1.1. Характристика історіографії.
У дослідженнях військової історії УНР можна виокремити кілька векторів: радянський, емігрантський та сучасний український. Найбільш потужним з них слід визнати радянський напрям.
У зв’язку з поразкою визвольних змагань та встановленням в Україні тоталітарного режиму, в радянськый історіографії військове будівництво часів Центральної Ради було поставлене під жорсткий ідеологічний контроль і фактично не досліджувалося як окрема проблема. Головна увага радянських істориків обмежувалася вивченням ролі війська як складника революційної боротьби більшовицької партії за перемогу соціалістичної революції. На перше місце радянська історіографія ставила дослідження революціонізації царської армії та переорієнтацію її більшовиками на свій бік у процесі захоплення влади. Тому революційний процес у війську поданий з позицій лише однієї партії (ідеології), а те, що залишалося поза його межами, вважалося контрреволюційним і відносилося до сил суспільної реакції та регресу. Ця риса була притаманна радянській історіографії майже впродовж усього часу її існування. Разом з тим у своєму розвитку вона пройшла певні етапи, що мали свої особливості.
Перший етап охоплює 1920-ті рр. Основна увага зосереджена довкола питань, пов’язаних з дослідженням боротьби більшовиків за владу в Україні, у т.ч. й військовим аспектам. Насамперед мова йшла про організацію запобігання поширенню впливу Центральної Ради на український військовий рух, формування українізованих частин, підготовку і проведення збройної агресії проти УНР[9,с.67]. Автори цих праць були політичними опонентами Центральної Ради. Цінним аспектом радянської історіографії 1920-х рр. є фактографічна основа розвідок щодо державного та військового будівництва Центральної Ради. [10,с.32].
Другий етап історіографії (1930-ті – початок 1950-х рр.) характеризується відходом від військової проблематики, тенденцією до применшення ролі військового фактору у революційних подіях 1917 – початку 1918 рр. Утвердилася думка, що війська відігравали другорядну роль у поваленні самодержавства та в захопленні більшовиками влади, зокрема й на території України [15, с.78]. Питання, що стосувалися українського військового руху, національного військового будівництва Центральної Ради у даний період майже не ставилися, а коли й порушувалися, то в дуже упередженому висвітленні [23, с .89].
Третій етап (друга половина 1950-х – середина 1980-х рр.) радянської історіографії вирізняється відновленням уваги істориків до вивчення військового фактору в революційних подіях 1917 – початку 1918 рр. Зауважимо, що ці роки стали часом монографічних і дисертаційних досліджень проблеми. Вийшли друком декілька монографій про роль армії як однієї з найвпливовіших сил, що прислужилася більшовикам опорою для захоплення та захисту влади. Цим аспектам присвячені, наприклад, дисертація та статті А. Г. Ткачука [20, с. 121], монографії П. А. Голуба [16,с.34], М. С. Френкіна [16,с.21], М. Н. Якупова [19,с.56] та ін. В їхніх творах проводилася ідея, що український військовий рух був одним із факторів, який помітно впливав на революційні процеси в Україні.
Характерною рисою вітчизняної історіографії другої половини 60-х років став поступовий відхід від імперативного бачення проблеми революційних подій 1917–1918 рр, поляризація методологічних підходів у їх висвітленні. Висловлювалися відмінні оцінки місця армії у розгортанні революційного і національно-визвольного руху в Україні, українського військового руху, українсько-російської війни, національного військового будівництва, діяльності провідних українських політичних та військових діячів. Частина істориків продовжувала обґрунтовувати правомірність усталених в радянській історіографії поглядів на ці питання [22,с.11], інша – спростовувати [22,с.18].
