5. Організація влади та управління у Великій та Малій Скіфії. Сарматські воєнно-племінні союзи (VII ст. До р.Х. – III ст. По р.Х.)

У VII—III ст. до н.е. у степових районах Північного Причорно­мор'я, на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму панували скіфські племена*. Вони займали значну територію від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов'я. Більшість сучасних дослідників вважає, що формування скіфів відбу­лося внаслідок взаємодії як місцевих (кіммерійських), так і прибулих (іранських) кочових племен**. Прихід цих кочових племен у причо­рноморські степи датується кінцем VIII—VII ст. до н.е.

Досягнутій скіфами сходинці розвитку відповідала й організа­ція управління у формі військової демократії. Найважливіші питан­ня розглядалися на народних зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родових старійшин, і перш за все союзна рада. Але особлива роль у союзі належала військовим вождям — "царям", які очолювали скіфське військо під час походів. Влада "царів"передавалась у спадщину, але кандидатури "царя" та його наслід-ника все ще затверджувалися народними зборами.

Більш міцною була Скіфська держава з центром у Криму, що склалася близько III ст. до н.е. Столицею нової держави стало місто Неаполь скіфський (неподалік від сучасного Сімферополя) — з міцними мурами, великими зерносховищами, багатими гробницями. Свого розквіту Скіфське царство у Криму досягає у II ст. до н.е. Воно проіснувало аж до другої половини III ст. н.е, і було знищено готами.

Скіфське царство може бути віднесено до держав рабовласни­цького типу. За формою правління це була одна з різновидів рабовласницької монархії.

Главою Скіфської держави був цар. Влада його передавалася у спадщину. Тоді вже склалось уявлення про божественне походження царської влади. У ряді випадків правитель сам виконував обов'язки жерця. Цар також здійснював судові функції.

Влада царя була великою. У проведенні внутрішньої політики він нічим не був зв'язаний. Відомо, що Атей вирішував багато різних важливих питань, карбував свою монету. Владними правите­лями Скіфського царства з центром у Криму у III—II ст. до н.е. були Скілур і його син Палак, а в II ст. до н.е. — Фарзой і Їнесмей, які зосереджували у своїх руках зовнішню торгівлю хлібом. Самос­тійно здійснювалась скіфськими правителями і зовнішня політика. Так, дипломатичні переговори Атея з македонським царем Філіп-пом II свідчили про те, що скіфський цар відчував себе не менш могутнім і сильним, ніж македонський правитель.

Царю віддавали велику шану як за його життя, так і після смерті. Досить детальні й красномовні, з різноманітними деталями свідчення про те, як скіфи ховали своїх царів, наводить Геродот.

Навколо скіфського царя утворювався апарат державного уп­равління. Як і у багатьох інших народів, він складався з найближчих родичів правителя та його особистих слуг, переважно військових. За свідченням грецького історика і географа Страбона (63 р. до н.е. — 23 р. н.е.), у II ст. до н.е. скіфи у Криму знаходилися "під владою Скілура і його синів з Палаком на чолі"*. А синів у Скілура було, за одними даними, шістдесят, за іншими — вісімдесят, що забезпе­чувало міцну підтримку владі царя. Цим теж пояснюється особлива роль військової дружини правителя та воєначальників. Найбільш впливові помічники правителя входили до складу царської ради.