Українська філософія хіv – хvі століття
Українська філософія ХІV – ХVІ ст., представлена єресями, гуманістичними напрямками, діяльністю релігійно-національних братств. Єресі слугували релігійною оболонкою соціального протесту народних мас проти існуючої влади, підтриманої церквою. Єресі (від грец. – особливе віровчення) – різні відхилення від офіційного віровчення.
Гуманістичний напрямок: (Ю.Дрогобич (1450 – 1494), П.Русін (народ. 1470 р.), С.Оріховський (1513 – 1566) та інші.) - антропоцентризм, велич людини, її розум, внутрішній світ.
Просвітники Острозької академії (Г.Смотрицький, Й.Княгиницький, І.Вишенський)
Світоглядні орієнтири Острозьких просвітників:
відстоювали ідею захисту українського народу як етнічної спільності від ополячення і окатоличення;
порушували питання про громадські права і особисті права громадян;
обстоювали думку про природну рівність людей незалежно від соціальної і релігійної приналежності;
орієнтувалися на внутрішнє, духовне життя людини, що узгоджувалось з філософсько-світоглядними впливами Візантії.
Світоглядні позиції та погляди І.Вишенського
«внутрішнє спасіння» людини неможливе без знищення несправедливості, нерівності, гноблення;
рішуче поставав проти західних впливів на українську культуру та світогляд;
вважав, що православна віра більше орієнтує людину на духовне самозаглиблення та щире почуття до Бога, ніж католицька віра;
закликав до людської солідарності, братерства, утвердження рівності людей і справедливості у їхніх стосунках.
Братські школи - сприяли становленню самосвідомості православного люду, подальшому розвитку гуманістичних традицій української філософії.
Філософія Києво-Могилянської академії
Представники: І.Гізель (бл. 1600 – 1683), С.Яворський (1658 – 1722), Ф.Прокопович (1681 – 1736), Г.Кониський (1717 – 1795) та інші.
Філософія - це система дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних Богом, а також як дослідницю життя і доброчесності; Істину слід шукати на шляху дослідження наслідків Божої діяльності створеної природи;
Визнавали першопричиною всього існуючого бога, котрий творить не лише речі, “матерію”, але і їх “форму”;
Здобуття істини є результатом складного процесу пізнання, здійснюваного на двох рівнях - чуттєвому і раціональному;
Простір є невід’ємним від речей і середовища, а час - послідовною тривалістю кожної речі, простір і час невіддільні від природних сил;
Пріоритетне значення має розум, який здійснює вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом;
Вирішальне значення для успіху пізнання має науковий метод - це спосіб організації процесу пізнання, який дозволяє перейти від вже відомого до невідомого; Сенс життя - у творчій праці, спрямованій на власне і громадське добро, а щастя - це поєднання прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілесних і духовних.
Ф. Прокопович
- “Повне визначення природи збігається з богом відносно природних речей, в яких він необхідно існує і які він рухає;
- “першу матерію не можна ніколи ні створити, ні зруйнувати, а також ні збільшити, ні зменшити ту, яку створив бог на початку світу...»
Й. Кононович-Горбацький
- “матерія не пасивна, як вважав Арістотель, а активна, бо з неї виводяться всі форми... Вся природа – це субстанція діяння” - “в інтелекті немає нічого, чого б не було раніше у відчуттях”. І.Гізель, – “активна сила кожної речі” залежить від “всемогутності божої”;
- матерія (безумовно, створена богом) не може бути знищена ні в якісному, ні в кількісному відношенні. Вона не виникає і не зникає в процесі її перетворення, а лише переходить з одного стану в інший;
- вважав, що речі рухаються самі по собі і це відбувається внаслідок діяння протилежних сил, “де немає протилежностей, немає ні виникнення, ні знищення”, тобто немає руху. “ С.Яворський
- “Будь-яке пізнання залежить від відчуттів”.
Філософія Києво-Могилянської академії – цінне надбання української духовної культури.
ФІЛОСОФІЯ Г.С. СКОВОРОДИ
Г.С. Сковорода (1722 – 1794 рр.)
Філософська концепція Г.Сковороди – пантеїзм “Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, – то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце і є філософія”. Філософія, в творчості Г. С. Сковороди, означається як “Любомудріє”.
Створив власну, цілісну і багато в чому оригінальну філософську концепцію, сповнену духовних прагнень, а, головне - відроджуючи традиції давньоруського філософствування, спрямованого на органічне поєднання життя та філософської мудрості.
Провідні ідеї філософії Г.Сковороди:
- Вчення про людину, про самопізнання як єдиний шлях до Бога і до щастя; - «Наука про людину та її щастя - найважливіша з усіх наук»; - Принцип філософської системи є вчення про двонатурність світу: все суще складається з двох натур - видимої (матеріальної), і невидимої (божественної); - Вчення про три світи, які складають все існуюче:
перший є загальний світ, “де живе усе породжене”, “він складається із незчисленних світів і є великий світ” макрокосм;
другий світ – це мікрокосм людини;
третій – символічний світ Біблії. Символи Біблії “ведуть думку нашу до розуміння вічної натури”;
- Ідея подвійної природи трьох світів; - “Філософія серця” як осередку духовного життя людини та головного інструменту самопізнання;
- Етичний ідеал “нерівної рівності” та ідея “сродної праці”. Людська доля залежить від природних нахилів, а тому у кожній людині є нахил до “сродної” собі справи.
- Перед людиною стоїть завдання пізнати себе, тобто зрозуміти, осмислити себе як особливий перехід між світовими натурами, і, відповідно, визначити своє місце у світовій брамі.
- Єдиною метою всіх людей є наближення до Бога, але кожна людина має свій шлях до Бога, своє призначення.
Життєве кредо - «Світ ловив мене, та не впіймав»