З відновленням незалежності України розпочався етап національної історіографії. Дослідження історії визвольних змагань посіло у ній одне з провідних місць, у т. ч. і військових аспектів цієї проблеми. Досліджуючи військове будівництво періоду Центральної Ради, українські історики намагаються дати об’єктивний аналіз відродження національних Збройних Сил та їх ролі у становленні державності України. В опублікованих працях розглядаються конкретні питання військового будівництва Центральної Ради: методи формування армії, її вишколу, організації, підготовки офіцерських кадрів [34,с.25]. Найбільшу увагу дослідників привертає аналіз уроків, а також з’ясування причин поразки УНР у війні з більшовицькою Росією [33,с.234]. Чимало істориків вважає найважливішою причиною поразки УНР недостатню увагу її керівництва до потреб власної армії, грубі помилки у військовому та державному будівництві. Ця теза аргументована у фундаментальному дослідженні В. Вериги, монографіях Я. Тинченка, В. Верстюка, статті В. Солдатенка та інших роботах [43,с.182]. Зокрема, Л. Гарчева вважає, що одним з вирішальних факторів поразки УНР стало несприятливе для України міжнародне становище. В умовах першої світової війни країна перебувала у міжнародній дипломатичній ізоляції, що надзвичайно утруднювало її можливості вирватися з-під влади Росії .
Військове будівництво в Україні періоду Центральної Ради активно досліджувалось українськими емігрантськими істориками. Велика заслуга у цьому належить двом науковим осередкам, що працювали у міжвоєнне двадцятиліття, – Українському воєнно-історичному товариству та Товариству колишніх вояків Армії УНР. Праці емігрантських істориків порівняно з дослідженнями радянської історіографії відзначаються більшою фактографічністю та лояльністю в оцінках діяльності Центральної Ради. Українські історики в еміграції окремою темою розглядали військові аспекти її діяльності, формування Збройних Сил УНР, їх роль у становленні та захисті суверенітету України, ставлення до військового будівництва різноманітних політичних сил; діяльність провідних військових діячів. Узагальнюючий і найповніший виклад історії національних Збройних Сил періоду визвольних змагань поданий у працях З. Стефаніва, О. Удовиченка, Л. Шанковського, а також у колективній монографії «Історія українського війська» [52,с.179].
Особливу увагу українські емігрантські історики звертали на з’ясування причин військової поразки УНР у війні з Росією 1917 – початку 1918 рр. Частина дослідників, близьких до емігрантського уряду УНР, намагалася довести, що вона була наслідком антимілітаристських настроїв, що панували у керівництві Центральної Ради, провідником яких виступав В.Винниченко, та фаховою некомпетентністю керівників військовими справами3. Водночас вони стверджували, що, всупереч допущених помилок, Центральній Раді вдалося створити національні Збройні Сили, які відігравали провідну роль у ході визвольних змагань [52,с.209].
Іншого погляду дотримувалися автори, опозиційно налаштовані до урядових кіл УНР, близькі до самостійницьких угрупувань. Вони стверджують, що орієнтація Центральної Ради на входження України до складу федеративної Росії унеможливлювала формування національної регулярної армії, оскільки функції оборони мав перебрати на себе не український, а загальноросійський уряд, а відтак і спільне військо. У працях М. Падалки, В. Євтимовича, С. Збаразького і особливо у монографіях М. Мірчука та Р. Млиновецького1 вказується, що така політика обмежувала можливості Центральної Ради використати величезний потенціал національно-визвольного, передусім військового руху для утвердження суверенітету України [34, с.19].
Таким чином, історіографічний огляд даної теми свідчить, що проблема військового будівництва в Україні періоду Центральної Ради посіла у дослідженнях українських істориків важливе місце, чимало її аспектів має суперечливий, дискусійний характер, до того ж ще немає спеціальних праць, котрі давали б узагальнюючий аналіз військового будівництва в Україні періоду 1917 – першої чверті 1918 рр., створення регулярних Збройних Сил, їх значення у державному будівництві. До найбільш дискутованих належали питання про уроки державотворчої діяльності Центральної Ради, про використання нею шансу відновлення національної державності. Серед кола цих питань на чільне місце висувається і проблема ролі Центральної Ради в організації військового захисту відродженої національної державності.