44. Організаційні типи виробництва

Можливості розвитку виробничої системи, удосконалення процесів виробництва, їх спеціалізація та кооперування, ефективність використання живої праці та устаткування значною мірою залежать від структури та обсягів продукції, що випускається, широти та сталості її номенклатури. Залежно від цих чинників робочі місця, дільниці, цехи та промислові підприємства поділяються на кілька організаційних типів. Основоположною ознакою поділу виробництва на організаційні типи є рівень спеціалізації робочих місць, який кількісно вимірюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій. Коефіцієнт закріплення операцій (Кзо) являє собою відношення кількості всіх різноманітних технологічних операцій, що виконуються або мають виконуватися протягом місяця на даному робочому місці, до кількості робочих місць: де п — кількість найменувань деталей, що обробляються на робочому місці, дільниці, у цеху; mi — кількість операцій, що проходить i-та деталь у процесі обробки на робочому місці, дільниці, у цеху; РМmj — кількість робочих місць на даній j-й операції, дільниці, у цеху. Організаційний тип виробництва може визначатися показником рівня серійності (Кс): Показник рівня серійності (Кс) обернений коефіцієнту закріплення операцій (Кзо). Для масового виробництва його розмір становить 0,8…1, для серійного — 0,2…0,8 і для одиничного — < 0,2. Організаційний тип виробництва може визначатися через:  коефіцієнт серійності Кс =  / Тшт ср , де  — такт випуску виробів, хв/шт.;  = Феф : Nj; Феф — ефективний фонд часу роботи робочого місця, дільниці, цеху за певний період, хв/міс.; Nj — обсяг випуску деталей (виробів) j-ї номенклатури за відповідний період; Тшт ср — середній штучний час по операціях технологічного процесу, хв; Тип виробництва — це класифікаційна категорія комплексної характеристики організаційно-технічного рівня виробництва, яка зумовлена широтою номенклатури, регулярністю, стабільністю та обсягом випуску продукції, а також формою руху виробів по робочих місцях. Тип виробництва визначає структуру підприємства і цехів, характер завантаження робочих місць та руху предметів праці в процесі виробництва. Кожний тип виробництва має свої особливості організації виробництва, праці, технологічних процесів і устаткування, що застосовуються, складу і кваліфікації кадрів, а також матеріально-технічного забезпечення. Конкретний організаційний тип виробництва визначає особливості формування системи планування, обліку та оперативного управління процесами. Розрізняють три основні типи виробництва: одиничне, серійне, масове. Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою виробів, малим обсягом їх випуску на робочих місцях, які не мають певної спеціалізації. Серійному виробництву властива обмежена номенклатура виробів, що виготовляються періодично повторюваними партіями, і порівняно великий обсяг випуску. Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою і великим обсягом випуску виробів, що виготовляються безперервно протягом тривалого часу. Порівняльна техніко-економічна характеристика організаційних типів виробництва наведена в табл. 3.3. Для одиничного типу виробництва характерне розроблення укрупнених технологічних процесів і нормативів, у яких зазначаються міжцеховий технологічний маршрут та необхідне устаткування. Уточнення і доопрацювання технологічних процесів здійснюється в цехах і на робочих місцях, що потребує високої універсальної кваліфікації робітників. Устаткування, інструмент і пристосування переважно універсальні. Його габарити і кінематичні можливості мають забезпечувати виконання різноманітних робіт даного профілю. Устаткування розташовується за однотипними групами. Робочі місця, що не мають закріплених за ними операцій, завантажуються різноманітними операціями без певної почерговості. Коефіцієнт закріплення операцій не регламентується і може бути більше 40. Підприємства з одиничним типом виробництва спеціалізуються