20.Виникнення укр. Козацтва: різні концепції в історичній літературі (кінець 15 — перша половина 17ст.)

великою силою, яка боролась за укр. державність і народність було укр. козацтво. Воно як сусп.-політ. явище виникло в кінці 15ст. у зв”язку з посиленням закріпачення селян польсько-лит. і турецькими феодалами. Причини: 1) соц.-економічні; 2) політичне безправ”я (шляхтич вбив собаку — штраф, людину — нічого); 3) національні (політика полонізації — польська мова, культура); 4) релігійні; 5) зовнішні вороги. Джерел козацтва — укр. село (покидали свої хати і шукали вільні території: Вінничина, Черкащина, Київщина, Полтавщина, Поділля).

Слово “козак” тюркського походження — вільний воїн, вільна людина. Потрапивши до слов”ян стало означати окремий соціальний стан вільних від крапацтва людей, обороняючих від загарбників свої землі. Кожен, хто приходив на козацькі землі ставав вільним та зрівнювався у правах з іншими козаками. Козацька громада в значній мірі зберігала риси селянського демократизму. Але землевласники поступово витіснили їх вниз до Дніпра.

21. Військово-політичний та адміністративно-територіальний устрій Запорізької Січі (кінець XV- перша половина XVII ст.)

Запорізька Січ була суто військовим табором. Там селилися лише чоловіки, жінок туди не пускали ні під яким приводом. Козаки виробляли своєрідні звичаї і правила, пристосовані до суворих умов постійної бойової готовності, їх неписані закони діяли краще, ніж писане законодавство в деяких країнах. Воно не визнавали влади королівської адміністрації. Козаки жили в куренях із хмизу і вкритих від дощу кінськими шкурами. Найбільшим багатством вважалася воля. Запоріжжя було центром усього козацтва і тому все козацьке військо, де б воно не знаходилось, називало себе Запорізьким.

Територія Січі була поділена на 38 січових куренів за територіальною ознакою(Канівський, Корсунський, Переяславський тощо). Їх очолювали курені отамани. Територія на правому і лівому берегах Дніпра біля Запорізької Січі ділилася на 5-10 адміністративних одиниць, які називалися паланками. Там козаки займалися господарством, там само знаходилися хутори, на яких жили з сім'ями одружені козаки. Коли надходив сигнал про початок військового походу, вони з'являлися на Запорізьку Січ. Очолювали паланки полковники.

Оточена з усіх боків ворожими державами Запорізька Січ як суспільний організм могла існувати лише за умови постійного поповнення її людських резервів. Своєрідним магнітом, що притягував втікачів з інших українських земель, був демократичний устрій і формальна рівність усіх запорожців.

Найвищим органом козацького самоврядування Запорізької Січі була загальна , або військова рада, на якій вирішували найважливіші військові й господарські питання, обирали і зміщали козацьку старшину. Рада збиралася щорічно 1 січня та 1 жовтня (на Покрову), а також у випадку нагальної потреби.

Подібні збори("сходки") скликалися по куренях та планках. На радах усі козаки мали рівні права і право голосу.

Виконавча влада зосереджувалася у руках військової старшини - військових начальників, до яких належали кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курені отамани. Нижчі посади займали військові службовці: підписар, булавничий, хорунжий, бунчужний, довбиш, пушкар, гармаш, толмач, шафар, канцеляристи. Кошовий отаман обирався демократичним шляхом та представляв усю вищу владу - військову, адміністративну, судову і духовну. Під час військового походу він діяв як необмежений диктатор і міг карати на смерть, тих, хто не виконував його наказів. До обов'язків отамана належали: затвердження обраних на військовій раді старшин; розподіл військових трофеїв; підтримка дипломатичних відносин з сусідні ними державами; прийом і розподіл в січову та паланочні церкви духовенства з Києва; головування на суді, де розглядалися найтяжчі злочини; загальне керівництво військовими справами; затвердження розподілу земельних угідь між куренями.

Кошового отамана обирали на один рік. Він звітував перед військовою радою, яка приймала рішення про те чи бути отаманом ще один термін. Якщо він за рік зумів завоювати авторитет козаків його могли переобрати ще на один термін. Небагатьох, найбільш популярних і авторитетних ватажків (Івана Сірка, Костя Гордієнка, Петра Калнишевського (прожив 112 р., останній отаман Запорізької Січі) переобирали 10-15 разів.

Другою після кошового отамана особою на Січі був військовий суддя, якого також щорічно обирали на військовій раді. Обов'язком суддів було здійснювати суд "скоро, право й нелицеприятно" . Ознакою влади військового судді була велика срібна печатка, якою він затверджував рішення військової ради. Як і кошовий, жив разом з іншими козаками свого куреня. Інколи заміщав кошового отамана.

Військового писаря також обирали на військовій раді. Він приймав листи, ордери, укази, розсилав по куренях розпорядження кошового отамана, вів дипломатичне листування. Це була дуже важлива і впливова посада, бо більшість простих козаків і навіть деякі гетьмани були неписьменними. Тому писарі по декілька років поспіль обиралися на свої посади. Зовнішньою ознакою військового писаря був каламар-чорнильниця у довгій срібній оправі й гусяче перо за правим вухом.

