3. Дайте порівняльну характеристику трьох освітніх парадигм.

Нові освітні парадигми ”ускладнюють” педагогічну діяльність як педагога, так і керівника, підвищуючи вимоги передусім до їх особистісних якостей. Як і у всі попередні періоди, в наш час побутує істина, що особа педагога, керівника має визначальне значення для розвитку освіти.

Найбільш очевидна основа – виділення конкретно-історичних освітніх парадигм, що характеризують освітні системи якісно відмінних соціально-історичних організмів. В рамках цієї системи структуризації на парадигмальному рівні виділяються найбільш характерні риси освітніх систем певної епохи, певної історико-культурної спільноти. Серед них виокремлюють такі:

Сімейно-племінна освітня парадигма (9-10 тис.років до н.е). Обряди магічно-ритуального характеру, вплив засобами первісного мистецтва. Визнання та дотримання табу і таїнств успіху. Визначне місце посідає потреба передачі життєвого досвіду. Активна участь у ритуальних, статусно-рольових іграх.

Освітня парадигма Давнього Сходу визначається як релігійно-корпоративна освіта патріархально-державницького спрямування. Виховання готовності до загробного життя, стійкості перед життєвими негараздами, сповідування цінностей помірності, визнання вищості божественних сил. Освіта та виховання здійснюються згідно із соціально-становим призначенням людей: ”Володар має бути володарем, сановник – сановником, батько – батьком, син – сином”(Конфуцій). Поміж людських здібностей домінують духовно-моральні цінності.

Посткласична освітня парадигма характеризує розви­ток освіти протягом всього XX століття, її важко охарактери­зувати з точки зору змісту освіти, оскільки саме в XX столітті в цій сфері відбулися дуже радикальні зміни. Посткласична освітня парадигма у найбільш загальному вигляді може бути охарактеризована як погранична. З одного боку, вона за багатьма напрямками завершує ту глобальну духовно-освітню революцію, що розпочалася з епохи Відродження, і знаменує практичне виконання більшості освітніх завдань, що ставилися в ту епоху, у крайньому випадку, у розвинених державах. З іншого боку, в рамках посткласичної освітньої парадигми формується новий проблемний порядок денний для глобальних освітніх змін і відповідно – нової глобальної духовно-освітньої парадигмальної революції XXI ст.

Найбільш значущою характеристикою філософсько-методологічної складової посткласичної освітньої парадигми слід вважати своєрідне зближення філософських та педагогічних систем.

4. Поясніть, у чому полягає специфіка навчальної діяльності.

Будь-яка діяльність передбачає наявність компоненту мотивації. Це стосується і навчальної діяльності, яка буде більш успішною, коли сформовані позитивне ставлення учня до навчання, пізнавальний інтерес, потреба в одержанні знань, почуття обов’язку і відповідальності. Інтерес характеризуються трьома основними ознаками: а) позитивною емоцією по відношенню до діяльності; б) наявністю пізнавальної сторони цієї емоції; в) наявністю безпосереднього мотиву, який є продуктом самої діяльності (Г. Щукіна). Виходячи з цього, в навчанні важливо забезпечити виникнення глибоких внутрішніх переживань, позитивних емоцій до пізнавальної діяльності, її змісту, форм і методів здійснення. Емоційний стан завжди пов’язаний з душевним хвилюванням: радість, гнів, здивування. Якщо цей внутрішній стан супроводжує процеси мислення, пам’яті, уваги, то останні стають більш ефективними.Також специфіка полягає і у принципах навчальної діяльності.

Термін «принцип» означає основу, на яку треба спиратися і якою необхідно керуватися. Процес навчання будується відповідно до законів, закономірностей принципів навчання.

Під принципами навчання розуміють певну систему вихідних, основних дидактичних вимог до навчання, виконання яких забезпечує його необхідну ефективність. Умовно їх можна поділити на загальнонаукові—науковість, системність, зв'язок теорії з практикою; психологічні— індивідуальний підхід до учнів, позитивне емоційне тло навчання тощо, а також суто дидактичні — систематичність, міцність засвоєння знань, цілеспрямованість навчання тощо.