на виготовленні продукції обмеженого споживання за оригінальною конструкцією і замовленими властивостями. За серійного типу виробництва вироби випускаються серіями, деталі обробляються партіями з певною, заздалегідь установленою періодичністю. Під серією розуміється кількість конструктивно і технологічно однакових виробів, що запускаються у виробництво одночасно або послідовно. Однорідність конструктивно-технологічних рішень у виробах сприяє створенню великої кількості уніфікованих деталей, які розподіляються для постійного або періодично повторюваного виготовлення за певними робочими місцями.  У разі повторного виготовлення однотипних виробів економічно доцільним є використання поряд з універсальним і спеціалізованого устаткування, пристосувань та інструментів, що підвищує спеціалізацію робочих місць. В умовах серійного виробництва для підвищення продуктивності праці, скорочення тривалості виробничого циклу широко застосовуються верстати-автомати, маніпулятори, верстати з ЧПУ, які швидко переналагоджуються. У серійному виробництві досить детально розробляється технологічний процес, що дає змогу знижувати допуски на обробку, підвищувати точність заготовок. Залежно від різноманітності номенклатури продукції, величини партії виробів, періодичності її запуску, рівня спеціалізації робочих місць виробництво розрізняють дрібно-, середьо- і великосерійне, для кожного з яких встановлені певні числові значення коефіцієнта закріплення операції.  Для дрібносерійного виробництва, що характеризується випуском продукції в невеликій кількості та різноманітної номенклатури, коефіцієнт закріплення операцій становить 20  Кзо  40. Средньосерійний тип виробництва характеризується тим, що предмети праці обробляються стабільними партіями з певною періодичністю, застосовується спеціальне й універсальне устаткування, коефіцієнт закріплення операції обмежується діапазоном 10  Кзо  20. Великосерійне виробництво спеціалізується на випуску порівняно вузької номенклатури виробів у великій кількості, вироби обробляються великими партіями, застосовується спеціальне і спеціалізоване устаткування, тому коефіцієнт закріплення дорівнює 1  Кзо  10. Таке виробництво характерне для багатьох процесів у машинобудуванні, для взуттєвих і швейних підприємств.  Для масового виробництва характерні обмежена номенклатура продукції і масштабність її вироблення (телевізори, холодильники, пральні машини, трактори, автомобілі, годинники). Використовується спеціальне устаткування, інструмент і технологічне оснащення. Широко застосовуються верстати-автомати, маніпулятори, автоматичні лінії. Технологічний процес розробляється докладно на кожну операцію з зазначенням інструменту, режимів роботи устаткування, норм затрат часу, матеріалів. Робітники виконують обмежене коло операцій і мають вузьку спеціалізацію, що зумовлює коефіцієнт закріплення операцій, який дорівнює Кзо = 1. Устаткування розташовується за ходом технологічного процесу, застосовується паралельний метод сполучення операцій, що веде до значного скорочення тривалості виробничого циклу, зменшення незавершеного виробництва, підвищення продуктивності праці та зниження витрат на виготовлення продукції. Тип виробництва істотно впливає на особливості діяльності підприємства, його економічні показники, виробничу структуру, характер технологічних процесів, їх оснащення, форми організації виробництва і праці, систему планування, контролю та оперативного управління. Зростання конкуренції потребує від менеджерів усіх рівнів пошуку нових можливостей гнучкого пристосування виробничих процесів до зміни попиту на продукцію, швидкої реакції на замовлені властивості товарів, що їх бажають придбати споживачі різних груп. Організація сучасного виробництва має сталу тенденцію переходу на серійний тип виробництва з випуском товарів невеликими партіями, що дає змогу найоптимальніше використовувати ресурси в умовах ринкової відносної невизначеності.