Військовий осавул мав широке коло обов'язків. У мирний час він слідкував за порядком на Січі, за виконанням судових вироків, проводив слідство, заготовлював продукти для війська на випадок війни, охороняв послів, що приїздили на Запоріжжя. Під час походу він очолював розвідку, що йшла попереду війська, слідкував за ходом битви і міг вносити корективи, підтримував порядок у військовому таборі.

Курінні отамани виступали посередниками між військовою старшиною і простим козацтвом. Їх козаки слухали більше ніж кошового чи суддю.

Особливе місце в Запорізькій Січі займали "старики" - колишні військові старшини. Це була основа війська, носії його традицій, які суворо слідкували за дотриманням козацьких звичаїв і не боялися робити зауваження навіть кошовому. Вони мали величезний авторитет серед козаків і на радах займали місце біля військової старшини.

За військовою старшиною йшла старшина похідна та планкова. Похідна старшина - полковник, осавул, писар - діяли під час війни.

Паланкова старшина - полковник, осавул, писар, підосаул та підписарій - здійснювала керівництво в межах планки. Повноваження паланкового полковника були досить широкими: у своєму районі він представляв кошового отамана і міг навіть карати на смерть за тяжкі злочини.

Існувало три категорії козаків:

1. Реєстрові, які служили Польській державі;

2. Козацька чернь - ті, які проживали в паланках;

3. Запорізькі козаки.

22. Право і судочинство у Запорізькому низовому війську.

На Запоріжжі склалася своєрідна судова система. Військова старшина виконувала не лише адміністративні, а й судові функції. Так, кошовий отаман був верховним суддею, військовий суддя, який здійснював основні судові функції, передавав йому вирішення складних судових справ. Суд кошового отамана був судом першої інстанції для військової старшини, а судом другої інстанції була військова рада.

Найтяжчим злочином у козаків було вбивство свого товариша. За це карали на смерть, наприклад саджали на кола, інколи навіть закопували живцем у землю, разом з покійником.

До тяжких злочинів відносились: нанесення побоїв козакові; крадіжки; гомосексуалізм, дезертирство, насильство в християнських селах, пияцтво під час походу, приведення на Січ жінки, грубе поводження з начальством. Вироки на Запоріжжі були дуже суворими. Якщо в інших країнах за крадіжку могли оштрафувати чи посадити до в'язниці, то тут відрубували голову, в кращому випадку - руку. На смерть карали за пияцтво, дезертирство, не виконання наказу під час походу.

Крім зазначених покарань практикували також биття кийком, ламання рук і ніг, приковування до гармати за неповернутий борг.

Судочинство і виконання вироків на Січі було публічним. При винесені вироку судді враховували громадську думку щодо особи злочинця.

ПРАВО.

З формування козацького республіканського ладу складається своєрідна правова система на Запоріжжі. Козаки не визнавали дії Статутів та магдебурзького права на своїй території. Правосуддя на Запоріжжі відбувалося у відповідності з старовинними звичаями, "словесним правом і здоровим глуздом". Норми звичаєвого права, які склалися у Запорізькій Січі, закріплювали військово-адміністративну організацію козацтва, роботу судових органів, порядок землекористування, порядок укладання окремих договорів, види злочинів і покарань. Можна з впевненістю стверджувати, що козацьке звичаєве право являло собою народну конституцію.

Продовжувало діяти і канонічне право. Правовим збірником православних норм був грецький Номоканон, Католицьких - Звід канонічного права 1532р.

В роки Визвольної війни на Запоріжжі і в Україні вдосконалюється вже існуюча правова система. Серед джерел права було звичаєве на першому місці. З часом великої ваги набувають нові джерела права. Мова йде перш за все , про гетьманські Універсали. Це були розпорядчі акти вищої влади, які носили загальнообов'язковий характер для всього населення України. Універсали регулювали державні, адміністративні, цивільні, кримінальні та процесуальні стосунки.

Джерелами права були також міжнародні угоди, які укладалися гетьманами, головним чином з сусідніми державами. В них стверджувався стан України як суб'єкта міжнародно-правових відносин. В угодах ми знаходимо норми цивільного та адміністративного права.

Процесуальне право не знало істотних відмінностей між цивільними та кримінальними справами. Домінуючим, як і раніше, був змагальний процес.

Судочинство починалося за заявою потерпілого. Процес мав позовний характер. Позивач самостійно збирав усі докази, пред'являв їх суду і підтримував звинувачення. На будь-якій стадії процесу він мав право відмовитись від позову або звинувачення і укласти мирову угоду. В тяжких злочинах слідство і суд були обов'язковими, незалежно від заяви потерпілого, що говорило про появу слідчого процесу. Представники сторін мали право на адвокатів, так званих прокураторів, що знаходилися при судах. У деяких справах їхня участь була обов'язковою. Докази підрозділялися на досконалі і недосконалі. Докази були: показання свідків, піймання на гарячому, присяга, тощо. Показання свідків та піймання на гарячому належали до досконалих доказів, а присяга і клятва вважалися додатковими доказами. У майнових справах велике значення надавалося письмовим доказам, оскільки закон вимагав укладати деякі угоди тільки в письмовій формі.