Системи каскадного охолодження

Дві і більш послідовно включених фреонових установок. Для отримання більш низьких температур потрібно використовувати фреон з більш низькою температурою кипіння. У однокаскадний холодильній машині в цьому випадку потрібно підвищувати робочий тиск за рахунок застосування більш потужних компресорів. Альтернативний шлях - охолодження радіатора встановлення іншої фреонки (тобто їх послідовне включення), за рахунок чого знижується робочий тиск в системі і стає можливим застосування звичайних компресорів. Каскадні системи дозволяють отримувати набагато більш низькі температури ніж однокаскадні і, на відміну від систем відкритого випаровування, можуть працювати безперервно. Однак, вони є і найбільш складними у виготовленні і наладці.

Системи з елементами Пальтьє

Елемент Пельтье для охолодження комп'ютерних компонент ніколи не застосовується самостійно через необхідність охолодження його гарячої поверхні. Як правило, елемент Пельтье встановлюється на охолоджуваний компонент, а іншу його поверхню охолоджують за допомогою іншої системи охолодження (зазвичай повітряного або рідинною). Так як компонент може охолоджуватися до температур нижче температури навколишнього повітря, необхідно застосовувати заходи для боротьби з конденсатом. У порівнянні з фреоновим установками елементи Пельтье компактніше і не створюють шум і вібрацію, але помітно менш ефективні.

Висновок: На цій лабораторній роботі ми розглянули будову материнської

плати, внутрішню пам’ять, системи охолодження і живлення ПК.

Їхні переваги і недоліки.Розгляули середовища для стилізування теплого повітря.

Лабораторна робота № 3

Тема: Конфігурування роботи ПК (налаштування роботи BIOS).

План

1. BIOS;

2. Пристрої зберігання BIOS;

3. Виробники BIOS;

4. Принцип роботи BIOS;

1. BIOS

BIOS (англ. Basic Input/Output System — базова система введення/виведення) — є набором спеціальних підпрограм, які використовуються комп'ютерами архітектури x86 для ініціалізації компонентів персональної платформи, необхідних для її первинного завантаження та подальшої роботи. Такими є процесор, системна логіка (чипсет), оперативна пам'ять, клавіатура, відеокарта та інші.

Фактично, це — перше програмне забезпечення, що виконується процесором. Оскільки на початковому етапі завантаження комп'ютера зовнішні пристрої недоступні, BIOS, в загальному випадку, зберігається незалежним від живлення персональної платформи чином — в NVRAM-пам'яті (від англ. Non Volatile, — не тимчасова). Для цього, як правило, використовується одна або декілька спеціальних мікросхем — пристроїв постійного зберігання даних, які розташовані на системній платі.

На застарілих платформах BIOS зберігався рівними частинами на двох мікросхемах: на одній — дані парних адрес (Even BIOS), на іншій — з непарних адрес (Odd BIOS).

2. Пристрої зберігання bios

Як зазначено вище, BIOS або його частина зберігаються незалежним від живлення персональної платформи чином. Для цього на різних етапах еволюції персонального комп'ютера використовувались всі можливі засоби NVRAM: магнітні носії різних ґатунків та пристрої постійного зберігання — ROM. На сучасних платформах зазвичай використовуються тільки мікросхеми, дані в яких зберігаються і після вимкнення живлення. З їх числа:

• EPROM (від англ. Erasable Programmable Read Only Memory) — мікросхема постійної пам'яті, вміст якої стирається за допомогою ультрафіолетового опромінення.

• EEPROM (від англ. Electrically Erasable Programmable Read Only Memory) — мікросхема постійної пам'яті, що стирається за допомогою спеціального електричного сигналу.

• Flash ROM — спеціальний різновид EEPROM, який може бути перезаписаний просто в комп'ютері без додаткових пристроїв на зразок програматора.

До кінця 90-х років для зберігання BIOS використовувалися мікросхеми з паралельним інтерфейсом: під'єднання типового пристрою ROM обсягом 1 мегабіт виконувалося з допомогою 8 ліній для передачі даних та 17 адресних ліній, що забезпечувало доступ до 2¹⁷=131072 байтів. Такий сигнальний інтерфейс якнайкращим чином пасує системним платам з ISA-шиною, яка й забезпечувала його роботу.

Згодом з'явилися пристрої ROM з мультиплексованим інтерфейсом. З їх числа — FWH (Firmware Hub), запропонований компанією Intel Corp., та LPC (Low Pin Count) — результат співробітництва групи виробників. Характерною особливістю таких пристроїв стало використання однієї групи сигнальних ліній для передачі різної інформації. Типовий представник — Intel® 82802 Firmware Hub. Крім восьми ліній для передачі даних у нього є ще одинадцять адресних ліній, по яких можна передати як молодшу частину справжнього адреса, так і старшу його частину. Фактично мікросхеми сімейства 82802 здатні обслуговувати 22 адресні лінії, що забезпечує адресацію простору у 2²² байти.

Мікросхеми ROM з підтримкою LPC мали значні переваги перед паралельними ROM насамперед завдяки збільшеній ємності та впроваджувалась на сучасних системних платах без ISA-шини. Оскільки під'єднання як паралельних, так і FWH/LPC ROM потребує кілька десятків електричних контактів, задля економії від 2006 року на персональних платформах почав використовуватись добре відомий SPI-інтерфейс. SPI-мікросхеми мають всього вісім контактів, з яких лише чотири задіяні для передачі даних.