45Тіпи, форми і методи організації виробництва Під типом виробництва розуміють комплексну характеристику технічних, організаційних та економічних особливостей виробництва, обумовлених широтою номенклатури, регулярністю, стабільністю та обсягом випуску продукції. На тип виробництва впливають рівень спеціалізації, масштабність виробництва, складність і стійкість виготовленої номенклатури виробів, обумовленої повторюваністю випуску. Одиничне виробництво: штучний випуск виробів різноманітної і непостійної номенклатури. Особливості: значний обсяг ручних робіт, технологічна спеціалізація виробництва, тривалий виробничий цикл, високий рівень кваліфікації робітників, наявність універсального обладнання. Серійне производствопредусматривает одночасне виготовлення серіями широкої номенклатури однорідної продукції, випуск якої повторюється протягом тривалого часу. Серія - це виготовлення ряду конструктивно однакових виробів, що запускаються у виробництво партіями одночасно або послідовно протягом планового періоду. Особливості: одночасне виготовлення щодо великої номенклатури повторюваної продукції в значних кількостях, спеціалізація робочих місць, незначний обсяг ручних робіт, невелика тривалість виробничого циклу, уніфікація деталей. Масове виробництво характеризується безперервністю виготовлення обмеженої номенклатури продукції у великих кількостях. Особливості: строго обмежена номенклатура, великі обсяги випуску виробів, спеціалізація робочих місць, мінімальна підготовчо-заключний час, невисока кваліфікація персоналу, диспетчеризація виробництва, забезпечуються низькі питомі витрати виробництва, високу продуктивність праці і найбільш повне використання обладнанні. Основним показником, що характеризує тип виробництва, є коефіцієнт закріплення операцій. Коефіцієнт закріплення операцій для групи робочих місць визначається як відношення числа всіх різних технологічних операцій, виконаних або підлягають виконанню протягом місяця, до числа робочих місць. У таблиці представлені дані по порівняльній характеристиці різних типів виробництва. Методи організації виробництва Під методом організації виробництва розуміють способи раціонального поєднання основних елементів виробничого процесу в просторі і в часі. Організація виробничого процесу в часі визначається ступенем його переривчастості. В основі такого поділу лежить віднесення продукції до подільною (складається з частин, наприклад одяг) і неподільною, яку не можна розділити на складові, компоненти.Це, наприклад, рідини, рідкі сплави металів, тісто, лаки, фарби. Відповідно виробництво неподільної продукції здійснюється через безперервні виробничі процеси, а дискретної - через дискретні, переривчасті процеси. Для безперервних процесів обладнання розташовується по ходу технологічного процесу, використовуються потокові методи виробництва. Всі інші методи - непотоковий. У переривчастих виробничих процесах устаткування може розташовуватися за однорідними технологічними групами (однорідними технологічними операціями) або за групами для обробки однорідних за конструкцією і розмірами (масою) деталей. На вибір методів організації виробництва впливають: розміри і маса виробу, кількість виробів, періодичність випуску виробів. Непотокове виробництво може бути спеціалізовано за формами: технологічна, предметно-групова, змішана. Форми організації виробництва. Форма організації виробництва являє собою певну взаємодію елементів виробничого процесу (часткових процесів) у часі й у просторі, виражене системою стійких зв'язків. Різні структурні побудови в часі і в просторі основних елементів виробничого процесу, взаємодія яких здійснюється в певних кількісних і якісних пропорціях при відповідному рівні їх інтеграції в системі, утворюють сукупність основних форм організації виробництва. Тимчасова структура форм організації виробництва визначається складом елементів виробничого процесу та порядком їх взаємодії в часі. По виду тимчасової структури розрізняють форми організації з послідовною, паралельної і паралельно-послідовною передачею предметів праці у виробництві. Просторова структура форм організації виробництва визначається кількістю технологічного обладнання, зосередженого на робочому майданчику, і розташуванням його щодо напрямку руху предметів праці і навколишнього простору. Комбінація просторової і тимчасової структури виробничого процесу при певному рівні інтеграції часткових процесів, зумовлюють різні форми організації виробництва: • точкова • технологічна • прямоточна • предметна • інтегрована Точкова формаорганізаціі виробництва. Обробка деталі здійснюється повністю на одному робочому місці. Виріб виготовляється там, де знаходиться його основна частина. Як приклад може служити складання вироби з переміщенням робочого навколо нього або обробка великогабаритних деталей на верстатах типу «обробний центр». Технологічна форма організації виробництва характеризується цехової структурою з послідовною передачею предметів праці. Така форма організації широко