– для недержавних підприємств, установ, організацій;

– для громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства.

5) за змістом:

– матеріальні;

– процесуальні.

6) за межами дії:

– у просторі;

– у часі;

– за колом осіб.

7) за ступеням загальності:

– загальні;

– міжгалузеві;

– місцеві (локальні).

8) за повнотою викладення змісту:

– визначені (абсолютно визначені, відносно визначені);

– відсильні;

– бланкетні.

9) за юридичною силою нормативних актів, у яких норми зафіксовані:

– що містяться у законах;

– що містяться в указах, розпорядженнях;

– що містяться в постановах;

– що містяться в рішеннях;

– що містяться в наказах;

– що містяться в інструкціях тощо,

7.Способи (методи) тлумачення — це сукупність прийомів аналізу правових норм, розкриття їх змісту (значення) з метою практичної реалізації.

Розрізняють такі способи (методи) тлумачення:

1) філологічне (граматичне, текстове, мовне) тлумачення — це з'ясування змісту норми права через граматичний аналіз її словесного формулювання з використанням законів філології; ґрунтується на даних граматики, лексики і припускає аналіз слів, пропозицій, словесних формулювань юридичних норм. Передусім установлюють значення кожного слова і виразу, вжитих у нормативному розпорядженні. Потім переходять до аналізу граматичної форми іменників і прикметників, способів дієслів, виду дієприкметників і т.д. Далі усвідомлюють граматичну структуру пропозицій. Окремі слова і вирази, розділові знаки недпустимо трактувати як зайві. В результаті граматичного тлумачення виявляється буквальний зміст норми права, на підставі якого далеко не завжди можна зробити достовірний висновок;

2) системне тлумачення — це з'ясування значення норми через встановлення її системних зв'язків з іншими нормами. Сутність його полягає в тому, що норма зіставляється з іншими нормами, встановлюються її місце і значення в даному нормативному акті, галузі права, всій правовій системі. Всі норми потребують системного тлумачення, особливо норми відсилочні і бланкетні, які побудовані так, що можуть розглядатися лише у сукупності з нормами, до яких зроблено відсилання;

3) історико-політичне тлумачення (в тому числі історико-по-рівняльне) — це з'ясування значення норм права на підставі аналізу конкретних історичних умов 'їх прийняття; з'ясування цілей і завдань, закладених законодавцем. Важливим є урахування соціально-економічних і політичних факторів, які обумовили ініціативу і саму появу акта, процесу його обговорення — парламентського слухання першого, другого, постатейного тощо, зокрема доповіді і співдоповіді про проект прийнятого нормативно-правового акта. Істотне значення в історико-політично-му тлумаченні мають альтернативні проекти, їх порівняння, публікації в пресі під час обговорення законопроекту, дебати в парламенті, внесені поправки, підстави їх прийняття або відхилення. Самі по собі історико-політичні дані не можуть бути джерелом розуміння закону і стати основою для прийняття юридичних рішень.

8. Необхідно зазначити, що джерела адміністративного права мають свої особливості, що обумовлюються спрямованістю норм, їхнім змістом, а також юридичною силою та сферою поширення. За вказаними ознаками джерела поділяються на загальнодержавні, галузеві та локальні. Загальнодержавні є обов'язковими для виконання всіма органами управління, незалежно від їх підпорядкування. Галузеві й локальні поширюються тільки на конкретно визначені підвідомчі органи.

9. Кодифікація адміністративного законодавства не може бути суцільною. Адже адміністративне право, як вже зазначалося, регулює надзвичайно широке коло управлінських відносин. Його норми містяться у численних актах різної юридичної сили. Крім того, нор-мотворчість у державному управлінні характеризується високою динамічністю, частою появою нових норм, що ускладнює зміст та структуру правового матеріалу, обмежує можливість його кодифікації.

У зв'язку з цим упорядкування адміністративно-правових норм має здійснюватися шляхом поетапної кодифікації за окремими інститутами адміністративного права (за прикладом інституту адміністративної відповідальності) з наступною підготовкою та прийняттям Зводу адміністративного законодавства України.

10. Кодекс про адміністративні правопорушення

Офіційний Вісник України

Урядовий портал

11. В юридичній літературі існує кілька підходів до визначення форм реалізації адміністративно-правових норм (іноді їх називають способами реалізації).

Деякі вчені-адміністративісти виділяють чотири способи реалізації норм: 1) виконання; 2) використання; 3) дотримання; 4) застосування. Інші фахівці визнають тільки два способи: 1) виконання та 2) застосування, розглядаючи їх як основні варіанти реалізації, до яких іноді додаються дотримання та використання як форми виконання.

На нашу думку, переконливішим є виділення трьох самостійних форм реалізації адміністративно-правових норм:

1) виконання норм;

2) використання норм;

3) застосування норм.

Виконання адміністративно-правових норм полягає у тому, що учасники регульованих відносин точно слідують приписам, які містяться в нормах щодо їх обов'язків (щодо обов'язкових дій або обов'язків утримуватися від певних дій). У виконанні приписів адміністративно-правових норм беруть участь всі можливі учасники відносин, тобто всі, кому адресовані конкретні норми. І виконання цими суб'єктами приписів, які містяться в нормах, може здійснюватися незалежно (а інколи навіть всупереч) від їхнього бажання.

Щодо дотримання приписів норм слід зазначити, що це також точне слідування цим приписам щодо обов'язків утримуватися від здійснення заборонених нормами дій. Як і виконання, дотримання здійснюється незалежно від бажання суб'єктів регульованих відносин. Отже, дотримання не слід розглядати як самостійну форму реалізації адміністративно-правових норм, оскільки воно пов'язане з реакцією учасників управлінських відносин на заборони і, по суті, є конкретним проявом такої форми реалізації норм, як їх виконання.