Розкол Німеччини на фрн і ндр

Геополітичні підсумки Другої світової війни виявилися катастрофічними для Німеччини. Вона втратила на кілька років державність і на довгі роки — територіальну цілісність. Було відірвано 24 % від тієї території, що Німеччина займала в 1936 р., у тому числі Східна Пруссія, розділена між Польщею й СРСР. Польща й Чехословаччина одержали право виселити етнічних німців зі своїх територій, у результаті чого до Німеччини посунув потік біженців (до кінця 1946 р. їхнє число склало близько 9 млн. чоловік).

За рішенням Кримської конференції територія Німеччини була розділена на чотири зони окупації: радянську, американську, британську й французьку. Аналогічно на чотири сектори був розділений і Берлін. На Потсдамській конференції були погоджені основні принципи окупаційної політики держав-союзниць (демілітаризація, денацифікація, декартелізація, демократизація Німеччини). Однак відсутність твердих угод з німецької проблеми призвела до того, що адміністрації окупаційних зон застосовували принципи Потсдама на власний розсуд. Керівництво радянської військової адміністрації в Німеччині негайно ужило заходів щодо формування слухняного режиму у своїй зо­ні. Стихійно створені антифашистами місцеві комітети були розпущені. Для вирішення управлінських й економічних питань були створені центральні управління. Головну роль у них відігравали комуністи й соціал-демократи. Улітку 1945 р. була дозволена діяльність 4 політичних партій: Комуністичної партії Німеччини (КПН), Соціал-демократичної партії (СДПН), Християнсько-демократичному союзу (ХДС) і Ліберально-демократичної партії Німеччини (ЛДП). Теоретично всі дозволені партії користувалися рівними правами, але на практиці радянська влада відверто віддавала перевагу КПН. Виходячи з уявлень про те, що нацизм був породженням капіталізму і що денацифікація має на увазі боротьбу проти капіталістичного впливу в німецькому суспільстві, радянська влада протягом перших місяців окупації захопила «командні висоти» в економіці. Безліч великих підприємств були націоналізовані на підставі того, що вони належали нацистам або їхнім прибічникам. Ці підприємства або демонтувалися й відправлялися до Радянського Союзу на рахунок погашення репарацій, або продовжували діяти як радянська власність. У вересні 1945 р. була проведена земельна реформа, у ході якої були безоплатно експропрі­йовані понад 7100 маєтків площею понад 100 га. Зі створеного земель­ного фонду невеликі наділи отримали близько 120 тис. безземельних селян, сільськогосподарських робітників і переселенців. З державної служби були звільнені реакціонери. Радянська адміністрація примусила СДПН і КПН об’єднатися в нову партію, що одержала назву Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН). У наступні роки контроль із боку комуністів ставав усе більше суворим. У січні 1949 р. конференція СЄПН ухвалила, що партія повинна стати ленінською «партією нового типу» за зразком компартії Радянського Союзу. Тисячі соціалістів і комуністів, не згодних із цією лінією, були виключені з партії в ході чистки. У цілому в радянській зоні окупації використовувалася та ж модель, що й в інших східноєвропейських країнах. Вона мала на увазі сталінізацію марксистської партії, позбавлення незалежності партій «середнього класу», подальшу націоналізацію, репресивні заходи й фактичну ліквідацію змагальної виборчої системи. Західні держави діяли в Німеччині так само авторитарно, як радянська адміністрація у своїй зоні. Антифашистські комітети й тут були розпущені. Були створені земельні уряди (в американській зоні протягом 1945 р., у британській і французькій — у 1946 р.). Призначення на пости здійснювалося вольовим рішенням окупаційної влади. У західних окупаційних зонах також відновили свою діяльність КПН і СДПН. Був створений ХДС, з яким установив взаємини «співдружності» створений у Баварії Християнсько-соціальний союз (ХСС); цей партійний блок стали називати ХДС/ХСС. Табір ліберальної демократії представляла Вільна демократична партія (ВДП). Незабаром США й Великобританія дійшли до переконання, що для відновлення Західної Європи життєво необхідним є відродження економіки Німеччини. Американці й англійці перейшли до узгоджених дій. Перші кроки до об’єднання західних зон були зроблені наприкінці 1946 р., коли американська й британська адміністрації домови­лися об’єднати економічне управління своїми зонами з 1 січня 1947 р. Утворилася так звана Бізонія. Управління Бізонії отримало статус парламенту, тобто набуло політичних рис. У 1948 р. до Бізонії приєднали свою зону й французи. У результаті виникла Тризонія. У червні 1948 р. рейхсмарка була замінена новою «німецькою маркою». Здоровий податковий базис, створений новою грошовою одиницею, допоміг Німеччині приєднатися в 1949 р. до плану Маршалла. Грошова реформа призвела до першого зіткнення між Заходом і Сходом в холодній війні, що починалася. Прагнучи ізолювати свою окупаційну зону від впливу західної економіки, радянське керівництво відкинуло і допомогу в рамках плану Маршалла, і введення нової грошової одиниці у своїй зоні. Воно опиралося також уведенню німецької марки в Берліні, але західні союзники наполягли на тому, щоб нова грошова одиниця стала законним платіжним засобом у західних секторах міста. Щоб не допустити проникнення в Берлін нової марки, радянська адміністрація перешкоджала вантажоперевезенням із заходу в Берлін залізничними і шосейними шляхами. 23 червня 1948 р. постачання Берліна залізничним й автомобільним транспортом було повністю блоковане. Виникла так звана Берлінська криза. Західні держави організували інтенсивне повітряне постачання («повітряний міст»), що забезпечив усім необхідним не тільки військові гарнізони Берліна, але і його цивільне населення. 11 травня 1949 р. радянська сторона визнала свою поразку й припинила блокаду. Берлінська криза завершилася. Посилення протистояння СРСР і країн Заходу унеможливило створення єдиної німецької держави. У серпні 1949 р. у Західній Німеччині відбулися загальні парламентські вибори, які принесли перемогу партії ХДС/ХСС, а 7 вересня було проголошене створення Федеративної Республіки Німеччини. У відповідь 7 жовтня 1949 р. на сході країни була проголошена Німецька Демократична Республіка. Отже, восени 1949 р. розкол Німеччини набув юридичного оформлення. 1952 р. США, Англія й Франція підписали із ФРН договір, за яким припинялася формальна окупація Західної Німеччини, але їхні війська залишалися на німецькій території. 1955 р. між СРСР і ГДР був підписаний договір про повний суверенітет і незалежність НДР.