поширена на машинобудівних підприємствах, забезпечує найбільш повне завантаження устаткування і пристосована до частих змін в технологічному процесі. Прямоточна форма організації виробництва характеризується лінійною структурою з поштучної передачею предметів праці. Така форма забезпечує реалізацію основних принципів організації виробничих процесів: спеціалізації, прямоточності, безперервності, паралельності. Застосування прямоточною форми призводить до скорочення тривалості циклу, більш ефективному використанню робочої сили, зменшення обсягу незавершеного виробництва. Для механічних цехів машинобудівних підприємств найбільш характерна предметна форма організації виробництва. Вона характеризується комірчастої структурою з паралельно-послідовною або послідовною передачею предметів праці у виробництві. На такій ділянці встановлюється, як правило, все обладнання, необхідне для обробки групи деталей з початку до кінця технологічного процесу.Предметна побудова ділянок забезпечує прямоточность і зменшення тривалості виробничого циклу та забезпечення передачі їх з операції на операцію без завезення на склад. Інтегрована форма організації передбачає об'єднання основних і допоміжних операцій в єдиний інтегрований виробничий процес з комірчастою або лінійної просторової структурою при послідовній або паралельно-послідовною передачею предметів праці у виробництві. На відміну від існуючої практики роздільного проектування процесів складування, транспортування, управління, обробки на ділянках з інтегрованою формою організації потрібно пов'язати ці часткові процеси в єдиний виробничий процес. Це досягається шляхом об'єднання всіх робочих місць за допомогою автоматичної транспортно-складської системи. Суспільні форми організації виробництва. Основна форма громадської організації виробництва - концентрація, тобто зосередження виробництва в дедалі більш великих підприємствах. Концентрація виробництва може здійснюватися в чотирьох формах: - Укрупнення підприємств - зосередження виробництва на великих підприємствах; визначається науково-технічним прогресом знарядь праці та зростанням випуску продукції; - спеціалізація - зосередження (концентрація) однорідного масового або великосерійного виробництва. - Кооперування - прямі виробничі зв'язки між підприємствами (об'єднаннями), які беруть участь у спільному виготовленні певної продукції. -Комбінування - поєднання різних виробництв, що представляють собою послідовні ступені обробки сировини, комплексну переробку сировини або використання відходів виробництва в одному підприємстві (комбінаті). 46. Якість і конкурентоспроможність продукції Якість продукції - сукупність властивостей продукції, що обумовлюють її придатність задовольняти певні потреби відповідно до призначення. Якість тісно пов'язане із взаємовідносинами людей в процесі виробництва та споживання продукції. Поліпшення якості продукції сприяє: 1). більш повному задоволенню населення у продовольстві; 2). найважливіший фактор підвищення ефективності виробництва;   3). підвищення якості - це в кінцевому рахунку і питання її кількості, економії ресурсів, більш повного задоволення людських потреб. В умовах ринку, що розвивається продукція повинна бути і конкурентоспроможною. Вимоги до якості продукції формується споживачами ринком, конкуренцією, а також державними органами. На якість продукції впливають такі фактори.    1). Якість робочої сили. а) фондоозброєність праці; б) кваліфікація працівників; в) матеріальне стимулювання;       2). Якість матеріальних ресурсів: а) якість основних засобів; б) якість оборотних коштів; Більш високі якісні характеристики основних і обігових коштів сприяють отриманню продукції кращої якості, внаслідок чого підвищується продажна ціна і прибуток (районування сорту, корми, зниження трудомісткості, матеріаломісткості, скорочення витрат виробництва). Корми більш високої якості знижують витрати їх на виробництво продукції. Виробництво кращої продукції вимагає додаткових витрат у розрахунку на одиницю продукції, застосування більш досконалої технології, проведення лабораторних аналізів. Перевищення додаткових доходів від реалізації продукції щодо підвищення якості над витратами і є критерій економічної ефективності заходів щодо поліпшення якості продукції. Створення продукції високої якості відбувається одночасно з підвищенням продуктивності праці. Вони визначаються одними факторами: рівнем технологічної оснащеності агротехніки і зоотехнічної роботи, ступенем впровадження досягнення НТП. Кваліфікація трудових ресурсів. Кожен покупець набуває ту продукцію, яка найбільш задовольняє його потреби. Тому конкурентоспроможність продукцію можна визначити тільки порівнюючи продукцію конкурентів між собою. Слід мати на увазі, що конкурентоспроможність продукції визначається тими властивостями її, які представляють інтерес для покупця (свіжість, смак тощо) Всі інші параметри продукції, що виходять за рахунок кордону, не розглядаються. Вивчення конкуренції повинне проводитися систематично