20. Боротьба кр проти кочівників (печеніги, половці)

З давніх-давен степ був місцем знаходження кочових племен, що складалися в монгольських, середньо - азіатських та алтайських степах, різноманітних етнічних та племінних кочівницьких об'єднань, які робили набіги на широкі береги Чорномор'я.

Слов'янські племена, які знаходилися на більш високому рівні соціально-економічного розвитку і вже переходили до феодалізму, успішно громили розрізнені племінні об'єднання кочівників - печенігів, тюрків, половців.

Перша згадка про печенігів у «Повісті минулих літ» відноситься до 915. Князь Ігор уклав з печенігами договір, після чого вони перекочували до кордонів Візантії та Угорщини. У 920 князь Ігор здійснив похід проти печенігів, але в 944 вони взяли участь у поході Ігоря на Візантію.

Після падіння Хозарського каганату кількість печенігів у Північному Причорномор'ї значно збільшилась.

У 968 відбувся їх перший напад на Київ. У 972 печеніги розбили біля дніпрових порогів дружину князя Святослава Ігоровича, який загинув у цьому бою. Печенізький хан Куря зробив чашу з черепа Святослава.

Після смерті Святослава Ігоровича, в кінці 10 — першій половині 11 ст. печеніги посилили напади на Русь. У 988—997 князь Володимир Святославич вів запеклу боротьбу з печенігами. Інтенсивно зміцнючи південні кордони своєї держави, він збудував ряд укріплених замків по річках Сулі, Стугні і Трубежу. Літописець згадує про те, що печеніги у 993 перейшли Сулу і вступили в битву з дружиною Великого князя Київського Володимира Святославича, але зазнали поразки. На місці перемоги Володимир заложив місто Переяславець.

Напади печенігів мали місце і в 996—997, а в 1015—19 вони були викликані війнами між синами Володимира Святополком, (користувався підтримкою печенігів) і Ярославом.

Останній похід печенігів на Київську Русь відбувся 1036, коли вони зазнали нищівної поразки під Києвом від війська Ярослава Мудрого. На знак цієї перемоги було збудовано Софійський собор. Після цього печеніги майже не згадуються в літописах.

У 10—11 ст. частина печенігів визнала владу київських князів, осіла на руських землях, зокрема в басейні р. Рось. Останній раз вони згадуються в літописі під 1168 у складі Чорних клобуків.

Після відбиття печенігів з’являється загроза з боку половецьких орд. У давньоруських літописах половці вперше згадуються під 1054 роком. Із 1055 р. вони згадуються у зв'язку з нападами на своїх осідлих сусідів — Русь, зокрема Київську, Переяславську та Чернігівську землі. Намагаючись захистити кордони Київської держави, руські князі робили походи проти кочівників.

Упродовж 11 ст. половці, переходячи з місця на місце, освоїли величезні степові простори. Наприкінці 11 ст. половці перейшли до постійних зимовищ у басейні Сіверського Дінця. Тут споруджувались їхні святилища зі статуями предків, насипались кургани.

Після Долобського з'їзду 1110 року Володимир Мономах у 1103, 1111 і 1116 рр. разом з іншими князями здійснив три походи проти половців, завдавши їм відчутної поразки. Під час першого походу руські війська досягли берега Азовського моря, де перебували орди ханів Урусобоя, Алтунопоя, Белдуїза. Половці були вщент розбиті, а Алтунопой, Урусоба і ще 20 ханів загинули. Під час походів 1111 і 1116 рр. руські дружини здобули половецькі «міста» та численні селища, розташовані на берегах Сіверського Дінця.