Українська філософія хіх – початку хх ст.

Представники: О.Новицький (1806 – 1884), С.Гогоцький (1813 – 1898), Т.Шевченко (1814 – 1861), М.Костомаров (1817 – 1885), П.Юркевич (1827 – 1874), М.Драгоманов (1841 – 1895) та ін.

С. Гогоцький

- вперше в Російській імперії створив чотиритомну філософську енциклопедію – “Філософський лексикон” (1857);

- розглядав історію філософії як єдино можливу систему логічно узгодженого знання

О. Новицький

- завдання філософії - пізнання дійсності на рівні свідомості у формі ідей; - у філософії людська свідомість вперше звертається до себе самої а звідси випливає неможливість розглядати філософське знання в контексті практичної корисності; - кожне філософське вчення виправдовує себе як органічна частина цілісного процесу; - філософська думка розвивається від заглиблень у природу - через власне самоусвідомлення - до винайдення абсолютів (Бога), відкриття істини у сфері само усвідомленої думки та втілення її у практику; - національна філософія повинна взяти все цінне із різних історичних філософій, будуючи її на власних засадах - на засадах синтезу ідеального і реального, ідей та життя;

- стверджував, що філософія, “є наука, тобто думка, котра прагне до повного і систематичного розвитку самої себе” ; - “віра завжди вища знання, релігія вище філософії.

Т. Г. Шевченко - провісник філософії українського духу.

Світоглядні ідеї:

- ідея глибинної спорідненості людини з природою; - ідея народу як єдиного суверенна своєї історії та своєї життєвої долі;

- ідея соборності України, єдності усіх її земель;

- ідея віри у справедливого Бога;

- ідея насильницької народної революції; думка про важливу роль у суспільному житті та історії прогресу знань, науки, освіти; - своєрідний культ жінки - матері;

- уславлення свободи, першої і неодмінної передумови людського поступу, добробуту й щастя. Майбутня Україна повинна стати світом, звільненим від зла. М. Костомаров

– український народ має свої власні етнопсихологічні характеристики, які виділяють його серед інших народів, зокрема російського.

П. Юркевич

– розробник самобутньої концепції “філософії серця” - філософії кардіоцентризму (від грец. кардіо – серце, в центрі);

- в серці людини – найглибша основа і духовно-етичне джерело людського існування; - розум лише вершина, а не коріння духовного життя людини. Знання ми отримуємо в результаті духовної діяльності; лише тоді, коли воно проникло в серце, знання може бути засвоєним.

Система доказів стосовно серця як осереддя усієї тілесності і духовної діяльності людини:

– серце є охоронцем і носієм усіх тілесних і духовних сил людини; – серце є центром духовного життя людини, осереддям волі та її бажань; – серце є центром всіх пізнавальних дій душі людини. Все, що ми знаємо, що ми пригадуємо – все йде від серця;

– серце є осереддям багатоманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей людини;

– серце – основа її морального життя, моральний стрижень. Лише серце здатне передати всі нюанси морального стану людини.

Людина повинна віддати Богові одне своє серце, щоб стати йому вірним в думках, словах і справах.

П. Куліш

- будучи людиною глибоко релігійною дещо абсолютизував фатальний хід процесів дійсності;

- у поглядах на Україну романтизував її минуле;

- звинувачував урбанізацію в руйнуванні первинної моральності народу;

- розвивав так звану «хуторянську філософію», закликаючи повернутися до близькості із природою та простих форм життя.

М. Драгоманов

- переконаний у безмежних можливостях людського розуму і науки пізнати навколишній світ;

- проголошував ідею безупинного людського поступу, мета якого - досягнення добровільної асоціації гармонійно розвинених осіб;

- відстоював пріоритет громадянських прав та вільних політичних установ над соціально-класовими інтересами;

- шляхом національної освіти і культури закликав до піднесення національної самосвідомості; - вбачав, що істина лежить в площині раціонального розуму: всяка істина повинна визначатись в межах логічного Закону тотожності;

- був рішучим противником як ідеалістичного, так і матеріалістичного монізму; - використовує соціологічний метод, який передбачає аналіз основних елементів кожного суспільного явища, розкриття їх взаємозв’язку і взаємодії; - “основною одиницею” суспільства він вважав людську особу, а її добробут і щастя - важливою метою поступу.

І.Я. Франко (1856 – 1916)

Основою світогляду є філософський матеріалізм.