і безперервно. Це дасть можливість вловити момент, коли вона почне знижуватися і вчасно вжити заходів для її скорочення виробництва і при підвищенні конкурентоспроможності збільшується її виробництво. Роль якості та конкурентоспроможності продукції. За рахунок поліпшення якості продукції вирішуються наступні завдання: 1.) Підвищення продуктивності праці; 2.) Забезпечення економічної ефективності виробництва за рахунок збільшення цін на якісну продукцію; 3.) Гарантований збут за рахунок високих споживчих властивостей; 4.) Підвищення експортних можливостей; 5.) Більш вигідна реалізація продукції; 6.) Забезпечення продукцією, безпечної для здоров'я людей. При проведенні комплексного дослідження ринку та оцінки власних можливостей, важливе місце займає аналіз конкурентоспроможності своєї і конкуруючої продукції. Перед тим, як пропонувати свою продукцію на ринку продавець повинен знати, за якими чинникам якості його продукція відстає або випереджає своїх конкурентів, на які з них робити упор, щоб знайти свого споживача. При сегментації ринку підприємства повинні: 1) встановлювати потреби ринку; 2) виявляти групи фактичних і потенційних покупців і їх вимоги і якістю і ціною; 3) вивчати формувати думки покупців про асортимент і якість продукції; 4) вивчати попит на нову продукцію; 5) виявляти нові форми і способи використання випускається продукції. Кожне підприємство повинне працювати над удосконаленням якості, це закріпить підприємство на ринку. Бажання будь-якого споживача - мати якісний товар за доступною ціною.     Щоб підвищити якість необхідно: 1) визначити вимоги і бажання споживача; 2) врахувати імпорт продовольчих товарів, їх порівняти з вітчизняною; 3) зміна стайлінгу (упаковка, дизайн і т.д.) з урахуванням можливого підприємства; 4) визначити оптимальний рівень якості, що задовольняє споживача за якістю і ціною; 5) розробити нові товари з урахуванням прогнозованих вимог споживачів до якості товарів в перспективі; 6) вибір джерел інформації для отримання даних про ситуацію на ринку про якість продукції конкурентів. Таким чином, першочерговим завданням є визначення вимог і бажань споживачів щодо якості продукції. І на цій основі визначається обсяг попиту на продукцію даної якості і визначається система забезпечення попиту, тобто випуск продукції даної якості. В умовах ринкової економіки найважчим завданням є не виробництво, а збут продукції. Для забезпечення стійких темпів розширеного відтворення на підприємстві необхідно постійне вдосконалення виробництва, спрямованого на розширення випуску продуктів ними виробі більш високої якості і забезпечення систематичного оновлення асортименту продукції. Якість продукції є основним критерієм формування ціни її реалізації. Підвищення якості продукції рівнозначне заощадження праці і матеріальних ресурсів. Чим повніше даний вид продукції задовольняє виробництво ними споживання, тим менше потреба в ній. З'являються можливості економії праці і матеріальних ресурсів і зниження на цій основі витрат виробництва і збуту продукції. Крім усього сказаного, якість продукції безпосередньо впливає на попит і є найважливішим фактором конкурентоспроможності товару. Основним критерієм оцінки якості продукції повинна бути орієнтація на інтереси конкретного покупця, на облік ступеня задоволення його потреб, які найчастіше виражаються у вигляді появи у нього додаткового доходу або нової послуги від використання продукції або послуги більш високої якості. Сенс орієнтації на конкретного покупця полягає в тому, що продавець не має свої зусилля, а концентрує їх на найбільш перспективною для його товару група покупців. Жорстка орієнтація постачальника на конкретного покупця дозволяє їм заздалегідь визначати параметри якості продукції, що створює умови для більш повного використання їх потенціалу підвищення конкурентоспроможності проміжної і кінцевої продукції. Вихід на ринок завжди є вступ до конкурентоспроможну боротьбу. В умовах високої насиченості товарних ринків кожен продавець змушений вести постійну боротьбу за ринки збуту. Найбільш поширеною формою адаптації продукції до вимог ринку є стандартизація і модифікація товару. Стандартизація забезпечує масове серійне виробництво. Модернізація дозволяє вловлювати зміни в попиті і купівельної спроможності населення. Серед багатьох товарних стратегій завоювання рику західно-європейські послідовники виділяють наступне: 1. Забезпечити відміну товару за основними споживчими властивостями від товарів конкурентів. 2. Відшукати нові технології, що забезпечують виробництво даного товару з найменшими витратами і досягти лідерства шляхом створення високоякісного товару при збереженні колишньої реалізаційної ціни. 3. На основі переходу від послідовного до паралельного методу організації виробництва розробляти піонерний товар, який буде лідером на ринку в найближчі роки. 4. Вийти на ринок з новим товаром. Конкурентоспроможний не той, хто багато робить, а той, хто швидко оновлює. Це основний критерій конкурентоспроможності.