- в основі всього існуючого лежить не ідея, дух, а матерія, яка вічна і не має ні початку, ні кінця, властивістю якої є рух, зміна, плинність;

- свідомість – результат поступового і складного розвитку матерії, природа створила людину з її високою організацією, а не якась істота; - доводив безмежність пізнання, вірив у пізнаванність світу і його закономірностей;

- в теорії пізнання віддавав перевагу її чуттєвому етапу;

- практику розумів як критерій вірності відображення дійсності в художніх образах; - виявляв глибоке розуміння окремих елементів діалектики, вимагав розглядати явища в їх розвитку. Причина розвитку лежить в самих речах і явищах;

- рівень духовного життя суспільства залежить від стану його економіки; - виступи проти релігії і ідеалізму, проти кріпосницької ідеології становлять суттєву рису філософського світогляду І.Франка;

- розуміння ролі народних мас в історичному процесі;

- в естетиці - боротьба за реалізм, народність мистецтва;

- закликав український народ до боротьби за своє соціальне і національне визволення.

Леся Українка (1871-1913)

- виступала проти спрощених інтерпретацій у співвідношенні релігійної віри та життєвих реалій;

- закликала до усвідомлення суперечності та безмірної складності людського ставлення людини до світу;

- засуджувала песимістично-безнадійливі настрої;

- не погоджувалась із життєвою позицією без міри покірливих і терплячих людей; - проблему людини окреслювала як проблему вибору одного з декількох можливих варіантів життєвих дій;

- вважала, що людина лише тоді живе справжнім життям, коли прислухається до голосу свого серця, залишається вірною собі;

- вірила, що наука і художня інтелігенція спроможні і зобов’язані «просвічувати шляхи у прийдешнє».

Д. Донцов (1883-1973)

Основні положення політичної філософії - інтегрального націоналізму:

- вимога «зміцнювати волю нації до життя, до влади, до експансії»;

- стремління до боротьби та свідомість її конечності;

- піднесення «загального» над «поодиноким»;

- нетолерантність і фанатизм, максимум етичного напруження на шляху реалізації національної ідеї;

- самовизначитися зможе лише та нація, геній якого здатний це здійснити, скориставшись правом сильнішого через насильство;

- трактування справи провідної верстви національної еліти - «активної, відважної, спрагненої влади меншості» як «найважливішого чинника історії»;

- дбаючи про перемогу, «українство мусить усвідомити, що його ідея повинна бути всеохоплюючою»;

- боротьба за існування є законом життя, всесвітньої правди немає.

В. Липинський (1882-1931)

- головним державотворчим чинником можуть бути і були елітарні аристократичні кола які зобов’язані сприяти розв’язанню суспільних проблем;

- три джерела влади у суспільстві: міліарна сила, економічна і інтелектуальна;

- ставить знак рівності між державою і національною приналежністю «Дійсним українцем є всякий, хто живе на Землі України і хто працює заради неї»;

- оптимальною формою державного устрою для України є монархія, яка успадкувала б аристократичні традиції княжої Київської Русі та шляхетні засади часів козацтва;

- високо цінив духовний потенціал селянства як носія національної ідеї, безкомпромісну суспільну силу, основу майбутнього відродження України.

Основні риси української філософії

 формування філософської думки українського етносу на самобутній, міфологічній основі;

 суттєве релігійне забарвлення давньоруської філософії;

 відображення у давньоруській філософії віри у власні сили і здібності етносу, прагнення до єднання усіх руських земель;  переважання у філософській думці Київської Русі морально-етичної проблематики співзвучної з християнськими цінностями;  дуалізм і пантеїзм української філософії ХVІІІ століття;

 “філософія серця” як самобутня інтерпретація єдності розуму, волі, почуттів людини, як засіб пізнання, долучення її до вищого, позаземного божественного світу;  захист інтересів трудящих, боротьба проти їх соціального і національного гноблення;  глибоке розуміння в українській філософії ХІХ століття проблем філософського матеріалізму, елементів діалектики; боротьба проти ідеалізму.

ВИСНОВКИ

 Українська філософія є філософією українського духу.  З глибин самосвідомості народного духу, з морального досвіду поколінь українська філoсофія сформувала виснoвки: що цінність людського життя абсолютна, що експерименти, насилля, приниження гідності особистості, відсутність свободи недопустимі.

 Українська філософія, постаючи переважно внутрішнім культурним явищем, постає концентрованою формою виразу особливостей національного характеру а світосприйняття українців, їх одвічних прагнень та ціннісних орієнтацій.

 В мовах незалежності перед українською філософією вперше відкрились перспективи культування оригінальної, самородної духовності.